Кров Олімпу

III Джейсон

Якимсь чином він її впізнав. Упізнав квітчасту зелено-червону сукню, схожу на різдвяну ялинку. Упізнав яскраві пластикові браслети, що впивались у його спину, коли вона обійняла його на прощання в Будинку Вовка. Упізнав волосся — величезний начіс висвітлених локонів — і запах лимонного аерозолю.

Її очі були так само блакитні, як і в нього, однак блищали так, наче вона щойно вийшла з бункера після атомної війни і жадібно шукала бодай щось знайоме у незнайомому світі.

— Любий! — Вона простягнула до Джейсона свої руки.

Він не зводив з неї очей. Привиди та гулі стали несуттєвими.

Маска Туману з пекучим болем розтанула. Спина випрямилась. Суглоби припинили боліти. Ціпок перетворився на гладіус з Імперського золота.

Але пекучий біль не минув. Зі шкіри Джейсона наче шар за шаром здирали минуле життя: місяці у Таборі Напівкровок, роки у Таборі Юпітера, навчання у Лупи, богині-вовчиці. Він знову був наляканим і вразливим дворічним хлопчиком. Навіть шрам на губі, що залишився після спроби з’їсти степлер, саднив, наче свіжа рана.

— Мамо? — ледве вимовив він.

— Так, любий. — Її постать замерехтіла. — Ходи-но, обійми мене!

— Ти... ти несправжня.

— Авжеж вона справжня. — Голос Майкла Варуса здавався віддаленим. — Гадаєш, Гея залишила б такого важливого духа чахнути в Підземному світі? Вона твоя матір, Беріл Грейс, зірка телебачення, коханка олімпійського царя, який залишав її не раз, а двічі, у грецькій та римській подобі. Вона заслуговує на помсту не менше за кожного з нас.

Джейсонове серце затремтіло. Залицяльники скупчились біля нього зі схвильованими очима.

«Я їхня розвага», — збагнув Джейсон. Привидів ця зустріч розважала навіть більше за смертельну бійку між двома жебраками.

Голос Пайпер пробився крізь глухий гул у його голові.

— Джейсоне, поглянь на мене.

Вона стояла за двадцять футів, тримаючи у руках амфору. Її усмішка зникла. Погляд був завзятим та суворим — його неможливо було проігнорувати, як блакитне перо в її волоссі.

— Це не твоя мати. У її голосі якісь чари — як чаромовство, але небезпечніші. Хіба ти не відчуваєш?

— Вона має рацію. — Аннабет вскочила на сусідній столик і відштовхнула ногою тарілку, чим сполошила десяток привидів. — Джейсоне, це лише уламок душі твоєї матері, як ерея...

— Уламок! — схлипнув дух його матері. — Так, подивись, до чого мене довели. Це провина Юпітера. Він залишив нас. Не допоміг мені! Я не хотіла залишати тебе в Сономі, любий, але Юнона з Юпітером не залишили мені вибору. Це вони розлучили нас. Навіщо тобі за них битись? Долучайся до залицяльників. Очоль їх. Ми знову станемо сім’єю!

Джейсон відчув на собі сотні очей.

«Моя одвічна доля», — гірко подумав він. На нього завжди дивились як на лідера. З першої миті у Таборі Юпітера римські напівбоги ставились до нього як до майбутнього царя. Попри всі спроби змінити свою долю — вступ до найгіршої когорти, боротьбу з табірними традиціями, вибір найменш поважних завдань та дружбу з найменш популярними підлітками — його однаково обрали претором. Майбутнє сина Юпітера визначене наперед.

Він пригадав, що сказав йому Геркулес у Гібралтарській протоці: «Не легко бути сином Зевса. Занадто багато тиску. Врешті-решт, це ламає».

І от Джейсон тут, напружений, наче тятива лука.

— Мене залишила ти, — сказав він матері. — Не Юпітер і не Юнона. Ти.

Беріл Грейс зробила крок уперед. Зморшки тривоги навколо її очей та ображено стиснуті губи нагадали Джейсонові його сестру Талію.

— Любий, я сказала тобі, що повернусь. Такими були мої останні слова. Хіба ти не пам’ятаєш?

Джейсон затремтів. Він пригадав руїни Будинку Вовка, останні мамині обійми. Як вона усміхнулась, але її очі переповнювали сльози.

«Усе гаразд, — пообіцяла тоді вона. Але Джейсон, хоч і був зовсім малям, розумів, що це неправда. — Почекай тут. Я повернусь, любий. Незабаром».

Вона не повернулась. Натомість Джейсон самотньо блукав руїнами, плакав і кликав її та Талію... поки за ним не прийшли вовки.

Недотримана мамою обіцянка була в основі того, ким він став. Він збудував усе своє життя навколо цих пекучих слів. Вони стали наче піщинкою в центрі перлини.

Люди брешуть. Обіцянки порушують.

Саме тому, як би це не дратувало, Джейсон дотримував правил. Не порушував обіцянок. Не брехав, як збрехали йому, і не залишав нікого, як залишили його.

Тепер мама повернулась і знищила те єдине, у чому Джейсон був переконаний щодо неї — що вона залишила його назавжди.

Антиной на іншому кінці столу здійняв свій кубок.

— Велика честь зустрітись з тобою, сину Юпітера. Дослухайся до матері. У тебе достатньо підстав, аби ненавидіти богів. Чому б не приєднатись до нас? Я так розумію, ці дві служниці — твої подруги? Ми їх відпустимо. Хочеш, щоб твоя мати залишилась у цьому світі? Ми про це подбаємо. Хочеш стати царем?..

— Ні. — Джейсонова голова йшла обертом. — Ні, мені не місье серед вас.

Майкл Варус зміряв його холодними очима.

— Упевнений, мій преторе-побратиме? Навіть якщо ти здолаєш велетнів та Гею, чи зможеш ти повернутись додому, як Одіссей? Де тепер твій дім? Поміж греків? Поміж римлян? Ніхто тебе не прийме. І навіть якщо ти повернешся додому, хтозна чи не знайдеш ти там такі саме руїни, як ці?

Джейсон оглянув подвір’я палацу. Без ілюзорних балконів та колонад на вершині пагорба був лише пустир із купою валунів. Справжнім здавався тільки фонтан, що вивергав угору пісок, наче нагадуючи про безмежну Геїну силу.

— Ти був офіцером легіону, — сказав Джейсон Варусу. — Лідером Риму.

— Так само як і ти, — відповів Варус. — Інтереси змінюються.

— Гадаєш, мені місце серед цього натовпу? — спитав Джейсон. — Серед купи мертвих невдах, які розраховують на Геїну милостиню та скиглять, що світ їм щось заборгував?

Привиди та гулі по всьому дворі піднялись на ноги та вхопились за зброю.

— Обережно! — крикнула до натовпу Пайпер. — У цьому палаці всі одне одному вороги. Відвернетесь і одразу отримаєте ножа в спину!

За останні кілька тижнів чаромовство Пайпер стало по-справжньому могутнім. Вона сказала правду — і натовп повірив їй. Усі почали зиркати одне на одного, стискаючи руків’я своїх мечей.

Джейсонова мати зробила ще крок уперед.

— Любий, будь розсудливим. Відмовся від завдання. «Арго II» нізащо не дістанеться Афін. А навіть якщо дістанеться, є ще Афіна Парфенос.

Джейсон здригнувся.

— Що ти маєш на увазі?

— Не вдавай, що не розумієш, любий. Гея знає про твою подругу Рейну, про Ніко, сина Аїда, і про сатира Хеджа. Вона послала за ними найнебезпечнішого свого сина — мисливця, який не знає втоми. Вони загинуть, але ти можеш вижити.

Гулі та привиди наблизилися — двісті нетерплячих пар очей наче чекали, що Джейсон поведе їх у бій під державний гімн.

Мисливець, який не знає втоми.

Джейсон не знав, про кого йдеться, але мусив попередити Рейну та Ніко. Це означає, що він мусить вибратись звідси живим.

Він подивився на Аннабет і Пайпер. Обидві стояли напоготові, чекали його сигналу.

Джейсон змусив себе зустрітись поглядом з матір'ю. Вона була точнісінько такою, як тоді, коли залишила його в Сономі, чотирнадцять років тому. Але Джейсон більше не був малям, який тільки-но навчився ходити. Він був загартованим воїном, напівбогом, який безліч разів дивився в обличчя смерті.

І те, що стояло перед ним, не було його матір’ю, принаймні, не тією матір'ю, яку він любив: турботливу, люблячу, самовіддану.

Уламок. Так назвала її Аннабет.

Майкл Варус сказав, що духи цього острова існують завдяки найзапеклішим своїм бажанням. Дух Беріл Грейс буквально горів жадобою. Очі вимагали Джейсонової уваги. Руки тягнулись уперед у відчайдушній спробі заволодіти ним.

— Чого ти хочеш? — поцікавився Джейсон. — Що привело тебе сюди?

— Я хочу життя! — крикнула вона. — Молодості! Краси! Твій батько міг зробити мене безсмертною. Він міг забрати мене на Олімп, але натомість залишив. Виправ це, Джейсоне. Мій шляхетний лицарю!

Її лимонний запах став їдким, наче вона загорілася.

Джейсон пригадав, що розповідала Талія. Їхня мати щодня ставала дедалі неврівноваженішою, поки розпач зовсім не лишив її здорового глузду. Вона загинула в автомобільній аварії внаслідок нетверезого водіння.

Розбавлене вино забуркотіло в Джейсоновому животі. Він вирішив, що ніколи більше не питиме спиртне, якщо переживе цей день.

— Ти — манія, — промовив він, пригадавши це слово з давніх уроків у Таборі Юпітера. — Божевільний дух. От чим ти стала.

— Це усе, що від мене залишилось, — погодилась Беріл Грейс. Її постать замерехтіла різними кольорами. — Обійми мене, синку. Я все, що в тебе залишилось.

Слова Південного Вітру пролунали в його голові: «Батьків не обирають, але обрати спадщину можливо».

Упевненість потроху почала повертатись до нього. Серцебиття вповільнилось. Озноб залишив кістки. Шкіра нагрілась під променями полуденного сонця.

— Ні, — прохрипів він, поглянувши на Аннабет і Пайпер. — Я не зрадив свої принципи. Моя родина просто збільшилась. Я дитя і Риму, і Греції. — Він востаннє подивився на матір. — Я не твоє дитя.

Джейсон виставив три пальці перед серцем — стародавній знак-оберіг проти лиха. Привид Беріл Грейс розчинився у повітрі, видавши тихий свист, наче хтось полегшено зітхнув.

Антиной відкинув геть свій кубок і зміряв Джейсона лінивим поглядом, сповненим відрази.

— Ну, що ж, — промовив він. — Тоді доведеться просто тебе вбити.

Джейсона зусібіч оточили вороги.