Кров Олімпу

XXXV Лео

Таємний вхід Лео помітив одразу.

— Оце краса. — Він спрямував корабель до руїн Епідавра.

«Арго II» був не в найкращому стані, але Лео за одну ніч роботи таки зміг підняти його в небо. Думка про те, що наступного ранку настане кінець світу, дуже його надихала.

Він полагодив весла. Залив води з Стіксу в самофланж. Напоїв Фестуса його улюбленим напоєм — сумішшю моторної оливи та соусу табаско. Навіть Буфорд намагався допомогти. Диво-стіл з гуркотом носився по трюму, тоді як його голографічний міні-Хедж волав: «ТРИДЦЯТЬ ВІДЖИМАНЬ!», — щоб підбадьорити двигун.

Нарешті вони зависнули над стародавнім храмом бога медицини Асклепія. Лео сподівався, що тут вони нарешті знайдуть цілюще зілля, а ще, може, амброзію, нектар та трохи «Фонзіс», бо корабельні припаси вже майже вичерпалися.

Поруч із ним, на шканцях, стояв Персі та визирав через перила.

— І ще нові руїни, — зазначив він.

Його обличчя досі було зеленуватим від підводного отруєння, але він уже рідше бігав до вбиральні. Через нього та хитавицю Хейзел протягом кількох минулих днів на борту неможливо було знайти вільний туалет.

Аннабет вказала на споруду у формі диска приблизно за п'ятдесят ярдів від лівого борту.

— Там.

Лео усміхнувся.

— Саме так. Погляньте-но, архітекторка знає свою справу.

Решта команди оточила їх.

— На що дивимось? — запитав Френк.

— А, сеньйоре Чжан, — промовив Лео, — пам'ятаєш, як ти сказав мені: «Лео, ти єдиний справжній геній серед напівбогів»?

— Здається, я такого не казав.

— Що ж, виявляється, існують інші справжні генії! Тому що один із них зробив цей витвір мистецтва внизу.

— Це кам’яне коло, — промовив Френк. — Швидше за все, фундамент старого храму.

Пайпер похитала головою.

— Ні, це не просто фундамент. Погляньте на заглиблення, висічені навколо краю.

— Схожі на зубці шестерень, — помітив Джейсон.

— А ці концентричні кола... — Хейзел вказала на центр споруди, де кам’яні стіни утворювали щось, схоже на яблуко мішені. — Візерунок нагадує мені кулон Пасифаї: символ Лабіринту.

— Гм. — Лео насупив брови. — Ну, я так не вважаю. Але подумайте як механіки. Френку, Хейзел... де ви ще бачили такі кільця?

— У лабораторії під Римом, — промовив Френк.

— Архімедів замок на дверях, — пригадала Хейзел. — Там теж були концентричні кола.

Персі фиркнув.

— Хочете сказати, що це величезний кам’яний замок? Він не менше п'ятдесяти футів у діаметрі.

— Гадаю, Лео має рацію, — промовила Аннабет. — За античних часів храм Асклепія був чимось на кшталт головної лікарні Греції. Усі йшли сюди за найкращим лікуванням. На поверхні було ціле велике місто, але вважається, що головна діяльність відбувалась під землею. Там верховні жреці лікували найтяжчі захворювання. Це був супермагічний лазарет, дістатись якого можна було тільки таємним тунелем.

Персі почухав вухо.

— Отже, якщо ця велика кругла штука — замок, то де нам шукати ключ?

— Про це я давно подбав, Аквамене, — промовив Лео.

— Так, ніколи не називай мене Акваменом. Це навіть гірше за водяника.

Лео повернувся до Пайпер і Джейсона.

— Пам’ятаєте, я розповідав, що будую велетенську Архімедову руку-хапалку?

Джейсон здійняв брову.

— Я вважав, ти жартуєш.

— О, друже мій, я ніколи не жартую про велетенські хапалки! — Лео потер долоні від збудження. — Час рибалити!

Порівняно з іншими корабельними модифікаціями, хапалка була дитячою забавкою. За Архімедовим задумом, вона мала вихоплювати з води ворожі кораблі, але Лео придумав їй нове застосування.

Син Гефеста став за контрольну консоль, відчинив передній люк у корпусі та висунув механічну руку назовні. Джейсон літав за бортом і скеровував його криками.

— Ліворуч! Ще кілька дюймів... так! Гаразд, опускай. Ще трохи. Досить.

Користуючись трекпадом і поворотною платформою, Лео розкрив металеву клішню. Зубці опустились у виїмки круглої споруди. Він перевірив повітряні стабілізатори і подивився на вид з камери на хапалці.

— Гаразд, подружко. — Лео погладив Архімедову сферу, вбудовану в штурвал. — Тепер усе на тобі.

Він увімкнув сферу.

Хапалка закрутилась, наче штопор. Зовнішнє кам’яне кільце зі скреготом та гуркотом почало обертатись, але, на щастя, не розкололось. Потім клішня від’єдналась, закріпилась на другому кільці та повернулась у протилежному напрямку.

Пайпер, яка стояла поруч із Лео біля монітора, поцілувала його в щоку.

— Працює! Лео, ти неперевершений.

Лео ошкірився. Він хотів було бовкнути щось про свою неперевершеність, але пригадав задум, яким поділився з Хейзел і Френком... І той факт, що після завтрашнього дня, напевно, ніколи більше не побачить Пайпер. Жарт наче застряг у горлі.

— Так, еге... дякую, Королево Краси.

Знизу обернулось останнє кільце і зупинилось з гучним пневматичним шипінням. Уся п’ятдесятифутова панель, наче телескоп, витягнулась у гвинтові сходи.

Хейзел голосно зітхнула.

— Лео, я навіть звідси відчуваю щось дуже лихе там унизу. Щось... велике і небезпечне. Ти впевнений, що не хочеш, аби я пішла з вами?

— Дякую, Хейзел, але ми впораємось. — Він поплескав Пайпер по спині. — Ми з Пайпер і Джейсоном — фахівці з усього великого та небезпечного.

Френк простягнув пляшку з пілоською м’ятою.

— Не розбий.

Лео із серйозним виглядом кивнув.

— Не розбити пляшку зі смертельною отрутою. Добре, що ти сказав. Сам би я нізащо не здогадався.

— Стули пельку, Вальдез. — Френк стиснув його у ведмежих обіймах. — І будь обережним.

— Ребра, — пискнув Лео.

— Вибач.

Аннабет і Персі побажали їм удачі, а потім Персі перепросив і помчав до вбиральні.

Джейсон викликав вітри і відніс Пайпер та Лео на землю.

Гвинтові сходи простягалися на шістдесят футів під землю, перш ніж врізались у кімнату, не меншу за Дев’ятий Бункер — що, до речі, був величезним.

Відполіровані білі кахлі на стінах і підлозі так добре відбивали світло Джейсонового меча, що Лео навіть не знадобилося викликати вогонь. Низки довгих кам’яних лав займали майже весь простір; це нагадало Лео величезні церкви, що весь час рекламували у Г’юстоні. У дальньому кінці кімнати, де мусив би стояти вівтар, біліла десятифутова статуя з чистого алебастру — молода жінка в білій туніці, з безтурботною усмішкою на обличчі. Однією рукою вона здіймала чашу, над вінцями якої схилилася золота змія, так наче збиралась пити.

— От і велика та небезпечна, — припустив Джейсон.

Пайпер оглянула кімнату.

— Тут ночували пацієнти. — Луна від її голосу дещо різала вуха. — Уважалось, що Асклепій прийде до них уві сні та розповість, які ліки шукати.

— Звідки ти це знаєш? — поцікавився Лео. — Аннабет розповіла?

Пайпер здавалась ображеною.

— Я теж читаю. Ця статуя — Гігея, дочка Асклепія. Богиня здоров’я. Звідси й утворилося слово гігієна.

Джейсон підозріло придивився до статуї.

— А до чого змія та чаша?

— Ну, цього не знаю, — визнала Пайпер. — Але у давні часи це місце — Асклепейон — було не тільки лікарнею, а й медичною школою. Тут навчались усі найкращі лікарі-жреці. Вони вклонялися і Асклепію, і Гігеї.

Лео кортіло відповісти: «Гаразд, чудова екскурсія. Ходімо назад».

Тиша, блискучі білі кахлі, моторошна усмішка на обличчі Гігеї... від усього цього у Лео повзли мурашки по спині. Але Джейсон з Пайпер рушили просто до статуї, тож він вирішив піти за ними.

Лави були всипані старими журналами: «Дитячі розваги. Осінь, 20 р. до н. е.»; «Щотижневик Гефест-ТБ: Остання вагітність Афродіти»; «Асклепїїв журнал: Десять простих порад, щоб отримати більше користі від п’явок!»

— Це приймальна, — буркнув Лео. — Ненавиджу приймальні.

Там і тут на підлозі лежали купки пилу та розкидані кістки, що були не дуже підбадьорливим показником середнього часу очікування.

— Подивіться. — Джейсон кудись вказав. — Ці вивіски були тут, коли ми зайшли? І ці двері?

Лео сумнівався. На стіні праворуч від статуї, над зачиненими металевими дверима, висіли два електронних табло. На верхньому було написано:

Лікар: Ув'язнений.

На нижньому:

Зараз обслуговується: 0000000.

Джейсон примружився.

— Я не бачу так далеко. «Лікар...»

— Ув’язнений, — промовив Лео. — Аполлон попередив мене, що Асклепій під вартою. Зевс не хоче, аби він ділився медичними таємницями чи щось таке.

— Двадцять баксів та коробка «Несквік» на те, що статуя — вартовий, — промовила Пайпер.

— Я, мабуть, відмовлюсь від цього парі. — Лео глянув на найближчу купку пилу, що досі очікувала на прийом. — Ну... гадаю, треба взяти номерок.

У велетенської статуї були інші плани.

Коли друзі наблизилися до неї футів на п ять, вона повернула голову і подивилась на них. Вираз обличчя не змінився. Губи не поворухнулись. Але звідкись згори донісся голос і залунав на всю кімнату.

— Вам призначено?

Пайпер не вагалась.

— Добридень, Гігеє! Нас направив Аполлон. Нам треба зустрітись з Асклепієм.

Алебастрова статуя зійшла з п’єдесталу. Вона здавалась механічною, але Лео не чув шуму деталей усередині. Щоб запевнитись, він мав доторкнутись до неї, але йому не хотілось навіть наближатись.

— Гаразд. — Статуя так само усміхалася, хоча голос у неї вочевидь був незадоволений. — Дозвольте зробити копії ваших страхових карток?

— Е-е, ну... — Пайпер запнулась. — Ми не взяли їх із собою, але...

— Немає страхових карток? — Статуя похитала головою. На всю кімнату залунало роздратоване зітхання. — Я так розумію, про підготовку до прийому теж не йдеться. Ви ретельно вимили руки?

— Ну... так? — промовила Пайпер.

Лео подивився на свої долоні, що, як завжди, вкривав шар мастила та кіптяви. Він сховав їх за спину.

— Ви в чистій білизні?

— Слухайте, жіночко, — промовив Лео, — це вже нечемно.

— До лікаря завжди треба приходити у чистій білизні, — докорила Гігея. — Боюсь, ви розносите хвороби. Ви повинні пройти санобробку, перш ніж ми зможемо продовжити.

Золота змія витягнулась і звалилась з її руки, а потім підняла голову і зашипіла, блискаючи шаблеподібними іклами.

— Е-е... розумієте, — промовив Джейсон, — наше медичне страхування не покриває санобробок з участю величезних змій. Дідько.

— О, це несуттєво, — запевнила його Гігея. — Санобробка надається всім пацієнтам. Вона безкоштовна!

Змія ринула вперед.

Лео мав неабиякий досвід в ухилянні від механічних чудовиськ, і дякувати богам, бо золота змія була швидкою. Він відскочив убік — і гострі ікла промайнули в дюймі від його голови. Лео перекотився і підвівся, руки спалахнули вогнем. Коли змія напала знову, він висадив полум’я їй в очі, через що вона смикнулась ліворуч і грюкнулась об лаву.

Пайпер і Джейсон узялись за Гігею. Вони рубанули статую по колінах і повалили її, наче різдвяну ялинку. Алебастрова голова теж стукнулась об лаву. Кубок розплескав по підлозі шиплячу кислоту. Джейсон і Пайпер кинулись добивати Гігею, але перш ніж вони встигли вдарити, відрубані ноги статуї притягнулись до колін, наче намагнічені. Богиня підвелась, досі усміхаючись.

— Неприйнятно, — промовила вона. — Лікар не прийме вас, поки ви не пройдете належної санобробки.

Вона змахнула чашею убік Пайпер, але та відстрибнула геть, і кислота розплескалась по сусідніх лавах, перетворюючи каміння на шиплячі хмари пари.

Тим часом змія отямилася. Розплавлені очі якимсь чином самі собою полагодились. Морда витягнулась і походила на броньований капот автомобіля.

Змія стрибнула на Лео, який нахилився і спробував схопити її за шию, та це було так само, як ловити наждаковий папір, що летить зі швидкістю шістдесят миль на годину. Змія проскочила повз, а її шорстка металева шкіра залишила на долонях Лео криваві подряпини.

Однак, доторкнувшись до змії, Лео остаточно позбувся сумнівів. Вона таки була машиною. Він відчув механізм її роботи. Якщо статуя Гігеї працювала за схожим принципом, у них був шанс...

На протилежному кінці кімнати Джейсон відірвався від землі та відрубав богині голову.

На жаль, голова одразу повернулася на своє місце.

— Неприйнятно, — спокійно промовила Гігея. Втрачати голову шкідливо для здоров’я.

— Джейсоне, сюди! — заволав Лео. — Пайпер, виграй нам трохи часу!

Пайпер зиркнула на нього, мовляв: «Легко сказати!»

— Гігеє! — загорланила вона. — У мене є страховка!

Це привернуло увагу богині. Навіть золота змія поглянула на Пайпер так, наче страховка була якимсь смачним гризуном.

— Страховка? — збуджено перепитала статуя. — Хто її забезпечує?

— Е... «Синя Блискавка». Картка зі мною. Хвилинку.

Вона почала демонстративно нишпорити по кишенях. Змія підповзла ближче, аби подивитись.

Джейсон, задихаючись, підбіг до Лео.

— Що придумав?

— Нам їх не знищити, — промовив Лео. — Їх сконструювали так, щоб вони могли самостійно ремонтуватися. Вони, наче застраховані проти будь-яких пошкоджень.

— Приголомшливо. Як бути?

— Пам'ятаєш старий ігровий автомат Хірона?

Джейсонові очі округлились.

— Лео... це не «Маріо».

— Але принцип схожий.

— Режим ідіота?

Лео ошкірився.

— Мені треба, щоб ви з Пайпер їх відволікали. Я перепрограмую змію, а потім Катюшу.

— Гігею.

— Та байдуже. Готовий?

— Ні.

Лео з Джейсоном кинулись до змії.

Гігея ставила Пайпер безліч запитань про здоров’я.

— «Синя Блискавка» — це медична організація? Який страховий внесок? Хто твій дільничний бог?

Поки Пайпер імпровізувала з відповідями, Лео вскочив змії на спину. Тепер він знав, що саме шукає. Якоїсь миті плазун його навіть не помічав. Лео відірвав кришку біля зміїної голови, міцно вчепився ногами і, попри біль та липку кров на долонях, почав мудрувати над електропроводкою.

Джейсон стояв поруч, готовий до бою, але змія здавалась поглинутою труднощами Пайпер зі страховим покриттям «Синьої Блискавки».

— Потім медсестра сказала, що я маю зателефонувати у сервісний центр, — повідомила Пайпер. — І мій страховий план не покриває лікування! І...

Змія смикнулась, але Лео вже з’єднав останні два дроти. Він зіскочив на підлогу — і золотий плазун несамовито затрясся.

Гігея обернулась.

— Що ти накоїв? Моїй змії потрібна медична допомога!

— Вона застрахована? — запитала Пайпер.

— Що? — Статуя знову повернулась до неї.

Джейсон викликав порив вітру і всадив Лео на плечі статуї, як батькові маленького сина на параді. Лео відкрив кришку на потилиці статуї. Та захиталась, розплескуючи кислоту.

— Злізь з мене! — заволала вона. — Це негігієнічно!

— Агов! — крикнув Джейсон, який кружляв у повітрі навколо неї. — У мене питання щодо страхового внеску!

— Що? — завищала богиня.

— Гігеє! — загорланила Пайпер. — Мені треба оплатити медичну квитанцію!

— Ні, стійте!

Лео знайшов головний чіп статуї. Він поклацав по кнопочках, витягнув кілька дротів, вдаючи, ніби Гігея — лише величезний, небезпечний ігровий автомат від «Нінтендо».

Лео навмання з’єднав дроти і Гігея закрутилась, зойкаючи та розмахуючи руками. Хлопець зіскочив униз, ледве уникнувши кислотної ванни.

Уся трійця напівбогів позадкувала, тоді як Гігея з її змією здригались у якомусь шаленому містичному танку.

— Що ти накоїв? — випалила Пайпер.

— Режим ідіота, — відповів Лео.

— Перепрошую?

— У таборі, — почав пояснювати Джейсон, — у Хіроновій кімнаті дозвілля, є один такий допотопний ігровий автомат. Ми з Лео іноді грали на ньому. Там ти граєш проти, ну, комп’ютера...

— І у нього є три рівні складності, — продовжив Лео. — Легкий, середній та важкий.

— Дякую, я грала у відеоігри. То що ти зробив?

— Ну... мені набридли ці рівні. — Лео знизав плечима. — Тож я винайшов четвертий: режим ідіота. Він робить штучний інтелект настільки тупим, що це просто сміх. Комп’ютер починає робити бозна-що.

Пайпер витріщилась на статую і змію, які корчились та вже починали диміти.

— Ти певен, що поставив «режим ідіота»?

— За хвилину дізнаємось.

— А що, коли ти поставив надзвичайну складність?

— Ну, про це ми теж дізнаємось.

Змія припинила здригатись, скрутилась і спантеличено подивилась навколо.

Гігея заціпеніла. З правого вуха вилетіла хмарка диму. Статуя опустила очі на Лео.

— Я тебе вб’ю! Добридень! Я тебе вб’ю!

Вона здійняла чашу і вилила кислоту собі на обличчя, а потім повернулась і почала таранити головою сусідню стіну. Змія встала на хвіст і застукала головою по підлозі.

— Ну, — промовив Джейсон. — Здається, ми домоглись «режиму ідіота».

— Добридень! Помри! — Гігея відступила від стіни і знову навалилась на неї головою.

— Ходімо. — Лео кинувся до металевих дверей біля п’єдесталу.

Він схопився за ручку. Двері досі були зачинені, але Лео відчув механізми всередині — вздовж рами тягнулись дроти, приєднані до...

Він витріщився на табло над дверима.

— Джейсоне, — промовив син Гефеста, — підштовхни мене.

Порив вітру підняв його угору. Лео дістав плоскогубці та почав перепрограмовувати вивіски, поки верхня не спалахнула:

Лікар: Приймає всіх з обіймами.

Нижня змінилась на:

Зараз обслуговується: Усі дівчата дуріють від Лео.

Металеві двері різко відчинилися, і Лео приземлився на підлогу.

— Бачите, не такі вже й страшні тут черги! — Лео ошкірився до друзів. — Зараз лікар нас прийме.