Дім Аїда

LXXV Хейзел

Якби велетень з криками кинувся навтьоки, Хейзел була б удячна. Тоді всі змогли б розслабитись на решту дня.

Але Клітій її розчарував.

Побачивши палаючі смолоскипи богині, велетень отямився. Він стукнув ногою, струснувши підлогу, та ледве не наступив на руку Аннабет. Темний дим клубами повалив з нього й повністю сховав Аннабет і Персі. Хейзел не бачила нічого, окрім блискучих велетневих очей.

— Зухвалі слова, — промовив Клітій ротом Лео. — Ти забула, богине. Під час нашої останньої зустрічі тобі допомагали Геркулес та Діоніс — наймогутніші герої у Всесвіті, обидва майбутні боги. А тепер ти привела... оцих?

Непритомне тіло Лео скрутилось від болю.

— Припини! — крикнула Хейзел.

Вона не мала плану. Вона просто знала, що повинна захистити друзів, тож уявила їх позаду себе, так само як уявляла нові тунелі в Лабіринті Пасіфаї. Лео зник і з’явився біля її ніг разом з Персі та Аннабет. Навколо неї завирував Туман, ковзнув по камінню та накрив друзів. Там, де білий Туман зустрічався з темним димом Клітія, він шипів і парував, наче лава, що стікає в море.

Лео розплющив очі та роззявив рота.

— Щ... що?..

Аннабет і Персі залишались нерухомими, але Хейзел відчувала, як сильнішають їхні серцебиття та вирівнюється дихання.

Ґейл на Гекатиному плечі схвально гавкнула.

Богиня зробила крок уперед. Світло смолоскипів відблискувало в її темних очах.

— Ти маєш рацію, Клітію. Хейзел Левек не Геркулес і не Діоніс, але, гадаю, вона здолає тебе з не меншою легкістю.

Крізь димову завісу Хейзел побачила, як велетень роззявив рота, але не почула жодних слів. Клітій скорчив роздратовану гримасу.

Лео намагався підвестись.

— Що відбувається? Що я можу...

— Наглянь за Персі та Аннабет, — Хейзел оголила спату. — Тримайся позаду. І в Тумані.

— Але...

Погляд, яким вона його окинула, вочевидь, виявився суворішим, ніж очікувалося.

Лео важко глитнув.

— Гаразд, зрозумів. Білий Туман — добре. Чорний дим — погано.

Хейзел кинулась у напад. Велетень розкинув руки — і купол здригнувся. Голос велетня, посилений у сотні разів, наповнив усю залу.

— З легкістю? — прогримів велетень. Здавалось, ніби він говорить крізь мертвий хор, керуючи всіма нещасними душами, похованими за стелами на куполі. — Тому що дівча навчилось твоїх фокусів, Гекато? Тому що ти дозволяєш цим слабакам ховатись у Тумані? — У велетневій руці з’явився меч — стигійський залізний клинок, майже як у Ніко, але вп’ятеро більший. — Не розумію, чому Гея вважає їх вартими того, аби стати жертвами. Я розчавлю їх, як комах.

Страх Хейзел поступився місцем гніву. Вона закричала. Стіни кімнати затріщали, наче крига у теплій воді. На велетневу броню шрапнеллю обрушились тисячі самоцвітів.

Клітій похитнувся. Безтілесний голос заревів від болю. Залізний нагрудник вкрився дірками.

Золотавий іхор засочився з велетневої рани на руці, а його темна завіса втратила свою густоту. Хейзел побачила кровожерливий погляд, звернений до неї.

— Ти, — заревів Клітій, — нікчемна!

— Нікчемна? — тихо запитала Геката. — Я би сказала, що Хейзел Левек знає кілька трюків, яких навіть я не змогла б навчити.

Хейзел стояла перед друзями, сповнена рішучості захищати їх, але її залишали сили. Меч уже важчав у руці, а вона ще навіть не змахнула ним. Якби ж Аріон був тут! Його швидкість та сила дали б їй перевагу. На жаль, цього разу він не міг допомогти. Аріон був створінням відкритих просторів, а не підземелля.

Велетень встромив пальці у рану на біцепсі, витягнув звідти діамант і викинув його геть. Рана загоїлась.

— То, ти справді віриш, що Гекаті не байдужа твоя доля, дочко Плутона? — прогуркотів Клітій. — Кірка була її улюбленицею. А ще Медея. І Пасіфая. І як вони закінчили, га?

Позаду Хейзел з болісним стогоном заворушилась Аннабет. Персі пробурмотів щось схоже на: «Бобе-бобе-бобе?»

Клітій зробив крок уперед. Він так недбало тримав меч, наче Хейзел була його подругою, а не ворогом.

— Геката не скаже тобі правди. Вона весь час відряджає таких, як ти, виконувати різні накази та ризикувати. Тільки якщо ти якимсь дивом мене здолаєш, вона скористається своїм вогнем. А потім забере всю славу собі. Ти ж знаєш, як Бахус розібрався з двійнятами-алоадами в Колізеї. Геката ще гірша. Вона титан, який зрадив титанів, а потім ще й зрадив богів. Ти справді гадаєш, що вона вчинить з тобою інакше?

На Гекатиному обличчі не було жодних емоцій.

— Я не буду виправдовуватися, Хейзел, — промовила богиня. — Це твоє роздоріжжя. Ти повинна обрати.

— Так, роздоріжжя, — пролунав сміх велетня. Його рани повністю загоїлись. — Геката пропонує тобі невідомість, вибір, розпливчасті обіцянки чаклунства. Я анти-Геката. Я дам тобі правду. Знищу вибір та чаклунство. Зірву завісу Туману раз і назавжди, покажу тобі світ у всьому його жаху.

Лео важко підвівся і закашлявся, наче астматик.

— Я просто у захваті від цього хлопця, — прохрипів він. — Без жартів, нам слід узяти його до себе для надихаючих семінарів. — Його долоні спалахнули, наче ліотівні лампи. — Або я можу просто спопелити його.

— Ні, Лео, — промовила Хейзел. — Це храм мого батька. Це мій бій.

— Гаразд. Але...

— Хейзел... — прохрипіла Аннабет.

Хейзел відчула таке піднесення, почувши голос подруги, що ледве стрималась, аби не озирнутися, але вчасно згадала, що не можна відводити очей від Клітія.

— Ланцюги... — зрештою вимовила Аннабет.

Хейзел аж здригнулася. Дурепа! Брама Смерті досі була відчинена і здригала ланцюги, що втримували її на місці. Хейзел мусила розрубати пута, щоб двері зникли, нарешті опинившись поза межами досяжності Геї.

Єдина проблема: великий димний велетень на шляху.

— Ти справді віриш, що тобі дістане сил? — докорив Клітій. — Що ти зробиш, Хейзел Левек, — жбурнеш у мене ще кілька рубінів? Посиплеш сапфірами?

Хейзел йому відповіла. Вона здійняла спату й кинулась уперед.

Клітій, вочевидь, не очікував від неї такої жаги самогубства. Він потягнувся до меча, а коли змахнув ним, то Хейзел уже проскочила під його ногами та встромила клинок з імперського золота в його gluteus maximus[22]. Не дуже виховано. Черниці у школі Святої Агнеси таке б не схвалили. Але це спрацювало.

Клітій заревів і, вигнувши спину, зашкандибав геть. Туман, що досі вирував навколо Хейзел, з шипінням зіткнувся з чорним димом велетня.

Хейзел збагнула, що Геката допомагає їй — позичає свою силу, щоб підтримувати захисну завісу. Вона також знала, що варто їй розслабитись і дозволити темряві доторкнутись до себе, вона впаде. Якщо це станеться, хтозна чи зможе — або чи захоче — Геката перешкоджати велетневі вбити всіх напівбогів у цій залі.

Хейзел помчала до Брами Смерті. Її меч розколов ланцюги так, наче вони були з криги. Дівчина метнулась праворуч, але Клітій заволав:

— Ні!

Хейзел дивом не розрубало навпіл. Меч велетня пласкою частиною вдарив її в груди і відкинув геть. Дівчина грюкнулась об стіну і почула, як тріснули її кістки.

На іншому кінці кімнати Лео прокричав її ім’я.

Крізь пелену перед очима Хейзел змогла розгледіти спалах вогню. Геката стояла неподалік і мерехтіла так, наче от-от мала зникнути. Смолоскипи тріпотіли, наче згасаючи, але, можливо, це просто Хейзел непритомніла.

Не можна було здаватись. Вона змусила себе підвестись. Бік болів так, наче у нього встромили сотні лез для гоління. Меч лежав на землі приблизно за п’ять футів від неї. Дівчина пошкандибала до нього.

— Клітію! — скрикнула Хейзел.

Вона хотіла, щоб це прозвучало як відважний виклик, але натомість почувся якийсь хрип.

Принаймні увагу велетня це привернуло. Він відвернувся від Лео та решти, побачив, як вона кульгає, і розсміявся.

— Гарна спроба, Хейзел Левек, — визнав Клітій. — Ти впоралась краще, ніж я очікував. Але одним чаклунством мене не перемогти. У тебе бракує сили. Геката підвела тебе, так само як завжди підводить своїх учнів.

Туман навколо Хейзел тоншав. На іншому кінці кімнати Лео намагався силоміць нагодувати Персі амброзією, але той так само лежав непритомним. Аннабет отямилась, але досі ледве могла підвести голову.

Геката стояла з факелами, дивилась та чекала — це так розлютило Хейзел, що дівчина знайшла в собі останні краплі сили.

Вона жбурнула меч — не у велетня, а в бік Брами Смерті. Ланцюги на правому боці розкололись. Хейзел впала від шаленого болю в боці, а Брама тим часом затремтіла і зникла в спалаху пурпурового світла.

Клітій заревів так гучно, що з куполу рухнули й розбились об підлогу півдюжини стел.

— Це було за Ніко, мого брата, — прохрипіла Хейзел. — І за знищення батькового вівтаря.

— Ти позбулась свого права на швидку смерть! — гаркнув велетень. — Я придушу тебе в темряві, повільно та болісно. Геката тобі не допоможе. НІХТО тобі не допоможе!

Богиня здійняла смолоскипи.

— Я сумніваюся, Клітію. Друзям Хейзел був потрібен час, аби сюди дістатись, — час, який ти подарував їм своїми хвастощами й балачками.

Клітій фиркнув.

— Які ще друзі! Ці слабаки? Вони мені не рівня.

Повітря перед Хейзел затремтіло. Туман згустився й утворив дверний проріз, крізь який пройшли четверо людей.

Хейзел заридала від полегшення. Рука Френка була забинтована та кровоточила, але він був живий. Біля нього стояли Ніко, Пайпер і Джейсон — усі з мечами напоготові.

— Вибач, що спізнились, — промовив Джейсон. — Цього треба вбити?