Кров Олімпу

L Джейсон

Від велетнів не залишилось нічого, окрім купок праху, кількох списів та палаючих дредлоків.

«Арго II» досі тримався у повітрі та був пришвартований до вершини Парфенону. Половина весел обламалась або заплуталась. З кількох величезних тріщин у корпусі клубочився дим. Вітрила були ушиковані паленими дірками.

Лео мав не кращий вигляд: обличчя вкрите кіптявою, одяг жеврів. Він уже стояв посеред храму з рештою команди.

Боги розійшлись півколом перед Зевсом. Жодний з них не здавався особливо радим перемозі.

Аполлон та Артеміда стояли разом у тіні колони, наче ховаючись. Гера та Посейдон запекло сперечалися з якоюсь богинею у золотаво-зеленому вбранні — можливо, Деметрою. Ніка спробувала надягти золотий лавровий вінок на голову Гекати, але богиня чаклунства змахнула його на підлогу. Гермес підкрався до Афіни і хотів було її обійняти, але вона розвернула щит. Бог почовгав геть.

Єдиним олімпійцем у гарному настрої був Apec. Він сміявся і зображав пантомімою, як проколює ворога. Френк слухав батька з люб’язним виразом обличчя, але було видно, що його нудить.

— Побратими, — промовив Зевс, — ми зцілені завдяки діям цих напівбогів. Афіна Парфенос, що колись стояла у цьому храмі, тепер стоїть у Таборі Напівкровок. Вона об’єднала наших дітей, а разом з цим наші власні сутності.

— Повелителю Зевсе, — промовила Пайпер, з Рейною все гаразд? Як там Ніко і тренер Хедж?

Джейсонові насилу вірилось, що Пайпер цікавиться про здоров’я Рейни, і все ж це його обрадувало.

Зевс здійняв свої хмароподібні брови.

— Вони виконали свою місію. Зараз вони живі. Та чи все з ними гаразд...

— У нас ще є робота попереду, — перервала цариця Гера. Вона розкинула руки, наче хотіла всіх обійняти. Але, герої мої... ви здолали велетнів, як я передбачала. Мій чудовий план здійснився.

Зевс повернувся до своєї дружини. Грім струсив Акрополь.

— Не тобі привласнювати усі заслуги, Геро! Ти спричинила не менше проблем, ніж розв'язала!

Цариця небес аж зблідла.

— Чоловіку, хіба ти не бачиш... іншого виходу не було.

— Інший вихід є завжди! — заревів Зевс. — Саме тому Мойр три, а не одна. Хіба не так?

Три бабці біля розламаного трону царя велетнів мовчазно кивнули. Джейсон помітив, що інші боги тримаються подалі від Мойр та їхніх сяючих латунних кийків.

— Та годі тобі, чоловіку. — Гера спробувала усміхнутися, але була так налякана, що Джейсонові майже стало її шкода. — Я тільки зробила те, що...

— Тихо! — гаркнув Зевс. — Ти пішла проти моєї волі. Однак... я бачу, що мала щирі наміри. Відвага цих сімох напівбогів довела, що ти не повністю позбавлена мудрості.

Гера, здавалось, хотіла заперечити, але змовчала.

— А от щодо Аполлона... — Зевс люто зиркнув у темряву, де стояли двійнята. — Підійди, сину.

Аполлон крихітними кроками рушив уперед, так наче йшов по канату. Він так сильно походив на напівбога-підлітка, що це аж бентежило — не старше сімнадцяти, у джинсах та футболці Табору Напівкровок, з луком на плечі та мечем на поясі. З його скуйовдженим волоссям та блакитними очима він міг би бути Джейсоновим братом не тільки по батьківській лінії, але й по материнській.

Цікаво, Аполлон набув цієї подоби, щоб не привертати уваги чи щоб батько його пожалів? Страх на Аполлоновому обличчі безперечно був справжнім і дуже людським.

Три Мойри зібрались навколо бога і здійняли свої зморщені руки.

— Ти вдруге мене зневажив, — промовив Зевс.

Аполлон стиснув губи.

— П-п-по велителю...

— Ти знехтував своїми обов’язками. Поступився лестощам і марнославству. Заохотив свого нащадка Октавіана йти небезпечним шляхом і поспішно розкрив пророцтво, що досі може знищити нас усіх.

— Але...

— Годі! — прогримів Зевс. — Обговоримо твоє покарання потім. Поки що ти чекатимеш на Олімпі.

Зевс стряхнув рукою. Аполлон перетворився на блискучу хмару. Мойри закружляли навколо нього, розчиняючись у повітрі. Блискучий вир зметнувся у небо.

— Що з ним буде? — поцікавився Джейсон.

Боги витріщились на нього, але йому було байдуже. Після особистої зустрічі з Зевсом він відкрив у собі несподівану прихильність до Аполлона.

— Тебе це не стосується, — промовив Зевс. — Нам треба обговорити інші речі.

Над Парфеноном запанувала незручна тиша.

Мабуть, усі відчували, що неправильно отак от закривати це питання. Що б не накоїв Аполлон, він не заслуговував на вигнання.

«Хтось має відповісти», — згадав Джейсон Зевсові слова.

Але чому?

— Батьку, — промовив Джейсон, — Я заприсягся вшанувати усіх богів. Я пообіцяв Кімополеї, що після війни жодний бог не залишиться без вівтарів у таборах.

Зевс нахмурився.

— Гаразд. Але... Кімо як?

Посейдон кахикнув у кулак.

— Це одна з моїх.

— Я це кажу до того, — промовив Джейсон, — що обвинуваченнями одне одного ми нічого не владнаємо. Саме так посварилися римляни і греки.

Повітря загрозливо іонізувалося. Шкіру на Джейсоновій голові закололо.

Він, збагнув, що ризикує накликати на себе батьків гнів. Його от-от перетворять на хмаринку або здмухнуть з Акрополя. Він лише п’ять хвилин тому познайомився з татом і справив на нього приємне враження, але тепер збирався зіпсувати все.

Гідний римлянин спинився б.

Але Джейсон продовжив говорити:

— Проблема не в Аполлоні. Карати його за Геїне пробудження... — Хотілось сказати «тупо», але він спинив себе, — ...нерозважливо.

— Нерозважливо, — промовив Зевс ледве не пошепки. — Ти назвав мене нерозважливим перед іншими богами.

Джейсонові друзі пильно спостерігали за розмовою. Персі мав такий вигляд, наче був готовий зірватися з місця та битись на його боці.

Тоді Артеміда вийшла з тіні.

— Батьку, цей герой довго і завзято бився за нашу справу. Його розум затьмарений незгодами. Це слід урахувати.

Джейсон хотів було заперечити, але Артеміда спинила його поглядом. Її вираз обличчя був таким зрозумілим, наче вона говорила в його голові: «Дякую, напівбоже. Але не тисни. Я вблагаю Зевса, коли він заспокоїться».

— Ти маєш рацію, батьку, — продовжила богиня, — нам слід обговорити негайні питання, як ти і зазначив.

— Гея, — втрутилась Аннабет з очевидним бажанням змінити тему. — Вона прокинулась, так?

Зевс повернувся до неї. Повітряні молекули навколо Джейсона припинили дзижчати. Череп, таке відчуття, наче щойно дістали з микрохвильовки.

— Так, — відповів Зевс. — Кров Олімпу пролита. Вона повністю притомна.

— Та ви знущаєтесь! — поскаржився Персі. — Трохи забив носа і пробудив усю землю? Це нечесно!

Афіна надягла егіду на плече.

— Скаржитись на несправедливість — це те саме, що шукати винуватих, Персі Джексоне. Користі від цього жодної. — Вона схвально глянула на Джейсона. — У тебе обмаль часу. Гея прокидається у твоєму таборі.

Посейдон оперся на свій тризубець.

— На диво, Афіна має рацію.

— На диво? — обурилася Афіна.

— Чому Гея у таборі? — запитав Лео. — Персі забив носа тут.

— Чуваче, — промовив Персі, — по-перше, ти чув Афіну — не обвинувачуй мій ніс. По-друге, Гея — земля. Вона вискакує, де хоче. До того ж, вона сама сказала нам, що збирається це зробити. Що її перший пункт у плані — знищити табір. Питання в тому, як нам її зупинити?

Френк поглянув на Зевса.

— Е-е... пане, ваша високосте, а ви не можете вискочити з нами там? У вас є колісниці, і чарівні здібності, і таке інше.

— Так! — випалила Хейзел. — Ми перемогли велетнів разом за дві секунди. Ходімо усі разом...

— Ні, — рішуче промовив Зевс.

— Ні? — перепитав Джейсон. — Але, батьку...

Зевсові очі владно блиснули. Джейсон зрозумів, що сьогодні тиснути на батька вже не можна... а може, не тільки сьогодні, але й ще кілька наступних століть.

— Річ у пророцтві, — буркнув Зевс. — Коли Аполлон дозволив оракулу промовити Пророцтво Сімох, а Гея вирішила взяти на себе його тлумачення, Мойри сплели майбутнє таким чином, що можливі тільки певні наслідки. Вам, сімом напівбогам, призначено перемогти Гею. Для нас, богів, це неможливо.

— Я не розумію, — промовила Пайпер. — Який тоді сенс бути богом, якщо мусиш покладатися на дії слабких смертних?

Боги обмінялись похмурими поглядами. Але Афродіта ніжно розсміялась і поцілувала дочку.

— Люба моя Пайпер, гадаєш, ми самі не сушили голову над цим питанням упродовж тисячоліть? Але саме це нас пов’язує, підтримує наше вічне життя. Ви, смертні, потрібні нам не менш, ніж ми вам. Нехай як це дратує — це правда.

Френк ніяково засовався, наче скучив за подобою слона.

— То як нам вчасно дістатися до Табору Напівкровок? Знадобилися місяці на те, щоб дістатися Греції.

Вітри, промовив Джейсон. — Батьку, хіба ти не можеш звільнити вітри, щоб вони відправили наш корабель назад?

Зевс насупив брови.

— Я можу ляпасом відправити тебе на Лонг-Айленд. Е-е... це був жарт, чи погроза, чи...

— Ні. Я серйозно. Я можу ляпасом відправити твій корабель до Табору Напівкровок, але сила, потрібна для цього...

Занехаяний бог в уніформі механіка, що стояв біля зламаного трону, похитав головою.

— Мій малий Лео збудував гарний корабель, але він не витримає такого напруження. Він розвалиться на скіпки, щойно прибуде на місце, а то й раніше.

Лео підтягнув свій пояс.

— «Арго II» впорається. Йому треба тільки протриматися, поки ми не дістанемось дому. ГЦойно ми там опинимося, то залишимо корабель.

— Небезпечно, — попередив Гефест. — Можливо, згубно.

Ніка покрутила лавровий вінок на пальці.

— Перемога завжди небезпечна. І часто вимагає жертв. Ми з Лео Вальдезом це обговорили. — Вона вп’ялась очима в Лео.

Джейсону це зовсім не подобалося. Він пригадав гробовий вираз обличчя Асклепія, коли той оглянув Лео. «О, матінко. О, ясно...» Джейсон знав, чого коштуватиме їм перемога над Геєю. Він розумів ризик. Але хотів ризикувати сам, а не ставити під ризик Лео.

«У Пайпер є зілля, — сказав він собі. — Вона прикриє нас обох».

— Лео, — промовила Аннабет, — що Ніка має на увазі?

Лео відмахнувся від питання.

— Та як завжди. Перемога. Жертви. Бла, бла, бла. Дурня. Ми впораємось, народе. Ми повинні.

Джейсона охопило погане передчуття. Зевс мав рацію щодо одного: найгірше все ще попереду.

«Коли настане час обирати між бурею та полум’ям, — колись сказав йому Нот, південний вітер, — не впадай у відчай».

Джейсон зробив вибір.

— Лео має рацію. Усі на борт. Готуйтесь до останньої подорожі.