Кров Олімпу

LVIII Лео

Лео помер.

Він не мав жодних сумнівів у цьому. Тільки не розумів, чого йому так боляче. Він почувався так, наче вибухнула кожна клітина його тіла, а свідомість застрягла в обвугленій, хрусткій оболонці напів-божого трупа. Його нудило так, як ніколи в житті. Він не міг поворухнутись. Не бачив і не чув. Тільки відчував біль.

Лео почав панікувати: невже це його вічне покарання?

А тоді хтось приклав до його мозку стартер-кабелі та перезапустив його життя.

Він схопив ротом повітря і сів.

Першим, що Лео відчув, був вітер в обличчя, а потім пекучий біль у правій руці. Він досі був на Фестусовій спині, досі у повітрі. Очі знову запрацювали. Лео помітив величезну голку, що витягувалась з його передпліччя. Порожній шприц загудів, задзижчав і сховався у панель на шиї дракона.

— Дякую, друзяко, — простогнав Лео. — Старий, бути мертвим ще той відстій. Але це цілюще зілля? Ця штука навіть гірша.

Фестус заклацав і задзенькав кодом Морзе.

— Ні, старий, я не серйозно, — відповів Лео. — Я радий повернутися. І, так, я теж тебе люблю. Ти чудово впорався.

Металеве урчання прокотилось уздовж драконового тіла.

Тепер за справу: Лео оглянув дракона, шукаючи ознаки пошкоджень. Фестусові крила працювали як треба, хоча середня перетинка була вся у вогнепальних дірках. Пластини на шиї частково розплавилися через вибух, але дракон, здавалось, поки що не збирався ламатися.

Лео намагався пригадати, що сталося. Він був певен, що переміг Гею, але гадки не мав, що з друзями у Таборі Напівкровок. Він сподівався, що Джейсон і Пайпер не потрапили в радіус вибуху. І ще у нього був дивний спогад про снаряд, що нісся до нього і верещав, наче маленька дівчинка... що, у біса, то було?

Щойно вони приземляться, треба перевірити живіт Фестуса. Найсерйозніші пошкодження мусять бути в цій ділянці — там дракон відважно боровся з Геєю, поки вони випалювали з неї весь бруд. Неможливо було визначити, скільки часу Фестус перебував у повітрі. Треба було приземлятись.

Але... постало запитання: де вони?

Знизу — густа ковдра білих хмар. Угорі сяє сонце у яскраво-блакитному небі. Отже, приблизно полудень... але якого дня? Скільки він був мертвий?

Лео відкрив панель на Фестусовій шиї. Астролябія гуділа, кристал пульсував, наче неонове серце. Лео перевірив компас та GPS. На його обличчі розпливлася усмішка.

— Чудові новини, Фестусе! — крикнув він. — Наші навігаційні показники цілковито збожеволіли!

Фестус промовив:

— Скрип?

Так! Знижуйся! Неси нас під хмари, і тоді...

Дракон так швидко пірнув униз, що з легень Лео висмоктало все повітря.

Вони прорвалися крізь білосніжну ковдру. Знизу показався самотній зелений острів у безмежному синьому морі.

Лео так заголосив, що його певно почули у Китаї:

— ТАК! ХТО ПОМЕР? ХТО ПОВЕРНУВСЯ? ХТО ТЕПЕР ВАШ СУПЕР-ДУПЕР-МАСТЕР-КВАДРУПЛ? ЮХУ-У-У-У-У-У!

Вони почали по спіралі знижуватися над Огігією, теплии вітер куйовдив Лео волосся. Він усвідомив, що його чарівний одяг перетворився на рвання, а руки вкривав товстий шар кіптяви, наче він щойно помер у величезній пожежі... що, власне, і трапилося.

Але його ніщо з цього не хвилювало.

Вона стояла на пляжі, у джинсах та білій блузі; її бурштинове волосся було затягнуте у хвіст.

Фестус розпросторив крила і з тріском приземлився. Вочевидь, він зламав одну ногу. Дракон захитався і викинув Лео обличчям у пісок.

Яка героїчна поява.

Лео виплюнув шмат водоростей. Фестус почовгав пляжем, видаючи тріски, що означали: «Ай-ай-ай».

Лео підвів очі. Каліпсо стояла над ним: руки схрещені, брови нахмурені.

— Ти спізнився, — повідомила вона. Її очі блиснули.

— Вибач, сонечко. Затори — просто жах.

— Ти весь у кіптяві, — зазначила вона. — І примудрився зіпсувати одяг, що я тобі зшила. А його неможливо зіпсувати.

— Ну, сама знаєш. — Лео знизав плечима. У нього наче жбурляли сотні більярдних куль. — Я люблю робити неможливе.

Вона простягнула йому руку і допомогла підвестись. Вони стояли носом до носа, поки вона його розглядала, Від неї пахнуло корицею. Чи завжди під її лівим оком була ця крихітна ластовинка? Лео смерть як кортіло до неї доторкнутися.

Вона зморщила ніс.

— Від тебе пахне...

— Знаю. Так наче я помер. Мабуть, тому що я справді помер. «Клятви дотримай на краю могили» і все таке, але тепер мені краще...

Вона перервала його поцілунком.

Більярдні кулі застукотіли всередині Лео. Він був таким щасливим, що мусив напружуватися, аби не спалахнути.

Коли вона нарешті його відпустила, її обличчя забруднилося кіптявою. Та їй, здавалось, було байдуже. Вона провела великим пальцем по його вилиці.

— Лео Вальдез, — промовила вона.

І нічого більше — тільки його ім’я, наче воно було чимось чарівним.

— Це я, — промовив він, його голос тремтів. — То, е-е... хочеш забратися з цього острова?

Каліпсо відійшла. Вона здійняла руку — і закружляли вітри. Невидимі слуги принесли дві валізи і поклали їх біля її ніг.

— Звідки у тебе така думка?

Лео ошкірився.

— Приготувалась до тривалої подорожі, га?

— Я не збираюсь повертатись. — Каліпсо озирнулась через плече на стежку, що вела до її саду та печери-домівки. — Куди ти мене забереш, Лео?

— Спочатку кудись, де можна полагодити дракона, — вирішив він. — А потім... куди забажаєш. А якщо серйозно, скільки мене не було?

— Час в Огігії плине інакше. Здавалось, цілу вічність.

Лео охопили сумніви. Він сподівався, що друзі живі. Сподівався, що не минули сотні років, поки він літав мертвим, а Фестус шукав Огігію.

Він мусить це з’ясувати. Джейсон, Пайпер та решта повинні дізнатися, що з ним усе добре. Але поки що... головне. Каліпсо була головним.

— Якщо ти залишиш Огігію, — поцікавився він, — ти будеш так само безсмертною, чи що?

— Гадки не маю.

— І тебе це влаштовує?

— Більш ніж улаштовує.

— Ну, тоді вперед! — Він повернувся до дракона. — Друзяко, готовий до ще одного польоту біс його знає куди?

Фестус дмухнув вогнем і закульгав на місці.

— Отже, ми вирушимо без плану, — промовила Каліпсо. — Без жодної гадки, куди летимо чи які труднощі можуть чекати нас за межами цього острову. Безліч питань і жодних готових відповідей?

Лео розвів руками.

— Так я і літаю, сонечко. Я візьму твої валізи?

— Авжеж.

П’ятьма хвилинами пізніше, відчуваючи руки Каліпсо на поясі, Лео здійняв Фестуса в повітря. Бронзовий дракон розпросторив крила. Вони понеслись у невідомість.