Дім Аїда

XVI Персі

Персі гадав, що марить. Це просто було неможливо, щоб отак з неба звалилась величезна срібляста постать і розчавила Келлі, перетворивши на гірку пилу.

Але саме це й сталося. Титан був у десять футів заввишки, з дикою, як у Ейнштейна, копною сріблястого волосся, чисто-срібними очима й м’язистими руками, які стирчали з розірваної блакитної форми прибиральника. У руці він тримав величезну швабру. А на його беджі — неймовірно! — було написано «БОБ».

Аннабет скрикнула і поповзла геть, але велетенському прибиральнику було не до неї. Він повернувся до двох живих емпус, які стояли над Персі.

Одній дістало клепки напасти. Вона кинулась уперед зі швидкістю тигра, але була приречена на невдачу. Зі швабри Боба висунувся наконечник списа. Титан одним смертоносним змахом проштрикнув демоницю — і та розсипалася на пил. Остання емпуса спробувала втекти. Але Боб метнув швабру, наче величезний бумеранг (немає ж такої назви «шваброранг»?). Вона розрубала чудовисько і повернулась до рук Боба.

— ВЖУХ! — Титан захоплено усміхнувся і виконав танок переможця. — Вжух, вжух, вжух!

Персі забув, як розмовляти. Він не міг змусити себе повірити, що сталося щось насправді хороше. Аннабет здавалась не менш ошелешеною.

— Я... як?.. — затиналась вона.

— Персі мене покликав! — радісно відповів прибиральник. — Так, саме так.

Аннабет відповзла ще трохи. Її рука сильно кровоточила.

— Покликав тебе? Але... стривайте. Ти Боб? Той самий Боб?

Прибиральник помітив рани Аннабет і насупив брови.

— Ай-ай-ай.

Аннабет здригнулась, коли він присів біля неї.

— Усе добре, — ледь вимовив Персі, досі слабкий від болю. — Він дружелюбний.

Персі пригадав, як зустрів Боба вперше. Тоді титан зцілив серйозну рану на його плечі одним тільки дотиком. От і зараз прибиральник легенько плеснув по передпліччю Аннабет — і воно миттю загоїлось.

Боб хихикнув, задоволений собою, а потім стрибнув до Персі й зцілив його шию та руку. Титанові руки були напрочуд теплими та лагідними.

— Отак краще! — повідомив Боб, його моторошні срібні очі блищали від задоволення. — Я — Боб, друг Персі.

— Е-е... еге, — вимовив Персі. — Дякую за допомогу, Бобе. Дуже приємно знову тебе бачити.

— Так! — погодився прибиральник. — Боб. Це я. Боб, Боб, Боб. — Він засовався на місці, вочевидь, задоволений своїм ім’ям. — Я допомагаю. Я почув своє ім’я. Угорі, у палаці Аїда, ніхто не кличе Боба, якщо нема безладу. Бобе, прибери ці кістки. Бобе, вимий цих змучених духів. Бобе, в обідній залі вибухнув зомбі.

Аннабет спантеличено поглянула на Персі, але він не мав пояснення цих слів.

— А потім я почув поклик друга! — Титан заблищав зубами. — Персі сказав: «Бобе!»

Він схопив Персі за руку та підняв його на ноги.

— Круто, — промовив Персі. — Серйозно. Але як ти...

— О, не час розмовляти. — Обличчя Боба стало серйозним. — Ми мусимо йти, поки вас не знайдуть. Вони йдуть. Так, саме так.

— Вони? — перепитала Аннабет.

Персі оглянув небокрай. Він не бачив жодного чудовиська, яке б наближалося до них, — тільки голе сіре пустище.

— Так, — погодився Боб. — Але Боб знає шлях. Ходімо, друзі! Розважимося!