Кров Олімпу

XXVII Джейсон

Джейсон ненавидів василісків.

Малі паскудники обожнювали ховатися під храмами у Новому Римі. Коли Джейсон ще був центуріоном, його когорті завжди діставалась найменш популярна робота — прибирання їхніх гнізд.

На вигляд василіск не здавався дуже страшним — звичайна така собі змія десь футів зо два, з жовтими очима і комірцем, — але він швидко рухався і вбивав одним дотиком. Джейсон ніколи не бився більше ніж з двома василісками водночас. А зараз навколо велетневих ніг плавала ціла дюжина. Втішало одне: під водою василіски не могли дмухати вогнем, хай це і не робило їх менш смертоносними.

Дві змії стрибнули на Персі. Він розрубив обох навпіл. Решта кружляла навколо нього поза досяжністю меча. Вони звивались у гіпнотичному танку, то в один бік, то в інший, чекаючи слушної миті. Одного укусу, одного дотику до жертви їм було достатньо.

— Агов! — крикнув Джейсон. — Може, й мені подаруєте трохи любові?

Змії не звернули на нього уваги.

Так само як і велетень, що стояв поодаль та із самовдоволеною посмішкою спостерігав, вочевидь, тільки радий покласти всю брудну роботу на своїх хатніх тваринок.

— Кімополеє! — Джейсон щосили намагався правильно промовити ім’я. — Ви повинні це зупинити.

Вона втупила у нього свої сліпучо-білі очі.

— Нащо мені це робити? Земля-Матір пообіцяла мені необмежену силу. Ти можеш запропонувати щось краще?

Запропонувати щось краще...

Він відчув проблиск надії — можливість для переговорів. Але що він може запропонувати богині бурь?

Василіски йшли в наступ. Персі випускав у них струмені води, але чудовиська продовжувати звужувати коло.

— Агов, василіски! — заволав Джейсон.

Так само — реакції нуль. Він міг би напасти сам і допомогти Персі, але навіть разом вони не відіб’ються від десяти василісків за раз. Потрібне краще рішення.

Він глянув угору. Гроза лютувала; вони були за сотню футів від неї. Йому ж нізащо не вдасться викликати блискавку на дні океану. Чи вдасться? Та навіть якщо так, вода занадто добре проводить струм. Джейсон може на смерть підсмажити Персі.

Але на думку не спадало нічого кращого. Хлопець здійняв меч угору. Тієї самої миті клинок розжеврівся.

Хмара розсіяного жовтого світла линула крізь морські глибини, так наче хтось вилив у воду рідкий неон. Світло торкнулось Джейсонового меча і розпалося на десять променів, схожих на щупальця.

Василісків уразило струмом. Їхні очі потемніли. «Комірці» перетворилися на попіл. Усі десять змій застигли у воді черевом догори.

— Наступного разу, — промовив Джейсон, — дивіться на мене, коли я до вас звертаюсь.

Полібот зловісно всміхнувся.

— Тобі так конче хочеться померти, римлянине?

Персі здійняв меч. Він кинувся на велетня, але той змахнув рукою і залишив у воді арку чорної маслянистої отрути. Перш ніж Джейсон устиг крикнути: «Старий, що ти у біса робиш?», — Персі пірнув прямісінько в пастку.

Син Посейдона впустив меч і, задихаючись, схопився за шию. Велетень кинув сітку. Персі прибило додолу. Отрута почала згущуватися навколо безнадійно скутого напівбога.

— Відпусти його! — Джейсонів голос надривався від паніки.

Велетень пирснув.

— Не хвилюйся, сину Юпітера. Твій приятель помиратиме повільно. Після усіх неприємностей, що він мені завдав, я не збираюсь вбивати його швидко.

Отруйні хмари заклубились навколо велетня, наповнюючи руїни густим, наче від сигари, димом. Джейсон не встиг відскочити назад, але вентус виявився справним фільтром. Щойно отрута огорнула Джейсона, мініатюрний смерч закружляв швидше і розсіяв хмари. Кімополея зморщила носа і відмахнулась від темної рідини, окрім цього отрута їй наче не шкодила.

Персі корчився у сітці, його обличчя ставало зеленим. Джейсон кинувся йому на допомогу, але велетень перегородив шлях своїм величезним тризубцем.

— О, я не дозволю тобі зіпсувати забавку, — докірливо промовив Полібот. — З часом отрута зробить свою справу, але спочатку на нього чекають параліч та декілька годин нестерпного болю. Я хочу, щоб він розважився як слід! Хай подивиться, як я знищую тебе, Джейсоне Грейс!

Полібот повільно рушив уперед, даючи Джейсонові вдосталь часу, аби добряче роздивитись груду м’язів та обладунків, що насувалась на нього.

Хлопець ухилився від тризубця, з допомогою вентуса метнувся вгору і встромив свій меч у велетневу лускату ногу. Полібот заревів і захитався; золотий іхор оповив рану.

— Кім! — закричав Джейсон. — Цього ти прагнеш?

Богиня шторму знудьговано та ліниво покручувала металевий диск.

— Безмежна сила? А чом би і ні?

— Хіба це весело? — запитав Джейсон. — Ну, знищиш ти наш корабель. Знищиш усі гавані світу. Хто тебе боятиметься, коли Гея зітре все людство з землі? Про тебе так само ніхто не згадає.

Полібот повернувся.

— Ти — жалюгідна комаха, сину Юпітера. Я розчавлю тебе!

Джейсон спробував викликати ще одну блискавку. Але марно. Якщо він коли-небудь зустріне батька, треба подати. прохання на збільшення добової норми.

Йому знову вдалось ухилитись від зубців тризубця, але велетень змахнув іншим кінцем зброї та ляснув Джейсона в груди.

Хлопця відкинуло назад. Тіло оніміло від болю. Полібот ринув уперед для завершального удару. Та перш ніж тризубець продірявив Джейсонове тіло, ініціативу перехопив вентус: дух метнувся вбік і відкинув Джейсона на тридцять футів далі через усе подвір’я.

«Дякую, друже, — подумав хлопець. — З мене освіжувач повітря».

Було невідомо, чи сподобалась ця пропозиція вентусу.

— Власне, Джейсоне Грейс, — промовила Кім, розглядаючи свої нігті, — от ти згадав про це, а я ж дійсно обожнюю страх смертних. Мене недостатньо бояться.

— Я можу з цим допомогти! — Джейсон знову ухилився від тризубця, витягнув гладіус у спис і вколов Полібота в око.

— АР-Р! — велетень похитнувся.

Персі звивався у тенетах, але його рухи ставали млявими. Джейсон мусив поквапитись. Треба було віднести Персі у медпункт, але якщо буря вгорі не вщухатиме, нести друга буде нікуди.

Він підлетів до Кім.

— Боги залежать від смертних. Ти знаєш це. Що більше ми вас шануємо, то сильнішими ви стаєте.

— Звідки мені це знати! Мене ніколи не шанували!

Вона не звертала уваги на Полібота, який тепер гасав навколо неї, намагаючись вибити Джейсона зі смерчу. Джейсон щосили намагався ховатися за богиню.

— Я можу це змінити, — запевнив він. — Я особисто подбаю про те, щоб на Священному пагорбі у Новому Римі тобі спорудили вівтар. Твій перший в історії римський вівтар! А ще я зведу такий самий у Таборі Напівкровок, просто на узбережжі затоки Лонг-Айленд. Уяви тільки, тебе шануватимуть...

— І боятимуться.

— ...і боятимуться — і греки, і римляни. Ти станеш відомою!

— ГОДІ БАЛАЧОК! — Полібот змахнув тризубцем, наче бейсбольною биткою.

Джейсон ухилився. Кім — ні. Велетень луснув її по груднині з такою силою, що від голови відірвалось пасмо медузоподібного волосся і попливло крізь отруєну воду.

Полібот округлив очі.

— Кімополеє, вибач. Ти просто заважала!

— ЗАВАЖАЛА! — богиня випрямилась. — Я заважала?

— Ти чула його, — промовив Джейсон. — Ти всього лише знаряддя у велетневих руках. Вони викинуть тебе геть, щойно знищать смертних. І тоді не буде ані напівбогів, ані вівтарів, ані страху, ані пошани.

— БРЕХНЯ! — Полібот намагався штрикнути Джейсона, але той сховався за сукнею богині. — Кімополеє, коли Гея запанує, ніхто не стримуватиме твій буремний гнів!

— І не буде наляканих смертних? — поцікавилася Кім.

— Ну... ні.

— Зруйнованих кораблів? Богобоязних напівбогів?

— Ну...

— Допоможіть мені, — спонукнув Джейсон. — Разом богиня та напівбог здатні вбити велетня.

— Ні! — Полібот раптом дуже занервував. — Ні, це жахлива думка. Гея дуже розгнівається!

— Якщо пробудиться, — промовив Джейсон. — Могутня Кімополея може подбати про те, щоб цього ніколи не сталось. Тоді всі напівбоги шануватимуть вас до нестями!

— А тріпотітимуть? — запитала Кім.

— Аж земля задрижить! А ще почесна згадка наприкінці літа. Прапор особистого замовлення. Будиночок у Таборі Напівкровок. Два вівтарі. Я навіть подбаю про іграшкові фігурки Кімополеї.

— Ні! — завив Полібот. — Тільки не права на продаж сувенірів!

Кімополея повернулась до велетня.

— Боюсь, це краще за Геїну пропозицію.

— Отямся! — заревів велетень. — Не вір цьому підлому римлянину!

— Якщо я не дотримаю умов, — промовив Джейсон, — Кім завжди може мене вбити. Гея взагалі не дає запорук.

— Цьому, — зазначила Кім, — важко суперечити.

Поки Полібот сушив голову над відповіддю, Джейсон ринув уперед і встромив спис у велетневе черево.

Кім підняла з п’єдесталу бронзовий диск.

— Прощавай, Поліботе.

Вона метнула диск у велетневу шию. Його краї виявились гострими.

Полібот не зміг попрощатись у відповідь, оскільки більше не мав голови.