Дім Аїда

XXXIII Джейсон

Джейсон заснув на чергуванні. І це було погана, оскільки він був за тисячі футів над землею.

Ну треба ж було так налажати! Сталося це наступного ранку після зустрічі з розбійником Скіроном, під час Джейсонової варти, коли хлопець бився з дикими вентусами, які погрожували кораблю. Розрубавши останнього, Джейсон забув затримати дихання.

Помилка ідіота. Коли вітряний дух розсипається, на його місці утворюється вакуум. Якщо не затримати дихання, повітря висмоктує просто з легень, а тиск у внутрішніх вухах падає так швидко, що ти непритомнієш.

Саме це сталося з Джейсоном.

Навіть гірше, він тієї самої миті поринув у сон. З глибин його підсвідомості зринула думка: «Серйозно? Саме зараз?»

Він мусив прокинутися, інакше міг померти, але ця думка вислизала з його голови. Уві сні він опинився на даху високої будівлі, під ним розкинувся нічний Мангеттен. Джейсон відчував, як крижаний вітер закрадається йому під одяг.

За кілька кварталів від нього, над Емпайр-Стейт-Білдінг, збирались хмари — окреслювали вхід до самого Олімпу. У повітрі стояв металевий запах дощу. Верхівка хмарочоса як завжди світилась, але вогні, здавалось, були несправними: спалахували то бузковим, то помаранчевим, наче кольори боролися за панування.

Разом із Джейсоном стояли його старі товариші з Табору Юпітера: ряди напівбогів у бойових обладунках, з мечами та щитами з імперського золота, що виблискували в темряві. Він побачив Дакоту і Нейтана, Лейлу і Маркуса. Поодаль стояв Октавіан, худий і блідий, з почервонілими чи то від безсоння, чи то від гніву очима і в’язкою жертовних плюшевих тваринок навколо пояса. Біла мантія авгура вкривала його пурпурову футболку та похідні штани.

Усередині строю стояла Рейна з металевими собаками Аурумом та Арґентумом обабіч. Побачивши її, Джейсон відчув провину. Він ніколи не кохав її, не давав марних сподівань... але й не розвіював її надії. Через це вона вірила, що у них можливе спільне майбутнє.

Він просто зник, залишивши її управляти табором самотужки. (Ну, гаразд, це була не його ідея, і все ж таки...) А потім він повернувся в Табір Юпітера разом із Пайпер, своєю новою дівчиною, ’ і юрбою грецьких друзів на воєнному кораблі. Вони розстріляли форум і втекли, залишивши Рейну розбиратися з розпочатою війною.

Уві сні вона мала стомлений вигляд. Інші, може, цього не помічали, але Джейсон знав її достатньо довго, аби бачити втому в її очах і напруження в плечах під обладунками. Її темне волосся було мокрим, наче дівчина встигла поспіхом сходити в душ.

Римляни вдивлялись у двері, що вели на дах, наче чекали на когось.

Коли ж двері відчинилися, з них вийшли двоє. Один був фавном. «Ні, — подумав Джейсон, — сатиром». У Таборі Напівкровок він навчився їх відрізняти. Тренер Хедж виправляв його при кожній помилці. Римські фавни, зазвичай, вештаються без діла, злидарюють або їдять. Сатири ж більш корисні та допомагають напівбогам у їхніх справах. Джейсон уперше бачив саме цього сатира, але був певен, що хлопчина з грецької сторони. Жодний фавн не крокував би так рішучо посеред ночі назустріч озброєній групі римлян.

На сатирі була зелена футболка «Збереження природи»[11] із зображеннями китів, тигрів та інших тварин, що були під загрозою вимирання. Волохаті ноги та копита ніщо не прикривало. У нього була пишна борідка, кучеряве брунатне волосся, запхане під растаманську кепку, а на шиї висіла колекція сопілок. Його пальці нервово перебирали краї футболки, але зважаючи на те, як сатир оглядав римлян, їхні позиції та зброю, Джейсон зробив висновок, що той неодноразово брав участь у битвах.

Разом із сатиром прийшла рудоволоса дівчина, яку Джейсон упізнав, — Рейчел Дер, оракул Табору Напівкровок. Її довге кучеряве волосся спадало на просту білу блузку, а джинси прикрашали чорні візерунки ручної роботи. В одній руці Рейчел тримала блакитну пластикову щітку для волосся, якою знервовано плескала по стегну, наче це був її талісман удачі.

Джейсон пригадав, як вона читала біля багаття рядки пророцтва, що відправило його, Пайпер та Лео на їхнє перше спільне завдання. Рейчел була звичайною смертною — не напівбогом, — але невідомо чому дельфійський дух вирішив поселитися всередині неї.

Та головне запитання: що вона робить серед римлян? Вона зробила крок уперед і зустрілась очима з Рейною. — Ти отримала від мене повідомлення?

Октавіан фиркнув.

— Тільки тому ви досі живі, грекуси! Сподіваюсь, ви прийшли обговорити умови капітуляції.

— Октавіане... — погрозила Рейна.

— Хоча б обшукай їх! — запротестував Октавіан.

— Нема потреби, — промовила Рейна, розглядаючи Рейчел Дер. — У тебе є зброя?

Рейчел знизала плечима.

— Я колись ударила Кроноса в око цією щіткою. Окрім цього, нічого.

Римляни, здавалось, не знали, який висновок з цього зробити. Не схоже було, що ця смертна жартує.

— А твій друг? — Рейна кивнула на сатира. — Гадала, ти прийдеш сама.

— Це Гровер Ундервуд, — промовила Рейчел. — Він голова ради.

— Якої ради? — випалив Октавіан.

— Парнокопитних старійшин, до твого відома, — голос Гровера був високим та пронизливим, наче його власник не знаходить собі місця від жаху, але Джейсон підозрював, що в сатирі значно більше мужності, ніж він вдає. — Серйозно, хіба у вас, римлян, немає природи, і дерев, і всього такого? Мені є про що вам повідомити. А ще я гордий представник захисників. Я тут, щоб, ну, захищати Рейчел.

У Рейни був такий вигляд, ніби вона ледь стримує усмішку.

— Але без зброї?

— Тільки сопілки. — На обличчі гровера з’явилась сумна усмішка. — Персі часто казав, що моє виконання «Народжених бути дикими[12]» можна вважати за небезпечну зброю, але я сумніваюся, що воно настільки погане.

Октавіан презирливо посміхнувся.

— Ще один приятель Персі Джексона. Мені цього достатньо.

Рейна здійняла руку, закликаючи до тиші. Золотий та срібний собаки фиркнули кілька разів, але продовжили спокійно та уважно спостерігати за перебігом подій.

— Поки що наші гості кажуть правду, — промовила Рейна. — Але попереджаю, Рейчел та Гровере, якщо почнете брехати, ця розмова погано для вас скінчиться. Отже, навіщо ви прийшли?

Рейчел дістала з джинсів схожий на серветку папірець.

— Повідомлення. Від Аннабет.

Джейсон не певен був, що добре її розчув. Аннабет у Тартарі. Вона не може надіслати записку на серветці!

«Може, я вдарився об воду і помер? — промовила його підсвідомість. — Це не справжнє видіння, а якась посмертна галюцинація».

Але сон здавався напрочуд реальним. Хлопець відчував, як вітер шмагає дах. Відчував запах грози. Над Емпайр-Стейт-Білдінг спалахувала блискавка, світло якої відбивалося на обладунках римлян.

Рейна взяла записку. Поки вона читала, її брови здіймалися дедалі вище. Рот розкрився від шоку. Урешті-решт вона подивилася на Рейчел.

— Це жарт?

— Якби ж то! — відповіла Рейчел. — Вони справді в Тартарі.

— Але як...

— Не знаю. Записка з’явилась у жертовному вогнищі обіднього павільйону. Це почерк Аннабет. Вона просить передати це тобі особисто.

Октавіан засіпався.

— Тартар? Що це означає?

Рейна передала йому лист.

Октавіан почав читати собі під ніс:

— Рим, Арахна, Афіна — Афіна Парфенос? — Він обурено подивився довкола, наче чекав, що хтось заперечить прочитане. — Грецька хитрість! Греки відомі своїми безчесними витівками!

Рейна забрала записку назад.

— Чому я?

Рейчел усміхнулась.

— Тому що Аннабет мудра. Вона вірить, що ти впораєшся, Рейно Авіло Рамірез-Арелано!

Джейсона наче по обличчю ляснули. Ніхто ніколи не промовляв повного імені Рейни. Вона ненавиділа, коли це робили. Джейсон тільки раз сказав ім’я вголос, коли просто намагався правильно його вимовити, але вона обдарувала його за це вбивчим поглядом.

«Це ім’я маленької дівчинки з Сан-Хуана, — сказала вона йому. — Я залишила його разом з Пуерто-Ріко».

Рейна люто насупила брови.

— Як ти...

— Е-е, — втрутився Гровер Ундервуд. — Тобто твої ініціали «РА-РА»?

Руки Рейни смикнулися до кинджала.

— Але це неважливо! — поспішно промовив сатир. — Слухайте, ми б не ризикували і не йшли б сюди, якби не довіряли інтуїції Аннабет. Римський ватажок, який повертає найважливішу грецьку статую до Табору Напівкровок... Вона знає, що це відверне війну.

— Це не хитрість, — додала Рейчел. — Ми не брешемо. Запитай у собак.

Металічні хорти не відреагували. Рейна задумливо почухала голову Аурума.

— Афіна Парфенос... Отже, легенда не бреше.

— Рейно! — крикнув Октавіан. — Ти ж не збираєшся погоджуватись?! Навіть якщо статуя існує, хіба ти не бачиш, що вони роблять? Ми вже на межі атаки — на межі знищення тупих греків раз і назавжди! І от вони фабрикують оце дурнувате доручення, щоб відвернути твою увагу. Вони хочуть відрядити тебе на смерть!

Решта римлян забурмотіли, гнівно свердлячи очима гостей. Джейсон пригадав, яким переконливим може бути Октавіан — авгур успішно переконував офіцерів пристати на свій бік.

Рейчел Дер встала перед авгуром.

— Прояви повагу, Октавіане, сине Аполлона! Навіть римляни схилялись перед мудрістю дельфійського оракула, посланниці твого батька.

— Га! — фиркнув Октавіан. — Ти дельфійський оракул? Авжеж. А я тоді — імператор Нерон!

— Нерон хоч на скрипці грав[13], — буркнув Гровер.

Октавіан здійняв кулаки.

Раптом вітер змінив напрямок і завирував навколо римлян з шипінням десятків змій. Рейчел оточило м’яке смарагдове світло. А потім вітер ущухнув. Сяяння зникло.

Презирлива посмішка Октавіана розтанула. Римляни заметушились.

— Як знаєш, — промовила Рейчел так, наче нічого й не трапилось. — Я не маю для вас пророцтва, але бачу проблиски майбутнього. Я бачу Афіну Парфенос на Пагорбі Напівкровок. Бачу, як вона принесе її. — Дівчина вказала на Рейну. — А ще Елла бурмотіла рядки з Сивілиних книг...

— Що? — перервала Рейна. — Сивілини книги знищили багато століть тому.

— Так і знав! — Октавіан стукнув кулаком по власній долоні. — Гарпія, яку вони принесли з пошуків, Елла. Я знав, що он те її бурмотіння — це пророцтва.

Тепер я розумію. Вона... вона якимсь чином завчила напам’ять Сивілину книгу.

Рейна недовірливо похитала головою.

— Як це можливо?

— Ми не знаємо, — зізналась Рейчел. — Але, так, Октавіан має рацію. У Елли дивовижна пам’ять. Вона обожнює книги. Десь, колись вона прочитала вашу римську книгу пророцтв. Тепер вона єдиний їхній носій.

— Твої друзі збрехали, — промовив Октавіан. — Вони сказали, що гарпія бурмоче тарабарщину. Вони викрали її!

Гровер обурено пирхнув.

— Вона не ваша власність! Вона жива істота. До того ж, їй подобається у Таборі Напівкровок. Вона зустрічається з одним моїм другом, Тайсоном.

— Циклоп, — пригадала Рейна. — Гарпія, яка зустрічається з циклопом...

— Це не стосується справи! — випалив Октавіан. — Гарпія володіє цінними римськими пророцтвами. Якщо греки не збираються її повертати, захопимо їхнього оракула! Варто!

Двоє центуріонів вийшли вперед і спрямували пілуми на гостей. Гровер приклав сопілки до губ. Він зіграв коротеньку джигу[14] — і списи перетворились на ялинки. Вартові розгублено їх впустили.

— Годі! — крикнула Рейна.

Вона не часто підвищувала голос. І якщо це траплялось, то всі слухали.

— Ми відхилились від мети, — промовила вона. — Рейчел Дер, ти кажеш мені, що Аннабет у Тартарі, проте знайшла спосіб надіслати це повідомлення. Вона хоче, щоб я привезла статую з античних земель до табору.

Рейчел кивнула.

— Тільки римлянин здатен повернути статую та відновити мир.

— А навіщо римлянам мир, — запитала Рейна, — після того, як ваш корабель напав на наше місто?

— Ти знаєш навіщо, — відповіла Рейчел. — Щоб уникнути війни. Помирити грецькі та римські сторони богів. Ми повинні діяти разом, аби перемогти Гею.

Октавіан вийшов уперед, щоб долучитися до розмови, але Рейна кинула на нього нищівний погляд.

— Якщо вірити словам Персі Джексона, — промовила вона, — битва з Геєю відбудеться на античних землях. У Греції.

— Там, де велетні, — погодилась Рейчел. — Який би ритуал вони не готували, щоб пробудити Матір Землю, я відчуваю, що це станеться в Греції. Але... що ж, наші біди не обмежені кордонами античних земель. Тому я привела Гровера, щоб він розповів вам.

Сатир посмикав свою козлину борідку.

— Еге... бачте, протягом останніх кількох місяців я розмовляв з сатирами та духами природи по всьому континенту. Усі одностайні. Гея ворушиться... тобто ще трошки і прокинеться. Вона шепоче у головах наяд, намагається прихилити тих на свій бік. Викликає землетруси, що з коренем виривають дерева дріад. За один тільки минулий тиждень вона з’явилась у людській подобі в дюжині різних місць і до козликів налякала кількох моїх друзів. У Колорадо, наприклад, з гори здійнявся велетенський кам’яний кулак і вбив кількох коней для вечірок, наче комах.

Рейна насупила брови.

— Коні для вечірок?

— Довго пояснювати, — відповіла Рейчел. — Суть у тому, що Гея пробудиться всюди. Вона вже ворушиться. Війна не омине жодне місце на землі. А ми знаємо, що першими цілями стануть табори напівбогів. Вона прагне нас знищити.

— Домисли, — промовив Октавіан. — Хитрощі. Греки бояться нашого нападу. Намагаються нас заплутати. Так само було з троянським конем!

Рейна покрутила срібну обручку, яку завжди носила, з мечем та факелом — символами її матері, Беллони.

— Маркусе, — промовила вона, — приведи Скіпіо з конюшні.

— Рейно! — запротестував Октавіан.

Вона повернулась до греків.

— Я зроблю це заради Аннабет, заради надії на мир між таборами, але не думайте, що я забула про злочини проти Табору Юпітера. Ваш корабель напав на наше місто. Ви оголосили війну — не ми. А тепер залиште це місце.

Гровер тупнув копитом.

— Персі ніколи б...

— Гровере, — перервала його Рейчел, — нам треба йти.

Її тон говорив: «Доки не пізно».

Коли вони пішли, Октавіан накинувся на Рейну.

— Ти збожеволіла?

— Я претор легіону, — відповіла Рейна. — Я вважаю, що так буде найкраще для Рима.

— Що саме? Твоє самогубство? Чи порушення найдавніших законів, що забороняють вирушати до античних земель? І як ти знайдеш їхній корабель, якщо взагалі переживеш подорож?

— Я знайду їх. Якщо вони пливуть до Греції, я знаю, де зупиниться Джейсон. Щоб зіткнутись з привидами у Домі Аїда, йому знадобиться армія. Існує тільки одне місце, де він її знайде.

Будівля під ногами Джейсона наче захиталась. Він пригадав давню розмову з Рейною, обіцянку, що вони дали одне одному. Він знав, про що вона говорить.

— Це божевілля, — буркнув Октавіан. — На нас напали. Ми повинні перейти в наступ! Ці волохаті карлики крадуть наші припаси, саботують розвідні вилазки — ти знаєш, що їх прислали греки.

— Можливо. Але ти не підеш у наступ без моїх наказів. Продовжуй шпигувати за ворожим табором. Зміцни наші позиції. Збери всіх союзників. Якщо спіймаєш цих карликів, даю тобі благословення відрядити їх назад у Тартар. Але не нападай на Табір Напівкровок, доки я не повернусь.

Октавіан зіщулив очі.

— За твоєї відсутності авгур старший за званням. Я буду головним.

— Я знаю. — Було чутно, що вона не дуже цьому рада. — Але ти чув мої розпорядження. Усі ви чули.

Вона обвела холодними очима центуріонів, чекаючи на заперечення, а потім твердою ходою пішла геть. Бузкова накидка здіймалась за її плечима, собаки йшли слідом за нею.

Коли Рейна достатньо віддалилась, Октавіан повернувся до центуріонів.

— Скликати всіх старших офіцерів. Я хочу влаштувати збори, щойно Рейна вирушить на своє безглузде завдання. Я планую кілька змін у планах легіону.

Один з центуріонів відкрив рота, щоб відповісти, але невідомо чому заговорив голосом Пайпер: «ПРОКИНЬСЯ!»

Джейсон різко розплющив очі та побачив, як йому назустріч несеться море.