Кров Олімпу

XXX Ніко

Тренер Хедж обрав саме цю мить, щоб вирватись на галявину, розмахуючи паперовим літаком та горланячи:

— Чудові новини, народе! — Він закляк, побачивши римлянина. — О... не зважайте.

Хедж швидко зім’яв літак і з’їв його.

Рейна та Ніко підвелись. Аурум з Арґентумом метнулись до Рейни і загарчали на непроханого гостя.

Як він підійшов так близько, і ніхто його не помітив?

Ніко не розумів.

— Брайс Лоуренс, — промовила Рейна. — Новий Октавіанів собака на припоні.

Римлянин схилив голову. Його очі були зеленими, але не кольору морської хвилі, як у Персі... а радше кольору смердючого болота.

— В авгура багато собак на припоні, — промовив Брайс. — Я просто той, кому пощастило тебе знайти. Твого приятеля-грекуса, — він вказав підборіддям на Ніко, — було легко відстежити. Від нього аж смердить Підземним царством.

Ніко вийняв меч з піхов.

— Багато знаєш про Підземне царство? Влаштувати тобі візит?

Брайс розсміявся. Його передні зуби були двох різних відтінків жовтого.

— Гадаєш, мене можна налякати? Я нащадок Орка, бога порушених обітниць та одвічної кари. Я на власні вуха чув крики з Карних полів. Вони як музика для мене. Незабаром я додам до цього хору нову прокляту душу. — Він ошкірився до Рейни. — Батьковбивство, га? Октавіан буде в захваті від такої звістки. Ти заарештована за численні порушення римського закону.

— Те що ти тут — уже порушення римського закону, — відповіла Рейна. — Римляни не ходять на завдання поодинці. Місію мусить очолювати центуріон або хтось вищий за званням. Ти в пробатіо, і навіть це звання для тебе — помилка. Ти не маєш права заарештовувати мене.

Брайс знизав плечима.

— У воєнні часи деякі правила мусять бути гнучкими. Але не хвилюйся. Щойно я приведу тебе до суду, мене нагородять і зроблять повноправним членом легіону. Мабуть, навіть до центуріона підвищать. Не сумніваюсь, що після наступної битви з’являться вільні посади. Деякі офіцери не виживуть, особливо ті, які вірні неправильним людям.

Тренер Хедж зважив у руці битку.

— Я не знаю римського етикету, але можна я відлупцюю цього малого зараз?

— Фавн, — промовив Брайс. — Цікаво. Я чув, що греки по-справжньому довіряють своїм козлолюдям.

Хедж бекнув:

— Я — сатир. І можеш довіритися, що я лусну цією биткою по твоїй макітрі, маленький ти паскуднику!

Тренер ринув уперед, але щойно його копита торкнулись пам’ятника, каміння задрижало, наче земля закипіла. З могили вирвались кістяні воїни — спарти, одягнені у рвані залишки червоних британських мундирів.

Хедж відскочив назад, але перші два скелети вже схопили його за руки і здійняли над землею. Тренер впустив битку та забрикав копитами.

— Відпустіть, тупі кісткоголові! — заревів він.

Ніко оціпеніло дивився, як могила випльовує дедалі більше мертвих британських солдатів — п’ять, десять, двадцять. Він не встиг і меча здійняти, як Рейну та її металевих собак оточили зусібіч.

Як він не зміг відчути стількох мерців, просто під носом?

— Забув згадати, — промовив Брайс, — я, власне, не сам на цьому завданні. Як бачите, маю підтримку. Ці червоні мундири пообіцяли американцям, що пощадять їх. Але потім перебили майже всіх. Особисто я обожнюю добрячу бійню, але вони порушили обіцянку, і тому їхні душі прокляті та мусять довіку коритись Орку. А отже, і мені. — Він вказав на Рейну. — Схопіть дівча!

Спарти ринули вперед. Аурум та Арґентум відбились від першої хвилі, але швидко опинились на землі. Кістяні руки стиснули їхні морди. Червоні мундири схопили Рейну за плечі. Як на мерців вони були напрочуд спритними.

Нарешті Ніко отямився. Він почав рубати спартів, але меч проходив крізь них, не завдаючи шкоди. Він напружив волю і наказав скелетам зникнути, але його для них наче зовсім не існувало.

— У чому справа, сину Аїда? — голос Брайса переповнювало удаване співчуття. — Втрачаєш хватку?

Ніко намагався проштовхнутись крізь скелетів, але їх було забагато. Брайс, Рейна і тренер були як за кам’яною стіною.

— Ніко, забирайся звідси! — крикнула Рейна. — Хапай статую і тікай.

— Так, тікай! — погодився Брайс. — Авжеж, ти розумієш, що наступний тіньовий стрибок стане твоїм останнім. Ти знаєш, що тобі забракне сил, щоб його пережити. Але заради богів, хапай Афіну Парфенос.

Ніко опустив очі. Він досі тримав меч зі стигійської сталі, але руки стали темними та прозорими, наче задимлене скло. Його тіло розчинялось навіть під яскравим сонячним світлом.

— Припини це! — випалив він.

— О, навіть не збираюсь, — відповів Брайс. — Але дуже хочу подивитись, що станеться. Якщо забереш статую — зникнеш з нею назавжди бозна-куди. Якщо не забереш... ну, мені наказали привести Рейну живою, щоб вона відповіла за зраду перед судом. Щодо тебе і фавна у мене немає жодних наказів.

— Сатира! — гаркнув тренер. Він хвицнув скелета по кістлявій промежині, але, здається, нашкодив собі більше, ніж червоному мундиру. — Ай! Тупі британські мерці!

Брайс опустив спис і штрикнув тренера в живіт.

— Цікаво, який у тебе больовий поріг. Я бавився з численними тваринами. Одного разу навіть убив власного центуріона. Але фавн у мене вперше... перепрошую, сатир. Ти ж перероджуєшся, так? Скільки болю ти витримаєш, перш ніж перетворишся на стокротку?

Гнів Ніко став холодним та важким, наче його меч. Його самого кілька разів перетворювали на рослин — і це йому не подобалося. Він ненавидів таких, як Брайс Лоуренс, — тих, хто завдавав болю тільки заради забавки.

— Відпусти його, — погрозив Ніко.

Брайс здійняв брову.

— А то що? Заради богів, зроби щось підземельне, Ніко. Я залюбки подивлюсь. Щось мені підказує, що ти від будь-чого серйозного остаточно розчинишся у повітрі. Ну ж бо!

Рейна намагалася вирватись.

— Брайсе, забудь про них. Хочеш заарештувати мене, гаразд. Я піду добровільно і постану перед тупим Октавіановим судом.

— Гарна пропозиція. — Брайс повернув спис, так що вістря повиснуло просто перед очима Рейни. — Ти справді не знаєш, що планує Октавіан, чи не так? Він закликає усіх союзників, спустошує скарбницю легіону...

Рейна стиснула кулаки.

— Октавіан не має права...

— Він має владу, — перервав її Брайс. — Ти втратила свої повноваження, коли кинулась до античних земель. Першого серпня твої грецькі друзі у Таборі Напівкровок дізнаються, наскільки могутній ворог Октавіан. Я бачив креслення його машин... Навіть я був вражений.

Кістки Ніко наче втрачали вагу, точнісінько так само, як коли Фавоній перетворив його на вітер.

Тоді він зустрівся поглядом з Рейною. Її сила линула крізь нього — хвиля мужності та витримки, що знову зробила його твердим, поєднаним зі смертним світом. Навіть в оточенні мерців, перед загрозою страти, Рейна Рамірез-Ареллано мала величезний запас хоробрості, яким могла поділитися.

— Ніко, — промовила вона, — роби те, що мусиш. Я з тобою до кінця.

Брайс самовдоволено пирснув.

— О, Рейно. Ти з ним до кінця? Як же весело буде волочити тебе до трибуналу, а потім змусити зізнатись, що ти вбила власного батька. Сподіваюся, вони стратять тебе по-старомодному — зашиють у торбі зі скаженим собакою і викинуть у ріку. Завжди хотів на це подивитись. Не дочекаюсь, коли твоя маленька таємничка відкриється.

Коли твоя маленька таємничка відкриється.

Брайс стряхнув пілумом, залишивши на обличчі Рейни криваву смугу.

І гнів Ніко вирвався назовні.