Дім Аїда

II Хейзел

Хейзел ніколи ще так не раділа. Ну, хіба що у ніч перемоги в Таборі Юпітера, коли вона вперше поцілувала Френка... але цей раз посів друге місце з дуже незначним відривом.

Щойно її ноги торкнулися землі, Хейзел кинулась до Аріона й обхопила руками його шию.

— Я сумувала! — Хейзел ткнулась обличчям у теплий бік коня та відчула запах морської солі та яблук. — Де ти був?

Аріон заіржав. На жаль, Хейзел поступалася Персі у володінні конячою мовою, але суть вона збагнула. У голосі Аріона відчувалась роздратованість, наче він говорив: «Нема часу на сентименти, дівчинко! Потрібно поспішати!» — Ти хочеш, щоб я пішла з тобою?

Кінь закивав та загарцював на місці. Темні брунатні очі нетерпляче блиснули.

Хейзел досі повірити не могла, що він справді тут. Аріон з легкістю скакав будь-якою поверхнею, навіть морем. Усе ж вона боялась, що він не піде за нею до античних земель. Середземномор’я було занадто небезпечним для напівбогів та їхніх прибічників.

Аріон не прийшов би, якби у ньому не було нагальної потреби. До того ж він здавався таким збентеженим... Будь-що, здатне стурбувати безстрашного коня, мусило вселяти в Хейзел неабиякий жах.

Натомість дівчину охопило піднесення — настільки їй остогидло страждати на морську й повітряну хвороби. На борті «Арго II» вона почувалась не кориснішою за ящик з баластом. Повернення на тверду землю надихало її. Нехай це і Геїна територія. Хейзел була готова до поїздки верхи.

— Хейзел! — покликав Ніко з корабля. — Що відбувається?

— Усе гаразд!

Хейзел присіла та викликала з-під землі золотий самородок. Вона вже значно вправніше керувала своєю силою. Коштовне каміння майже ніколи не вискакувало поряд випадково, а витягати золото з глибин землі стало зовсім легко.

Вона згодувала Аріону самородок... його улюблені ласощі, а потім усміхнулась до Лео та Ніко, які спостерігали за нею з іншого кінця драбини на висоті близько ста футів.

— Аріон хоче кудись мене відвезти.

Хлопці обмінялись стурбованими поглядами.

— Е-е... — Лео тицьнув на північ. — Будь ласка, скажи мені, що він не повезе тебе туди?

Хейзел була настільки зосереджена на Аріоні, що не помітила змін навколо. За милю від неї, на гребені найближчого пагорба, над якимись стародавніми руїнами храму або, може, фортеці збиралась буря. Величезна вихороподібна хмара насувалася на пагорб, наче забруднений чорнилом палець.

Кров у жилах Хейзел захолола. Дівчина поглянула на Аріона.

— Ти хочеш туди?

Аріон заіржав, наче кажучи: «А ти як гадаєш!»

Що ж... сама просила про допомогу. Можливо, така татова відповідь?

Хейзел сподівалася на це, але водночас відчувала в урагані якісь інші, непричетні до Плутона, сили... щось темне, могутнє і зовсім недружнє.

Проте це була її єдина можливість допомогти друзям — стати опорою, а не тягарем.

Дівчина затягнула ремінці на імперському кавалерійському мечі й залізла на спину до Аріона.

— Зі мною все буде гаразд! — крикнула вона Ніко та Лео. — Залишайтесь на місці й чекайте на мене.

— Скільки чекати? — поцікавився Ніко. — А якщо ти не повернешся?

— Не хвилюйся, повернусь, — пообіцяла Хейзел, сподіваючись, що каже правду.

Вона пришпорила Аріона, і вони понеслись полями назустріч зростаючому урагану.