Кров Олімпу

XXVIII Джейсон

— Ненадійна річ ця отрута. — Кімополея помахала рукою — і каламутні хмари розступилися. — Іноді може вбити не тільки жертву, а й усіх навколо.

Не сказати, щоб Джейсон був у захваті від надійних способів убивства, але вирішив промовчати. Він розрізав сітку, звільнив Персі, поклав його біля стіни храму й огорнув повітряною оболонкою вентуса. Кисню залишалось небагато, але Джейсон сподівався, що його вистачить, аби очистити легені Персі від отрути.

Начебто подіяло. Персі зігнувся і почав блювати.

— Ох. Дякую.

Джейсон зітхнув з полегшенням.

— Ну й змусив ти мене понервувати, старий.

Персі закліпав мутними очима.

— Усе досі як у тумані. Але ти... ти пообіцяв Кім іграшкову фігурку?

Богиня нависла над ними.

— Саме так. І я сподіваюсь, що він дотримає слова.

— Дотримаю, — відповів Джейсон. — Коли ми переможемо, я подбаю про те, щоб усіх богів визнали. — Він поклав долоню на Персине плече. — Мій друг почав цю справу минулого літа. Він змусив Олімпійців пообіцяти, що вони приділятимуть таким, як ви, більше уваги.

Кім фиркнула.

— Ми знаємо, чого варті обіцянки Олімпійців.

— Саме тому я й закінчу цю роботу. — Джейсон не знав, звідки линуть ці слова, але усім серцем відчував, що вони правильні. — Я подбаю про те, аби всі боги вийшли із забуття. Вони отримають хмари, будиночки або, принаймні, вівтарі...

— Або колекційні картки, — запропонувала Кім.

— Авжеж. — Джейсон усміхнувся. — Я бігатиму від одного табору до іншого, поки все не буде зроблено.

Персі присвиснув.

— Це ж десятки богів.

— Сотні, — виправила Кім.

— Ну, що ж, — промовив Джейсон, — на це знадобиться деякий час. Але ти будеш першою на черзі, Кімополеє... богиня шторму, яка обезголовила велетня та врятувала наш похід.

Кім погладила своє медузяче волосся.

— Мене влаштовує. — Вона зиркнула на Персі. — Хоча однаково шкода, що я не побачу, як ти помираєш.

— Я часто це чую, — промовив Персі. — А як щодо нашого корабля?

— Досі цілий, — відповіла богиня. — Не в найкращому стані, але до Ділосу дістанетесь.

— Дякую, — промовив Джейсон.

— Еге, — погодився Персі. — І, повір, твій чоловік, Бріарей, чудовий хлопчина. Дай йому проявитися.

Богиня підняла свій диск.

— Не випробовуй долю, братику. У Бріарея п’ятдесят облич, і кожне з них потворне. У нього сотні рук, але він однаково робить усе через пень колоду.

— Гаразд, — Персі аж знітився. — Не буду.

Кім перевернула диск, на звороті якого виявилися ремінці, як на щиті, а потім закинула його на плечі, немов Капітан Америка.

— Я спостерігатиму за тобою. Полібот не марнословив, запевняючи, що твоя кров пробудить Матінку-Землю. Велетні мають твердий намір це зробити.

— Саме моя кров? — поцікавився Персі.

Усмішка Кім стала моторошнішою, ніж зазвичай.

— Я не оракул. Але я чула, що сказав тобі Фіней у Портленді. Доля попросить від тебе те, чого ти не зможеш віддати. Це коштуватиме тобі всесвіту. Ще настане день, коли ти муситимеш подивитись в обличчя своїй згубній ваді. Озирнися. Уся праця, божа чи людська, зрештою стає руїнами. Чи не легше залягти на дно разом із цією твоєю дівчиною?

Персі поклав долоню на Джейсонове плече і насилу підвівся.

— Юнона пропонувала мені це, коли я знайшов Табір Юпітера. Я дам тобі таку саму відповідь: я не тікаю, коли потрібен друзям.

Кім підняла долоні.

— Це і є твоя вада — неспроможність відступити. Я повернусь до морських глибин і дивитимусь, як розгорнеться ця битва. Ти, мабуть, знаєш, що сили океану теж у війні. Твоя подруга, Хейзел Левек, справила неабияке враження на морський народ та їхніх наставників, Афроса і Біфоса.

— Рибні поні, — буркнув Персі. — Вони не схотіли зустрічатися зі мною.

— Цієї миті вони б’ються за тебе, — промовила Кім, — намагаються утримати Геїних посіпак подалі від Лонг-Айленду. А щодо тебе, Джейсоне Грейс, твій шлях не легший, ніж у твого друга. На тебе чекають зрада і нестерпна скорбота.

Джейсон щосили намагався стримувати іскри. Він мав сумніви, що серце Персі витримає електрошок.

— Кім, ти сказала, що ти не оракул? А тобі чудово підійшла б ця робота. Ти вмієш наганяти тугу.

Богиня видала свій дельфінячий сміх.

— Який же ти кумедний, сину Юпітера. Сподіваюся, ти виживеш і переможеш Гею.

— Дякую, — відповів він. — Може, у тебе є якісь поради щодо того, як перемогти непереможну богиню?

Кімополея похитала головою.

— Але ж ти і сам знаєш відповідь. Ти — дитя неба, буря в твоїй крові. Первісного бога вже перемагали. Ти знаєш, про кого я кажу.

Нутрощі Джейсона скрутились дужче за вентуса.

— Уран, перший бог неба. Але це означає...

— Так. — Неземні риси обличчя Кім утворили вираз, що майже походив на співчуття. — Сподіваюсь, до цього не дійде. Якщо Гея прокинеться... твоє завдання буде нелегким. Але в разі перемоги не забудь про свою обіцянку, Понтифіку.

Джейсон не одразу перетравив її слова.

— Я не жрець.

— Ні? — Білі очі Кім блиснули. — До речі, твій слуга вентус хоче, щоб його звільнили. Він сподівається, що, на знак подяки за допомогу, ти відпустиш його, діставшись поверхні. І обіцяє не турбувати тебе втретє.

— Втретє?

Кім зробила паузу, наче прислуховуючись.

— Він сказав, що приєднався до шторму вгорі, щоб помститися. Але якби знав, яким сильним ти став після Великого Каньйону, то нізащо б не наблизився до корабля.

— Великий Каньйон... — Джейсон пригадав той день на відкритому майданчику, коли один недоумок-однокласник виявився вітряним духом. — Ділане? Це що жарт? Я дихаю Діланом?

— Так, — відповіла Кім. — Це його ім’я.

Джейсон здригнувся.

— Я відпущу його, щойно дістанусь поверхні. Жодних питань.

— Тоді прощавай, — промовила богиня. — І нехай Мойри тобі усміхнуться... якщо, звісно, виживуть.

Вони мусили йти.

У Джейсона закінчувалось повітря (Ділановітря — яка гидота!), і всі на «Арго II» напевно дуже хвилювались. Але Персі досі був слабким від отрути, тож вони присіли на кілька хвилин на краю розбитої золотої бані. Персі треба було передихнути... чи перековтнути, чи що там робить син Посейдона, коли він опиняється на дні океану.

— Дякую, старий, — промовив Персі. — Ти врятував мені життя.

— Ну, а навіщо ще потрібні друзі.

— Так, але, гм, син Юпітера рятує сина Посейдона на дні океану... Не заперечуєш, якщо подробиці залишаться між нами? Від мене ж не відчепляться потім.

Джейсон ошкірився.

— Зрозумів. Як почуваєшся?

— Краще. Зізнаюсь... Коли задихався в тій пастці, не міг припинити думати про Ахліс, богиню нещастя з Тартару. Я ледве не вбив її отрутою. — Він затремтів. — Відчуття були приємні, але в поганому сенсі. Якби Аннабет не спинила мене...

— Але спинила. Це ще одна річ, яку друзі роблять одне для одного.

— Еге... Річ у тому, що, коли я задихався, я все думав: це відплата за Ахліс. Мойри хочуть, щоб я помер так само, як намагався вбити ту богиню. І... якщо чесно, якась частина мене відчувала, що я заслужив цього. Через це я не намагався оволодіти велетневою отрутою і вивести її з себе. Тобі це, мабуть, здається якимсь безглуздям.

Джейсон повернувся думками до Ітаки, коли впав у розпач після зустрічі з духом мами.

— Ні. Гадаю, я тебе розумію.

Персі придивився до його обличчя. Але Джейсон більше нічого не сказав. Син Посейдона змінив тему.

— Що Кім мала на увазі, говорячи про перемогу над Геєю? Ти згадав Урана...

Джейсон втупив очі в мул, що кружляв між колонами старого палацу.

— Небесний бог... титани перемогли його, коли закликали вниз, на землю. Виманили з рідних володінь, напали із засідки, схопили та порізали на шматки.

У Персі зробився такий вигляд, наче до нього поверталась нудота.

— І як нам це зробити з Геєю?

Джейсон пригадав рядок з пророцтва: «У полум’ї чи бурі світ гине знову». Тепер він розумів, що це означає... але якщо він має рацію, Персі не зможе допомогти. Ба більше, його допомога може тільки все ускладнити.

«Я не тікаю, коли потрібен друзям», — сказав Персі.

«І це твоя вада, — застерегла Кім, — неспроможність відступити».

Сьогодні двадцять сьоме липня. За п’ять днів Джейсон дізнається, чи правильні його здогадки.

— Спочатку Ділос, — промовив він. — Аполлон і Артеміда можуть щось порадити.

Персі кивнув, хоч, здавалось, не дуже вдовольнився такою відповіддю.

— Чому Кімополея назвала тебе Понтіаком?

Джейсон так розсміявся, що аж стало легше дихати.

— Понтифіком. Це означає «жрець».

— А. — Персі нахмурився. — Однаково схоже на назву автівки: «Новенький Понтифік XLS». То що, ти тепер носитимеш комірець та благословлятимеш людей?

— Та ні. У римлян був Великий Понтифік, який стежив за усіма пожертвуваннями і таке інше, щоб запевнитись, що жодний з богів не розгнівається. Те, що я запропонував зробити... гадаю, це і справді звучить як робота понтифіка.

— Тобто ти серйозно? Ти справді збираєшся спорудити вівтарі для всіх молодших богів?

— Так. Ніколи про це не думав, але мені чимось подобається ця думка: мешкати то в одному, то в іншому таборі... якщо, ну, ми переживемо наступний тиждень і обидва табори існуватимуть. Те, що ти минулого року зробив на Олімпі, коли відмовився від безсмертя і натомість попросив богів поводитися чемно... це було шляхетно, старий.

Персі крякнув.

— Повір мені, іноді я шкодую про це: «О, ти відмовляєшся від нашої пропозиції? Гаразд, нема питань! БАЦ! Втрачай пам’ять! І гайда в Тартар!»

— Ти вчинив так, як належить герою. Я захоплююсь цим учинком. Найменше, що я можу зробити, якщо ми виживемо, продовжити твою справу — запевнитись, що всі боги отримали визнання. Хтозна? Можливо, якщо боги краще ладнатимуть, виникатиме менше отаких війн?

— Було б непогано, — погодився Персі. — Знаєш, ти маєш якийсь інший вигляд... у хорошому сенсі. Рана ще болить?

— Рана... — Джейсон так захопився бійкою з велетнем і розмовами з богинею, що зовсім забув про свою рану, хоч лише годину тому помирав від неї у лазареті.

Джейсон підняв футболку і стягнув бинти. Ані диму. Ані крові. Ані шраму. Ані болю.

— Вона... зникла, — ошелешено промовив він. — Я почуваюсь цілковито здоровим. Що за чортівня?

— Ти переміг її, старий! — Персі розсміявся. — Ти знайшов власні ліки.

Джейсон замислився. Може, так і є. Може, тільки й треба було, що забути про свій біль та допомогти друзям.

Або його зцілило рішення вшановувати богів в обох таборах — відкрило йому шлях у майбутнє. Римлянин чи грек... різниця не суттєва. Його родина просто зросла, як він сказав привидам в Ітаці. І тепер Джейсон бачив своє місце у цій родині. Він дотримає слова, даного богині шторму. Тож меч Майкла Варуса втратив своє значення.

Помри римлянином.

Ні. Якщо він помре, то помре сином Юпітера, дитям богів — кров’ю Олімпу. Але його не принесуть у жертву... принаймні не без бою.

— Ходімо. — Джейсон ляснув друга по спині. — Дізнаємося, як там наш корабель.