Кров Олімпу

XXIII Рейна

Не сказати, що почуття Рейни були змішаними.

Їх закинули в блендер разом з гравієм та льодом.

Щоразу, коли Рейна зустрічала сестру, то не знала обійняти її, заплакати чи піти геть. Авжеж, вона любила Гілу. Рейна вже сотню разів померла б, якби не сестра.

Але їхнє спільне минуле було безмежно складним.

Гіла обійшла стіл. Чорні шкіряні штани та чорна майка дуже їй пасували. Навколо талії блищав пояс із золотих, химерно сплетених ланок — символ амазонської цариці. Гілі виповнилося двадцять два, але її легко можна були прийняти за Рейнину близнючку. Вона мала таке саме довге темне волосся й такі самі брунатні очі. Сестри навіть носили однакові каблучки із факелом та списом — символом їхньої матері Беллони. Ледве не єдиною очевидною відмінністю між ними був довгий білий шрам на чолі Гіли. За минулі чотири роки він майже зник, і незнайомець міг вирішити, що це звичайна зморшка. Але Рейна пам’ятала той день, коли Гіла отримала шрам у дуелі на борту піратського корабля.

— Ну? — Гіла відірвала її від думок. — Ані теплого слівця для сестри?

— Дякую, що влаштувала моє викрадення. А ще дякую за дротик у шию, мішок на голову і за те, що прив’язала до стільця.

Гіла пустила очі під лоба.

— Правила є правила. Ти, як претор, мала б розуміти. Це сховище є однією з найважливіших наших баз. Ми повинні стежити за доступом до нього. Я не можу дозволити собі порушувати правила, особливо для родини.

— Скажи ще, що тобі було не весело.

— Ну і це теж.

«Чи справді її сестра стала такою спокійною та зібраною, якою здається?» — подумала Рейна. Дивовижно, і трошки лячно, як швидко Гіла пристосувалась до своєї нової ролі.

Шість років тому вона була наляканою старшою сестрою, яка щосили намагалась огородити Рейну від батькової люті. Вона тільки й вміла що тікати та шукати для них схованку.

Потім, на Цирцеїному острові, Гіла аж зі шкури пнулася, аби її помітили. Носила кричущий одяг та яскравий макіяж. Усміхалась, сміялась і завжди залишалась жвавою, наче, вдаючи щастя, можна дійсно стати щасливою. І вона стала однією з найулюбленіших помічниць Цирцеї.

Після того як їхня схованка — острів — згорів, їх забрали у полон на піратський корабель. І знову Гіла змінилась. Вона билась на дуелі за їхню свободу, перевершила піратів у піратстві та стала настільки поважною в команді, що врешті-решт Чорнобородий повернув їх на сушу, злякавшись заколоту.

Тепер вона фантастичним чином переродилась у царицю амазонок.

Авжеж, Рейна розуміла, чому її сестра такий хамелеон: доки вона змінюватиметься, вона не заскніє, як їхній батько...

— Ініціали на вивісці в «Баррачіно», — промовила Рейна. — Г.П.В. Гіла Подвійно-вбивча, твоє нове прізвисько. Це якийсь жарт?

— Просто хотіла запевнитись, що ти не втрачаєш пильності.

— Ти знала, що ми впадемо на тому подвір’ї. Як?

Гіла знизала плечима.

— Тіньові стрибки — чаклунство. Кілька моїх підданих — дочки Гекати. Їм не важко було відхилити вас з маршруту, особливо враховуючи нашу з тобою близькість.

Рейна намагалася вгамувати свою злість. Гіла краще за будь-кого на світі знала, що відчує її сестра, повернувшись до Пуерто-Ріко.

— Ви взяли на себе забагато клопоту, — зазначила Рейна. — Цариця амазонок і головна мисливиця Артеміди, обидві, без жодних вагань, помчали у Пуерто-Ріко, аби перехопити нас. Припускаю, причина не в тому, що ти просто скучила за мною.

Фібі, рудоволоса мисливиця, хіхікнула.

— Вона кмітлива.

— Авжеж, — погодилась Гіла. — Я навчила її усього, що знаю.

Інші амазонки почали скупчуватися довкола столу, наче відчувши можливу бійку. Жорстокі видовища подобались їм не менше, ніж піратам.

— Оріон, — здогадалась Рейна. — От що привело тебе сюди. Його ім’я привернуло твою увагу.

— Я не можу дозволити, щоб він тебе вбив.

— Це тільки частина правди.

— Твоя місія із супроводу Афіни Парфенос...

— ...важлива. Але і це ще не все. Справа особиста.

І для мисливиць також. Що ти замислила?

Гіла пробігла пальцями по золотому поясу.

— Оріон — це проблема. На відміну від інших велетнів він ходить по землі впродовж століть. Особливе задоволення він отримує від убивства амазонок, мисливиць та будь-яких жінок, які наважились бути сильними.

— Нащо йому це?

Поміж дівчат навколо наче прокотилась хвиля жаху.

Гіла подивилась на Фібі.

— Розповіси? Ти була там.

Усмішка мисливиці розтанула.

— У стародавні часи Оріон приєднався до мисливиць. Він був найкращим другом пані Артеміди. Ніхто не міг зрівнятися з ним у стрільбі з лука — окрім самої богині та, хіба що, її брата, Аполлона.

Рейна затремтіла. На вигляд Фібі було не більше чотирнадцяти. Подумати лише, що вона знала Оріона три або чотири тисячі років тому...

— Що пішло не так? — поцікавилася вона.

Вуха Фібі почервоніли.

— Оріон перетнув межу. Він закохався в Артеміду. Гіла хмикнула.

— З чоловіками так завжди. Обіцяють дружбу. Обіцяють ставитись до тебе як до рівної. А врешті-решт, виявляється, що їм тільки й треба, що володіти тобою.

Фібі почала скубати ніготь великого пальця. Позаду неї ніяково засовалися інші мисливиці, Наомі та Селін.

— Пані Артеміда, авжеж, навідріз йому відмовила, — продовжила Фібі. — Оріон розлютився. Він почав дедалі частіше подорожувати на самоті. Врешті-решт... я не певна, що саме сталося, але одного дня Артеміда повернулась до табору і сказала нам, що Оріона вбили. Вона відмовилась про це говорити.

Гіла насупилася, що підкреслило її білий шрам поперек брови.

— Хай там що, коли Оріон повернувся з Тартару, то став найзапеклішим ворогом Артеміди. Ніхто не здатний ненавидіти тебе більше, ніж той, хто колись тебе кохав.

Рейна це розуміла. Вона пригадала Чарльстон і розмову з Афродітою дворічної давнини...

— Якщо він така проблема, чому Артеміда не може просто вбити його знову?

Фібі скривилася.

— Легко сказати. Оріон хитрий. Якщо Артеміда з нами, він тримається подалі. Якщо мисливиці на самоті, як зараз... він нападає зненацька і знову зникає. Наш колишній ватажок, Зоя Нічна Тінь, століттями намагалась його відстежити і вбити.

— Амазонки теж намагались, — промовила Гіла. — Оріон не перебирає жертвами. Гадаю, ми всі занадто нагадуємо йому Артеміду. Він саботує наші сховища, руйнує розподільчі центри, вбиває войовниць...

— Інакше кажучи, — сухо промовила Рейна, — заважає тобі запанувати над всесвітом.

Гіла знизала плечима.

— Саме так.

— Тому ти кинулась сюди перехоплювати мене. Ти знала, що Оріон наступає нам на п’яти. Ти заманила його у засідку. А я — приманка.

Решта дівчат повідвертались хто-куди, аби тільки не дивитись Рейні в обличчя.

— Ой, благаю, — докорила їм Рейна, — не треба тільки тепер страждати від почуття провини. Це гарний план. То що робитимемо далі?

Гіла обдарувала товаришок лукавою посмішкою.

— Я ж казала вам, що моя сестра не слабачка. Фібі, поясниш подробиці?

Мисливиця повісила лук на плече.

— Як я вже казала, гадаю, Оріон відстежує тебе, а не Афіну Парфенос. Він, здається, особливо добре відчуває напівбогинь. Мабуть, можна сказати, що у нього нюх на нас.

— Як це мило, — промовила Рейна. — То мої друзі, Ніко та Глісон Хедж, у безпеці?

— Я однаково не розумію, чому ти подорожуєш із самцями, — пробурчала Фібі, — але вони у більшій безпеці, коли тебе поряд немає. Я доклала значних зусиль, щоб приховати статую. Якщо пощастить, Оріон піде за тобою сюди, просто у лещата нашої оборони.

— А потім? — поцікавилася Рейна.

Гіла обдарувала її холодною посмішкою, майже такою самою, як та, що колись бентежила піратів Чорнобородого.

— Талія та більшість її мисливиць спостерігають за периметром Старого Сан-Хуана. Щойно Оріон з’явиться поблизу, ми дізнаємось. Ми розставили пастки на всіх підступах. Мої найкращі воїни напоготові. Ми заманимо велетня в западню. А потім, так чи інакше, відправимо його назад у Тартар.

— Його можливо вбити? — запитала Рейна. — Я вважала, більшість велетнів можуть померти тільки від рук бога і напівбога, які б’ються пліч-о-пліч.

— Ми це з’ясуємо, — відповіла Гіла. — Коли Оріон зникне, твоє завдання стане значно легшим, і ти зможеш відновити свій похід з нашим благословенням.

— Нам не завадить ще якась допомога окрім благословення. Амазонки доставляють речі по всьому світу. Надай нам безпечний транспорт для Афіни Парфенос. Доправ нас у Табір Напівкровок до першого...

— Не можу. Якби могла, сестро, допомогла би, але ти і сама мала відчути, якою люттю палає статуя. Ми, амазонки, названі дочки Ареса. Афіна Парфенос не терпітиме нашого втручання. До того ж, ти знаєш, як буває з Мойрами. Щоб твій похід вдався, доставити статую повинна ти, особисто.

Рейна напевно здавалась розбитою.

Фібі підштовхнула її плечем, наче надмірно дружелюбна кішка.

— Слухай, не журись ти так. Ми допоможемо тобі чим зможемо. Амазонський ремонтний відділ уже полагодив твоїх металевих собак. 1 ми приготували відпадні подарунки на прощання!

Селін передала Фібі шкіряний мішечок.

Фібі попорпалася всередині.

— Так... цілюще зілля. Усипні дротики, як ті, якими ми стріляли у вас. Гм, що ще? О, так!

Фібі з тріумфом дістала згорнуту в прямокутник сріблясту тканину.

— Носовичок? — поцікавилася Рейна.

— Краще. А ну, відійди трошки. — Фібі кинула хустинку на підлогу, і та миттєво розгорнулась у похідний намет площею десять на десять. — З кондиціонером. І вміщує чотирьох людей. Ще там є буфетний столик та спальні мішки. Що б ви туди не поклали, усе зменшиться разом із наметом. Ну, у розумних межах... не намагайтесь запхати туди свою статую.

Селін хихикнула.

— Якщо твої подорожні товариші чоловічої статі почнуть дратувати, завжди можеш залишити їх усередині.

Наомі нахмурилась.

— Це не спрацює... чи спрацює?

— Словом, — продовжила Фібі, — ці намети дивовижні. У мене є точнісінько такий самий. Постійно ним користуюсь. Коли схочеш його закрити, команда — «Актеон».

Намет згорнувся у крихітний прямокутник. Фібі підняла його, запхала у мішечок і вручила Рейні.

— Я... я не знаю, що сказати, — затиналась Рейна. — Дякую.

— Та що ти... — Фібі знизала плечима. — Меншої дрібниці...

За п’ятдесят футів з шумом розчинились двері. Якась амазонка вибігла просто до Гіли. На ній був чорний брючний костюм, а її довге каштанове волосся було стягнуте у хвостик на потилиці.

Рейна впізнала її. Дівчина брала участь у битві за Табір Юпітера.

— Кінзі, так?

Дівчина неуважно кивнула їй.

— Преторе.

Вона прошепотіла щось Гілі на вухо.

Обличчя цариці амазонок спохмурніло.

— Зрозуміло. — Вона глянула на Рейну. — Щось не гаразд. Ми втратили зв’язок із передовою обороною. Боюсь, Оріон...

Позаду Рейни вибухнули металеві двері.