Дім Аїда

XXI Аннабет

Аннабет прийшла до висновку, що чудовиська її не вб’ють. Так само як отруйне повітря і підступний ландшафт з його ямами, урвищами та зубчастими скелями.

Ні. Вона швидше помре від того, що голова вибухне від надмірної кількості дивних подій.

Спочатку їм з Персі довелось пити вогонь, щоб вижити. Потім на них напала зграя вампіриць на чолі з черлідеркою, яку Аннабет вбила два роки тому. Ну і наостанок їх урятував титан-прибиральник на ім’я Боб, який мав зачіску Ейнштейна, срібні очі та виняткові навички у володінні шваброю.

Авжеж. Чому б ні?

Вони слідували за Бобом крізь пустирище, тримаючись Флегетона, і повільно наближаючись до штормового фронту темряви. Періодично вони зупинялись випити вогняної води, що підтримувала їхні сили, але Аннабет була не у захваті від цього. У горлі було таке відчуття, наче вона постійно полоскала його кислотою.

Персі був її єдиною втіхою. Час від часу він озирався до неї, усміхався і потискував її руку. Йому безперечно було не менш страшно і паскудно. Їй хотілось поцілувати його за те, що він так намагається підбадьорювати її.

— Боб знає, що робить, — пообіцяв Персі.

— У тебе цікаві друзі, — пробурмотіла Аннабет.

— Боб цікавий! — Титан повернувся й ошкірився. — Так, дякую!

— То, Бобе... — Вона намагалася говорити невимушено і дружелюбно, що з обпаленим горлом давалось їй нелегко. — Як ти потрапив у Тартар?

— Стрибнув, — відповів він, так наче це було очевидним.

— Стрибнув у Тартар, тому що Персі промовив твоє Ім’я?

— Я був йому потрібен. — Срібні очі світились у темряві. — Це нічого. Я втомився прибирати у палаці. Не відставайте! Ми майже дійшли до стоянки.

Стоянка.

Аннабет не уявляла, що може означати це слово у Тартарі. Вона пам’ятала ті часи, коли вони з Лукою та Талією покладались на стоянки уздовж автомагістралі. Часи, коли вони були безпритульними напівбогами, які намагались вижити.

Куди би Боб їх не вів, вона сподівалась, що там є чисті вбиральні та автомат із закусками. Їй довелось стримати смішок. Так, вона безперечно втрачала глузд.

Аннабет кульгала вперед, намагаючись не зважати на буркіт в животі. Очі натрапили на спину Боба, що вів їх до стіни мороку, до якої вже залишалось не більше кількох сотень ярдів. Блакитний робочий комбінезон був розірваний між лопатками, наче хтось намагався вдарити титана, ножем у спину. З кишень стирчали ганчірки. На поясі коливалась пляшка з оприскувачем, усередині якої гіпнотично хлюпала блакитна рідина.

У голові Аннабет сплинула розповідь Персі про зустріч з титаном. Талія Грейс, Ніко ді Анжело і Персі спільними зусиллями перемогли Боба на берегах Лети. Після того як вони стерли титанову пам’ять, їм не достало рішучості його вбити. Він став таким люб’язним і добрим, і дружелюбним, що вони залишили його в Аїдовому палаці — поклались на обіцянку Персефони, що про титана там подбають.

Вочевидь цар та цариця підземного царства вирішили, що «подбати» про когось означає дати йому швабру і зробити прибиральником. Така безсердечність навіть для Аїда була винятковою. Вона ніколи не співчувала титанам, але взяти безсмертного з промитим мозком та змусити його безкоштовно прибирати твій розгардіяш — здавалось їй зовсім неправильним.

«Він тобі не друг», — нагадала вона собі.

Їй навіть страшно було уявити, що Боб раптом пригадає, хто він. Чудовиська відновлюються у Тартарі. Що коли це місце відновило його пам’ять? Що коли він знову став Япетом... що ж, Аннабет бачила, як він розібрався з емпусами. У неї не було зброї. Вони з Персі були не у найліпшому стані для битви з титаном.

Вона знервовано зиркнула на ручку Бобової швабри. Раптом цей прихований наконечник вискочить назовні й опиниться перед її обличчям?

Слідувати за Бобом крізь Тартар було неймовірним ризиком. На жаль, кращий план не спадав на думку.

Вони обережно просувались крізь попелясте пустирище, коли в отруйних хмарах угорі спалахнула червона блискавка. Ще один чарівний день у підземеллі світобудови. Аннабет не дуже далеко бачила крізь туман, але що довше вони йшли, то більше вона запевнялась у тому, що весь ландшафт — це низхідна крива.

Вона чула суперечливі описи Тартару. Бездонна яма. Оточена латунними стінами фортеця. Суцільна безмежна порожнеча.

Одна легенда зображала його як зворотність неба —-величезний, порожній, перевернутий кам’яний купол. Це здавалось найбільш точним описом, але якщо Тартар —-купол, то він, напевно, подібно небу не має справжнього дна, а натомість складається з багатьох ярусів, кожний з яких темніший та ворожіший, ніж попередній.

І навіть це не повна, жахлива правда...

Вони минули пузир у землі — охоплену корчами прозору кулю розміром з невеличкий фургон. Усередині, скрутившись, лежало напівсформоване тіло драгона. Боб, не вагаючись, простромив списом пузир. Той розірвався гейзером паруючого жовтого слизу — і драгон розчинився у повітрі.

Боб рушив далі.

«Чудовиська — прищі на шкірі Тартара», — подумала Аннабет і здригнулась. Інколи вона шкодувала, що має таку чудову уяву, тому що зараз була певна, що вони йдуть по живій істоті. Весь цей заплутаний ландшафт — купол, яма, як його не називай, — тіло бога Тартара. Під їхніми ногами — найдавніше втілення зла. Так само як Гея живе у поверхні землі, Тартар живе у цій ямі.

Якщо бог помітить, як вони йдуть по його шкірі, наче блохи на собаці... Годі. Достатньо роздумів.

— Тут, — промовив Боб.

Вони зупинились на вершині гребня. Знизу у закритій зусібіч западині, схожій на місячний кратер, кільце зруйнованих колон з чорного мармуру оточувало темний кам’яний вівтар.

— Святилище Гермеса, — пояснив Боб.

Персі нахмурився.

— Гермесове святилище у Тартарі?

Боб весело розсміявся.

— Так. Впало звідкись дуже давно. Може, зі смертного світу. Може, з Олімпу. Хай там як, чудовиська тримаються подалі. Більшість.

— Звідки ти знав, що воно тут? — поцікавилася Аннабет.

Усмішка Боба згасла. В очах з’явився розсіяний погляд.

— Не пам’ятаю.

— Це нічого, — швидко промовив Персі.

Аннабет закортіло дати собі копняка. Перш ніж Боб став Бобом, він був титаном Япетом. І як усі його брати та сестри тисячоліттями був ув’язнений у Тартарі. Звичайно він знає місцевість. І якщо пам’ятає святилище, то може почати пригадувати інші подробиці своєї старої в’язниці та старого життя. Це було б недобре.

Вони спустились у кратер і зайшли у кільце колон. Аннабет звалилась на величезний мармуровий уламок, безсила зробити ще хоч один крок. Персі заступницькі став над нею і ретельно обвів очима місцевість. Чорнильний грозовий фронт тепер був менш ніж за сотню футів від них, покривав темрявою усе, що було попереду. Край кратера закривав вид на пустирище позаду. Чудова схованка, але якщо на них хтось таки наткнеться, вони дізнаються про це тільки, коли буде запізно.

— Ти сказав, що за нами хтось женеться, — промовила Аннабет. — Хто?

Боб підмітав коло підніжжя вівтаря, час від часу присідаючи та розглядаючи підлогу, наче щось шукав.

— Вони йдуть за нами, так. Знають, що ви тут. Велетні й титани.. Переможені. Вони знають.

Переможені...

Аннабет намагалася придушити страх. Скільки титанів та велетнів вони з Персі перемогли за всі ці роки? Щоразу це здавалось нездійсненним випробовуванням. Якщо усі вони тут, у Тартарі, й активно шукають її та Персі...

— Навіщо ми тоді зупинились? — запитала вона. — Нам треба йти далі.

— Незабаром, — відповів Боб. — Але смертним потрібен відпочинок. Тут хороше місце. Найкраще місце для... ох, довгий, довгий шлях. Я повартую.

Аннабет глянула на Персі, надіслала йому безмовне повідомлення: «Тільки не це!» Гуляти з титаном було кепською забавою. Але спати під його вартою... Не треба бути дочкою Афіни, щоб розуміти, що це стовідсотково не мудро.

— Поспи, — сказав їй Персі. — Я першим почергую на варті з Бобом.

Боб мугикнув на знак згоди.

— Так, добре. Коли прокинешся, їжа буде тут!

Живіт Аннабет скрутився ще більше від згадки про їжу. Вона не уявляла, як Боб замовив їжу посеред Тартару. Може, він не тільки прибиральник, а ще й завідувач їдальні?

Вона не хотіла засинати, але тіло її зрадило. Повіки були, наче свинцеві.

— Персі, розбуди мене для варти. Не геройствуй.

Він відповів їй лукавою посмішкою, яку вона полюбила тільки з роками.

— Хто, я? — Персі поцілував її сухими і гарячково теплими губами. — Засинай.

Аннабет наче опинилась у табірному будиночку Гіпноса. Її охопила дрімота. Вона скрутилась калачиком на твердій землі та заплющила очі.