Дім Аїда

LXIV Персі

— Япете! — заревів Гіперіон. — Оце так. А я гадав, ти десь ховаєшся під сміттєбаком.

Боб, насупившись, потюпав до нього.

— Я не ховаюся.

Персі навприсідки рушив до правої сторони Брами. Аннабет нишком пішла до лівої. Титани начебто не помічали їх, але Персі не хотів ризикувати. Він тримав Анаклузмос у формі ручки, не здіймав голови і ступав якомога тихіше. Менші чудовиська стояли від титанів на поважній відстані, тож було достатньо простору, аби обійти Браму. Персі уважно дослуховувався до розлюченої зграї за своєю спиною.

Аннабет обрала сторону, яку охороняв Гіперіон, бо, теоретично, той з більшою вірогідністю міг помітити Персі. Зрештою, Персі був останнім, хто вбив його в смертному світі. Хлопця це влаштовувало. Після тривалого перебування у Тартарі він ледве міг дивитись на палючу броню Гіперіона. Від її блиску у нього з являлись плями в очах.

На тій стороні Брами, що дісталася Персі, стояв Кріос — похмурий і мовчазний, з рогатим шоломом, що закривав його обличчя. Він тримав одну ногу на опорі ланцюгів, а великим пальцем руки тиснув на кнопку «Угору».

Боб подивився на братів. Він встромив свій спис у землю і намагався мати настільки грізний вигляд, наскільки це можливо з кошеням на плечі.

— Гіперіоне і Кріосе. Я пам’ятаю вас обох.

— Справді, Япете? — Золотий титан розсміявся і почав зиркати на Кріоса, мовляв: «Сміхота, скажи?» — Ну, приємно це знати! Чув, Персі Джексон зробив з тебе пустоголову посудомийку. Як він тебе назвав... Беті?

— Боб, — гаркнув Боб.

— Ну, ти дуже вчасно з’явився, Бобе. Ми з Кріосом стирчимо тут міся...

— Кілька тижнів, — прогримів голос Кріоса з-під шолома.

— Байдуже! — промовив Гіперіон. — Нудна це робота — охороняти ці двері, перекидати чудовиськ на той бік за наказом Геї. Кріосе, хто у нас там наступний?

— «Червоний-2».

Гіперіон зітхнув. Полум’я на його плечах запалало сильніше.

— «Червоний-2». Чому від «А-22» ми переходимо до «Червоного-2»? Що це за система така? — Він люто зиркнув на Боба. — Така робота не для мене — Владики Світла! Титана Сходу! Повелителя Світанку! Чому я змушений чекати у темряві, поки велетні йдуть у бій і забирають собі всю славу? От Кріос, це я ще розумію...

— Я обіймаю найгірші посади, — буркнув Кріос, досі тримаючи палець на кнопці.

— Але я? — продовжив Гіперіон. — Це просто смішно! Цю роботу мав би виконувати ти, Япете. Ходи-но сюди, постій замість мене трішки.

Боб подивився на Браму, але його очі були порожніми, наче він загубився у спогадах.

— Ми вчотирьох тримали батька, Урана, — пригадав він. — Кей, я і ви двоє. Кронос пообіцяв нам владу над чотирма сторонами світу за допомогу у вбивстві.

— Саме так, — промовив Гіперіон. — І я охоче йому допоміг! Я би сам скористався тією косою, якби була нагода! Але ти, Бобе... ти завжди сумнівався, чи правильно вчинив, еге ж? Лагідний титан Заходу, ласкавий, як вечірня заграва! Я ніколи не зрозумію, чому батьки назвали тебе «Пронизувачем», адже більше личило б «Скиглій».

Персі дістався до гака. Він зняв ковпачок з Анаклузмоса — і той витягнувся на повну довжину. Кріос не відреагував. Його увага була цілковито прикута до Боба, який спрямував вістря свого списа в груди Гіперіона.

— Я досі здатен пронизувати, — промовив Боб спокійним низьким голосом. — Ти забагато базікаєш, Гіперіоне. Хвалишся своєю яскравістю та полум’яністю, але сам також зазнав поразки від Персі Джексона. Чув, з тебе вийшло чудове дерево в Центральному Парку.

Гіперіонові очі зажевріли.

— Обережно, братику!

— Робота прибиральника принаймні чесна, — промовив Боб. — Я прибираю за іншими. Я залишив палац у кращому стані, ніж він був до мене. Але ти... тобі байдуже, який безлад ти влаштовуєш. Ти сліпо пішов за Кроносом. А тепер виконуєш накази Геї.

— Вона наша мати! — заревів Гіперіон.

— Вона не прокинулась під час нашої війни з Олімпом, — нагадав Боб. — Вона більше любить свій другий виводок, велетнів.

Кріос крякнув.

— Це правда. Своїх дітей від безодні.

— Притримайте свої язики, обидва! — У голос Гіперіона закрався страх. — Хтозна, чи він слухає.

Ліфт дзенькнув. Усі троє титанів підскочили.

Минуло дванадцять хвилин? Персі втратив плин часу.

Кріос забрав палець з кнопки й вигукнув:

— «Червоний-2»! Де «Червоний-2»?

Ватаги чудовиськ заворушились, заштовхалися, але ніхто не вийшов уперед.

Кріос важко зітхнув.

— Сказав же не викидати квитки. «Червоний-2»! Ви втратите місце у черзі!

Аннабет була на позиції, просто за Гіперіоном. Вона здійняла меч з драгонової кістки над ланцюгом. У полум’яному світлі титанової броні її обличчя було як у палаючого зомбі.

Вона підняла три пальці, ладна почати зворотний рахунок. Вони мусили розрубати ланцюг, перш ніж наступна група спробує зайти в ліфт, але крім цього треба було запевнитись, що титани цього не помітять.

Гіперіон лайнувся собі під ніс.

— Просто приголомшливої Весь розклад кобилі під хвіст. — Він презирливо подивився на Боба. — Вирішуй, брате! З нами ти чи проти нас. У мене немає часу на твої лекції.

Боб глянув на Персі з Аннабет. Персі подумав, що титан почне бійку, але той натомість здійняв вістря списа.

— Гаразд. Я повартую. Хто з вас хоче відпочити першим?

— Авжеж я, — промовив Гіперіон.

— Я! — гаркнув Кріос. — Я стільки тиснув на цю кнопку, що палець занімів.

— А я стояв тут довше, — буркнув Гіперіон. — Ви двоє охороняйте Браму, поки я сходжу в смертний світ. Треба провчити деяких грецьких героїв!

— О, ні! — поскаржився Кріос. — Той римський малий, який убив мене на Отрісі, зараз на шляху до Епіру. Більше йому так не пощастить. Тож я піду..

— Ба! — Гіперіон дістав меча. — Я тебе на шматки порубаю, бараняча макітро!

Кріос здійняв свій меч.

— Можеш спробувати, але я не збираюсь більше стирчати в цій смердючій дірі!

Аннабет зустрілась очима з Персі. Вона промовила одними губами: «Раз, два...»

Але не встиг Персі вдарити по ланцюгу, його вуха пронизало оглушливе виття, схоже на звук під час запуску ракети. Хлопець устиг лише подумати: «Ой-йой», а тоді весь пагорб здригнувся від вибуху. Вибухова хвиля відкинула Персі назад. На Кріоса та Гіперіона налетіла чорна шрапнель і розірвала їх на частини, як садовий подрібнювач деревину.

— СМЕРДЮЧА ДІРА! — глухий голос прокотився пагорбами, здригаючи теплу живу «землю».

Боб важко підвівся. Якимсь дивом вибух його не зачепив. Він змахнув списом перед собою у спробі виявити власника голосу. Малий Боб заповз під його одяг.

Аннабет приземлилась за десять футів від Брами. Коли вона встала, Персі полегшено зітхнув, від радості він не одразу помітив зміни: Аннабет знову була схожа на саму себе. Туман Смерті розтанув.

Персі подивився на свої руки. Його камуфляж теж зник.

— ТИТАНИ, — презирливо промовив голос. — ЖАЛЮГІДНІ ІСТОТИ. НЕДОСКОНАЛІ ТА СЛАБКІ.

Повітря перед Брамою згустилось та потемнішало. Створіння, що з’явилось там, було таким величезним і виділяло настільки чисту ворожість, що Персі захотілось поповзти геть і сховатись.

Натомість він змусив себе роздивитися постать бога. Його ноги були взуті в чорні залізні черевики, кожний розміром не менший за труну. М’язисті пурпурні гомілки захищали темні наголінники. Латна юбка складалася з тисяч почорнілих викривлених кісток, з’єднаних між собою наче ланки кольчуги; її притримував пояс з переплетених лап чудовиськ.

На нагруднику з’являлись та зникали повиті туманом обличчя різних монстрів — велетнів, циклопів, горгон, драгонів, — усі вони притискались до латів так, наче намагались звільнитись.

Непокриті пурпурні руки бога були м’язистими та блискучими. Долоні — не меншими за ківш екскаватора.

Та найгіршою була голова: шолом із каменю та металу не мав жодної форми — просто зазубрені шпилі та пульсуюча магма. А замість обличчя був вир — спрямована всередину спіраль темряви. Поки Персі роздивлявся бога, залишки Гіперіона та Кріоса засмоктало в нагрудник.

Якимсь дивом до Персі повернувся дар мови:

— Тартар.

Воїн чи то заревів, чи то засміявся, але звук був таким, наче неподалік розкололась навпіл гора.

— Ця форма лише малий прояв моєї сили, — промовив бог. — Але її вистачить, щоб дати прочуханки тобі. Зазвичай, я не втручаюсь у мізерні справи, напівбожку. Це нижче моєї гідності — розправлятись з такими комахами, як ви.

— Е-е... — у Персі підкошувались ноги. — Ну... тоді... не обтяжуйте себе цим.

— Ти виявився навдивовижу стійким, — промовив Тартар. — Зайшов занадто далеко. Мені набридло триматись осторонь та спостерігати за твоїми успіхами.

Тартар розпростер руки. Тисячі чудовиськ по всій долині з переможним ревом забряжчали обладунками. Брама Смерті здригнулась у своїх путах.

— Вам випала висока честь, напівбожки, — промовив владика безодні. — Навіть олімпійці ніколи не вшановувалися моєю увагою. Але вас знищить сам Тартар!