Кров Олімпу

XXXIX Рейна

Не раджу ворушитися, преторе!

На поверхні води, за п’ятдесят футів від правого борту, стояв Оріон, тримаючи заряджений лук.

Погляд Рейни затуманили гнів і розпач, але вона помітила нові шрами на тілі велетня. Бій з мисливицями залишив йому мереживо сіро-рожевих шрамів на руках і обличчі, тож він походив на побитий персик, що вже починав гнити. Аіве механічне око не світилось. Волосся підгоріло та перетворилось на кудлаті жмути. Ніс розпухнув та почервонів від тятиви, якою Ніко ляснув його по обличчю. Усе це подарувало Рейні мить порочної насолоди.

Шкода тільки, що у велетня залишилась його самовдоволена посмішка.

На таймері під ногами Рейни світилось: 4:42.

— Вибухові стріли дуже чутливі, — промовив Оріон. — Щойно вони влучили у ціль, навіть найслабший рух може їх детонувати. Не хотілось би, щоб ти втратила останні чотири хвилини свого життя.

Рейнині відчуття загострилися. Пегаси знервовано постукували копитами навколо Афіни Парфенос. Починало світати. Вітер приніс з берега слабкий аромат полуниць. На палубі біля неї хрипів та тремтів Пірат — досі живий, але тяжко поранений.

Серце Рейни так шалено калатало, що, здавалось, от-от порвуться барабанні перетинки у вухах. Вона поділилася з Піратом своїми силами, сподіваючись відтягнути фатальний кінець. Вона не збирається просто дивитися, як він помирає!

Їй хотілось викрикнути велетневі в обличчя образи, але перші слова виявились напрочуд спокійними:

— Що з моєю сестрою?

Оріонові білі зуби блиснули на фоні знівеченого обличчя.

— Як би я хотів сказати, що вона мертва. Як би хотів побачити біль на твоєму обличчі. Та, на жаль, наскільки мені відомо, твоя сестра жива. Так само як і Талія Грейс та її набридливі мисливиці. Вони здивували мене, мушу це визнати. Мені довелося тікати від них морем. Минулі кілька днів я, змучений від ран, повільно відновлював сили і майстрував новий лук. Але не хвилюйся, преторе. Ти помреш першою, а твоя дорогоцінна статуя розпалить видатну пожежу. Коли Гея прокинеться і смертний світ паде, я знайду твою сестру. Розповім їй, як болісно ти помирала. А потім вб’ю і її. — Він ошкірився. — Тож перейматись нема про що!

4:04

Гіла жива. Талія з мисливицями теж. Але усе це несуттєво, якщо Рейна не впорається із завданням. Здіймається сонце останнього дня всесвіту...

Дихання Пірата вповільнилося.

Рейна закликала усю свою волю. Вона потрібна крилатому коню. Повелитель Пегас назвав її Другом Коней. Вона його не підведе. Не час думати про всесвіт. Треба зосередитись на негайних речах.

3:54

— Отже. — Рейна вп’ялась очима в Оріона. — Ти скалічений і потворний, але не мертвий. Припускаю, це означає, що мені потрібна допомога бога, аби вбити тебе.

Оріон пирснув.

— На жаль, ви, римляни, не славитесь здібністю викликати богів на допомогу. Не дуже вони вас цінують, еге ж?

Рейні важко було не погодитись. Вона помолилась матері... й отримала в подарунок кровожерливого велетня. Не зовсім те, що просила.

І все ж...

Рейна розсміялась.

— Ох, Оріоне.

Велетнева посмішка ослабнула.

— Дивне у тебе почуття гумору, дівча. Чого ти смієшся?

— Беллона відповіла на мою молитву. Вона не б’ється в моїх битвах замість мене. Не дарує мені легких перемог. Вона забезпечує можливості гідно проявитися. Дає мені сильних супротивників та ймовірних друзів.

Ліве око Оріона заіскрилося.

— Ти верзеш дурниці. Стовп вогню от-от спопелить тебе та твою дорогоцінну грецьку статую. Жодний друг тобі не допоможе. Твоя мати залишила тебе, так само як ти залишила легіон.

— Не залишила. Беллона не просто богиня війни. Вона не грецька Еніо, яка уособлювала криваву бійню. У храмі Беллони римляни вітали іноземних послів. Там оголошували війни, але також укладали мирні договори — тривалий мир, заснований на силі.

3:01.

Рейна оголила кинджал.

— Беллона подарувала мені можливість помиритись з греками та посилити вплив Риму. Я скористалась цією можливістю. І якщо помру, то помру, захищаючи цю справу. Тож, сьогодні мати зі мною. Вона об’єднає свої сили з моїми. Стріляй, Оріоне. Це тебе не врятує. Коли я кину цей ніж і простромлю твоє серце, ти помреш.

Оріон нерухомо стояв посеред хвиль, його почуття ховалися під маскою зосередження, а єдине око мерехтіло бурштином.

— Ти блефуєш, — заревів він. — Я вбив сотні таких, як ти — дівчиськ, які грались у війну, вдавали, ніби вони — рівня велетням! Я не подарую тобі швидкої смерті, преторе. Я дивитимусь, як ти згоратимеш у вогні, так само як горів сам у полум’ї стріл мисливиць.

2:31.

Пірат хрипів і бився копитами об палубу. Небо рожевіло. З берега подув вітерець, підхопив камуфляжну сітку на Афіні Парфенос і скинув у затоку. Афіна Парфенос заблищала в ранковому світлі. Рейна подумала, який гарний вигляд мала 6 богиня на пагорбі над грецьким табором.

«Це мусить справдитись, — подумала вона, сподіваючись, що пегаси відчують її рішучість. — Ви повинні закінчити подорож без мене».

Вона схилила голову перед Афіною.

— Для мене була честь супроводжувати вас, моя пані.

Оріон пирснув.

— Вже розмовляєш з ворожими статуями? Марно. У тебе залишилось не більше двох хвилин життя.

— О, мені байдуже до твоїх часових меж, велетню. Римлянин не чекає смерті. Він знаходить її сам і зустрічає за власних умов.

Вона метнула ніж. Він влучив у ціль — точно посеред велетневих грудей.

Оріон болісно заревів. Рейна подумала, який приємний останній звук подарувало їй життя.

Кинувши вперед свою накидку, вона впала на вибухову стрілу, сповнена рішучості захистити Пірата, решту пегасів та смертних, які спали у трюмі. Вона гадки не мала, чи послабить її тіло вибух і чи стримає накидка полум’я, але це була єдина надія врятувати друзів та місію.

Рейна застигла в очікуванні смерті. Стріла вибухнула... але претор очікувала зовсім іншого. Під її ребрами пролунало тихеньке «хлоп», наче луснула повітряна куля. Накидка стала неприємно теплою, але полум’я не спалахнуло.

Чому вона досі жива?

«Підводься», — промовив голос у голові.

Ледве щось тямлячи, Рейна підвелась. З країв її плаща клубочився дим. Вона усвідомила, що пурпурова тканина змінилась і тепер блищить, наче прошита нитками з Імперського золота. Частина палуби під ногами перетворилась на обвуглене коло, але накидка навіть не обпалилась.

«Прийми мою егіду, Рейно Рамірез-Ареллано, — промовив голос. — Бо сьогодні ти довела, що гідна називатись олімпійським героєм».

Рейна ошелешено витріщилась на Афіну Парфенос, оточену тьмяним золотим сяйвом.

Егіда... Вона пам’ятала з років навчання у таборі, що це слово означало не тільки щит Афіни. Ним також називали накидку богині. Згідно з легендою, Афіна іноді відрізала від своєї мантії клапоті та вкривала ними статуї у своїх храмах... або обраних героїв, аби захистити їх.

Накидка, яку Рейна носила багато років, раптом змінилась і поглинула вибух.

Претор хотіла щось сказати, аби подякувати богині, але голос її не слухався. Сяйво навколо статуї ущухнуло. Дзвін у вухах Рейни припинився. Вона згадала про Оріона, який досі болісно ревів та хитався на поверхні води.

— Невдаха! — Він видер ніж з грудей і жбурнув його у хвилі. — Я досі живий!

Він натягнув тятиву та вистрілив, але все це відбулось, наче в уповільненому русі. Рейна розвернула плащ уперед, і стріла розламалась об тканину. Рейна метнулась до поручнів і стрибнула на велетня.

Відстань була занадто великою, але Рейна відчула, як раптом окріпнули її кінцівки, наче сама Беллона позичала їй свою силу — в обмін на всю ту енергію, Рейна віддавала іншим протягом багатьох років.

Рейна вхопилась за лук Оріона, крутнулася на ньому, наче гімнастка, і приземлилась на велетневу спину. Вона зімкнула ноги навколо Оріонових грудей, а потім скрутила плащ у мотузку і щосили стиснула ним велетневу шию.

Оріон інстинктивно випустив лук. Він учепився в блискучу тканину, але від дотику пальці задимились і вкрились пухирями. Кислий, їдкий дим здійнявся навколо його шиї.

Рейна потягнула дужче.

— Це за Фібі, — гаркнула вона йому у вухо. — За Кінзі. За всіх, кого ти вбив. Ти помреш від руки дівчиська.

Оріон борсався і звивався, але Рейна була непохитною. Афіна наділила її плащ своєю міццю. Беллона благословила її силою та рішучістю. Не одна, а дві могутні богині допомогли їй, але закінчити справу мусила вона сама.

І закінчила.

Велетень звалився навколішки і почав тонути. Рейна не послаблювала хватки, поки він не припинив борсатися, а його тіло перетворилося на морську піну. Механічне око зникло під хвилями. Аук занурився у воду.

Рейна не рятувала його. Їй не потрібні трофеї. Вона хотіла, щоб на цьому світі не залишилось жодної згадки про цього велетня. Так само як батькова манія і решта злих привидів минулого, Оріон не міг нічого її навчити. Його місце в забутті.

До того ж, світало.

Рейна попливла до яхти.