Кров Олімпу

XXVI Джейсон

Джейсон бачив два варіанти: битись або розмовляти. За звичних обставин, якби він зустрів моторошну двадцятифутову жіночку з медузами замість волосся, то обрав би «битись».

Але оскільки вона назвала Персі братом... він завагався.

— Персі, ти знаєш цю... особу?

Персі похитав головою.

— На маму не схожа, отже, гадаю, ми споріднені по батьковій лінії. Ви дочка Посейдона, пані?..

Бліда жіночка провела нігтями по металевому диску, здійнявши такий скрип, наче хтось катував кита.

— Ніхто мене не знає, — зітхнула вона. — І чого це я подумала, що мене впізнає власний брат? Я — Кімополея!

Персі з Джейсоном переглянулись.

— Ну... — промовив Персі. — Ми називатимемо вас Кім. І ви отже, гм, нереїда? Молодша богиня?

— Молодша?

— Тобто, — поспішно втрутився Джейсон, — дуже молода! Одразу ж видно, яка ви юна і вродлива.

Персі вдячно поглянув на нього.

Богиня повернулась до Джейсона. Вона виставила вказівний палець і обвела обрис хлопця у воді. Джейсон відчув, як вентус навколо нього задрижав, наче від лоскоту.

— Джейсон Грейс, — промовила богиня. — Син Юпітера.

— Так. Я друг Персі.

Кім примружила очі.

— То це правда... настали часи дивних союзів та неочікуваних ворогів. Римляни ніколи мене не шанували. Для них я була безіменним лихом — символом найстрашнішого гніву Нептуна. Вони ніколи не шанували Кімополею, богиню жахливих морських бурь!

Вона повернула диск. Ще один промінь зеленого світла метнувся угору, скаламутивши воду та здригнувши руїни.

— Ну, так, — промовив Персі. — Римляни не дуже дбають про свій флот. У них був один ялик, який я потопив. До речі, щодо жахливих бурь, ви там, нагорі, чудово постарались.

— Дякую.

— Річ у тому, що наш корабель потрапив у цю бурю і, типу, розвалюється. Я певен, що ви не хотіли...

— О, ні, хотіла.

— Хотіли. — Персі скривив обличчя. — Ну... це прикро. І ви не припините, якщо ми люб’язно попросимо?

— Ні. Корабель от-от потоне. Я взагалі вражена, що він так довго протримався. Неперевершена робота майстра.

З Джейсонових рук вилетіли іскри і згасли в його ж смерчі. Він подумав про Пайпер і решту команди, яка відчайдушно намагалась урятувати корабель. Спустившись з Персі сюди, вони залишили решту без захисту. Треба було діяти.

До того ж, дихати ставало дедалі важче. Джейсон гадки не мав, чи можна «витратити» вентуса, вдихаючи його, але якщо назрівала бійка, йому слід було напасти, поки не закінчився кисень.

От тільки... вони битимуться з богинею на її території. І навіть якщо переможуть, невідомо, чи зупине це бурю.

— То... Кім, — промовив він, — що ми можемо зробити, аби переконати вас відпустити корабель?

Кім обдарувала його моторошною, позаземною посмішкою.

— Сину Юпітера, ти знаєш, де ти?

Джейсону кортіло відповісти: «Під водою».

— Ви про ці руїни? Стародавній палац?

— Так. Перший палац мого батька, Посейдона.

Персі клацнув пальцями. Звук утворився такий, наче від приглушеного вибуху.

— От чому я його впізнав. Таткове нове кубло в Атлантиці має дуже схожий вигляд.

— Може, і так, — промовила Кім. — Мене батьки до себе не запрошували. Я можу тільки блукати цими старими володіннями. Моє товариство вони вважають... руйнівним.

Вона знову обернула кермо. Обвалилась ціла стіна будівлі, піднявши хмару мулу та водоростей. На щастя, вентус працював наче вентилятор і захистив Джейсонове обличчя від уламків.

— Руйнівна? — перепитав Джейсон. — Ви?

— Я небажаний гість при батьковому дворі. Він обмежує мої сили. Ця буря? Я століттями так не розважалася, хоча це тільки крапля того, на що я здатна!

— І крапля камінь точить, — промовив Персі. — Хай там що, перейдімо до Джейсонового запитання стосовно « відпустити »...

— Батько навіть видав мене заміж проти волі. Віддав, як трофей, сторукому Бріарею, у нагороду за підтримку богів у давній війні з Кроносом.

Обличчя Персі проясніло.

— О, я теж знаю Бріарея. Він мій друг! Я звільнив його з Алькатраса.

— Так, я знаю. — Очі Кім холодно блиснули. — Я ненавиджу свого чоловіка. І зовсім не зраділа його поверненню.

— О. То... Бріарей десь поряд? — з надією в голосі спитав Персі.

Сміх Кім походив на дельфіняче стрекотіння.

— Він у Нью-Йорку, зміцнює укріплення богів на Олімпі. Хоч це і марно. Та йдеться про інше, любий брате, Посейдон ніколи не ставився до мене належним чином. Я люблю ходити сюди, до цього старого палацу, тому що мені подобається бачити його у руїнах. Незабаром такий саме вигляд матиме і його новий, палац, а моря бушуватимуть без перешкод.

Персі поглянув на Джейсона.

— А зараз вона скаже нам, що служить Геї.

— Еге, — відповів Джейсон. — І Земля-Матір пообіцяла їй кращу долю після смерті богів, бла-бла-бла. — Він повернувся до Кім. — Ви ж розумієте, що Гея не дотримає слова? Вона використовує вас, так само як і велетнів.

— Я зворушена вашою турботою, — промовила богиня. — Але Олімпійцям я взагалі ніколи не була потрібна.

Персі скинув руками.

— Олімпійці принаймні стараються. Після останньої війни вони почали приділяти більше уваги іншим богам. У Таборі Напівкровок з’явились додаткові будиночки: Гекати, Гадеса, Геби, Гіпноса... ну, і, мабуть, не тільки тих, чиє ім’я починається на «г». Ми вшановуємо цих богів підношеннями, крутими прапорами, особливим вітанням у передосінній...

— А я отримувала ці підношення?

— Ну... ні. Ми не знали про ваше існування. Але...

— Тоді прибережи свої слова для когось іншого, брате. — Медузячі вусики на голові Кім потягнулись до Персі, наче бажаючи вжалити нову здобич. — Я стільки чула про великого Персі Джексона. Велетні просто одержимі бажанням полонити тебе. Мушу зізнатись... не розумію, з приводу чого такий ґвалт.

— Дякую, сестронько. Але якщо намагатимешся мене вбити, знай, що ти не перша. Я бився з багатьма богинями: Нікою, Ахліс, навіть із самою Ніктою. Проти них ти зовсім не страшна. А ще ти смієшся, як дельфін.

Витончені ніздрі Кім роздулись. Джейсон оголив меч.

— О, я тебе не вбиватиму, — промовила богиня. — Частиною моєї угоди було лише привернути увагу. Натомість дехто інший дуже жадає твоєї смерті.

На краю розколотого купола з’явилась темна постать, навіть вища за Кімополею.

— Сину Нептуна, — пророкотів чийсь бас.

До них повільно опустився велетень. Над його синьою шкірою кружляли хмари темної густої рідини — можливо, отрути. Зелений нагрудник, здавалося, складався з безлічі роззявлених голодних ротів. У руках велетень тримав зброю ретіарія — тризубець і сітку з грузилами.

Джейсон уперше бачив саме цього велетня, але чув достатньо розповідей про нього.

— Полібот, — промовив він, — анти-Посейдон.

Велетень труснув дредлоками. Дюжина змій впали у воду — кожна жовтувато-зеленого кольору, з гофрованим комірцем навколо голови. Василіски.

— Саме так, сину Риму, — проревів велетень. — Але перепрошую, маю термінову справу до Персі Джексона. Я йшов за ним аж від самого Тартару. І зараз, у руїнах його батька, збираюся знищити його раз і назавжди.