Дім Аїда

XLI Пайпер

Пайпер небагато знала про Середземне море, але була майже певна, що воно не повинне крижаніти в липні.

За два дні плавання після Спліту небо поглинули сірі хмари. Хвилі стали неспокійними. Холодні краплі дріботіли по палубі та вкривали кригою такелаж.

— Це скіпетр, — пробурмотів Ніко і здійняв старовинний жезл. — Мусить бути він.

Пайпер замислилася. Після того, як Джейсон і Ніко повернулись із палацу Діоклетіана, вони були якимись знервованими та потайливими. Щось важливе сталось у тому місці — щось, про що Джейсон не хотів розповідати.

Їй не важко було повірити, що скіпетр змінює погоду. Чорна сфера на його верхівці, здавалось, витягувала кольори просто з повітря. Золоті орли під нею холодно блищали. Уважалося, що скіпетр керує мертвими. Він безперечно викликав гнітючі почуття. Тренер Хедж, один раз поглянувши на нього, зблід і оголосив, що йде у свою кімнату втішатись відеороликами з Чаком Норрісом. (Хоча Пайпер підозрювала, що насправді він надсилає Іридо-повідомлення додому, до своєї дівчини Меллі. Тренер останнім часом був дуже схвильованим через неї, але не хотів говорити Пайпер, що відбувається.)

Отже, так... можливо, що саме скіпетр викликав химерний крижаний дощ. Але Пайпер була іншої думки. Вона боялась, що відбувається ще дещо — дещо значно гірше.

— Тут ми не поговоримо, — вирішив Джейсон. — Відкладемо нараду.

Усі вони зібрались на шканцях, щоб обговорити стратегію перед висадкою на Епір. Тепер було зрозуміло, що вони обрали для цього не найкраще місце. Вітер ганяв палубою кригу. Знизу бушувало море.

Пайпер не зважала на хвилі. Хитання корабля нагадувало їй серфінг з татом біля узбережжя Каліфорнії. Але вона бачила, що Хейзел почувається не дуже добре. Бідолашну нудило, навіть коли море було спокійним. Вигляд у неї був такий, наче вона намагалась проковтнути більярдну кулю.

— Мені тре... — Хейзел затулила долонею рот і вказала вниз.

— Так, ходімо. — Ніко поцілував сестру в щоку. Пайпер це здивувало. Він майже ніколи не виявляв своїх почуттів, навіть із сестрою, і здавалось ненавидів тілесні контакти. Поцілувати Хейзел — це було рівноцінно прощальним словам.

— Я допоможу тобі спуститись. — Френк поклав руку на талію Хейзел і повів її вниз.

Пайпер сподівалась, що з Хейзел усе буде гаразд. За останні кілька вечорів після битви зі Скіроном вони добре потоваришували. Бути єдиними дівчатами на кораблі нелегко. Вони ділились розповідями, скаржились на бридкі звички хлопців і плакали за Аннабет. Хейзел розповіла їй, як воно — керувати Туманом. Пайпер здивувалась, наскільки це схоже на користування чаромовством. Пайпер запропонувала допомогти чим зможе. Хейзел у відплату пообіцяла навчити її битися на мечах — уміння, у якому Пайпер була особливо невправною. Пайпер наче знайшла нового друга — і це було чудово... якщо вони проживуть достатньо довго, аби насолодитися цією дружбою.

Ніко струсив кригу з волосся і похмуро подивився на скіпетр Діоклетіана.

— Треба кудись сховати цю штуку. Якщо це справді через неї така негода, може, слід віднести її в трюм...

— Авжеж, — промовив Джейсон.

Ніко мигцем подивився на Пайпер і Лео, наче турбувався, про що вони говоритимуть, коли він піде. Пайпер відчувала, як він ще більше замикається в собі, скручується в психологічний клубок, так само як коли ввійшов у смертельний транс у тому бронзовому глеку.

Коли, Ніко спустився вниз, Пайпер придивилась до Джейсона. Його очі переповнювала тривога. Що сталося в Хорватії?

Лео витягнув з пояса викрутку.

— Чудова вийшла нарада. Здається, ми знову залишились утрьох.

Знову втрьох.

Пайпер пригадала морозний день у Чикаго минулого грудня, коли вони втрьох приземлились у Гранд-парку на своєму першому завданні.

Лео майже не змінився відтоді, хіба що більше звикся зі своєю роллю сина Гефеста. У нього завжди було занадто багато енергії. І тепер він знав, куди її спрямувати. Його руки постійно рухалися, витягали інструменти з пояса, клацали кнопки, мудрували з улюбленою сферою Архімеда. Сьогодні він відчепив її від контрольної панелі та вимкнув Фестуса для ремонту — щось із приводу перепрограмування процесора для регулятивного оновлення сфери, що б це не означало.

Щодо Джейсона, то він став худішим, вищим та більш втомленим. Коротке волосся в римському стилі стало довшим та кошлатішим. Борозна, вирізана кулею Скірона на лівому боці голови, теж була цікавим доповненням — вона майже нагадувала акт бунтарства. Крижані блакитні очі здавались старшими і чомусь... сповненими хвилювань та відчуття відповідальності.

Пайпер знала, про що шепочуться друзі — Джейсон занадто бездоганний, занадто правильний. Колись це, можливо, і було правдою, але не тепер. Ця подорож залишила на ньому свій відбиток, і не тільки фізичний. І все ж негаразди не послабили Джейсона, проте потріпали його та пом’якшили, як старий клапоть шкіри, — він наче ставав більш людяною версією самого себе.

А Пайпер? Вона могла тільки припускати, що думають Лео та Джейсон, дивлячись на неї. Сама вона безперечно не почувалась тією самою людиною, якою була минулої зими.

Те перше завдання зі звільнення Геї... здавалось, минули століття. Стільки всього змінилося за сім місяців... як боги не втомились жити стільки тисяч років? Скільки змін бачили вони? Може, й не дивно, що олімпійці здаються трошки божевільними. Якби вона прожила три тисячоліття, то втратила б здоровий глузд.

Пайпер подивилась крізь холодний дощ удалечину. Вона б віддала все на світі, аби знову повернутись у Табір Напівкровок, де погода регулювалась навіть узимку. Картини, які вона бачила у своєму кинджалі останнім часом... Вони обіцяли не дуже яскраве майбутнє.

Джейсон стиснув її плече.

— Гей, усе буде гаразд! Епір уже поряд. Ще один день, може, трохи більше, якщо Ніко не помиляється з напрямком.

— Еге! — Лео щось мудрив зі своєю сферою, тягав та штовхав один з коштовних камінців на ній. — Завтра вранці ми дістанемось західного узбережжя Греції. Потім ще година по суші — й дістанемося Дому Аїда! Обов’язково візьму собі сувенірну футболку!

— Ура, — пробурмотіла Пайпер.

Вона не палала бажанням знову кидатись у темряву. Їй досі снились кошмари про німфеум і гіпогеум під Римом. Клинок Катоптріса показував їй зображення, схожі на ті, що бачили Лео та Хейзел у своїх снах, — бліду чаклунку в золотій сукні, руки якої плели полотно з променів світла у повітрі, наче то був шовк на ткацькому верстаті; велетня, окутаного тінями, який ішов довгим коридором, уставленим смолоскипами. Коли він проходив повз них, вогонь згасав. Дівчина також бачила величезну печеру, заповнену чудовиськами — циклопами, земленародженими і ще більш химерними створіннями, — які оточували її друзів і в сотні разів перевершували їх за кількістю.

Щоразу, коли вона бачила ці зображення, голос у голові Пайпер повторював одну й ту саму фразу.

— Хлопці, — промовила вона, — я думала про Пророцтво Сімох.

Відволікти Лео від його роботи було нелегкою справою, але їй це вдалось.

— І що придумала? — поцікавився він. — Ну... щось хороше, сподіваюсь?

Вона поправила наплічний ремінець з рогом достатку. Іноді ріг здавався таким легким, що вона забувала про нього. Іноді він важив як ковадло, наче річний бог Ахе-лой спрямовував у нього погані думки, намагаючись покарати її за те, що вона забрала його.

— Катоптріс, — почала вона, — постійно показує мені цього велетня Клітія — типа, повитого тінями. Я' знаю, що його слабкість — вогонь, але в моїх видіннях полум’я вщухає всюди, куди він ступає. Його темна завіса поглинає будь-яке світло.

— Він точно не родич Ніко? — промовив Лео. — За описом вони схожі.

Джейсон сердито нахмурився.

— Гей, старий, облиш Ніко. Отже, Пайпер, що там про цього велетня? Що ти придумала?

Пайпер з Лео обмінялись розгубленими поглядами, мовляв: «Коли це Джейсон почав заступатись за Ніко ді Анжело?» Вона вирішила вголос цього не висловлювати.

— Я все розмірковую про вогонь, — промовила Пайпер. — Ми сподіваємось, що Лео переможе цього велетня, тому що він...

— Палкий хлопчина? — з посмішкою запропонував Лео.

— Е... швидше займистий. Словом, мене бентежить цей рядок з пророцтва: «У полум’ї чи бурі світ гине знову».

— Так-так, ми все про це знаємо, — запевнив її Лео. — Ти зараз скажеш, що я — вогонь, а Джейсон — буря.

Пайпер неохоче кивнула. Вона знала, що жодний з них не любить говорити на цю тему, але всі вони напевно відчували, що ці слова правда.

Корабель нахилився праворуч. Джейсон вхопився за скрижанілий поручень.

— То ти хвилюєшся, що ми поставимо завдання під загрозу, можливо, випадково знищивши світ?

— Ні, — відповіла Пайпер. — Я гадаю, ми неправильно тлумачили цей рядок. Світ... Земля. Грецькою це буде...

Вона завагалась. Їй не хотілось промовляти це ім'я, нехай навіть у морі.

— Гея. — Джейсонові очі блиснули несподіваною зацікавленістю. — Тобто в бурі чи полум’ї Гея гине знову?

— О... — Лео посміхнувся навіть ширше. — Знаєш, мені твоя версія подобається більше. Тому що якщо Гея схилиться переді мною, Паном Полум’ям, це цілковитий відпад.

— Або переді мною... бурею. — Джейсон поцілував її. — Пайпер, це неймовірно! Якщо ти маєш рацію, то це чудові новини. Нам тільки треба вирішити, як саме ми знищимо Гею.

— Можливо. — Їй було незручно, що вони так підбадьорились через її слова. — Але, розумієте, це може бути буря або полум’я...

Вона оголила Катоптріс і поклала його на консоль. Клинок миттєво замерехтів і показав темну постать Клітія, який пересувався коридором, задмухуючи смолоскипи.

— Я хвилююсь за Лео через цю битву з Клітієм, — промовила Пайпер. — Що коли цей рядок у пророцтві означає, що тільки один з вас досягне мети. Бо якщо частина з вогнем та грозою поєднана з третім рядком: «Клятви дотримай на краю могили...»

Вона не закінчила думку, але з облич Джейсона і Лео було ясно, що вони зрозуміли. Якщо її тлумачення правильне, Гею переможе або Джейсон, або Лео. На другого чекає смерть.