Дім Аїда

XLVIII Персі

Ахліс кинулась на Персі. На мить він подумав: «Гей, але ж я просто дим. Вона не може мене торкнулися, так?»

Він уявив Мойр на Олімпі, як вони регочуть з його наївності: «ЛОЛ, НУБ!»

Кігті богині пройшлись по його грудях, обпікаючи, наче окріп.

Персі хотів відскочити, але димне тіло було незвичним для нього. Ноги рухались занадто повільно. Руки скидалися на розм’яклий папір. У розпачі він жбурнув у богиню торбу, гадаючи, що та затвердіє, коли опиниться в повітрі, але дзуськи. Сумка м’яко приземлилась на землю.

Ахліс заричала і присіла, готуючись стрибнути. Вона б відкусила Персі обличчя, якби Аннабет не кинулась вперед і не заволала просто у вухо богині.

— ГЕЙ!

Ахліс здригнулась і повернулась на звук.

Вона метнулась до Аннабет, але та рухалась вправніше за Персі. Можливо, не почувалась такою безтілесною, а, може, просто мала кращу бойову форму. Вона жила в Таборі Напівкровок з семи років. Напевно відвідувала заняття, про які Персі навіть ніколи не чув, наприклад «Як битись, коли ти наполовину дим».

Аннабет стрибнула просто богині поміж ніг і з перекидом підвелась. Ахліс повернулась і атакувала, але Аннабет знову ухилилась, наче матадор.

Персі був настільки приголомшений, що втратив кілька дорогоцінних секунд. Він витріщався на труп Аннабет, що попри дим рухався так само швидко і впевнено, як завжди. І тоді він збагнув, навіщо вона це робить: щоб виграти їм час. Це означало, що Персі мусить допомогти.

Він запекло намагався придумати, як перемогти Горе. Як йому битись, якщо він не може ні до чого доторкнутись?

Під час третьої атаки Аннабет пощастило значно менше. Вона спробувала метнутись убік, але богиня схопила її за зап’ястя і одним махом повалила на землю.

Перш ніж богиня встигла вдарити, Персі, волаючи та розмахуючи мечем, кинувся в напад. Він досі почувався не твердішим за вологу серветку, але гнів, здавалось, пришвидшив його рухи.

— Агов, Веселко! — заволав він.

Ахліс розвернулась і випустила руку Аннабет.

— Веселка? — випалила вона.

— Так! — Він нагнувся, і кігті богині пройшли просто над його головою. — Ти просто ходяча радість!

— Гр-р-р! — Богиня напала знову, але втратила рівновагу. Персі метнувся вбік, а потім назад, уводячи її від Аннабет.

— Гарнюня! — покликав він. — Симпатюня!

Богиня заричала і зморщилась. Вона почовгала за Персі. Кожний комплімент дратував її, наче пісок, кинутий в обличчя.

— Я вб’ю тебе болісно! — заревіла вона, сльози котилися з її очей, з носа текло, а щоки кровоточили. — Я поріжу тебе на шматки в жертву Ночі!

Аннабет важко підвелась. Вона порпалася у торбі, безсумнівно шукаючи щось, що стане в пригоді.

Персі хотів дати їй більше часу. Вона була їхнім мозком. Поки на нього нападають, вона придумує блискучий план.

— Апетитна! — кричав Персі. — Пухнаста, тепла, так і хочеться обійняти!

Ахліс ледве не задихалась від власного гарчання, наче кішка під час серцевого нападу.

— Повільна смерть! — заверещала вона. — Смерть від тисячі отрут!

Навколо неї, наче гриби після дощу, вискакували квіти. Краплі біло-зеленої живиці збирались у калюжі й текли до Персі по землі. Від солодкого аромату в нього паморочилась голова.

— Персі! — голос Аннабет, здавалось, лунав здалеку. — Е... гей, Пані Диво! Бадьорість! Міс Усмішка! Сюди!

Але богиню горя тепер цікавив тільки Персі. Він знову спробував відступити. На жаль, отруйний іхор оточував його зусібіч, здіймаючи над землею дим і запалюючи повітря. Незабаром Персі опинився на не значно більшому за щит курному острівку. Його торба, що лежала за кілька ярдів, задимилась і розчинилась у калюжі слизу. Відступати було нікуди.

Персі впав на одне коліно. Йому хотілось сказати Аннабет, щоб тікала, але він не міг нічого промовити. Горло стало сухим, наче пожухле листя.

Якби ж у Тартарі була вода — один гарний ставочок, у який можна було б застрибнути та зцілитись, чи, може, річка, якою він зміг би керувати. Персі вдовольнився би навіть мінералкою.

— Ти станеш їжею для вічної пітьми, — промовила Ахліс. — Ти помреш в обіймах Ночі!

Десь далеко кричала Аннабет і, здається, жбурляла в богиню в’ялену драгонятину. Біло-зелена отрута не припиняла надходити. Стікаючи тоненькими цівками з рослин, вона дедалі більше розширювала смертоносне озеро навколо Персі.

«Озеро, — подумав він. — Струмені. Вода».

Швидше за все, від отруйних випаровувань його мозок почав плавитися, але Персі видав хрипкий смішок. Отрута — це рідина. Якщо вона рухається, як вода, то мусить бути частково водою.

Він пригадав, як на біології розповідали, що людське тіло здебільшого містить воду. Пригадав, як вилучив воду з Джейсонових легень у Римі... Якщо йому вдалося таке, то чому б не спробувати з іншими рідинами?

Божевільна думка. Посейдон — бог моря, а не всіх на світі рідин.

Але в Тартарі свої закони. Вогонь можна пити. Земля — тіло темного бога. Повітря — кислота, а напівбогів можна перетворювати на димні трупи.

То чому б не спробувати? Втрачати нічого.

Персі вдивився в отруйну повінь, що наближалась зусібіч. Він зосередився з такою силою, що всередині нього щось ніби тріснуло — наче в животі розбилась кришталева куля.

Тепло плинуло крізь його тіло. Отруйний вал зупинився.

Пара понеслась від нього геть — назад у напрямку богині. Отруйне озеро рушило на неї дрібними хвилями та струмочками.

— Що це? — завищала Ахліс.

— Отрута, — промовив Персі. — Хіба це не твій фах?

Хлопець підвівся, відчуваючи, як усередині нього скипає злість. Коли отруйний потік наблизився до богині, вона почала кашляти від пари. З її очей ще дужче потекло.

«О, чудово, — подумав Персі. — Більше води».

Він уявив, як її ніс та горло переповнюються власними слізьми.

Ахліс почала задихатися.

— Не отруйний потік дістався її ніг і зашипів, наче краплі води на розпеченому залізі. Богиня завила і позадкувала.

— Персі! — покликала Аннабет.

Вона відійшла до краю скелі, хоч отрута рухалась не на неї. У її голосі відчувався жах. Знадобилася мить, перш ніж Персі усвідомив: Аннабет боїться його.

— Зупинись... — заблагала вона сиплим голосом.

Персі не хотів спинятись. Він хотів, щоб богиня задихнулась. Хотів побачити, як вона захлинеться у власній отруті. Хотів побачити, скільки страждань здатне знести уособлення страждань.

— Персі, будь ласка...

Обличчя Аннабет досі було блідим, як у трупа, але очі — такими саме як зазвичай. Мука в них змусила гнів Персі вщухнути.

Він повернувся до богині та наказав отруті розступитися. Уздовж краю скелі утворилась вузька доріжка для відступу.

— Геть! — заревів Персі.

Як на ходячий труп, Ахліс, за бажання, досить швидко бігала. Вона ринулась до доріжки, впала долілиць, підвелася і з виттям помчала у темряву.

Щойно вона зникла, отруйні озерця почали випаровуватися. Рослини висохли і розлетілись пилом.

Аннабет почовгала до Персі. Зовні вона була наче труп, повитий димом, але виявилась достатньо твердою, коли стиснула його плечі.

— Персі, будь ласка, ніколи... — Її голос обірвався через схлипування. — Не всім на світі можна керувати. Будь ласка.

Усе його тіло розпирало від внутрішньої сили, але злість ущухала. Розбите скло всередині нього почало згладжуватися на краях.

— Так, — промовив він. — Так, гаразд.

— Треба забиратись із цього урвища. Якщо Ахліс привела нас сюди як жертвопринесення...

Персі намагався думати. Він починав звикати до пересування з Туманом Смерті навколо себе. Він уже почувався більш твердим, більше собою. Але голова досі була ватяною.

— Вона казала, що згодує нас Ночі, — пригадав він. — Що це може означати?

Температура знизилася. Прірва перед ними наче видихнула.

Персі схопив Аннабет та відступив від краю, коли з безодні з’явилась таємнича сутність — настільки масивна і Темна, що хлопець відчув, ніби тільки тепер по-справжньому зрозумів значення слова «темрява».

— Я гадаю, — промовила темрява жіночим голосом, м’яким, наче підкладка в труні, — вона мала на увазі Ніч з великої літери. Зрештою, я лише одна.