Кров Олімпу

IV Джейсон

Битва йшла чудово... поки Джейсона не вдарили у спину.

Він щодуху змахнув гладіусом і розчинив у повітрі найближчих залицяльників, а потім вскочив на стіл та стрибнув через голову Антиноя. У повітрі він наказав клинку витягнутись у спис — трюк, який він ніколи не пробував, але чомусь знав, що той спрацює.

Він приземлився на ноги з шестифутовим пілумом у руці. Коли Антиной повернувся до Джейсона обличчям, хлопець встромив вістря з Імперського золота у груди гуля.

Антиной розгублено опустив очі.

— Ти...

— Насолоджуйся Карними Полями. — Джейсон висмикнув пілум. Антиной розсипався на пил.

Джейсон продовжив битись, розрубуючи привидів та збиваючи гулів з ніг.

На іншому кінці двору з не меншою запеклістю билась Аннабет. Висічений з драгонової кістки меч розрубував кожного залицяльника, якому доставало клепки наблизитись до дівчини.

Пайпер біля піскового фонтана теж дістала свій меч — зазубрений бронзовий клинок, який дівчина забрала у Бореада Зета. Вона колола та парирувала правою рукою, час від часу стріляла томатами з рогу достатку в лівій руці та кричала на залицяльників:

— Рятуйтесь! Я занадто небезпечна!

Її супротивники, вочевидь, саме це і хотіли почути, тому що охоче кидались навтіки, однак пробігши кілька ярдів униз схилом, розгублено ціпеніли, а потім кидались назад у бій.

Грецький тиран Гіппій ринув на Пайпер зі здійнятим ножем, але вона висадила йому в груди шквал духмяного тушкованого м’яса. Привид звалився у фонтан і з вереском розсипався на пісок.

До Джейсона зі свистом полетіла стріла. Він відбив її поривом вітру, а потім пробився крізь ряд озброєних мечами гулів і побачив, що дюжина залицяльників перегруповується біля фонтана, щоб напасти на Аннабет. Він здійняв спис у небо. Блискавка зрикошетила від вістря і розчинила привидів на іони. Там, де раніше стояв земляний фонтан, утворилась повита димом воронка.

За останні кілька місяців Джейсон брав участь у багатьох битвах, але тільки зараз пригадав, яким приємним може бути бойовий запал.

Авжеж, йому досі було страшно, але з його плечей спав важкий тягар. Уперше після пробудження в Арізоні зі стертою пам’яттю Джейсон почувався самим собою. Він обрав свою родину. Вона не мала нічого спільного ані з Беріл Грейс, ані з Юпітером. Його родиною були всі напівбоги, які бились на його боці — римські та грецькі, нові та старі. Він твердо вирішив, що не дозволить нікому розірвати ці узи.

Джейсон викликав вітри і скинув з пагорба трьох гулів, наче ганчір’яних ляльок. Він проштрикнув ще одного мерця, а потім наказав спису вкоротитись до меча і прорубився крізь купку привидів.

Невдовзі перед ним не залишилось ворогів. Привиди почали зникати самі собою. Аннабет заколола карфагенянина Гасдрубала. Джейсон припустився помилки, сховавши меч у піхви.

У спині спалахнув біль — крижаний, наче дотик Хіони, снігової богині.

— Народжений римлянином помирає римлянином, — прошипів йому у вухо Майкл Варус.

Золоте вістря пронизало Джейсона наскрізь, прорізавши спереду його футболку.

Він впав навколішки. Наче з іншого кінця світу пролунав крик Пайпер. Тіло стало невагомим, голова захиталась — Джейсона наче заринули у солону воду.

Пайпер кинулась до нього. Джейсон погано усвідомлював, що відбувається, але побачив, як її меч промайнув над його головою і з металевим дзвоном зіткнувся з бронею Майкла Варуса.

Холодний порив вітру здійняв волосся на Джейсоновій потилиці. Посипався пил — і камінням покотився порожній шолом легіонера. Лихий напівбог покинув світ живих... але залишив по собі невитравний слід.

— Джейсоне!

Джейсон почав падати на бік, але Пайпер підхопила його за плечі. Він насилу придушив крик, коли вона витягнула меч з його спини. Потім вона опустила його на землю і підклала під голову каміння.

До них підбігла Аннабет. На її шиї був кепський поріз.

— Боги! — Аннабет витріщилась на рану у Джейсоновому животі. — О боги.

— Дякую, — простогнав Джейсон. — А я вже злякався, що там усе зовсім кепсько.

Його руки і ноги закололо. Тіло переходило у критичний стан, переганяючи усю кров до грудей. Біль була навдивовижу тупою, але крізь сорочку сочилася кров. Рана димилась. Джейсон був певен, що колоті рани не димляться.

— Усе буде гаразд. — Пайпер промовила слова, наче наказ. Її тон заспокоїв його дихання. — Аннабет, амброзія!

Аннабет засмикалась.

— Так. Так, зараз.

Вона попорпалася у сумці з припасами і розгорнула шматочок божої їжі.

— Треба зупинити кровотечу. — Пайпер кинджалом відрізала клапоть тканини від поли своєї сукні та розірвала його на бинти.

«Коли вона навчилась надавати першу допомогу?» — подумав Джейсон, ледве щось тямлячи від болю. Пайпер почала перев’язувати йому рани на спині та животі, а Аннабет тим часом заштовхувала йому до рота шматочки амброзії.

Руки Аннабет тремтіли. Джейсонові це здалось дещо дивним. Вона крізь стільки всього пройшла, але нервувала, тоді як Пайпер поводилась так спокійно. І тоді він збагнув, що Аннабет могла дозволити собі хвилюватись. Пайпер не могла. Вона була цілковито зосереджена на тому, аби врятувати його.

Аннабет згодувала йому ще один шматочок.

— Джейсоне, мені... мені шкода. Шкода, що так вийшло з твоєю мамою. Але, те що ти зробив... це було дуже хоробро.

Джейсон намагався не заплющувати очі. Але щоразу, коли заплющував, бачив, як розчиняється привид мами.

— Це була не вона, — вимовив він. — Принаймні, не та її частина, яку можна було врятувати. Я не мав вибору.

Аннабет зітхнула з тремтінням.

— Мабуть... але мій друг, Лука. Його мама... з ним сталося щось схоже. Він не зміг зробити правильний вибір.

Її голос надломився. Джейсон не багато знав про минуле Аннабет, але помітив схвильований погляд Пайпер.

— Я зробила усе, що могла, — промовила його дівчина. — Кров не зупиняється. І дим. Я не розумію.

— Імперське золото, — тремтливим голосом промовила Аннабет. — Воно згубне для напівбогів. Рано чи пізно...

— Усе буде гаразд, — наполегливо випалила Пайпер. — Треба віднести його на корабель.

— Я не так уже й погано почуваюсь, — промовив Джейсон. І це була правда. Амброзія прояснила думки. Тепло повільно поверталось до кінцівок. — Я можу летіти...

Джейсон підвівся. Усе в очах позеленіло.

— А може, й ні...

Він почав хилитись на бік, але Пайпер упіймала його за плечі.

— Тихо, Спаркі. Треба зв’язатись з «Арго II», попросити підтримку.

— Ти давно не називала мене Спаркі.

Пайпер поцілувала його чоло.

— Не залишай мене — і я тебе ще не так назву.

Аннабет оглянула руїни. Чарівна завіса зникла і залишила по собі тільки обрушені стіни та риті ями.

— Можна скористатись сигнальними ракетами, але...

— Ні, — відрізав Джейсон. — Лео спопелить пагорб грецьким вогнем. Може, якщо ви допоможете, я зможу дійти пішки...

— Ні, — заперечила Пайпер. — Це занадто довго. — Вона попорпалася в мішечку на поясі, дістаючи маленьке дзеркальце. — Аннабет, ти знаєш азбуку Морзе?

— Авжеж.

— Так само як і Лео. — Пайпер передала Аннабет дзеркало. — Він дивитиметься з корабля. Йди до гребня...

— Посвітити тілом! — Аннабет зашарілась. — Я не це мала на увазі. Але так, чудова думка.

Вона побігла до краю руїн.

Пайпер дістала пляшку з нектаром і дала Джейсонові ковток.

— Тримайся. Не смій помирати від якогось нікчемного уколу.

Джейсон насилу всміхнувся.

— Принаймні не по голові дали. Я протримався притомним цілий бій.

— Ти перебив не менше двох сотень ворогів. Це було до смерті дивовижно.

— Ви допомагали.

— Так, але... агов, не залишай мене.

Джейсонова голова почала хилитись.

— Голова паморочиться, — пробурмотів він.

— Треба більше нектару, — наказала Пайпер. — Пий. Як смакує?

— Добре. Добре.

Насправді нектар смакував, наче рідка тирса, але Джейсон вирішив цього не казати. Відтоді як він склав із себе обов’язки претора в Домі Аїда, амброзія та нектар припинили смакувати, як улюблена їжа з Табору Юпітера. Спогади про колишній дім наче втратили свою цілющу силу.

«Народжений римлянином помирає римлянином», — сказав Майкл Варус.

Джейсон подивився на дим, що клубився над бинтами. Кровотеча була далеко не найбільшою його проблемою. Аннабет мала рацію щодо Імперського золота. Ця штука згубна для богів, так само як і для чудовиськ. Рано чи пізно рана від Варусового клинка витягне з нього останні сили.

Колись він уже бачив схожу смерть. Вона була не швидкою і не приємною.

«Я не помру, — сказав він собі. — Друзі розраховують на мене».

Антиноєві слова залунали в його голові — велетні в Афінах; нездійсненна подорож, що чекала на «Арго II»; таємничий мисливець, якого Гея послала перехопити Афіну Парфенос.

— Рейна, Ніко і тренер, — промовив він. — Вони в небезпеці. Треба їх попередити.

— Подбаємо про це, коли повернемось на корабель, — пообіцяла Пайпер. — Твоє діло — відпочивати. — Її тон був легким та впевненим, але очі блищали від сліз. — До того ж, ця трійця може подбати про себе. З ними все буде гаразд.

Джейсон сподівався, що вона не помиляється. Рейна ризикувала всім, що мала, аби допомогти їм. Тренер Хедж іноді дратував, але був надійним захисником для всієї команди. І Ніко... через нього Джейсон хвилювався найбільше.

Пайпер провела пальцем по шраму на його губі.

— Коли війна скінчиться... Ніко все для себе з’ясує. Ти зробив найбільше, що міг — ти став чудовим другом для нього.

Джейсона заціпило. Він нічого не казав Пайпер про свої розмови з Ніко. Він зберіг таємницю ді Анжело.

Однак... Пайпер наче відчувала, у чому річ. Можливо, такою була особливість дочки Афродіти — бачити наскрізь нещасно закоханих. Але вона не тиснула на Джейсона розмовами про це, і він був удячний.

Ще одна хвиля болю змусила його поморщитись.

— Зосередься на моєму голосі. — Пайпер поцілувала його у чоло. — Подумай про щось хороше. Святковий торт у римському парку...

— Було мило.

— Минулої зими, — запропонувала вона. — Як ми клеїли дурня біля вогнища.

— Ну й отримала ти тоді від мене!

— Ти цілий тиждень ходив з маршмелоу у волоссі!

— Не було такого.

Джейсон подумки повернувся до кращих часів.

Йому хотілось просто залишитись там — говорити з Пайпер, тримати її за руку, не хвилюватись про велетнів, чи Гею, чи божевільну матір.

Він розумів, що треба повертатись до команди. Йому потрібна допомога. Вони отримали те, за чим прийшли. Але лежачи там, на холодному камінні, Джейсон відчував якусь незавершеність. Історія із залицяльниками та царицею Пенелопою... думки про родину... нещодавні сни. Усе це виром кружляло в голові. Це місце досі щось приховувало... він дещо пропустив.

Аннабет кульгаючи повернулась з краю пагорба.

— Ти поранена? — запитав її Джейсон.

Аннабет глянула на свою щиколотку.

— Пусте. Просто старий перелом з римських печер. Іноді, коли я хвилююсь... Неважливо. Я дала Лео сигнал. Френк на щось перетвориться, прилетить і віднесе нас на корабель. Треба зробити ноші, щоб тебе не трясло.

Джейсон із жахом уявив, як хитається у гамаку мі^ велетенськими Френковими пазурами, але потім вирішив, що це таки краще за смерть.

Аннабет узялася за справу. Вона зібрала добро, залишене залицяльниками: шкіряний пояс, рвану туніку, ремінці від сандалій, червону ковдру і кілька зламаних списів. Її руки заметались над сировиною — почали рвати, плести, затягувати вузли.

— Де ти такого навчилась? — вражено поцікавився Джейсон.

— У римських катакомбах. — Аннабет не відводила очей від плетіння. — Раніше не було нагоди спробувати, але виявилось, що це може бути корисним, наприклад коли треба вшитись від павуків...

Вона затягнула останній шкіряний шнур, і всі побачили ноші спеціально для Джейсона, з ручками зі списів та ремінцями безпеки посередині.

Пайпер схвально присвиснула.

— Коли мені знадобиться підшити сукню, я прийду до тебе.

— Замовкни, МакЛін, — відповіла Аннабет, але її очі задоволено блиснули. — Кладіть на ноші його...

— Стривайте, — промовив Джейсон.

Його серце закалатало. Побачивши, як Аннабет майструє ноші, він пригадав історію Пенелопи — як цариця двадцять років чекала на повернення Одіссея.

— Ліжко, — промовив Джейсон. — У палаці було одне особливе ліжко.

Пайпер занепокоєно поглянула на нього.

— Джейсоне, ти втратив багато крові.

— Я не марю, — наполіг він. — Шлюбне ложе було священним. Якщо десь можливо було поговорити з Юноною... — Він глибоко вдихнув і покликав: — Юноно!

Тиша.

Можливо, Пайпер має рацію. Він втрачає глузд.

Аж раптом за шість футів від них тріснула кам’яна підлога. Із землі вирвались гілки і швидко витягнулись в оливкове дерево, що вкрило тінню все подвір’я. Під кроною сіро-зеленого листя стояла темноволоса жінка у білій сукні. На її плечах лежала леопардова накидка, а в руці вона тримала жезл, увінчаний білим лотосом. Від царственого обличчя віяло холодом.

— Герої, — промовила богиня.

— Гера, — відповіла Пайпер.

— Юнона, — виправив Джейсон.

— Байдуже, — буркнула Аннабет. — Чого вам треба, ваше коров’яче величносте?

Юнонині темні очі грізно блиснули.

— Аннабет Чейз. Чарівна як завжди.

— Ну, вибачте, — промовила Аннабет. — Я щойно повернулась з Тартару, тож дещо забула, як це бути ввічливою, особливо з богинею, яка стерла пам’ять мого хлопця, сховала його бозна-де на кілька місяців, а потім...

— Серйозно, дитя? Ти знову за старе?

— А в тебе хіба не має бути роздвоєння особистості? Ну... ще більшого, ніж зазвичай?

— Тихо-тихо, — втрутився Джейсон. Він мав достатньо причин ненавидіти Юнону, але зараз були нагальніші справи. — Юноно, нам потрібна ваша допомога. Ми... — Джейсон спробував сісти і тієї самої миті пошкодував про це. Його нутрощі наче накручували на велетенську виделку.

Пайпер його підхопила.

— Годі розмов! — випалила вона. — Джейсон поранений. Зціли його!

Богиня насупила брови. Її постать замерехтіла.

— Деякі рани навіть боги нездатні зцілити. Ця стосується не тільки тіла, а й душі. Ти мусиш боротись, Джейсоне Грейс... мусиш вижити.

— Так, дякую, — промовив Джейсон, ледве відчуваючи власний язик. — Я намагаюсь.

— Що означає стосується душі? — випалила Пайпер. — Чому ти не можеш...

— Герої, у нас обмаль часу, — перервала Юнона. — Я вдячна, що ви мене покликали. Останні тижні я провела у болі та розгубленості... мої грецька та римська особистості б’ються одна з одною. Ба більше, я змушена ховатись від розгніваного Юпітера, якого обманом запевнили, що це я спричинила війну.

— Овва, — промовила Аннабет, — як він міг у таке повірити?

Юнона роздратовано зиркнула на неї.

— На щастя, це місце священне. Вигнавши привидів, ви очистили його від скверни і на мить повернули мені ясність розуму. Тому ця розмова можлива... хоч і протриває вона недовго.

— Чому це місце священне? — Очі Пайпер округлились. — А. Шлюбне ложе!

— Шлюбне ложе? — перепитала Аннабет. — Не бачу...

— Ложе Пенелопи та Одіссея, — пояснила Пайпер. — Однією з ніжок було живе оливкове дерево. Це зробили для того, аби ліжко неможливо було пересунути.

— Так. — Юнона провела долонею по стовбуру оливкового дерева. — Незрушне шлюбне ложе. Який прекрасний символ! Подібний Пенелопі, найвірнішій дружині, яка роками не піддавалась на вмовляння сотні нахабних залицяльників, тому що знала, що її чоловік повернеться. Одіссей і Пенелопа — уособлення бездоганного шлюбу!

Навіть у напівпритомному стані Джейсон пригадав, що Одіссей неодноразово закохувався в інших жінок під час своїх мандрів. Але згадувати про це, мабуть, було не варто.

— Дай нам хоча б пораду, — попросив він. — Скажи, що нам робити.

— Обпливіть Пелопоннес, — відповіла богиня. — Як ви, мабуть, і припускали, це єдиний можливий шлях. В Олімпії знайдіть богиню перемоги. Вона вийшла з-під контролю. Якщо не приборкаєте її, ворожнеча між греками та римлянами ніколи не вщухне.

— Ти маєш на увазі Піку? — поцікавилася Аннабет. — Що означає «вийшла з-під контролю»?

Пагорб здригнувся від гуркоту грому.

— На пояснення немає часу, — відповіла Юнона. — Я мушу тікати, поки Юпітер мене не знайшов. Коли я піду, то більше не зможу вам допомагати.

Джейсон ледве не огризнувся: «А коли ти нам узагалі допомагала?»

— Що ще нам треба знати? — запитав він натомість.

— Як ви вже чули, велетні зібрались в Афінах. Небагато богів зможуть допомогти вам у подорожі, але я не єдиний олімпієць, який лишився милості Юпітера. Двійнята теж накликали на себе його гнів.

— Артеміда та Аполлон? — перепитала Пайпер. — Як?

Постать Юнони почала зникати.

— Дістаньтесь Делосу, і вони вам допоможуть. Вони в такому скрутному становищі, що ладні на все, аби загладити провину. А тепер ідіть. Якщо ви досягнете мети, в Афінах ми, можливо, зустрінемося знову. Якщо ж ні...

Богиня зникла або, можливо, Джейсонові просто почав зраджувати зір. Тілом прокотилася хвиля болю. Голова відкинулась назад. Джейсон побачив величезного орла високо вгорі. Тоді блакитне небо почорніло — і все поринуло у темряву.