Дім Аїда

XXIII Аннабет

Аннабет буквально рухнула на другого титана.

Вони, здавалось, кілька годин брели всередині штормового фронту, покладаючись лише на світло бронзового клинка Персі та на Боба, який слабко світився в темряві, наче якийсь химерний янгол-прибиральник. Аннабет бачила не далі п’яти футів перед собою. Дивно, але Темні Землі нагадували їй Сан-Франциско, де жив її батько, у ті літні дні, коли стіна туману повивала район Пасифік-Хайтс холодною та вологою завісою. Різниця була тільки в тому, що у Тартарі туман складався з чорнила.

Невідомо звідки перед ними з’явилися скелі. Під ногами утворювалися ущелини. Аннабет дивом у них не втрапила. Крізь морок лунав рев чудовиськ, але неможливо було зрозуміти, звідки саме. Напевне можна було сказати тільки одне — земля продовжувала хилитися донизу.

У Тартарі взагалі, здавалось, існував один напрямок — «донизу». Варто було зробити бодай крок назад, і Аннабет відчувала смертельну втому, так наче сила тяжіння збільшувалася, аби не дати їй повернутися. Якщо вся ця яма і справді була тілом Тартара, то вони зараз могли марширувати просто по його горлянці.

Думки настільки поглинули Аннабет, що вона не помічала обрив, поки не стало вже запізно.

— Обережно! — закричав Персі та спробував ухопити її руку, але вона вже падала.

На щастя, це була лише неглибока западина. Її майже цілком вкривали пухирі з чудовиськами. Аннабет м’яко приземлилась на теплу гнучку поверхню і вже встигла подякувати долі, коли розплющила очі та усвідомила, що витріщається крізь сяючу золотаву мембрану на інше обличчя, значно більшого розміру.

Вона з криком відсахнулась і скотилась на землю. Серце було ладне вистрибнути з грудей.

Персі допоміг їй підвестись.

— Усе гаразд?

Аннабет не ризикнула відповідати. Якби вона розтулила рота, то напевно скрикнула б знову — і це було б принизливо. Вона дочка Афіни, а не якесь там полохливе дівчатко з фільмів жахів.

І все ж, боги олімпійські... Перед нею, скрутившись калачиком у пухирі, лежав повністю сформований титан у золотих обладунках. Його шкіра блищала, наче відполіровані монети. Очі були заплющені, але він так напружено супив брови, що, здавалось, з його рота от-от вирветься несамовитий бойовий клич. Навіть крізь мембрану Аннабет відчувала жар, який виділяло його тіло.

— Гіперіон, — промовив Персі. — Ненавиджу цього типа.

Плече Аннабет раптом занило від давньої рани. У Битві при Мангеттені Персі бився з цим титаном на водосховищі — вода проти вогню. Тоді Персі вперше викликав ураган — забути таке було неможливо.

— Я гадала, Гровер перетворив його на клен.

— Еге, — погодився Персі. — Може, клен помер, і його повернуло сюди?

Аннабет пригадала, як Гіперіон метав вогняні вибухи, і скільки сатирів та німф він убив, перш ніж Персі та Гровер його зупинили.

Вона хотіла запропонувати розірвати пухир Гіперіона, перш ніж титан прокинеться. Той, здавалось, був готовий будь-якої миті вирватися назовні та почати смажити все на своєму шляху.

Тоді вона зиркнула на Боба. Сріблястий титан, нахмуривши брови, зосереджено розглядав Гіперіона — наче впізнав когось знайомого. Їхні обличчя такі схожі...

Аннабет подумки лайнулась. Авжеж схожі. Гіперіон — його брат. Гіперіон був володарем сходу. А Япет, Боб, був володарем заходу. Забери у Боба швабру та одяг прибиральника, начепи на нього обладунки та вкороти волосся, заміни срібло золотом — і Япет стане майже копією Гіперіона.

— Бобе, — промовила вона, — нам треба йти.

— Золото, не срібло, — пробурмотів Боб. — Але він схожий на мене.

— Бобе, — промовив Персі. — Агов, друзяко, ходімо.

Титан нерішуче повернувся.

— Я твій друг? — запитав Персі.

— Так. — Голос Боба звучав загрозливо невпевнено. — Ми друзі.

— Ти знаєш, що деякі чудовиська хороші. А деякі — погані.

— Гм. Це як... гарненькі примарні панночки, які служать Персефоні, хороші. А вибухові зомбі — погані.

— Так. І смертні теж бувають поганими та хорошими. Те саме стосується титанів.

— Титани... — Боб навис над ними й сердито насупив брови.

Аннабет була певна, що її хлопець щойно припустився помилки.

— Це ти, — спокійно промовив Персі. — Титан Боб. Ти хороший. Що брехати, ти неймовірний. Але деякі титани не такі. Оцей хлопець, Гіперіон, цілковитий поганець. Він намагався вбити мене... намагався вбити багатьох людей.

Боб кліпнув сріблястими очима.

— Але він схожий... його обличчя таке...

— Він схожий на тебе, — погодився Персі. — Він титан, як і ти. Але він не хороший, на відміну від тебе.

— Боб хороший. — Титанові пальці стиснули ручку швабри. — Так. Завжди є принаймні один хороший — серед чудовиськ, титанів, велетнів.

— Ну... — Персі скривив обличчя. — Щодо велетнів я не певен.

— О, ні. Є. — Боб наполегливо кивнув.

Аннабет відчувала, що вони вже занадто довго простояли на одному місці. Переслідувачі мали б бути зовсім поряд.

— Треба йти, — наполегливо промовила вона. — Що робитимемо з?..

— Бобе, — перервав Персі. — Тобі вирішувати. Гіперіон з твого племені. Ми можемо його не чіпати, але якщо він прокинеться...

Швабро-спис Боба блиснув у русі. Якби титан цілився в Аннабет чи Персі, їх розрубало б навпіл. Натомість Боб розрізав огидний пухир — і той вибухнув гейзером гарячої золотої багнюки.

Аннабет витерла з очей слиз. На місці Гіперіона не залишилось нічого, окрім повитого димом кратера.

— Гіперіон поганий, — оголосив Боб з похмурим обличчям. — Тепер він не кривдитиме друзів. Йому доведеться відродитись де-інде в Тартарі. Сподіваюсь, на це знадобиться багато часу.

Титанові очі здавались яскравішими, ніж зазвичай, наче з них от-от поллються ртутні сльози.

— Дякую, Бобе, — промовив Персі.

Як йому вдається залишатись таким спокійним? Те, як Персі розмовляв з Бобом, приголомшило Аннабет... і, можливо, трохи збентежило. Якщо Персі серйозно збирався довірити це рішення Бобові, то їй не подобалось, наскільки її хлопець довіряє титану. Але якщо він навмисно підштовхнув Боба до такого рішення... що ж, тоді Аннабет була вражена, наскільки підступним може бути Персі.

Вони зустрілися з ним поглядами, але вона не змогла прочитати його емоцій. Це також її стурбувало.

— Треба йти, — промовив він.

Вони вирушили слідом за Бобом, на уніформі якого тепер світилися золоті плями від вибуху Гіперіонового пузиря.