Дім Аїда

LXX Aннабет

«Знищити їх».

Аннабет стільки разів чула ці слова, що вони висмикнули її з оціпеніння. Вона здійняла свій меч і крикнула:

— Персі!

Він схопив Анаклузмос.

Аннабет кинулась до кайданів, що утримували Браму Смерті. Меч з кістки драгона розсік лівий ланцюг одним ударом. А тим часом Персі відбивався від першої хвилі чудовиськ. Проколовши одного, він скрикнув:

— Трясця! Тупі прокляття!

А потім він скосив мечем не менше півдюжини тельхінів. Аннабет зробила ривок за його спиною та розрубала ланцюги на іншому боці.

Брама здригнулась. З приємним «Дзень» двері ліфта відчинились.

Боб і його шаблезубий помічник продовжували танцювати навколо ніг Тартара, то нападаючи, то ухиляючись від божих кігтів. Не здавалось, що вони завдають богові значної шкоди, але той незграбно вертівся на місці, вочевидь, не звиклий битись у людиноподібному тілі. Він бив і промахувався, бив і промахувався.

Усі нові чудовиська ринули до Брами. Просто над головою Аннабет пролетів спис. Дівчина повернулась і вколола в живіт емпусу, а потім кинулась до дверей, що саме почали зачинятися.

— Персі, сюди! — крикнула вона.

Він наздогнав її у дверях. З його обличчя стікав піт, а з ран сочилась кров.

— З тобою все гаразд? — запитала вона.

Він кивнув.

— Підчепив якесь прокляття від ереї. — Персі змахнув мечем і збив грифона з повітря. — Болить, але не помру. Заходь у ліфт. Я триматиму кнопку.

— Авжеж, так і зроблю! — вона ляснула якогось кровожерливого коня в морду руків’ям меча — і чудовисько в паніці поскакало назад у натовп. — Ти обіцяв, Риб’ячі Мізки. Ти сказав, що нас більше не розлучать! Ніколи!

— Ти неможлива!

— Я теж тебе кохаю!

Ціла фаланга циклопів наближалась до них, розштовхуючи менших чудовиськ на шляху. «Нам кінець», — подумала Аннабет і буркнула:

— Авжеж, це мали бути циклопи!

Персі здійняв бойовий клич. Перед циклопами вибухнула червона вена і облила чудовиськ рідким вогнем з Флегетона. Смертних вогняна вода зцілювала, але циклопам така милість не випала. Вони спалахнули яскравим полум’ям. Розірвана вена сама собою зцілилась, але від чудовиськ не залишилось нічого окрім чорних слідів сажі.

— Аннабет, ти мусиш піти! — промовив Персі. — Ми не можемо залишитись удвох!

— Ні! — крикнула вона. — Нахились!

Він не запитував навіщо, а просто присів. Аннабет перескочила через нього й обрушила меч на голову рясно татуйованого огра.

Вони з Персі стали пліч-о-пліч у дверях в очікуванні наступної хвилі. Після вибуху вени чудовиська дещо завагались, але будь-якої миті могли пригадати: «Агов, стривайте, нас бозна-скільки тисяч мільйонів, а їх тільки двоє».

— Гаразд, що тоді? — промовив Персі. — У тебе є краща думка?

Якби ж то.

Брама Смерті була просто за ними — їхній вихід зі світу жахів. Але вони не могли скористатися дверима, якщо хтось не триматиме кнопку протягом дванадцяти хвилин. Аннабет сумнівалась, що варіант просто зайти у двері добре для них скінчиться. Але якщо з якоїсь причини вони відійдуть від дверей, то ліфт зачиниться і зникне без них.

Стан був настільки плачевним, що майже смішним.

Натовп чудовиськ потроху просувався вперед, гиркаючи та набираючись сміливості.

Тим часом атаки Боба ставали повільнішими. Тартар звикав до свого нового тіла. Шаблезубий Малий Боб помчав на бога, але той ударом кулака відкинув кота в бік. Боб з шаленим криком кинувся в напад, але Тартар вхопив спис і висмикнув його з рук титана. Бог штовхнув Боба ногою — і той повалив шеренгу тельхінів, наче кеглі.

— ЗДАВАЙСЯ! — прогримів Тартар.

— Нізащо, — відповів Боб. — Ти мені не господар.

— Тоді помри непокірним! Ви, титани, ніщо для мене. Мої діти, велетні, завжди були кращими, сильнішими й лютішими. Вони зроблять верхній світ таким саме темним, як і моє царство!

Тартар розламав спис навпіл. Боб завив від люті. Шаблезубий Малий Боб кинувся йому на допомогу. Він заричав на Тартара й оголив ікла. Титан насилу підвівся, але Аннабет розуміла, що бій завершено. Навіть чудовиська повернулися й витріщилися в той бік, наче відчуваючи, що їхній володар зараз перейде до фінальної частини вистави. Смерть титана, яку варто побачити.

Персі стиснув руку Аннабет.

— Залишайся тут. Я мушу допомогти йому.

— Персі, ні, — прохрипіла вона. — Тартара не здолати. Не нашими силами.

Вона знала, що має рацію. Тартар був єдиним у своїй ваговій категорії. Він був могутнішим за богів чи титанів. Напівбоги для нього взагалі ніщо. Якщо Персі кинеться на допомогу Бобові, його просто розчавлять, як мураху.

Також Аннабет знала, що Персі її не послухає. Він не залишить Боба вмирати на самоті. Просто він не такий — і це одна з багатьох причин, чому вона його кохає.

— Ми підемо разом, — промовила вона, розуміючи, що це їхня остання битва. Якщо вони відійдуть від Брами, то ніколи більше не залишать Тартар. Та принаймні помруть, б’ючись пліч-о-пліч.

Вона хотіла було сказати: «Зараз», коли військом прокотився збентежений гомін. Аннабет почула крики вдалечині й ритмічне «бум», «бум», «бум», але цей стукіт був значно частішим за серцебиття під землею — більш схоже на те, що хтось великий та важкий стрімголов несеться кудись. Земленароджені злітали в повітря, ніби хтось їх жбурляв. Яскраво-зелений стовп диму здійнявся над ордою чудовиськ, наче отруйний фонтан. Усе на його шляху розчинилось.

На іншому боці щойно розчищеної, задимленої долини Аннабет побачила причину сум’яття. І почала розпливатися в усмішці.

Меонійський драгон, розкривши складчастий комірець, шипів і поливав поле бою отруйним диханням, наповнюючи повітря запахом сосни та імбиру. Здригаючись своїм стофутовим тілом та хльостаючи строкатим хвостом, він змітав на своєму шляху батальйони огрів.

На спині змія сидів червоношкірий велетень з квітами в рудих косах, зеленій шкіряній жилетці на плечах та пікою з драгонячого ребра в руці.

— Дамасен! — скрикнула Аннабет.

Велетень схилив голову.

— Я дослухався до твоєї поради, Аннабет Чейз. Я обрав для себе нову долю.