Дім Аїда

X Лео

Лео сконструював стіни їдальні таким чином, що вони показували в реальному часі різні місця з Табору Напівкровок. Спочатку це здавалось прикольною ідеєю. Тепер він уже не був так певен.

Картинки з дому — табірні співи, вечері в павільйоні, волейбольні матчі біля Великого Будинку, — здавалось, тільки засмучували друзів. Що більше віддалявся Лонг-Айленд, то гірше ставало. Часові пояси змінювались, змушуючи Лео відчувати відстань при кожному погляді на стіни. Тут, в Італії, сонце щойно зійшло. У Таборі Напівкровок була північ. Біля дверей будиночків тріскотіли смолоскипи. У місячному сяйві блищали хвилі Лонг-Айлендської затоки. Численні відбитки ніг укривали пляж, наче його щойно залишив великий натовп.

Лео раптом збагнув, що вчора — тобто кілька годин тому, тобто яка в біса різниця — було четверте липня.

Вони пропустили щорічну пляжну вечірку з приголомшливими феєрверками, які готували брати та сестри Лео з Дев’ятого будиночка.

Він вирішив не згадувати про це у присутності решти команди, але сподівався, що друзі вдома чудово відсвяткували. Їм також треба було якось підтримувати гарний настрій.

Лео постійно пригадував картини зі сну: зруйнований, усипаний тілами загиблих табір; Октавіан на волейбольному полі, який безтурботно говорить голосом Геї.

Лео втупив очі у свою яєчню з беконом. Він шкодував, що не може вимкнути відео на стіні.

— Ну, — промовив Джейсон, — якщо ми зібрались...

Він сидів на чолі столу, як зазвичай. Після втрати Аннабет Джейсон усіма силами намагався бути хорошим ватажком. Як колишній претор, він був звичний до цього, і все ж, Лео бачив, що другові нелегко. Очі Джей-сона стали більш запалими, ніж раніше, а світле волосся — нехарактерно скуйовдженим, наче він забував його причесати.

Лео оглянув інших за столом. Хейзел теж сиділа із затуманеним поглядом, але це не дивно — вона всю ніч не спала, проводжаючи корабель крізь гори. Дівчина стягнула своє брунатне волосся банданою і тепер була на вигляд, наче краля-командос, через що Лео якусь мить витріщався на неї... а потім ще почувався через це винним.

Біля Хейзел сидів її хлопець, Френк Чжан, одягнений у чорні спортивні штани та римську футболку для туристів, яка кричала: «СІАО!» (Це хоч слово взагалі?) Свій старий значок центуріона здоровань, як завжди, причепив до грудей, попри те, що в Таборі Юпітера напівбогів з «Арго II» вважали Ворогами Народу № 1 — 7. Похмурий вираз Френкового обличчя тільки посилював його природну схожість із борцем сумо.

Ну і звісно, брат Хейзел, Ніко ді Анжело. Як же спиною Лео гасали мурашки, коли цей хлопчина був поряд! Ніко сидів, відкинувшись на спинку крісла, у шкіряній авіаторській куртці, чорній футболці та джинсах, на пальці — срібна каблучка у формі черепа, на поясі — стигійській меч. Пучки чорного волосся стирчали завитками, наче крила новонароджених кажанів. Очі були сумними і ніби порожніми, так наче хлопчина колись зазирнув у глибини Тартару... що, до речі, було правдою.

Єдина з напівбогів, кого бракувало, — це Пайпер. Вона чергувала за штурвалом разом із тренером Хеджем, їхнім сатиром-наглядачем.

Лео шкодував, що її немає зараз поряд. Вона вміла . заспокоювати цими своїми чарами Афродіти. А після вчорашніх снів Лео б не відмовився від чого-небудь заспокійливого.

З іншого боку, напевно, на краще, що вона там, нагорі, наглядає за їхнім наглядачем. Тепер, коли вони вже в античних землях, слід пильнувати. До того ж Лео сильно нервував, залишаючи тренера самого кермувати кораблем. Сатир був дещо шибайголовою, а на контрольній панелі знаходилася купа яскравих та небезпечних кнопочок, які могли легко здійняти в повітря мальовничі італійські села під ними.

Лео настільки поринув у думки, що не помітив, коли Джейсон знову почав говорити.

— ...Дім Аїда. — тільки й почув він. — Ніко?

Ніко випрямився.

— Я говорив з мертвими минулої ночі.

Отак і каже, ніби текстове повідомлення отримав від приятеля.

— Мені вдалось дізнатись більше про те, що на нас чекає, — продовжив Ніко. — У стародавні часи, Дім Аїда був важливим місцем для грецьких пілігримів. Туди приходили поговорити з мертвими та вшанувати предків.

Лео нахмурився.

— Схоже на Día de los Muertos[2]. Моя тітка Роза була серйозно на цьому схиблена.

Він пригадав, як вона тягала його до місцевого цвинтаря у Х’юстоні, де вони прибирали біля могил родичів та розставляли підношення у вигляді лимонаду, печива та свіжих чорнобривців. Тітка Роза змушувала Лео залишатись там на пікнік, наче товариство мертвих могло поліпшити апетит.

Френк фиркнув.

— У китайців теж таке є — поклоніння предкам, прибирання могил навесні. — Він поглянув на Лео. — Твоя тітка Роза чудово б поладнала з моєю бабусею.

У Лео в голові виникла жахаюча картина з тіткою Розою та старою китайською жінкою в бійцівських костюмах, які лупцюють одна одну шпичастими палицями.

— Еге, — промовив він. — Певен, що вони стали б найкращими подружками.

Ніко багатозначно кашлянув.

— У багатьох культурах існують сезонні звичаї вшановувати мертвих, але Дім Аїда був відкритий протягом усього року. Пілігрими могли по-справжньому поговорити з привидами. Грецькою це місце називалось Некромантейон, Оракул Смерті. Потрібно було пройти крізь різні рівні тунелів, залишити всюди підношення та випити особливі зілля...

— Особливі зілля, — пробурмотів Лео. — Смакота.

Джейсон зиркнув на нього, мовляв: «Старий, та годі вже тобі».

— Ніко, продовжуй.

— Пілігрими вірили, що кожний поверх храму наближає до Підземного царства, аж допоки перед тобою не з’являються мертві. Якщо підношення вдовольняє духів, вони можуть відповісти на запитання гостя, можливо, навіть розповісти щось про майбутнє.

Френк постукав пальцями по своєму кухолю з гарячим шоколадом.

— А якщо не вдовольняє?

— Деякі пілігрими нічого не знаходили, — відповів Ніко. — Деякі втрачали глузд або помирали після виходу з храму. Інші губились у тунелях. Більше їх ніхто не бачив.

— Але суть справи в тому, — швидко промовив Джейсон, — що Ніко знайшов інформацію, яка може нам допомогти.

— Еге ж! — Ніко, здавалось, не палав ентузіазмом. — Привид, з яким я учора розмовляв... Він колись був жрецем Гекати. Він підтвердив учорашні слова богині на роздоріжжі. У першій війні з велетнями Геката билась на боці богів. Убила одного з велетнів — того, що був створений їй на противагу. Типа на ім’я Клітій.

— Темний чувак, — здогадався Лео. — Оповитий тінями.

Хейзел обернулась до нього і зіщулила свої золоті очі.

— Лео, звідки ти про це знаєш?

— Сон наснився.

Ніхто не здавався здивованим. Яскраві кошмари про події з усього світу снилися більшості напівбогів.

Друзі уважно слухали, поки Лео розповідав. Переборюючи бажання подивитись на зображення табору на стіні, Лео описав руїни, на які перетворилося це місце, а потім перейшов до темного велетня і дивної жінки на Пагорбі Напівкровок, яка пропонувала йому кілька способів померти.

Джейсон відсунув свою тарілку з млинцями.

— Отже, цей велетень — Клітій. Я так розумію, він чекатиме нас, на варті Брами Смерті.

Френк скрутив один з приятелевих млинців і зачавкав (кого-кого, а цього хлопчину навіть неминуча смерть не змусить відмовитися від здорового сніданку!).

— А жінка зі сну Лео? — запитав він.

— Вона — моя проблема. — Між пальцями Хейзел на коротку мить блиснув діамант. — Геката згадувала про якусь грізну суперницю в Домі Аїда — відьму, яку можу перемогти тільки я за допомогою чаклунства.

— Ти вмієш чаклувати? — поцікавився Лео.

— Поки що ні.

— А... — він почав було думати, чого б обнадійливого сказати, але натомість пригадав люті очі жінки і те, як його шкіра задимилась від її сталевої хватки. — Є якісь здогадки щодо неї?

Хейзел похитала головою.

— Тільки те... — Вона поглянула на Ніко. Між ними наче точилася безмовна суперечка. Щось підказувало Лео, що ці двоє багато разів обговорювали Дім Аїда окремо від решти і не ділились усіма подробицями. — Тільки те, що її буде нелегко перемогти.

— Але є і гарні новини, — промовив Ніко. — Привид, з яким я говорив, пояснив, як Геката перемогла Клітія в першій війні. Вона підпалила його волосся своїми смолоскипами. Велетень згорів заживо. Інакше кажучи, його слабкість — вогонь.

Усі подивились на Лео.

— О, — тільки й зміг вимовити він. — Гаразд.

Джейсон підбадьорливо кивнув, наче це була дуже чудова новина — наче сподівався, що Лео підійде до колосальної маси з мороку, вистрелить кількома вогняними кулями й розв’яже усі їхні проблеми. Лео не хотілось розчаровувати друга, але він досі чув у голові голос Геї: «Він — безодня, що поглинає всю магію. Холод, що поглинає весь вогонь. Тиша, що поглинає мовлення».

Навряд чи кількох сірників буде достатньо, аби велетня охопило полум’я.

— Це гарна підказка, — наполягав Джейсон. — Принаймні знаємо, як вбити велетня. А ця чаклунка... що ж, якщо Геката вірить у перемогу Хейзел, я теж вірю.

Очі Хейзел метнулись додолу.

— Треба тільки дістатись Дому Аїда, пробитись крізь війська Геї...

— І купу привидів, — похмуро додав Ніко. — Духи у храмі можуть виявитись ворожими.

— ...знайти Браму Смерті, — продовжила Хейзел, — і врятувати Персі з Аннабет, якщо якимсь дивом ми прибудемо у той самий час, що і вони.

Френк проковтнув шматок млинця.

— Ми впораємось. Повинні впоратися.

Оптимізм здорованя вражав. Якби ж тільки Лео його поділяв!

— Що ж, щодо обхідного шляху, — промовив він. — За моїми розрахунками, ми дістанемось Епіру за чотири-п’ять днів. Це якщо не брати до уваги затримання на, самі знаєте, напади чудовиськ і таке інше.

Джейсон гірко усміхнувся.

— Еге. Ми ж тільки так і подорожуємо.

Лео поглянув на Хейзел.

— Геката сказала тобі, що Гея запланувала свою грандіозну вечірку на перше серпня, так? Свято когось там?

— Спеси, — підказала Хейзел. — Богині Надії.

Джейсон крутнув виделку.

— У теорії у нас достатньо часу. Сьогодні тільки п’яте липня. Ми встигнемо зачинити Браму Смерті, знайти штаб велетнів і завадити їм пробудити Гею до першого серпня.

— У теорії, — погодилась Хейзел. — І все ж, я би залюбки дізналась, як нам пройти крізь Дім Аїда, водночас не збожеволівши і не померши.

Пропозицій ні в кого не було.

Френк опустив свій згорнутий млинець, наче той раптом більше не смакував йому.

— П’яте липня. Ох, народе я навіть не подумав...

— Ой, старий, розслабся, — промовив Лео. — Ти ж канадець, еге ж? Я й не очікував від тебе жодних подарунків на честь Дня Незалежності... хіба що ти цього хочеш.

— Та не в цьому річ. Моя бабуся... вона завжди запевняла, що сім — нещасливе число. Число примар. Вона не дуже зраділа, коли я сказав, що у поході буде семеро напівбогів. А липень — це сьомий місяць.

— Так, але... — Лео стурбовано застукотів пальцями по столу, а потім усвідомив, що вибиває повідомлення азбукою Морзе: «Я тебе кохаю», як колись робив із мамою. Добре, що друзі не розуміють коду, а то довелось би піти крізь землю. — Але це лише збіг, так?

Вираз Френкового обличчя не підбадьорював.

— У Китаї, — промовив здоровань, — у давні часи, сьомий місяць називали примарний. У цей період світи духів та людей найбільше наближались одне до одного. Живі та мертві могли переходити з одного світу в інший. І скажіть мені після цього, що пошуки Брами Смерті під час Місяця примар — це збіг.

Ніхто нічого не сказав.

Лео хотілось думати, що давнє китайське повір’я не має нічого спільного з римлянами та греками. Зовсім різні речі, еге ж? Але саме існування Френка доводило те, що культури взаємопов’язані. Родинне коріння Чжанів тягнулось аж до Стародавньої Греції. Вони пройшли крізь Рим і Китай, а зрештою опинились у Канаді.

А ще Лео все думав про свою зустріч із богинею помсти, Немезидою, біля Великого Солоного озера. Немезида назвала його сьомим колесом, чужим у поході. Вона ж не мала на увазі, що він примарне колесо?

Джейсон поклав долоні на бильця свого крісла.

— Зосередьмося на тому, чому можна дати раду. Ми наближаємось до Болоньї. Можливо, коли знайдемо цих карликів, ми отримаємо більше відповідей про...

Корабель накренився, наче наткнувся на айсберг. Тарілка зі сніданком Лео поїхала по столу. Ніко перекинувся назад разом із кріслом і стукнувся головою об буфет. На бідолаху звалилося не менше дюжини чарівних кубків і тарілок.

— Ніко! — Хейзел кинулась йому на допомогу.

— Що?.. — Френк спробував підвестись, але корабель нахилило в інший бік. Здоровань налетів на стіл і пірнув обличчям у яєчню Лео.

— Погляньте! — Джейсон вказав на стіни. Зображення Табору Напівкровок мерехтіли та змінювались.

— Неможливо, — пробурмотів Лео.

Накладені чари могли показувати винятково місця з табору. Усю ліву стіну раптом закрила величезна потворна фізіономія: криві жовті зуби, клочкувата руда борода, бородавчастий ніс і два несиметричних ока — одне значно більше та розташоване значно вище. Обличчя наче намагалось прогризти стіну і потрапити всередину кімнати.

Інші стіни теж замерехтіли і почали показувати верхню палубу. Біля штурвалу стояла Пайпер, але щось із нею було не так. Нижче плечей вона була обмотана ізоляційною стрічкою, у роті — кляп, а ноги прив’язані до контрольної консолі.

Біля грот-щогли, навколо так само зв’язаного та із заткнутим ротом тренера Хеджа, танцювала якась химерна істота — дещо середнє між гномом та шимпанзе, — обдарована цілковитим несмаком в одязі. Створіння заплітало тренерові крихітні кіски й зав’язувало їх рожевими резинками.

Тим часом на лівій стіні величезне обличчя зменшилось. Лео зміг повністю розгледіти істоту — ще один чи то гном, чи то шимпанзе, навіть у більш божевільному вбранні. Цей тип почав стрибати палубою, пхаючи все навколо в мішок: кинджал Пайпер, вії-контролери Лео. А потім гном витягнув зі штурвалу Архімедову сферу.

— Стій! — заволав Лео.

— Ох, — застогнав Ніко на підлозі.

— Пайпер! — крикнув Джейсон.

— Мавпи! — загорланив Френк.

— Не мавпи, — буркнула Хейзел. — Гадаю, це карлики.

— Крадуть моє добро! — загорланив Лео й кинувся до сходів.