Кров Олімпу

XVII Пайпер

Пайпер і гадки не мала, як важко знайти смертельну отруту.

Вони з Френком весь ранок прочісували порт Пілоса. Френк відмовився брати із собою ще когось окрім неї, гадаючи, що чаромовство може стати в пригоді проти його родичів-перевертнів.

Та виявилось, що більше знадобився її меч. За короткий час вони встигли вбити лестригона в пекарні, побитись із велетенським бородавником на майдані та перемогти зграю стимфалійських птахів, влучивши в них овочами з рога достатку Пайпер.

Вона була рада робити бодай щось. Це відволікало її від думок про вчорашню розмову із матір’ю — про те похмуре майбутнє, про яке Афродіта попросила її нікому не розповідати...

Тим часом найбільшим для Пайпер випробуванням у Пілосі стала розвішена містом реклама нового батькового фільму. На плакатах було написано грецькою, але Пайпер знала, що там: «ТРІСТАН МАКЛІН У РОЛІ ДЖЕИКА СТІЛА У ФІЛЬМІ “ПІДПИС КРОВ’Ю”».

Боги, яка жахлива назва! Завдяки ролі Джека Стіла батько зажив неймовірної слави, але Пайпер шкодувала про той день, коли він підписав контракт. От тепер він хизується на плакаті: розірвана футболка відкриває бездоганний прес (який сором, тату!), в обох руках по автомату Калашникова, а на точеному обличчі — розпусна усмішка.

На іншому кінці світу, у найменшому та найбільш віддаленому від цивілізації містечку, на неї чекав батько. Пайпер була засмученою, розгубленою, роздратованою і сумувала за домом. Усе водночас. Життя не стояло на місці, що тут, що в Голівуді. Поки її тато вдавав, ніби рятує світ, вона з друзями насправді мусила це робити. Через вісім днів, якщо Пайпер не вдасться здійснити задум Афродіти... Ну, словом, більше не буде ані фільмів, ані кінотеатрів, ані людей.

Приблизно о першій після полудня Пайпер нарешті скористалась чаромовством. Вона поговорила з давньогрецьким духом у пральні (за шкалою химерних розмов від одного до десяти ця, безперечно, заслуговувала на одинадцятку!) і дізналася, як дістатись до стародавньої фортеці, де мали зависати перевертні-нащадки Періклемена.

Після виснажливого блукання островом у полуденну спеку вони нарешті знайшли у скелі на узбережжі печеру. Френк наполіг на тому, аби Пайпер почекала його у знизу, поки він розвідає обстановку.

Дівчина була не у захваті від цього плану, але покірно залишилась стояти на пляжі, мружачись на вхід до печери та сподіваючись, що не завела Френка у пастку.

Позаду неї вузька смужка піску обіймала підніжжя пагорбів. Розтягнувшись на підстилках, засмагали на сонці люди. Малеча плескалась у хвилях. Заманливо блищало синє море.

Пайпер закортіло прокотитись на дошці по цих хвилях. Вона пообіцяла навчити серфінгу Хейзел та Аннабет, якщо вони коли-небудь завітають до Малібу... і якщо Малібу ще існуватиме після першого серпня.

Вона поглянула на вершину скелі. Над гребнем косились руїни старовинного палацу. Пайпер не була певна — чи це частина укриття перевертнів, чи ні. На парапетах не було жодного руху. Вхід до печери був приблизно на сімдесят футів нижче, у поверхні скелі — чорне коло у жовтувато-білому камінні, схоже на отвір стругачки для олівців.

Печера Нестора — так назвав її привид з пральні. За його словами, античні царі Пілоса зберігали тут свої скарби у важкі часи. Також привид стверджував, що Гермес одного разу сховав у печері вкрадену в Аполлона худобу.

Корови.

Пайпер здригнулась. Коли вона була зовсім маленькою, вони з татом проїжджали повз м’ясозаготівельний завод у Чіно. Того смороду вистачило, щоб зробити з неї вегетаріанку. Відтоді від самої лише думки про корів їй ставало зле. А знайомство з покровителькою рогатої худоби Герою, венеціанськими катоблепасами та зображеннями моторошних мертвих корів у Домі Аїда усе тільки погіршили.

Пайпер тільки-но подумала, що Френка вже довго немає, коли він вийшов з печери. Біля нього стояв високий сивий чоловік у білій лляній сорочці та світло-жовтій краватці. Старий вклав у Френкові руки маленький блискучий предмет, схожий на камінець або уламок скла. Вони з Френком обмінялись парою слів. Френк серйозно кивнув, і чоловік, перетворившись на чайку, полетів геть.

Френк обережно закрокував стежкою до Пайпер.

— Я знайшов їх, — промовив він.

— Я помітила. Усе гаразд?

Френк припав очима до чайки, яка летіла назустріч обрію.

Його коротке волосся стояло сторч, наче стріла, що надавало погляду навіть більшої напруженості. Римські значки — мурована корона, центуріонська та преторська ознаки — блищали на комірі футболки. Витатуювані літери зі схрещеними списами Марса похмуро виділялись на денному світлі.

Новий одяг личив Френку. Велетенський бородавник добряче замазав новоспеченого претора слизом, тож Пайпер улаштувала йому екстрений похід пілоськими крамницями. Тепер він був у нових чорних джинсах, м’яких шкіряних чоботах та темно-зеленій футболці, що бездоганно йому пасувала. Френк дещо соромився нової футболки. Він звик приховувати свою повноту під мішкуватим одягом, але Пайпер запевнила його, що більше не варто через це хвилюватися. Після несподіваного перетворення у Венеції, Френк став більш підтягнутим.

— Ти не змінився, Френку, — сказала вона йому. — Ти тільки більше став собою.

Добре, що Френк Чжан залишився милим та тихим, як раніше. Інакше поряд з ним було б страшнувато.

— Френку? — м’яко промовила вона.

— Так, вибач. — Він перевів погляд на неї. — Мої, ну... кузени, чи як їх називати... вони живуть тут багато поколінь, усі нащадки аргонавта Періклемена. Я розповів їм свою історію, як Чжани прийшли з Греції до Риму, а потім до Китаю і нарешті до Канади. А ще про духа-легіонера з Дому Аїда, який сказав мені навідати Пілос. Вони... вони наче й не здивувались. Сказали, що таке вже траплялось, давно загублені родичі повертались додому.

Пайпер відчула засмучення у його голосі.

— Ти сподівався на щось інше?

Френк знизав плечима.

— Більш теплого прийому. Може, повітряних кульок. Не знаю. Бабуся сказала, що я зімкну коло — вкрию славою родину і таке інше. Але кузени... вони поставились до мене якось холодно і непривітно, наче були не раді моїй присутності. Гадаю, їм не подобається, що я син Марса. І те, що я китаєць. Мабуть, друге їм сподобалось навіть менше.

Пайпер люто поглянула в небо. Чайка давно зникла десь за обрієм, що, мабуть, було на добре. Інакше Пайпер би не втрималась і збила птаха шматком шинки.

— Якщо твої кузени так уважають, вони ідіоти. Вони не знають, який ти чудовий.

Френк тупцювався на місці.

— Вони стали трохи привітнішими, коли я сказав, що тільки проїздом тут. Дали мені подарунок на прощання.

Він розгорнув долоню. Там, поблискувала металева пляшечка, не більша за піпетку.

Пайпер придушила бажання відсахнутися.

— Отрута?

Френк кивнув.

— Тут її називають пілоською м’ятою. Рослина начебто виросла з крові німфи, яка померла на горі неподалік у стародавні часи. Я не дізнавався подробиць.

Пляшечка була такою крихітною... Пайпер боялась, що її не вистачить. Зазвичай, вона не шкодувала про нестачу смертельної отрути, та й гадки не мала, як та допоможе створити так зване цілюще зілля, про яке згадала Ніка. Але якщо зілля справді було здатне обманути смерть, Пайпер хотіла наварити на шістьох — по дозі на кожного з друзів.

Френк покрутив пляшечку на долоні.

— Шкода, що тут немає Вітеллія Ретикулія.

Пайпер здалось, що вона не розчула.

— Що там куля?

На Френковому обличчі проблиснула усмішка.

— Гай Вітеллій Ретикулій, хоча ми іноді й самі називали його Кулею. Це один з ларів П’ятої Когорти. Здебільшого смішив народ, але його батьком був Асклепій, бог медицини. Якщо хтось і розуміється на цілющих зіллях...

— Бог медицини нам не завадить, — замріяно промовила Пайпер. — Це краще, ніж зв’язана, галаслива богиня перемоги на борту.

— Та тобі ще пощастило. Моя каюта найближча до стайні. Я щоночі слухаю, як вона верещить: «ПЕРШЕ МІСЦЕ АБО СМЕРТЬ! П’ЯТІРКА З МІНУСОМ — НЕПРОХІДНИЙ БАЛ!» Лео серйозно треба придумати щось краще за мою стару шкарпетку.

Пайпер здригнулась. Вона досі не розуміла, яка користь від того, що вони полонили богиню. Що швидше вони позбудуться Ніки, то краще.

— А твої кузени... Вони дали яку-небудь пораду щодо того, що чекає на нас попереду? Закутий бог, який, начебто, у Спарті?

Френкове обличчя спохмурніло.

— Так. Боюсь, у них були якісь думки з цього приводу. Ходімо на корабель, і я розповім вам про все.

Пайпер не відчувала ніг. Вона подумала було попросити Френка перетворитись на орла та понести її, але перш ніж устигла запитати, почула позаду чиїсь важкі кроки по піску.

— Вітаю, шановні туристи! — Похилого віку рибалка в білому капітанському капелюсі та з повним ротом золотих зубів осліпив їх усмішкою. — Бажаєте прокотитись на човні? Дуже дешево!

Він вказав на берег, де очікував ялик з підвісним мотором.

Пайпер відповіла йому усмішкою. Вона дуже раділа, коли місцеві розуміли її рідну мову.

— Так, коли ваша ласка, — промовила вона, вклавши в голос чари. — І було б чудово, якби ви підвезли нас до одного особливого місця.

Капітан ялика зупинився біля «Арго II», що стояв на якорі за чверть милі від берега. Пайпер вклала пачку євро в капітанові долоні.

Так, вона використовувала чаромовство на смертних, намагаючись бути чесною та обережною. Крадіжки «БМВ» з автоцентрів залишились у минулому.

— Дякую, — промовила вона. — Якщо хтось питатиме, ви провезли нас навколо острова та показали пам’ятні місця, а потім висадили біля пілоської пристані. Ви не бачили жодних воєнних кораблів.

— Жодних воєнних кораблів, — погодився капітан. — Дякую, гарні американські туристи!

Вони піднялись на борт «Арго II». Френк ніяково усміхнувся до неї.

— Ну... приємно було побитись з велетенськими бородавниками пліч-о-пліч.

Пайпер розсміялась.

— Навзаєм, пане Чжане.

Вона стиснула Френка в обіймах, через що той аж зашарівся. Ну не могла вона його не любити. Не тільки тому, що Френк був добрим та уважним хлопцем Хейзел. Щоразу, коли Пайпер бачила на ньому преторську ознаку, їй хотілось подякувати йому за те, що він не побоявся і взяв на себе таку відповідальність. Френк позбавив Джейсона важкого тягаря та подарував йому свободу обрати новий шлях (Пайпер сподівалася на це)... авжеж, якщо всі вони переживуть наступні вісім днів.

Команда зібралась на негайну нараду на носовій частині корабля — здебільшого через те, що Персі пильнував за велетенським червоним морським змієм, який плавав удалечині.

— Ну й червона ж звірина, — пробурмотів Персі. — Може, вона зі смаком вишні?

— Ну так пливи і з’ясуй, — промовила Аннабет.

— Е, ні!

— Одним словом, — почав Френк, — якщо вірити моїм пілоським кузенам, закутий у Спарті бог — мій тато... ну, тобто Apec, а не Марс. Виявляється, спартанці збудували у своєму місті його статую в кайданах, щоб дух війни ніколи їх не залишав.

— Ці-і-каво, — протягнув Лео. — Ну і скажені були ці спартанці. Хоча у нас у трюмі зв’язана Вікторія, тож напевно не нам їх судити.

Джейсон сперся на носову балісту.

— Тоді вперед до Спарти. Але як серцебиття закутого бога допоможе нам знайти зілля від смерті?

З напруженого обличчя Джейсона Пайпер зрозуміла, що йому досі дошкуляє біль. Вона пригадала, що сказала їй Афродіта: «Річ не тільки в рані, моя люба. Він мучиться через жахливу правду, яку побачив в Ітаці. Якщо бідолаха не збереться з силами, правда зжере його живцем».

— Пайпер? — звернулася Хейзел.

Пайпер засіпалась.

— Вибач, що?

— Я запитала про видіння, — повторила Хейзел. — Ти казала що, бачила щось у лезі кинджала.

— Ну... так.

Пайпер неохоче дістала Катоптріс із піхов. Після того як вона встромила його у груди Хіоні, видіння стали похмурішими та жорстокішими; у кинджала наче було живе серце, що тепер вкрилось кригою. Вона бачила орлів, які вирували над Табором Напівкровок. Земляні лавини, що знищили Нью-Йорк. Сцени з минулого: її батько, побитий і зв’язаний, на горі Діабло; Джейсон і Персі б’ються з велетнями в Колізеї; річний бог Ахелой тягнеться до неї, благаючи повернути відрізаний нею ріг.

— Я... — Вона намагалася опанувати себе. — Зараз я нічого не бачу. Але одне видіння з’являється дуже часто. Я та Аннабет ідемо серед руїн...

— Руїни! — Лео потер долоні. — Оце вже розмова. Скільки ж цих руїн у Греції?

— Тихо, Лео, — дорекла йому Аннабет. — Гадаєш, це Спарта, Пайпер?

— Можливо. Словом... раптом ми опиняємось у темному місці, схожому на печеру. Дивимось на бронзову статую воїна. Я торкаюсь обличчя статуї — і навколо нас здіймаються язики полум’я. От і все.

— Полум’я. — Френк насупив брови. — Не подобається мені це видіння.

— Мені теж. — Персі поглядав одним оком на морського змія, який досі звивався серед хвиль приблизно за сотню ярдів від порту. — Якщо статуя палить людей, треба відправити Лео.

— Я теж тебе люблю, старий.

— Ти знаєш, що я мав на увазі. На тебе не діє вогонь. Або, дай мені кілька тих крутих водяних гранат, і я сам піду. Мені вже доводилось мати справу з Аресом.

Аннабет задумливо поглянула на узбережжя Пілоса, що вже починало віддалятися.

— Якщо у видінні були ми з Пайпер, то нам і слід іти. Усе буде гаразд. Завжди можна якось надурити смерть.

— Не завжди, — застережливо промовила Хейзел.

Оскільки вона була єдиною з групи, хто справді помер та повернувся, зауваження вийшло дуже похмурим.

Френк показав пляшку з пілоською м’ятою.

— А як щодо цього? Я сподівався, що після Дому Аїда ми облишили пити отруту.

— Ретельно сховай її у трюмі, — відповіла Аннабет. — Поки що це все, що ми можемо. Щойно розберемось із закутим богом, вирушимо до Ділосу.

— Прокляття Ділосу, — пригадала Хейзел. — Весело звучить.

— Сподіваюсь, Аполлон там, — промовила Аннабет. — Ділос його рідний острів. Він бог медицини. Щось нам точно порадить.

Пайпер пригадала слова Афродіти: «Ти повинна звести міст між римлянами та греками, дитя моє. Ані вогонь, ані буря не переможуть без тебе».

Афродіта попередила її про те, що має статись, та розповіла, як зупинити Гею. Та чи достане їй хоробрості... Цього Пайпер не знала.

Вишневий морський змій видмухнув пару.

— Так, він безперечно нами зацікавився, — вирішив Персі. — Мабуть, слід піднятись у повітря на деякий час.

— Слухаюсь, командоре! — випалив Лео. — Фестусе, зроби ласку!

Бронзова голова дракона заскрипіла та заклацала. Корабельний двигун загудів. Весла піднялись і розгорнулись у лопаті з таким звуком, наче відкрилось дев’яносто парасольок водночас. «Арго II» відірвався від води.

— Вранці будемо у Спарті, — оголосив Лео. — І не забудьте завітати до їдальні ввечері, бо шеф Лео готує свої славетні запальні тако з тофу!