Дім Аїда

XXVIII Хейзел

— Нарешті! — крикнув Скірон. — Це було значно довше за дві хвилини!

— Вибач, — промовив Джейсон. — Важко було вирішити... яку обрати ногу.

Хейзел намагалася звільнитися від зайвих думок і уявити картину очима Скірона — те, чого він бажав, на що він очікував.

Це був ключ до керування Туманом. Хейзел не може змусити когось бачити світ таким, яким хоче бачити сама. Не може зробити дійсність Скірона менш схожою на правду. Але якщо вона покаже те, що він хоче побачити... Що ж, вона дитина Плутона. Вона десятки років жила серед мертвих, слухала, як вони ностальгічно тужать за минулим життям, яке вже ледь пам’ятають.

«Мертві бачать те, що хочуть бачити. Так само, як і живі».

Плутон був богом Підземного світу та багатства. Можливо, ці дві сфери його впливу пов’язані значно більше, ніж Хейзел уважала. Між тугою та жадобою не така вже й велика різниця.

Якщо вона може викликати золото та діаманти, то чому б не викликати щось інше, але не менш цінне — картину світу, який хтось жадає побачити?

Звісно, вона може помилятися. Тоді їм із Джейсоном доведеться стати кормом для черепахи.

Вона притулила долоню до кишені своєї куртки. Френкова чарівна скіпка зараз здавалася важчою, ніж зазвичай. Тепер Хейзел несла на собі вагу не одного життя. Від неї залежала доля всієї команди.

Джейсон зробив крок уперед, здіймаючи руки на знак капітуляції.

— Я піду першим, Скіроне. Я помию твою ліву ногу.

— Чудовий вибір! — Скірон поворушив волохатими, блідими, як у трупа, пальцями. — Я, здається, вступив нею у щось. Якось грузько було у чоботі. Але певен, що ти як слід її помиєш.

Джейсонові вуха спалахнули. З напруженої шиї хлопця Хейзел зрозуміла, що тому кортить припинити цей цирк і кинутись у бій — лише один швидкий змах клинком з імперського золота. Але Хейзел знала, що якщо він спробує, то зазнає невдачі.

— Скіроне, — втрутилась вона, — у тебе є вода? Мило? Як ми маємо мити...

— Отак! — Скірон крутнув пістолетом. Той раптом перетворився на пляшку з розприскувачем та ганчірку. Розбійник кинув знаряддя Джейсону.

Джейсон подивився на етикетку і скосив око.

— Ти хочеш, щоб я помив твою ногу склоочищувачем?

— Авжеж ні! — Скірон здійняв брови. — Там написано «для різних поверхонь». Мої ноги, безперечно, відповідають цій характеристиці. До того ж, цей засіб антибактеріальний. Повір мені, однієї води для цих крихіток було б недостатньо.

Скірон поворушив пальцями — і ще більше смороду зомбі-їдальні заповнило повітря.

Джейсона ледве не вивернуло.

— О, боги, ні...

Скірон стенув плечима.

— Ти завжди можеш обрати те, що в моїй другій руці. — Він здійняв пістолет.

— Він усе зробить, — промовила Хейзел.

Джейсон пильно поглянув на неї, але у цьому змаганні лютих поглядів перемогла вона.

— Гаразд, — буркнув син Юпітера.

— Чудово! Ну... — Скірон підскочив до сусіднього валуна, який був саме враз для його ступні. Він став обличчям до води й задрав ногу на камінь, через що почав скидатись на якогось дослідника, який щойно відкрив нову країну. — Я милуватимуся небокраєм, поки ти шкреб-тимеш мої пальці. Так буде значно приємніше.

— Еге, — промовив Джейсон. — Не сумніваюсь.

Джейсон став навколішки перед бандитом на самому краю урвища, там, де був легкою здобиччю. Один поштовх — і він упаде.

Хейзел зосередилась і уявила, що вона — це Скірон, владика бандитів. Вона дивиться на нікчемного білявого малого, який нічим їй не загрожує — усього лише черговий переможений напівбог, який от-от стане її жертвою. Вона побачила подумки, як усе станеться. І закликала Туман з-під глибин землі так само, як робила із золотом, сріблом чи рубінами.

Джейсон приснув засобом для чищення скла. Його очі засльозилися. Він протер ганчіркою великий палець Скірона і відвернувся в нападі нудоти. Хейзел насилу могла дивитися на це. І коли розбійник пнув Джейсона ногою, вона ледве це не проґавила.

Нога Скірона обрушилась на груди Джейсона. Той перекинувся через край скелі та, з криком розмахуючи руками, полетів униз. Коли він от-от мав би вдаритись об воду, винирнула черепаха та одним махом його проковтнула, а потім знову занурилась на глибину.

На «Арго II» залунали горни тривоги. Друзі Хейзел вискочили на палубу, хтось кинувся до катапульти. Навіть звідси Хейзел чула, як завила Пайпер на кораблі.

Це настільки її збентежило, що вона ледве не втратила контроль. Їй треба було поділити свій розум навпіл — однією частиною напружено зосередитися на завданні, іншою — на ролі, яку мав побачити Скірон.

— Що ти накоїв? — розгнівано скрикнула вона.

— О, люба... — голос Скірона був сумним, але Хейзел підозрювала, що під маскою він ховає посмішку. — Нещасний випадок, запевняю тебе.

— Мої друзі тепер тебе вб’ють!

— Можуть спробувати. Але тим часом, гадаю, ти встигнеш помити мою другу ногу! Повір мені, люба, моя черепаха наїлась. Ти не потрібна їй. Ти у безпеці, якщо звісно не відмовишся.

Він націлив пістолет їй у голову.

Вона завагалась, дозволила йому побачити свої страждання. Вона не могла погодитися так легко, інакше він не повірить, що переміг.

— Не зіштовхуй мене, — промовила вона схлипуючи.

Його очі заблищали. Саме на це він розраховував. Вона засмучена і безпорадна. Скірон, син Посейдона, знову переміг.

Хейзел насилу вірилось, що у цього хлопця той самий батько, що і у Персі. А тоді вона пригадала: у Посейдона мінливий характер, такий саме, як і у моря. Можливо, це залишило відбиток на його дітях. Персі успадкував найкращі риси Посейдона — могутній, але м’який та доброзичливий, як море, що безпечно веде кораблі до віддалених країв. А Скірон — дитя іншої його сутності — того моря, яке несамовито обрушується на берег, поки не розтрощить його, та того, яке забирає й топить безневинних людей або знищує цілі кораблі та вбиває цілі команди без жодної краплі жалю.

Хейзел схопила пляшку, що впустив Джейсон.

— Скіроне, — заричала вона, — твої ноги найменш огидна частина тебе.

Його зелені очі холодно блиснули.

— Мий.

Вона встала навколішки, намагаючись не зважати на сморід. Трохи посунулась, змусивши Скірона змінити позицію, але почала уявляти, що море досі у неї за спиною. Утримуючи цю картину в голові, вона знову посунулась убік.

— Починай уже! — квапив її Скірон.

Хейзел придушила посмішку. Їй удалось повернути Скірона на сто вісімдесят градусів, але він досі бачив перед собою море і думав, що позаду нього тягнеться сільська місцевість.

Вона почала мити.

Їй доводилось робити багато чого огидного в минулому. Вона чистила стайні єдинорогів у таборі. Прибирала та копала відхожі місця для легіону...

«Це пусте», — казала вона собі. Але стримувати нудоту перед видом пальців Скірона було важко.

Коли він пнув її, вона полетіла назад, але недалеко. Приземлилась сідницями на траву за кілька ярдів.

Скірон витріщився на неї.

— Але...

Раптом світ почав вертітися. Ілюзія розтанула, залишивши Скірона в цілковитому оціпенінні. Море опинилося позаду нього. І все, що йому вдалось — відштовхнути Хейзел подалі від урвища.

Він опустив пістолет.

— Як...

— Стояти і руки вгору, — сказала Хейзел.

Джейсон обрушився з неба і вагою всього свого тіла пхнув бандита зі скелі.

Скірон, волаючи, полетів униз. Він палив зі своїх пістолетів, але цього разу жоден постріл не влучив у ціль. Хейзел підвелась. Вона підійшла до краю скелі саме тієї миті, коли велетенська черепаха вистрибнула з води та проковтнула Скірона просто у повітрі.

Джейсон усміхнувся.

— Хейзел, це було дивовижно. Серйозно... Хейзел? Агов, Хейзел?

Хейзел впала навколішки від раптового запаморочення.

З корабля лунали ледве розбірливі радісні вигуки друзів. Джейсон стояв над нею, але рухався наче в уповільненій зйомці. Його обриси стали розпливчатими, а голос більше нагадував звук зламаного радіо.

По камінню і траві до неї підповзав іній. Купа скарбів, яку вона викликала, занурювалась назад у землю. Клубами здійнявся Туман.

«Що я накоїла? — ошелешено подумала дівчина. — Щось пішло не так».

— Ні, Хейзел, — пролунав низький голос позаду неї. — Ти чудово впоралась.

Вона ледве наважувалась дихати. Їй тільки раз доводилося чути цей голос, але вона безліч разів відтворювала його по думки.

Вона повернулась і побачила батька.

Він був одягнений у римському стилі — темне волосся коротко острижене, бліде кутасте обличчя чисто поголене. Туніка і тога з чорної вовни, вишиті золотими нитками. Обличчя змучених душ звиваються у згинах тканини. Краї тоги обшиті багряною смугою, як у сенатора або претора, але ця смужка струменіє, наче ріка крові. На пальці — каблучка з величезним опалом, схожим на відполіровану брилу скрижанілого Туману.

«Обручка», — подумала Хейзел. Але Плутон не одружувався з її мамою. Боги не одружуються зі смертними. Ця каблучка — знак його шлюбу з Персефоною.

Думка про це настільки розлютила Хейзел, що вона, забувши про запаморочення, підвелась.

— Що тобі потрібно? — випалила вона.

Дівчина сподівалась, що її тон образить його — стане болючою розплатою за все, що він з нею скоїв. Але на його обличчі заграла слабка усмішка.

— Доню, — промовив він. — Я вражений. Ти стала сильною.

«Ні, дякую!» — кортіло сказати їй. Вона не хотіла радіти його похвалі, але в очах все одно закололо.

— Я гадала, що ви, старші боги, позбавлені дієздатності, — вичавила вона з себе. — Ваші грецькі та римські особистості б’ються одне з одним.

— Так, — погодився Плутон. — Але твій заклик був настільки потужним, що я зміг з’явитись... нехай тільки на мить.

— Я не кликала тебе.

Та що б Хейзел не казала, насправді вона розуміла, що це неправда. Уперше за все життя вона власною волею прийняла своє походження. Вона спробувала зрозуміти сили батька та скористатися ними повною мірою.

— Коли прийдеш до мого дому в Епірі, — промовив Плутон, — ти повинна бути готовою. Померлі не будуть гостинними. А чаклунка Пасіфая...

— Пасіфая?

— Обманути її не так легко, як Скірона. — Очі Плутона блиснули, як вулканічне скло. — Ти успішно витримала перше випробовування, але Пасіфая збирається відбудувати свій маєток, що поставить під загрозу весь рід напівбогів. Якщо ти не зупиниш її у Домі Аїда...

Його постать замерехтіла. На мить він став бородатим, у грецьких одіяннях із золотим вінцем у волоссі. Навколо його ніг вирвались на поверхню кістяні руки.

Бог стиснув зуби і нахмурився.

Римська подоба повернулася. Кістяні руки зникли під землею.

— У нас обмаль часу. — Він виглядав так, наче щойно одужав від тяжкої хвороби. — Запам’ятай, що Брама Смерті — найнижчий рівень Некромантейона. Ти повинна змусити Пасіфаю побачити те, що вона хоче побачити. Ти маєш рацію. У цьому — таємниця всієї магії. Але це буде нелегко, коли ти опинишся в її лабіринті.

— Що ти маєш на увазі?, Який лабіринт?

— Ти зрозумієш, — пообіцяв він. — І, Хейзел Левек... ти не повіриш мені, але я пишаюся твоєю силою. Іноді... іноді найкраще, що я можу зробити для своїх дітей, — це триматись від них подалі.

Хейзел придушила бажання викрикнути щось образливе. Плутон — усього лише черговий безвідповідальний татко з кепськими виправданнями. І все ж її серце закалатало, коли вона повторила по думки його слова: «Я пишаюсь твоєю силою».

— Повертайся до друзів, — промовив Плутон. — Вони хвилюватимуться. Подорож до Епіру досі сповнена небезпек.

— Стривай.

Плутон здійняв брову.

— Коли я зустріла Танатоса, — промовила вона, — ну... Смерть... він сказав, що мене немає у списку привидів-утікачів. Він сказав, що, можливо, тому ти й тримаєшся подалі. Якщо ти визнаєш мене, то тобі доведеться повернути мене в Підземний світ.

Плутон чекав.

— У чому питання?

— Ти тут. Чому ти не забираєш мене у Підземний світ? Не повертаєш до мертвих?

Плутонова постать, почала танути. Він усміхнувся, але Хейзел не могла сказати, сумно чи задоволено.

— Можливо, це хотів побачити не я, Хейзел. Можливо, мене ніколи тут і не було.