Кров Олімпу

XLIII Пайпер

Пайпер з жахом дивилась, як цар велетнів стає на повний зріст — заввишки не нижчий за колони храму. Його обличчя було таке саме, як Пайпер запам'ятала: зелене, наче жовч, з презирливою посмішкою. У волоссі кольору морської водорості стирчали мечі та сокири загиблих напівбогів.

Він навис над полоненими і почав дивитись, як вони звиваються.

— Вони прибули, точнісінько як ти передбачав, Енцеладе! Молодець!

Давній ворог Пайпер схилив голову. Заплетені у волосся кістки стукнулись одна об одну.

— Це було легко, мій царю.

На його броні блищали вогняні візерунки. Пурпуровим полум’ям горів спис. Йому вистачало однієї руки, аби тримати свого полоненого. Попри всю могутність Персі Джексона, попри всі пережиті жахи, він був безпомічним проти грубої сили велетня... та неминучості долі.

— Я знав, що ці двоє очолять напад, — продовжив Енцелад. — Я розумію, як вони думають. Афіна та Посейдон... ті були точно, як ці дітлахи! Обоє прийшли сюди, бажаючи отримати місто. Зарозумілість їх погубила!

Пайпер ледве чула власні думки крізь рев натовпу, але повторила Енцеладові слова: «Ці двоє очолять напад!» Її серце закалатало.

Велетні очікували на Персі та Аннабет, але не очікували на неї.

Хоч раз у житті те, що вона Пайпер МакЛін, дочка Афродіти, яку ніхто не сприймає серйозно, може зіграти їй на руку.

Аннабет намагалася щось промовити, але Перібоя труснула її у повітрі.

— Стули пельку! Ніхто не хоче твоїх підступних балачок!

Царівна дістала кинджал, завдовжки майже як у Пайпер меч.

— Дозволь цю честь мені, батьку!

— Почекай, доню. — Цар відступив. — Жертву треба принести належним чином. Тун, убивця Мойр, вийди вперед!

Зморщений, сивий велетень, шаркаючи, вийшов з натовпу. Він тримав величезний сікач і свердлив Аннабет молочно-білими очима.

Персі крикнув. На іншому кінці Акрополя, за сотню ярдів від них, вирвався в небо водяний гейзер.

Порфіріон розсміявся.

— Старайся дужче, сину Посейдона! Земля тут занадто могутня. Навіть твій батько зміг створити тільки солоний струмочок. Але не бійся. Єдина рідина, потрібна нам — це твоя кров!

Пайпер відчайдушно оглянула небо. Де «Арго II»?

Тун опустився навколішки і благоговійно торкнувся лезом сікача землі.

— Матір Геє... — Його голос був надзвичайно низьким, струшував руїни та змушував металеве риштування тремтіти під ногами Пайпер. — У давні часи кров змішалась з твоїм ґрунтом, щоб створити життя. Сьогодні дозволь крові цих напівбогів повернути послугу. Пробудись! Стань нашою одвічною господинею!

Не думаючи, Пайпер зістрибнула з риштувань. Вона промайнула над головами циклопів та огрів, приземлилась у центрі подвір’я та протиснулась у коло велетнів. Коли Тун підвівся, щоб скористатись сікачем, Пайпер змахнула мечем знизу догори і відтяла велетневу долоню.

Старець завив. Сікач і відрубана долоня лежали в пилу біля ніг Пайпер. Донька Афродіти відчула, як спадає з неї маска Туману і як вона стає просто собою — одна дівчина посеред армії велетнів, з мечем, що був наче зубочистка проти їхньої масивної зброї.

— ЩО ЦЕ ТАКЕ? — прогримів Порфіріон. — Як ти посміла, слабка, жалюгідна істото?

Пайпер прислухалась до інтуїції. Вона напала.

Пайпер мала свої переваги: була маленькою, швидкою та цілковито божевільною. Вона висмикнула Катоптріс і метнула його в Енцелада, сподіваючись ненароком не зачепити Персі. Озирнувшись, Пайпер не побачила результату, але судячи з болісного велетневого виття, кинджал влучив у ЦІЛЬ.

Кілька велетнів одночасно кинулись на неї. Пайпер прослизнула між їхніми ногами. Вони стукнулись головами один об одного.

Вона пірнула у натовп і почала штрикати лускаті ноги з криками: «БІЖІТЬ!» «РЯТУЙТЕСЬ!», аби посіяти паніку.

— НІ! ЗУПИНІТЬ ЇЇ! — закричав Порфіріон. — ВБИТИ ЇЇ!

Її ледве не проштрикнув спис. Пайпер ухилилась і побігла далі. «Це як захоплення прапора, — сказала вона собі. — Тільки усі суперники тридцять футів заввишки».

Повітря перед нею розрубав величезний меч. Проти їхніх з Хейзел спарингів, цей удар був до сміху повільним. Пайпер перестрибнула через лезо і понеслась до Аннабет, яка досі здригалась та звивалась у хватці Перібої. Пайпер мусила звільнити подругу.

На жаль, велетка вгадала її намір.

— І не мрій, напівкровко! — загорланила Перібоя. — Її ти не врятуєш!

Велетка здійняла ніж.

Пайпер направила чари у свій крик:

— ПРОМАЖ!

Тієї самої миті Аннабет зігнула ноги, щоб стати меншою мішенню.

Ніж Перібої промайнув під ногами Аннабет і вп’явся у долоню велетки.

— А-А-А-А-АЙ!

Перібоя впустила Аннабет — живу, але поранену. Кинджал залишив кепський поріз на задній частині її стегна. Коли Аннабет відкотилась убік, її кров увібралась у землю.

«Кров Олімпу», — з жахом подумала Пайпер.

Та вона нічим не могла цьому зарадити. Аннабет потребувала її допомоги.

Пайпер кинулась на Перібою. Зазубрений меч у її руці раптом закрижанів. Ошелешена велетка поглянула на клинок Бореада саме тієї миті, коли він простромив її живіт. Бронзовий нагрудник вкрився інієм.

Пайпер висмикнула меч. Скрижаніла і повита парою велетка похитнулась і з глухим стуком ударилась об землю.

— Моя дочка! — Порфіріон направив спис на Пайпер і ринув у напад.

Але у Персі були свої плани.

Енцелад впустив його... бо був сильно зайнятий кинджалом Пайпер, що стирчав з чола, та іхором, що застилав йому очі.

Персі був неозброєним — мабуть, його меч відібрали або він загубив його в бою, — але це хлопця не спинило. Щойно Порфіріон зірвався з місця, Персі вхопився за кінець велетневого списа і спрямував його у землю. Цар велетнів, наче під час стрибка з жердиною, здійнявся за інерцією у повітря і гепнувся на спину.

Тим часом Аннабет повзала по землі. Пайпер побігла до псі. Вона встала над подругою і замахала мечем, відлякуючи велетнів. Її меч повивала холодна блакитна пара.

— Хто ще хоче перетворитися на бурульку? — крикнула вона, спрямувавши свій гнів у чари. — Хто хоче назад до Тартару?

Вона влучила у саму ціль. Велетні занепокоєно засовалися, зиркаючи на скрижаніле тіло Перібої.

І чому б їм не боятись Пайпер? Афродіта — найстарша з олімпійців, народжена від моря та Уранової крові. Вона старша за Посейдона й Афіну, навіть за Зевса. А Пайпер — її дочка.

Ба більше, вона МакАін. Її батько народився ніким, а тепер його знає весь світ. МакЛіни не відступають. Як усі черокі, вони гордо зносять страждання і, за потреби, б’ють у відповідь. Зараз час бити у відповідь.

За сорок футів від неї Персі нахилився над царем велетнів і спробував висмикнути меч з його волосся. Але Порфіріон тільки вдавав із себе оглушеного.

— Дурні! — Порфіріон відкинув Персі долонею, наче набридливу муху. Син Посейдона влетів у колону з болісним хрускотом.

Порфіріон підвівся.

— Ці напівбоги не можуть нас убити! Боги їм не допомагають. Пригадайте, хто ви!

Велетні зімкнули коло. У груди Пайпер націлили десятки списів.

Аннабет насилу піднялась на ноги. Вона схопила кинджал Перібої, але ледве могла рівно стояти, не те щоб битись. Щоразу, коли краплі її крові торкались землі, вони бралися пузирями та перетворювались з червоних на золоті.

Персі намагався підвестись, але був ледве притомним. Він не міг захищатись.

Єдине, що могла Пайпер, — це привернути всю увагу на себе.

— Ну, вперед! — заволала вона. — Я переб’ю вас усіх самотужки, якщо доведеться!

Металевий запах бурі заповнив повітря. Волосся на руках Пайпер встало сторч.

— От тільки, — промовив голос згори, — не доведеться.

Серце доньки Афродіти ледве не вистрибнуло з грудей. На вершині сусідньої колони стояв Джейсон, його меч блищав золотом у променях сонця. Френк стояв поруч із луком напоготові. Хейзел сиділа верхи на Аріоні, який здіймався на диби та з викликом іржав.

З оглушливим рокотом сліпучо-біла блискавка влетіла у Джейсонове тіло, і він, повитий електричними іскрами, стрибнув на царя велетнів.