Дім Аїда

LXXVI Хейзел

Хейзел майже співчувала Клітію.

Друзі напали на нього зусібіч — Лео метав вогонь у велетневі ноги, Френк і Пайпер кололи мечами в груди, Джейсон літав угорі та бив в обличчя. Хейзел переповнювала гордість від того, як добре Пайпер засвоїла її уроки з фехтування.

Щоразу, коли велетнева димова завіса починала підповзати до когось, Ніко розрубав її, стигійський клинок поглинав темряву.

Персі з Аннабет уже були на ногах, на вигляд вони були слабкими та оціпенілими, але тримали мечі напоготові. Коли це в Аннабет з’явився меч? І з чого він зроблений — зі слонової кістки? Вони вочевидь хотіли допомогти, але в цьому не було потреби. Решта напівбогів тримала велетня в лещатах.

Клітій гарчав і крутився на місці, наче не міг вирішити, кого вбити першим.

— Стривайте! Стійте! Ні! Ай!

Темрява навколо велетня повністю розсіялась. Його не захищало більше нічого, окрім побитого нагрудника. З дюжини ран лився іхор. Вони загоювалися так само швидко, як і з являлись, але Хейзел бачила, що велетень втомився.

Джейсон востаннє підлетів до велетня і копняком у груди розколов нагрудник. Клітій похитнувся назад і впустив свій меч. Він упав навколішки. Напівбоги оточили його.

Тільки тоді Геката вийшла вперед зі здійнятими смолоскипами. Туман почав повивати велетня, шиплячи від дотику до його шкірі.

— Зустрінь свій кінець, — промовила богиня.

— Це не кінець, — пролунав десь з висоти голос Клітія, приглушений та невиразний. — Мої брати відродились. Геї тепер потрібна тільки кров Олімпу. Знадобились ви всі, щоб перемогти одного мене. Що ви робитимете, якщо Матір Земля розплющить очі?

Геката перевернула смолоскипи полум’ям униз і встромила їх у Клітієву голову, наче кинджали. Велетневе волосся зайнялось швидше за суху солому. Полум'я рушило вниз, перекинулось на тіло і незабаром почало смажити так, що Хейзел поморщилася. Клітій беззвучно впав обличчям в уламки Аїдового вівтаря. Його тіло розсипалося на пил.

Якусь мить усі мовчали. Хейзел почула уривчастий неприємний хрип і збагнула, що це її власне дихання. Бік болів так, наче його проломили тараном.

Геката повернулась до неї.

— Тобі час іти, Хейзел Левек. Виведи друзів з цього місця.

Хейзел стиснула зуби. Вона ледве стримувала злість. — І все? Ані тобі «дякую»? Ані «молодець»?

Богиня похитала головою. Ґейл тявкнула — можливо, попрощалась, можливо, попередила — і зникла у складках спідниць господині.

— Не в мене ти маєш шукати вдячності, — промовила Геката. — А щодо «молодець» — це ще невідомо. Поквапся до Афін. Клітій не помилявся. Велетні відродились — усі, ще більш могутні, ніж були. Гея на межі пробудження. Свято Надії не виправдає своєї назви, якщо ви її не спините.

Кімната загриміла. Ще одна стела рухнула на землю й розбилася.

— Дім Аїда нестабільний, — промовила Геката. — Ідіть негайно. Ми ще зустрінемось.

Богиня розчинилась у повітрі. Туман розсіявся.

— А вона товариська, — буркнув Персі.

Решта повернулась до нього з Аннабет, наче тільки тепер усвідомивши їхню присутність.

— Старий! — Джейсон стиснув Персі у міцних обіймах.

— Повернулись із Тартару! — вигукнув Лео. — Оце мої люди!

Пайпер кинулась на шию Аннабет і розридалась.

Френк підбіг до Хейзел і лагідно пригорнув її до себе.

— Ти поранена, — промовив він.

— Ребра точно зламані, — визнала вона. — Але Френку... що сталося з твоєю рукою?

Він посміхнувся.

— Довго розповідати. Ми живі. От що важливо.

Від полегшення у Хейзел так паморочилось у голові, що вона не одразу помітила Ніко. Той стояв осторонь, з обличчям, сповненим болю та внутрішньої боротьби.

— Гей, — покликала вона його й повабила здоровою рукою.

Він завагався, але потім підійшов і поцілував її в чоло.

— Я радий, що з тобою все гаразд. Привиди мали рацію. Тільки один з нас дістався Брами Смерті. Але... тато пишався би тобою.

Хейзел усміхнулась і лагідно торкнулась долонею його підборіддя.

— Ми не перемогли б Клітія без тебе.

Вона провела пальцем під його оком і подумала, чи він не плакав нещодавно. Їй так хотілось зрозуміти, що він відчуває — що відбувалось з ним ці останні кілька тижнів. Після усього, що сталося, Хейзел як ніколи була вдячна, що має брата.

Перш ніж вона встигла це промовити, стеля здригнулась. На тих місцях, де були надгробки, з’явились тріщини. Хмари пилу посипались додолу.

— Нам треба забиратись звідси, — промовив Джейсон. — Е.. Френку!

Френк похитав головою.

— Гадаю, що дві послуги від мертвих на день для мене занадто.

— Що, перепрошую? — поцікавилася Хейзел.

Пайпер здійняла брови.

— Твій неймовірний хлопець скористався правом дитини Марса. Він викликав духів полеглих воїнів і змусив їх провести нас крізь... ну, я не певна, крізь що, якщо чесно. Крізь шлях мертвих? Усе, що я можу сказати — там дуже-дуже темно.

' Ліворуч від них розкололась частина стіни. Два рубінових ока вивалились з голови висіченого скелета й покотились підлогою.

— Нам доведеться пройти крізь світ тіней, — промовила Хейзел.

Ніко здригнувся.

— Хейзел, я себе одного ледве переношу крізь світ тіней. Ще сімох...

— Я допоможу, — перервала вона, намагаючись говорити якомога впевненіше. Їй ніколи не доводилось подорожувати крізь світ тіней, тому вона гадки не мала, чи здатна на таке; але після керування Туманом та Лабіринтом... вона просто мусила вірити, що це можливо.

Ціла секція надгробків почала випадати зі стелі.

— Усі візьміться за руки! — крикнув Ніко.

Вони поспіхом утворили коло. Хейзел уявила всіх у сільській місцевості десь у Греції. Печера обвалилась тієї миті, коли дівчина відчула, що розчиняється в тіні.

* * *

Вони з явились на схилі пагорба, повз який протікав Ахерон. Сонце тільки-но зійшло і виблискувало на воді, забарвлюючи помаранчевим хмари. Прохолодне ранкове повітря пахло жимолостю.

Френк тримав її за ліву руку, Ніко — за праву. Усі були живими та більш-менш здоровими. Сонячне світло в кронах дерев здавалось їй найпрекраснішим видовищем у житті. Їй хотілось назавжди залишитись у цій миті без чудовиськ, богів та лихих духів.

А тоді друзі заворушились.

Ніко збагнув, що тримає руку Персі, та швидко її відпустив.

Лео похитнувся.

— Знаєте... я, мабуть, посиджу.

Він рухнув на траву. Решта приєдналась. «Арго II» досі висів над рікою, за кілька сотень ярдів від них. Хейзел розуміла, що треба подати знак тренерові Хеджу і сказати, що всі живі. Невже вони пробули в храми цілу ніч? Чи, може, кілька ночей? Але тоді всі були занадто стомленими й тільки могли, що сидіти, відпочивати й дивуватися тому, що з ними усе гаразд.

Вони почали ділитись історіями.

Френк розповів про примарний легіон та армію чудовиськ — як Ніко скористався скіпетром Діоклетіана і як відважно бились Джейсон і Пайпер.

— Френк применшує свої заслуги, — втрутився Джейсон. — Він керував цілим легіоном. Треба було його бачити. О, до речі... — Джейсон глянув на Персі. — Я пішов у відставку, передав повноваження претора Френку. Це якщо ти захочеш поборотись за владу.

Персі ошкірився.

— Та ні, дякую.

— Претор? — Хейзел витріщилась на Френка.

Він ніяково знизав плечима.

— Ну... так. Знаю, що тобі це здається дивним.

Вона спробувала обійняти його, але потім зморщилась від болю і пригадала про зламані ребра. Довелось вдовольнитись поцілунком.

— Мені це здається правильним.

Лео поплескав Френка по плечу.

— Молодець, Чжане. Тепер можеш наказати Октавіану впасти на власний меч.

— Спокусливо, — погодився Френк. Він боязко повернувся до Персі. — Але ви... ваша історія, мабуть, узагалі божевільна. Що там унизу сталось? Як ви?..

Персі стиснув долоню Аннабет.

Хейзел випадково подивилась на Ніко й побачила біль у його очах. Може, він думає, як пощастило Персі та Аннабет мати одне одного? Бо йому довелось пройти крізь Тартар самому.

— Ми вам усе розповімо, — пообіцяв Персі. — Але не зараз, гаразд? Я не готовий пригадувати це місце.

— Я теж, — погодилась Аннабет. — Зараз... — вона подивилась у напрямку ріки й затнулась. — Здається, кавалерія прибуває.

Хейзел повернулась. «Арго II» повернув ліворуч. Повітряні весла заворушились, а вітрила спіймали вітер. Фес-тусова голова блиснула на сонці. Навіть на такій відстані Хейзел чула, як він радісно скрипить та клацає зубами.

— Оце мій хлопчик! — заволав Лео.

Корабель наблизився. Хейзел побачила тренера Хеджа на носі.

— Нарешті! — прогорланив тренер. Сатир щосили намагався хмуритись, але очі виблискували так, наче він — не факт, але хтозна, — був радий їх бачити. — Чого так довго, пиріжки? Змусили гостя чекати!

— Гостя? — пробурмотіла Хейзел.

Біля тренера з’явилась темноволоса дівчина в пурпуровій накидці. Обличчя її було настільки вкрите сажею та кривавими порізами, що Хейзел ледве його впізнала.

Прибула Рейна.