Кров Олімпу

XXXII Ніко

Три дні?

Перші десять разів Ніко не певен був, що добре її розчув.

— Ми не могли тебе перенести, — промовила Рейна. — Тобто... буквально не могли. Ти був майже безтілесним. Якби не тренер Хедж...

— Пусте, — втішив його тренер. — Одного разу, посеред півфінального матчу, мені довелось накладати шину з одних тільки гілок та липкої стрічки.

Попри безтурботність, у сатира були мішки під очима і запалі щоки. Він мав вигляд не кращий за Ніко.

Ніко не вірив, що пролежав непритомним так довго. Він переказав свої дивні сни: бурмотіння гарпії Елли, коротка сцена з вітряною німфою Меллі (що не на жарт збентежила тренера). Йому здавалось, що ці видіння тривали лише кілька секунд. Однак, за словами Рейни, була середина тридцятого липня. Він провів у тіньовій комі декілька днів.

— Римляни нападуть на Табір Напівкровок через день. — Ніко зробив ковток «Ґаторейда», приємного та прохолодного, але без смаку. Його рецептори наче залишились у тіньовому світі. — Нам треба поквапитись. Я мушу приготуватись.

— Ні. — Рейна натиснула долонею на його передпліччя, зім’явши пов’язки. — Ще один стрибок тебе вб’є.

Ніко стиснув щелепи.

— Якщо вб’є, то вб’є. Ми повинні доставити статую до Табору Напівкровок.

— Слухай, малий, — промовив тренер. — Я ціную твою відданість справі, але якщо ти закинеш нас у вічний морок разом з Афіною Парфенос, користі від цього не буде нікому. У цьому Брайс Лоуренс мав рацію.

Від згадки про Брайса металеві собаки Рейни насторочили вуха і загарчали.

Рейна втупила змучені очі у пам’ятник, наче з могили могли знову вилізти незвані духи.

Ніко вдихнув, набравши повний ніс пахощів від Хеджевих ліків.

— Рейно, я... я не подумав. Що я зробив з Брайсом...

— Ти знищив його, — промовила Рейна. — Перетворив на привида. І, так, це нагадало мені про те, що трапилось з батьком.

— Я не хотів тебе лякати, — гірко промовив Ніко. — Я не хотів... губити ще одну дружбу. Вибач.

Рейна придивилась до його обличчя.

— Ніко, я буду чесною. Спочатку я не знала, що ду. мати чи відчувати. Те, що ти зробив... на це важко було дивитись... і важко усвідомити.

Тренер Хедж пожував паличку.

— Тут я погоджусь з дівчиною, малий. Луснути когось по голові биткою — це одна річ. Але перетворити того гада на привида? Моторошну ти штуку вчинив.

Ніко думав, що відчує злість — крикне на них за те, що осуджують його. Так він робив зазвичай.

Але злість не з’являлась. Він досі відчував чималий гнів на Брайса Лоуренса, і Гею, і велетнів. Йому хотілось знайти Октавіана і вдавити його своїм поясом. Але він не злився на Рейну чи тренера.

— Чому ви мене повернули? — поцікавився він. — Ви знали, що я більше нічим не допоможу. Ви мусили знайти інший спосіб продовжити подорож зі статуєю. Але змарнували три дні на догляд за мною. Навіщо?

Тренер фиркнув.

— Ти частина команди, йолопе. Ми не залишимо тебе.

— Це не все. — Рейна поклала свою долоню на долоню Ніко. — Поки ти спав, я багато думала. Те що я розповіла тобі про батька... я ні з ким більше цим не ділилась. Мабуть, я відчула, що ти надійна людина. Ти забрав трохи мого тягарю. Я довіряю тобі, Ніко.

Ніко спантеличено витріщився на неї.

— Як ти можеш мені довіряти? Ви обидва відчули мою злість, побачили мої найгірші почуття...

— Слухай, малий, — промовив тренер уже м’якішим тоном. — Усі ми колись сердимося. Навіть такий добряк, як я.

Рейна посміхнулась і стиснула долоню Ніко.

— Тренер має рацію, Ніко. Не лише ти час від часу випускаєш темряву назовні. Я розповіла тобі, що сталося з моїм батьком, а ти підтримав мене. Ти поділився болісними спогадами... Як нам не підтримати тебе? Ми друзі.

Ніко не знав, що сказати. Рейна і тренер побачили його найпотаємніші думки, пізнали його по-справжньому. Але це начебто їх не турбувало. Навпаки... вони почали турбуватися про нього ще більше.

Не засуджували його. Просто хвилювались. Він нічого не розумів.

— Але Брайс. Я... — Ніко не зміг продовжити.

— Ти зробив те, що мусив. Тепер я це збагнула, — промовила Рейна. — Тільки пообіцяй мені більше не перетворювати нікого на привидів, якщо цього можна уникнути.

— Еге, — погодився тренер. — Хіба що даси мені відлуплювати їх першим. До того ж, у нас не тільки погані новини.

Рейна кивнула.

— Інших римлян ніде не видно, отже, Брайс нікому не повідомив, де був. Також нема жодних ознак Оріона. Сподіваюсь, це означає, що мисливиці дали йому раду.

— А Гіла? — поцікавився Ніко. — Талія?

Рейна стиснула губи.

— Ні слова. Але я вірю, що вони досі живі.

— Ти не розповіла йому найкращих новин, — підказав тренер.

Рейна насупилась.

— Мабуть, тому що у це важко повірити. Тренер уважає, що знайшов інший спосіб перевезти статую. Він тільки про це і теревенить останні три дні. Але поки що я не бачила жодних...

— Гей, треба тільки почекати! — Тренер ошкірився до Ніко. — Пам’ятаєш той паперовий літак, що я отримав саме перед тим, як з’явився той паскудник Лоуренс? Це було повідомлення від однієї знайомої Меллі з палацу Еола. Ця гарпія Наґетс, — вони з Меллі дуже давні друзі. Словом... вона знає одного хлопця, який знає іншого хлопця, який знає одного коня, який знає одного козла, який знає іншого коня...

— Тренере, — докорила йому Рейна, — він через вас шкодуватиме, що вийшов з коми.

— Гаразд, — сатир фиркнув. — Якщо коротко, я зв’язався з купою давніх знайомих і передав повідомлення певним вітряним духам. Пам’ятаєш лист, що я з’їв? То було підтвердження того, що кавалерія вже йде. Мені сказали, що на підготування знадобиться деякий час, але незабаром він тут буде... власне, з хвилини на хвилину.

— Хто цей він? — запитав Ніко. — Яка ще кавалерія?

Рейна різко вскочила і втупила очі на північ. Здавалось, у неї от-от відвалиться щелепа від подиву.

— Ця кавалерія...

Ніко простежив за її поглядом. Наближалась зграя птахів — величезних птахів.

За мить Ніко збагнув, що це не птахи, а коні з крилами — щонайменше півдюжини без вершників летіли ключем.

Попереду строю летів масивний жеребець із золотавою шкірою, різнобарвною гривою та розмахом крил, удвічі більшим, ніж у решти коней.

— Пегаси, — промовив Ніко. — Ви закликали достатньо, щоб віднести статую.

Тренер задоволено розсміявся.

— Не просто пегаси, малий. Я приготував для вас дещо дуже особливе.

— Жеребець попереду... — Рейна потрусила головою, наче не йняла віри очам. — Це той самий Пегас, безсмертний повелитель коней.