Дім Аїда

LXXIV Хейзел

Внутрішній компас Хейзел шаленів.

Дівчина пригадала, як у ранньому дитинстві, ще коли вони жили в Новому Орлеані, мама повела її до лікаря виривати хворий зуб. Це було вперше і востаннє. Дантист пообіцяв, що вона розслабиться та захоче спати, але натомість вона наче відлетіла з власного тіла, дуже панікувала, не в змозі нічого вдіяти. Коли знеболювальне припинило діяти, дівчинка занедужала на три дні.

Зараз Хейзел почувалась так, наче їй видали втричі більшу дозу знеболювального.

Частково вона розуміла, що досі в печері. Лише за кілька футів від неї стояла Пасіфая. А Клітій мовчазно чекав біля Брами Смерті.

Але шари Туману повили Хейзел та викривили її відчуття реальності. Вона зробила крок уперед і натрапила на стіну, якої там не мало б бути.

Лео доторкнувся до каменя.

— Що за?.. Де ми?

Обабіч від них тягнувся коридор. У залізних підставках тріпотіли смолоскипи. У повітрі тхнуло пліснявою, як у старому склепі. Ґейл на плечі Хейзел розлючено затявкала і вп’ялась кігтями в шкіру.

— Так, я знаю, — буркнула у відповідь Хейзел. — Це ілюзія.

Лео стукнув по стіні.

— Дуже міцна ілюзія.

Почувся сміх Пасіфаї, розпливчастий і далекий.

— Це ілюзія, Хейзел Левек, чи щось більше? Хіба ти не бачиш, що я створила?

Хейзел була настільки спантеличена, що ледве трималася на ногах, куди там тверезо мислити. Вона спробувала зосередитися на своїх відчуттях, подивитись крізь Туман і знову знайти печеру, але відчувала тільки безліч тунелів, що вели куди завгодно, тільки не вперед.

Думки безладно вискакували в її голові, наче золоті самородки з-під землі: «Дедал. Ув’язнений Мінотавр. Повільна смерть у нових володіннях».

— Лабіринт, — промовила Хейзел. — Вона відбудовує Лабіринт.

— Що? — Лео тим часом намагався розбити стіну молотком, але, почувши її, озирнувся й нахмурився. — Я гадав, що Лабіринт знищили під час битви в Таборі Напівкровок, адже він був поєднаний з життєвою силою Де дала чи щось таке, тому помер разом із ним.

Голос Пасіфаї невдоволено хмикнув.

— Але я досі жива. Ти приписуєш Дедалові всі таємниці Лабіринту? Це я вдихнула в нього життя. Дедал — ніщо порівняно зі мною, безсмертною чаклункою, дочкою Геліоса, сестрою Кірки! Тепер Лабіринт стане моїм.

— Це ілюзія, — наполягла Хейзел. — Нам просто треба її зруйнувати.

У відповідь на ці слова стіни наче стали міцнішими й посилився запах плісняви.

— Запізно, уже запізно, — лагідно промовила Пасі-фая. — Лабіринт уже прокинувся. Він знову простягнеться під шкірою Землі, коли від вашого смертного світу не залишиться й сліду. Ви, напівбоги... герої... блукатимете його коридорами, повільно вмираючи від спраги, страху та страждань. Або, можливо, якщо я буду милосердною, помрете швидко, але дуже болісно!

Під ногами Хейзел відсунулася підлога. Дівчина схопила Лео й відштовхнула геть саме тієї миті, коли з отворів угору вискочила та простромила стелю низка шпилів.

— Біжи! — крикнула вона.

Сміх Пасіфаї пролунав коридорами.

— Куди ти зібралась, юна чаклунко? Втікаєш від ілюзії?

Хейзел не відповіла. Вона була занадто зайнята тим, що намагалась вижити. Позаду них вискакували нові й нові шпилі й зі стуком вдарялись об стелю.

Дівчина потягнула Лео в боковий коридор, перестрибнула мотузку-пастку, а потім різко спинилась перед ямою у двадцять футів завширшки.

— Наскільки глибоко? — Лео намагався відхекатися. Одна його штанина була розірвана: якийсь зі шпилів влучив у ціль.

Відчуття Хейзел підказували, що яма спускається щонайменше на п’ятдесят футів і закінчується ставком отрути. Та чи можна довіряти відчуттям? Створила Пасіфая новий Лабіринт насправді чи ні, але Хейзел була певна, що вони досі в тій самій печері й безцільно бігають туди-сюди, поки чаклунка разом із Клітієм задоволено за ними спостерігають. Та нехай це навіть ілюзія, Хейзел мусить знайти вихід, інакше їх уб’є якоюсь з пасток.

— Уже вісім хвилин, — пролунав голос Пасіфаї. — Я буду щиро рада, якщо ти вцілієш. Це доведе, що ти гідне підношення для Геї. Але тоді нам, звісно, не знадобляться твої друзі в ліфті.

Серце Хейзел шаленіло. Вона повернулась до лівої стіни. Попри те, що говорили їй передчуття, це мусив бути шлях до Брами. А Пасіфая була просто перед нею.

Хейзел хотілось прорватись крізь стіну й придушити чаклунку. Через вісім хвилин вони з Лео мусять стояти біля Брами, щоб випустити друзів.

Але Пасіфая — безсмертна чаклунка з тисячолітнім досвідом у чаруванні. Її не перемогти однією силою. Хейзел удалось надурити бандита Скірона, показавши йому те, що він очікував побачити. Їй необхідно лише з’ясувати, чого найбільше бажає Пасіфая.

— Сім хвилин, — поскаржилась Пасіфая. — Якби ж ми мали більше часу! Стільки різних принижень я могла б тобі подарувати.

«От воно що, — збагнула Хейзел. — Треба прийняти виклик. Треба зробити Лабіринт ще більш небезпечним, ще більш ефектним — змусити Пасіфаю зосередитись на пастках, а не на тому, куди веде черговий коридор».

— Лео, ми стрибнемо, — промовила Хейзел.

— Але...

— Тут не так далеко, як здається. Уперед! — вона схопила його руку, і вони стрибнули через розколину. Коли вони приземлились, Хейзел озирнулась і не побачила ями — тільки тридюймову тріщину в підлозі.

— Ходімо! — спонукнула вона.

Вони побігли, а слідом за ними лунав знудьгований голос Пасіфаї:

— О, ні, люба. Ти не виживеш у цьому напрямку. Шість хвилин.

Стеля вгорі розкололась. Ґейл тривожно пискнула, сіле Хейзел уявила новий тунель ліворуч від себе — тунель, що був навіть небезпечнішим за попередній і звивався в неправильному напрямку. Туман підкорився, з явився тунель. Хейзел та Лео пірнули в нього.

Пасіфая розчаровано зітхнула.

— Ти справді не дуже вправна в цьому, моя люба.

Але в серці Хейзел зажевріла надія. Вона створила тунель. Вплела власну нитку в чарівне полотно Лабіринту.

Земля під ногами обвалилась. Хейзел відскочила вбік та потягнула Лео за собою. Вона уявила новий тунель, що повертався туди, звідки вони прийшли, але тепер був наповнений отруйним газом. Лабіринт послухався.

— Лео, затамуй подих, — попередила вона.

Вони кинулись крізь згубний Туман. В очі Хейзел наче приснули перцевим соком, але дівчина не зупинялась.

— П’ять хвилин, — промовила Пасіфая. — Як шкода! Якби ж я могла довше дивитись на твої страждання.

Хейзел і Лео вирвались у коридор з чистим повітрям. Лео закашлявся.

— Якби ж тільки вона замовкла.

Вони проповзли під натягнутою поміж стінами гарротою. Хейзел уявила, як тунель потрохи повертається до Пасіфаї. Туман знову скорився.

Стіни тунелю почали звужуватися. Хейзел не спиняла їх. Вона зробила так, аби вони рухалися швидше, здригаючи землю та розколюючи стелю. Вони з Лео щодуху бігли тунелем, що повільно звертав і вів, як сподівалась Хейзел, до центру кімнати.

— Шкода, — промовила Пасіфая. — Шкода, що я не можу вбити і вас, і тих, що в ліфті. Гея наполягла, що двоє мусять жити до Свята Надії, коли ваша кров зможе принести користь! Ну, пусте. Доведеться знайти інших жертв для Лабіринту. Бо ви двоє — жахливе розчарування.

Хейзел і Лео різко зупинились. Попереду простягалась настільки широка прірва, що Хейзел не бачила іншого кінця. Звідкись із темряви знизу долинуло шипіння тисяч і тисяч змій.

Інстинкти наказували відступати, але тунель позаду зачинився. Вони опинилися на крихітному виступі. Ґейл занепокоєно застрибала на плечах у Хейзел і зіпсувала повітря.

— Гаразд, гаразд, — пробурмотів Лео. — Стіни — це рухливі панелі. Вони напевно механічні. Дайте хвилину.

— Ні, Лео, — промовила Хейзел. — Шляху назад немає.

— Але...

— Тримай мою руку. На три.

— Але...

— Три!

— Що?

Хейзел стрибнула у прірву й потягнула Лео за собою. Намагаючись не зважати на крики хлопця та смердючого тхора на шиї, вона закликала всі свої сили, аби підкорити собі чари Лабіринту.

Пасіфая задоволено розсміялась. Вона розуміла, що за мить напівбоги розіб’ються на смерть або стануть здобиччю змій.

Натомість Хейзел уявила крутий схил ліворуч від себе. Вона перекинулась у повітрі та її віднесло вбік. Вони з Лео вдарилися об тверде каміння й, зісковзнувши вниз, впали на голову Пасіфаї.

— Ай! — чаклунка стукнулась головою об підлогу, коли Лео, поваливши її, всівся просто на груди.

На якусь мить троє людей та один тхір перетворилися на безладну та галасливу купу тіл. Хейзел спробувала дістати меч, але Пасіфаї вдалось виплутатись першою. Чаклунка відступила. Її зачіска прим’ялась, як розчавлений торт. А сукню вкривав мазут з пояса Лео.

— Жалюгідні негідники! — завила вона.

Лабіринт зник. За кілька футів спиною до них та обличчям до Брами Смерті стояв Клітій. За розрахунками Хейзел до прибуття друзів залишалося не більше тридцяти секунд. Дівчина була виснажена після біганини Лабіринтом та керування Туманом, але мусила здійснити ще один трюк.

Їй вдалось змусити Пасіфаю побачити те, чого вона жадала найбільше. Тепер Хейзел треба було змусити чаклунку побачити те, чого вона найбільше боялась.

— Ти, напевно, дуже ненавидиш напівбогів, — промовила Хейзел, намагаючись передражнити лиху посмішку Пасіфаї. — Ми завжди тебе перевершуємо, чи не так, Пасіфає?

— Нісенітниці! — заверещала чаклунка. — Я розірву тебе на шматки! Я...

— Ми завжди вибиваємо ґрунт з-під твоїх ніг, — співчутливо промовила Хейзел. — Твій чоловік тебе зрадив. Тесей убив Мінотавра та викрав твою дочку Аріадну. Тепер якісь невдахи обернули твій власний Лабіринт проти тебе. Але ти знала, що все скінчиться саме так, еге ж? Урешті-решт ти завжди програєш.

— Я безсмертна! — завила Пасіфая. Вона зробила крок назад і почала перебирати пальцями свій кулон. — Вам не встояти проти мене!

— Це тобі не встояти, — парирувала Хейзел. — Поглянь-но.

Вона вказала на ноги чаклунки. Під Пасіфаєю відкрився люк. Чаклунка з криком впала в прірву, якої насправді не існувало.

Підлога знову стала твердою. Чаклунка зникла.

Лео здивовано витріщився на Хейзел.

— Як ти...

І тоді дзенькнув ліфт. Замість того аби натиснути на кнопку, Клітій відійшов від неї. Їхні друзі опинилися в пастці.

— Лео! — закричала Хейзел.

Вони були за тридцять футів від Брами — занадто далеко, щоб дістатись до кнопки, — але Лео витягнув викрутку й жбурнув її, наче метальний кинджал. Неймовірний кидок. Викрутка пронеслась повз Клітія і вдарила кнопку «УГОРУ».

Брама Смерті з шипінням відчинилася. З кабіни клубами ринув чорний дим. Обличчями на підлогу рухнули два тіла — Персі та Аннабет, м’які наче трупи.

Хейзел схлипнула.

— О боги...

Вони з Лео зрушили з місця, але Клітій зметнув руку, жестом наказуючи стояти, і підняв масивну лускату ногу над головою Персі.

Димний саван велетня опустився на землю, вкриваючи Аннабет і Персі виром густого туману.

— Клітію, ти програв! — гаркнула Хейзел. — Відпусти їх або закінчиш як Пасіфая.

Велетень похитав головою. Його діамантові очі засяяли. Аннабет біля його ніг здригнулась так, наче її уразило струмом. Вона перекотилась на спину, із її рота поповзли кільця чорного диму.

— Я не Пасіфая, — промовила Аннабет не своїм голосом — низьким наче звуки бас-гітари. — Ви не перемогли.

— Припини! — крикнула Хейзел.

Навіть за тридцять футів від них вона відчувала, як згасає життєва сила Аннабет. Яким би чином Клітій не витягував слова з її рота — це вбивало дівчину.

Клітій штовхнув ногою голову Персі — й вона перекинулась на інший бік.

— Не зовсім мертві, — зарокотіли слова велетня з рота Персі. — Страшний шок для смертного тіла — повернутись з Тартару. Вони ще довго будуть непритомними.

Він знову перемкнувся на Аннабет. З її губ повалив дим.

— Я зв’яжу їх та віднесу Порфіріону в Афіни. Цього буде достатньо для жертви. На жаль, це означає, що ви мені більше не потрібні.

— Та невже? — проревів Лео. — Може, в тебе є дим, приятелю, але у мене є вогонь.

Його руки запалали. Він випустив у велетня шквал білого вогню, але димний покрив Клітія поглинув удар. Натомість з’явилися щупальці з чорного туману, що оповили полум’я, згасили світло і вкрили Лео мороком.

Лео схопився за горло і впав навколішки.

— Ні! — Хейзел кинулась було до нього, але Ґейл на плечі застережливо запищала — чітке попередження.

— Не раджу, — голос Клітія тепер лунав з рота Лео. — Ти не розумієш, Хейзел Левек. Я пожираю чари. Я знищую голос та душу. Тобі не встояти проти мене.

Чорний туман рушив з іншого кінця кімнати, він уже накрив Аннабет і Персі й тягнувся до Хейзел.

Серце дівчини шалено калатало. Вона мусить діяти. Але як? Якщо цей чорний дим так швидко здолав Лео, то які шанси в неї?

— В-вогонь, — затинаючись та ледве чутно, промовила вона. — Це мала бути твоя слабкість.

Велетень хихикнув, на цей раз скориставшись голосовими зв’язками Аннабет.

— Ви на це сподівались, чи не так? Це правда. Я не люблю вогонь. Але полум’я Лео Вальдеса заслабке, щоб нашкодити мені.

Десь позаду Хейзел пролунав м’який мелодійний голос.

— А як щодо мого полум’я, давній друже?

Ґейл з радісним виском зістрибнула з плеча Хейзел і помчала до виходу з печери, де стояла білява жінка в чорній сукні, навколо якої вирував Туман.

Велетень позадкував і наткнувся на Браму Смерті.

— Ти, — промовив він ротом Персі.

— Я, — підтвердила Геката. Вона розкинула руки — і в них з’явились палаючі смолоскипи. — Минули тисячоліття відтоді, як я востаннє билась пліч-о-пліч з напівбогом, але Хейзел Левек довела свою силу. Що скажеш, Клітію? Пограємось з вогнем?