Дім Аїда

XXVI Хейзел

Вони з Френком врізалися одне в одного. Хейзел випадково зробила собі прийом Геймліха[9] ефесом власного меча і скрутилась на палубі, стогнучи та відхаркуючи слину зі смаком отрути катоблепаса.

Крізь біль вона почула, як на носі корабля бронзова голова Фестуса скрипом закликає до стану бойової готовності та дмухає вогнем.

Досі не оговтавшись, Хейзел подумала, що вони налетіли на айсберг. Але в Адріатиці, посеред літа?

З оглушливим хрускотом, наче розламався навпіл телефонний стовп, корабель накренило ліворуч.

— Га! — заволав Лео десь позаду. — Воно жере весла!

«Що жере?» — подумала Хейзел. Вона спробувала підвестись, але на її ногах лежало щось велике й важке. Вона збагнула, що це Френк, який бурмочучи собі під ніс, намагався звільнитись від заплутаного клубка мотузок.

Решта команди бігала палубою. Джейсон з оголеним мечем перестрибнув через них і помчав до корми. Пайпер уже була на шканцях і палила їжею з рога достатку та горланила:

— Гей! Гей! Вдавись цим, тупа ти черепахо!

Черепаха?

Френк допоміг Хейзел підвестись.

— Усе гаразд?

— Так, — збрехала Хейзел, тримаючись за живіт. — Йди!

Френк скинув з плечей рюкзак, що миттєво перетворився на сагайдак із луком, і чкурнув сходами нагору. Поки він дістався штурвалу, то вже встиг випустити одну стрілу і вкладав у лук наступну.

Лео несамовито метався над контрольною панеллю.

— Весла не втягуються. Позбудьтеся її! Позбудьтеся!

Ніко угорі, здавалось, зовсім ошалів від шоку.

— Стиксе... воно величезне! — кричав він. — Ліворуч! Кермо ліворуч!

Тренер Хедж вийшов на палубу останнім, але швидко відшкодував згаяний час ентузіазмом. Він вискочив з трюму, махаючи бейсбольною биткою, без вагань погарцював до корми й перескочив через борт з радісним: «ГА-ГА!»

Хейзел, хитаючись, рушила на шканці, щоб приєднатись до друзів. Корабель здригнувся. Знову затріщали весла, і Лео закричав:

— Ні, ні, ні! Бісів слимак у панцирі!

Хейзел дісталась корми і не повірила власним очам.

Коли вона почула «черепаха», то уявила гарненьку тваринку розміром зі скриньку, яка сидить на камені посеред ставка. Коли почула «величезна черепаха», мозок спробував перелаштуватись: гаразд, може, це щось схоже на галапагоську черепаху, яку Хейзел колись бачила в зоопарку, у тієї був такий панцир, що на нього можна всістися.

Вона аж ніяк не очікувала побачити створіння розміром з острів. Коли перед нею з’явився масивний купол з чорних та коричневих квадратів, слово «черепаха» вже не було доречним. Панцир більше скидався на континент — кістяні пагорби, блискучі перламутрові долини, зарості водоростей та моху, ріки солоної води у звивистих жолобах.

З правого борту, наче підводний човен, здійнялась з води інша частина чудовиська.

«О лари Риму... Це що, голова?»

Золоті очі з чорними косими щілинами замість зіниць були розміром з дитячі надувні басейни. Шкіра нагадувала мокрий армійський камуфляж — блискуча коричнева із зеленими та жовтими цятками. Червоний беззубий рот міг за раз проковтнути Афіну Парфенос.

На очах Хейзел істота розтрощила ще півдюжини весел.

— Годі! — завив Лео.

Тренер Хедж дерся по черепашачому панциру, марно гамселив його биткою та горланив:

— На тобі! І ще на!

Джейсон прилетів з корми й приземлився на голову чудовиська, він влучив своїм золотим мечем просто йому межи очі, але клинок зісковзнув убік, наче пройшовся по намащеній жиром сталі. Френк безуспішно обстрілював черепашачі очі стрілами, але їхні мигальні перетинки кліпали з вражаючою точністю та відбивали кожну стрілу. Пайпер сипала у воду дині та кричала:

— Жери, тупа черепахо!

Але черепаха здавалась одержимою поїданням «Арго II».

— Чому вона так наблизилася? — випалила Хейзел.

Лео роздратовано скинув руки.

— Напевно, панцир. Гадаю, він невидимий для сонара. Це, чорт її забирай, стелc-черепаха!

— Корабель може злетіти? — запитала Пайпер.

— Без половини весел? — Лео грюкнув по кнопках і крутнув Архімедову сферу. — Доведеться спробувати щось інше.

— Там! — закричав Ніко згори. — Можеш дістатися тієї протоки?

Хейзел подивилась, куди він вказує. Десь у півмилі на схід тягнулась уздовж берегових скель довга смуга суші. Здалеку важко було сказати напевне, але протока здавалась лише у двадцять-тридцять ярдів завширшки — можливо, достатньо широка, щоб пропустити «Арго II», але, безперечно, занадто вузька для величезного панцира черепахи.

— Так. Так. — Лео, вочевидь, зрозумів думку. Він повернув Архімедову сферу. — Джейсоне, забирайся від голови цієї штуки! Я дещо придумав!

Джейсон досі рубав черепашачу морду, але коли почув, як Лео сказав «Я дещо придумав», вчинив дуже розсудливо — полетів геть якомога швидше.

— Тренере, забираймось! — крикнув він.

— Ні, все під контролем! — відповів Хедж, але Джейсон схопив його за пояс і здійнявся вгору. На жаль, тренер так борсався, що Джейсон випустив з руки меч, і той плюхнувся у море.

— Тренере! — поскаржився Джейсон.

— Що? Я її ослаблював!

Черепаха хвицнула корпусом і ледве не скинула всю команду за борт. Хейзел почула хруст, наче тріснув кіль.

— Ще хвилинку, — промовив Лео. Його руки метались над консоллю.

— За хвилинку нас уже може тут не бути! — Френк випустив останню стрілу.

Пайпер закричала на черепаху:

— Відчепись!

На мить це справді спрацювало. Черепаха відвернулась від корабля й занурила голову під воду. Але потім висунулась знову і протаранила їх ще сильніше.

Джейсон і тренер приземлились на палубу.

— Ти як? — поцікавилася Пайпер.

— Добре, — буркнув Джейсон. — Без зброї, але добре.

— Вогонь у панцир! — загорланив Лео, описуючи кола Вії-контролером.

Хейзел подумала, що корма вибухнула. Позаду них спалахнули вогняні струмені й повністю накрили черепашачу голову. Корабель зірвався з місця, і Хейзел знову звалилася на палубу.

Вона насилу змогла підвестися і побачила, що корабель скаче по хвилях з неймовірною швидкістю, залишаючи вогняний слід, наче ракета. Черепаха вже залишилася за сотню ярдів позаду, з її обвугленої голови валив дим.

Чудовисько несамовито заревіло й рушило за ними. Його плавці гребли по воді з такою силою, що черепаха почала їх наздоганяти. А до протоки досі залишалося приблизно чверть милі.

— Треба якось її відволікти, — пробурмотів Лео. — Ми нізащо не врятуємось, якщо не відволічемо її.

— Відволікти, — повторила Хейзел.

Вона зосередилась і подумала: «Аріоне!»

Вона гадки не мала, чи це спрацює. Але раптом помітила дещо на обрії — спалах світла і смужку пари, що поділила простори Адріатики навпіл. За мить Аріон уже стояв на шканцях.

«Боги олімпійські, — подумала Хейзел. — Обожнюю цього коня».

Аріон фиркнув, мовляв: «Авжеж обожнюєш. Ти ж не дурна».

Хейзел застрибнула йому на. спину.

— Пайпер, мені не завадять твої чари.

— Колись мені подобались черепахи, — пробурмотіла Пайпер і з допомогою Хейзел залізла на коня. — Тепер це в минулому!

Хейзел пришпорила Аріона. Він вистрибнув за борт і щодуху помчав по воді.

Черепаха була швидким плавцем, але не могла зрівнятись з Аріоном. Хейзел і Пайпер зі свистом носились навколо голови чудовиська, Хейзел махала спатою, а Пайпер викрикувала команди: «Нахились! Поверни ліворуч! Озирнись!»

Спата зовсім не завдавала шкоди. Кожний наказ Пайпер діяв лише мить. Але дівчатам, напевне, вдалося дуже роздратувати черепаху. Вона раз-у-раз намагалась вкусити Аріона, але той щоразу залишав її з повним ротом пари та глузливо іржав.

Незабаром чудовисько цілковито забуло про «Арго II». Хейзел не припиняла штрикати його в голову. Пайпер продовжувала викрикувати команди та сипала в черепашачі очі кокоси і смажених курчат із рога достатку.

Щойно «Арго II» зайшов у протоку, Аріон припинив набридати чудовиську. Вони помчались за кораблем і за мить вже знову були на палубі.

Ракетний вогонь ущухнув, хоча повиті димом бронзові вихлопні труби досі стирчали з корми. Тепер «Арго II» волочився вперед на самих лише вітрилах, але план спрацював. Вони були в безпеці вузької протоки з витягнутим скелястим островом праворуч та білими стрімчаками материка ліворуч. Черепаха зупинилась перед входом до протоки і зловісно свердлила їх очима, але не збиралась слідувати за ними. Її панцир був безумовно занадто широким.

Хейзел зістрибнула на палубу і потрапила у міцні Френкові обійми.

— Це було приголомшливо! — промовив він.

Вона зашарілась.

— Дякую.

Пайпер зісковзнула на палубу поруч із нею.

— Лео, відколи у нас є реактивний двигун?

— Ай, ну... — Лео спробував набути скромного вигляду, але йому це не вдалось. — Просто дрібничка, яку я змайстрував у вільний час. Шкода, що горіння вистачило лише на кілька секунд, але, принаймні, ми забрались звідти.

— І підсмажили черепашачу голову, — схвально промовив Джейсон. — То що тепер?

— Вб’ємо її! — відповів тренер. — Що тут навіть розмірковувати? У нас достатня відстань. У нас є баліста. Цілься і заряджай, напівбоги!

Джейсон нахмурився.

— Тренере, по-перше, через вас я загубив меч.

— Агов! Я не просив мене рятувати!

— По-друге, сумніваюся, що від балісти буде користь. Цей панцир, як шкіра немейського лева. І голова теж не м’якіша.

— То пальнемо їй просто в горлянку. Як ви зробили з тим креветко-чудовиськом в Атлантиці. Підсмажимо зсередини.

Френк почухав підборіддя.

— Може спрацювати. Але потім отримаємо черепашачу тушу вагою десь п’ять мільйонів кіло, яка блокуватиме вихід з протоки. Якщо ми не можемо літати зі зламаними веслами, то як ми звідси виберемося?

— Почекаємо, доки відремонтуємо весла! — відповів тренер. — Або просто попливемо в іншому напрямку, великий ти дупель!

Френк розгубився.

— Хто такий дупель?

— Народе! — покликав Ніко з щогли. — Щодо іншого напрямку! Сумніваюся, що це спрацює.

Він вказав у бік носа корабля.

За чверть милі попереду довга скеляста смуга вигиналась і зустрічалась зі стрімчаками. Канал закінчувався вузькою літерою V.

— Ми не в протоці, — промовив Джейсон. — Ми у глухому куті.

У Хейзел похолоділи пальці рук та ніг. На поручнях лівого борту встала на задні лапи Ґейл і впилась у неї очима.

— Це пастка, — промовила Хейзел.

Усі повернулись до неї.

— Та ні, усе гаразд, — сказав Лео. — Треба багато що полагодити, але це несуттєво. Може, пропрацюю всю ніч, але корабель злетить.

Черепаха, яка досі була на вході до затоки, заревіла. Не складалося враження, що вона збирається йти.

— Ну... — Пайпер знизала плечима. — Принаймні, черепаха нас не дістане. Тут ми в безпеці.

Такі слова напівбогам не варто промовляти в жодному разі. Щойно вони злетіли з рота Пайпер, як у грот-щоглу, за шість дюймів від обличчя дівчини, поцілила стріла.

Команда розбіглась у пошуках укриття. Одна тільки Пайпер застигла на місці й, роззявивши рота, витріщалась на стрілу, яка ледве не зробила їй смертельний пірсинг.

— Пайпер, лягай! — прошипів Джейсон.

Але більше стріл не прилетіло.

Френк проаналізував кут, під яким стріла влетіла у щоглу, і вказав угору, на стрімчаки.

— Там, — промовив він. — Один стрілок. Бачите?

Сонце сліпило очі, але Хейзел помітила крихітну постать, яка стояла на виступі скелі. Бронзові обладунки незнайомця яскраво блищали.

— Хто це такий? — випалив Лео. — Чого він у нас стріляє?

— Народе? — голос Пайпер тремтів і його ледве було чутно. — Тут записка.

Хейзел тільки тепер побачила пергаментний сувій, прив’язаний до стріли. Незрозуміло чому, але всередині неї раптом спалахнув гнів. Вона кинулась до сувою і відв’язала його.

— Е-е... Хейзел, — промовив Лео. — Ти певна, що це безпечно?

Дівчина прочитала записку вголос.

— Перший рядок: «Стояти! Руки вгору».

— Що це означає? — буркнув тренер Хедж. -— Ми і так стоїмо. Ну, навприсідки. А якщо цей тип розраховує, що я облишу зброю, чорта пухлого!

— Це не все, — продовжила Хейзел. — «Це пограбування. Відрядіть нагору двох своїх людей з усіма цінними речами. Не більше ніж двох. Залиште собі чарівного коня. Жодних польотів. Жодних трюків. Ніжками підіймайтеся».

— Підніматись куди? — запитала Пайпер.

— Туди, — вказав Ніко.

У стрімчаку був висічений вузький підйом зі сходами, що вели до вершини. Черепаха, канал з глухим кутом, стрімчак... Щось підказувало Хейзел, що автор листа не вперше влаштовував засідку в цьому місці.

Вона прокашлялась і продовжила читати вголос:

— «Мені потрібні всі ваші цінні речі. Інакше ми з черепахою вас знищимо. У вас є п’ять хвилин».

— Чорт забирай! — випалив тренер. — А цей хлопчина молодець.

— Є підпис? — поцікавився Ніко.

Хейзел похитала головою. Ще у Таборі Юпітера вона чула історію про грабіжника, у якого була величезна приручена черепаха; але як завжди, щойно їй була потрібна якась інформація, та підступно ховалася десь далеко у спогадах, поза зоною досяжності.

Тхір Ґейл дивилась на Хейзел в очікуванні її дій.

«Випробовування ще не скінчилось», — подумала дівчина.

Відволікти черепаху було замало. Вона не довела, що здатна керувати Туманом... здебільшого через те, що не вміла цього робити.

Лео пильно оглянув скелі та забурчав собі під ніс:

— Погана траєкторія. Навіть якщо вдасться зарядити катапульту перш ніж цей тип нашпигує нас стрілами, навряд чи я влучу. Тут кілька сотень футів майже прямо вгору.

— Еге, — пробурмотів Френк. — Від мого лука теж небагато користі. У нього значна перевага, так високо над нами. Я просто не дістану до нього.

— І, е-е... — Пайпер доторкнулась до стріли, що стирчала з щогли. — Щось підказує мені, що він вправний стрілок. Сумніваюся, що він цілив у мене. А якби цілив.?.

Подальші пояснення були зайвими. Ким би не був грабіжник, він міг влучити в ціль із сотні футів. Він міг розстріляти їх усіх, перш ніж вони встигнуть чимось відповісти.

— Я піду, — промовила Хейзел.

Від думки про це вона аж кипіла, але була переконана, що все це якесь збочене випробовування Гекати. Богиня влаштувала все це для Хейзел — настала її черга рятувати корабель. Наче на підтвердження її думок, Ґейл пронеслась по поручню і застрибнула їй на плече, готова до подорожі.

Усі витріщились на Хейзел.

Френк стиснув свій лук.

— Хейзел...

— Ні, послухай, — промовила вона, — цей грабіжник хоче цінних речей. Я можу піти туди, викликати золото, коштовне каміння — будь-що, будь-що, чого він забажає.

Лео здійняв брову.

— Гадаєш, він дійсно відпустить нас, якщо ми йому заплатимо?

— У нас немає вибору, — промовив Ніко. — Між цим типом і черепахою...

Джейсон здійняв руку. Усі застигли.

— І я піду, — промовив він. — У листі зазначено: двоє. Я піднімусь з Хейзел і прикрию її. До того ж, не подобається мені вигляд цих сходів. Якщо Хейзел оступиться... ну, я можу скористатись вітрами і подбати про те, щоб ми повернулися назад з цілими кістками.

Аріон обурено заіржав, мовляв: «Ви йдете без мене? Ви що знущаєтесь?»

— Я мушу, Аріоне, — відповіла Хейзел. — Джейсоне... я згодна. Гадаю, що ти маєш рацію. Це найкращий план.

— Шкода тільки, що меча бракує. — Джейсон гнівно зиркнув на тренера. — Він десь там у глибині моря. У нас немає Персі, щоб його повернути.

Ім’я «Персі» нависло над ними, наче темна хмара. Настрій на палубі тільки ще більше зіпсувався.

Хейзел витягнула руки. Раніше вона не думала про це, а зараз просто зосередилась на воді й закликала імперське золото.

Безглуздий задум. Меч був занадто далеко, швидше за все, за сотню футів під водою. Однак дівчина відчула, як щось ледве помітно смикнуло її за палець, наче рибка клюнула на приманку. Тієї самої миті з води вискочив меч Джейсона та влетів їй просто в долоню.

— Тримай, — промовила вона, передаючи меч.

Очі Джейсона округлились від здивування.

— Як... це ж не менше півмилі!

— Я багато тренуюсь, — збрехала Хейзел.

Вона сподівалась, що, викликавши меч Джейсона, випадково його не прокляла, так само як робила з усіма коштовностями та цінними металами.

Але чомусь Хейзел відчувала, що зі зброєю все інакше. Зрештою, вона підняла купу мечів та списів з імперського золота з-під льодовика та роздала їх П’ятій когорті. Поганих наслідків, начебто, не було.

«Годі», — подумала Хейзел і придушила тривогу. Її переповнював гнів на Гекату. Вона дуже втомилась від того, що боги маніпулюють нею, і не збиралась більше непокоїтися через якісь дріб’язкові проблеми.

— Ну, якщо заперечень більше немає, нам слід зустрітися з одним грабіжником.