Дім Аїда

XXX Персі

— Ліворуч! — Персі потягнув Аннабет за собою, прорубуючи мечем шлях крізь ерей. Він певно накликав на себе не менше дюжини проклять, але поки що їх не відчував, тож продовжував бігти.

З кожним кроком у грудях спалахував новий біль. Персі прожогом петляв між деревами, але Аннабет не відставала від нього ані на крок, незважаючи на свою сліпоту.

Персі усвідомив, наскільки вона йому довіряє. Він не міг її підвести, мусив урятувати її, але як? А що, як вона позбулася зору назавжди?.. Ні. Він придушив напад паніки. «Ти з’ясуєш, як зцілити її, — подумав хлопець. — Але спочатку треба втекти».

Шкірясті крила гучно лопотіли над головою. Розлючене шипіння та шкрябання кігтів говорили, що демониці просто за спиною.

Коли вони пробігали повз одне з чорних дерев, Пер. сі рубанув мечем по його стовбуру. Він почув, як дерево впало і з приємним хрустом розчавило кількох ерей.

«Якщо дерево в лісі падає і вбиває демоницю, воно теж стає проклятим?»

Персі розрубав наступний стовбур, а потім ще один. Це виграло їм декілька секунд, але цього було недостатньо.

Раптом темрява попереду стала густішою. Персі саме вчасно збагнув, що це означає. Він схопив Аннабет точнісінько тоді, коли вони мали звалитись в урвище.

— Що? — крикнула вона. — Що таке?

— Урвище, — задихаючись, вимовив він.

— Куди тоді?

Персі не бачив, наскільки глибоке урвище. Дно могло бути як через десять футів так і через тисячі. Визначити це було неможливо. Вони могли стрибнути та сподіватись на найкраще, проте хлопець сумнівався, що Тартар робить такі подарунки.

Отже, у них два варіанти: праворуч або ліворуч уздовж краю.

Він уже приготувався обрати напрямок навмання, коли перед ними опустилась крилата демониця. Вона нависла над прірвою на своїх кажанячих крилах, точнісінько там, куди не міг дотягнутися меч Персі.

«Добре прогулялись?» — запитав спільний голос, який лунав звідусіль.

Персі повернувся. Ереї ринули з лісу й почали оточувати їх півколом. Одна схопила Аннабет за руку, але та розлючено завила і перекинула чудовисько через плече. Демониця впала на шию. Аннабет обрушилась на неї ліктем, доклавши до удару вагу всього тіла. Видовище було не гірше, ніж у професійного борця.

Демониця розсипалась, але коли Аннабет підвелась, то здавалась вкрай розгубленою та наляканою.

— Персі? — покликала вона, у її голос вкрадалась тривога.

— Я тут.

Персі спробував покласти руку їй на плече, але виявилось, що вона стоїть далі, ніж йому здавалось. Він спробував знову, але вона і цього разу виявилась за кілька футів від нього. Це була наче спроба вхопити сонячний відблиск у воді.

— Персі! — голос Аннабет зірвався. — Чому ти мене залишив?

— Я не залишив тебе! — Він повернувся до ерей, його руки тремтіли від гніву. — Що ви зробили з нею?

— Ми нічого не робили, — промовили демони. — Твоя кохана вивільнила особливе прокляття — гіркі думки тієї, яку ти полишив. Ти обрік невинну душу на самотність. Здійснилося її найзапекліше бажання: Аннабет відчуває її розпач. Вона так само помре самотньою та покинутою.

— Персі? — Аннабет простягнула руки у спробі знайти його. Ереї розступились перед нею. Вона спотикаючись побрела поміж них.

Раптом його живіт скрутило так, наче він звалився зі скелі.

— Кого я залишив? — випалив Персі. — Я ніколи...

Слова пролунали в голові: «Невинна душа. Самотня та покинута». Він пригадав острів, тьмяне світло кристалів у печері, обідній стіл на узбережжі та вітряних духів, які йому прислуговували.

— Вона б нізащо, — пробурмотів він. — Вона б нізащо не прокляла мене.

Очі демониць злились воєдино подібно до їхніх голосів. Боки Персі запульсували. Біль у грудях став сильнішим, наче хтось вкручував у них кинджал.

Аннабет блукала поміж демониць, відчайдушно вигукуючи його ім’я. Персі прагнув побігти до неї, але розумів, що ереї цьому завадять. Аннабет досі була живою тільки з однієї причини — духи насолоджувались її стражданнями.

Персі стиснув щелепи. Байдуже, скільки проклять доведеться знести. Він утримуватиме цих відьом на собі та захищатиме Аннабет стільки, скільки зможе.

З несамовитим криком він кинувся на всіх них разом.