Кров Олімпу

XXXVII Рейна

— Повертай назад.

Рейні не дуже хотілось попихати Пегасом, повелителем летючих коней, але ще менше вона бажала, щоб їх підстрелили в повітрі.

Коли вони у досвітні години першого серпня наближались до Табору Напівкровок, вона помітила шість римських онагрів. Навіть у темряві вони блищали бронею з Імперського золота. Масивні метальні важелі були вигнуті, наче корабельні щогли під час шторму. Загони артилеристів метушились біля машин, заряджали пращі, перевіряли натяг мотузок.

— Що це за штуки? — гукнув Ніко.

Він летів приблизно за двадцять футів ліворуч від неї на темному пегасі Піраті.

— Облогові знаряддя, — відповіла Рейна. — Якщо підлетимо ближче, нас зіб’ють.

— На такій висоті?

Праворуч загорланив Хедж на спині свого коня Ґвідо:

— Це онагри, малий! Ці штуки б’ють вище за Брюса Лі!

— Пане Пегасе, — промовила Рейна, опустивши долоню на шию жеребця, — нам потрібне безпечне місце для посадки.

Пегас її зрозумів. Він повернув ліворуч. Решта летючих коней полетіли за ним: Пірат, Ґвідо та шість інших, які тягнули Афіну Парфенос на канатах.

Поки вони огинали західні кордони табору, Рейна оглянула місцевість. Загони легіону вишикувалися біля підніжжя східних пагорбів, готові напасти на світанку. За ними стояли онагри: нещільним півколом з проміжком у триста ярдів одне між одним. Судячи з розміру машин, Октавіан збирався знищити в долині все живе.

Але цим загроза не обмежувалась. Уздовж флангів легіону стояли таборами сотні ауксиліаріїв. Рейна погано бачила в темряві, але розгледіла принаймні одне плем'я диких кентаврів та армію кінокефалів — собакоголових людей, які перебували в хиткому перемир’ї з легіоном останні кілька століть. Римлян оточували ненадійні союзники, які значно перевершували їх кількісно.

— Там. — Ніко вказав на затоку Лонг-Айленд, де за чверть милі від берега поблискували вогні величезної яхти. — Ми можемо приземлитися на борту того корабля. Греки контролюють море.

Рейна сумнівалась, що греки у кращому настрої, ніж римляни, але Пегасові пропозиція сподобалась. Він повернув до темних вод затоки.

Яхта була щонайменше сто футів завдовжки. На носі виділялись червоною фарбою слова: «MI AMOR». На баку був гелікоптерний майданчик — достатньо простору для Афіни Парфенос.

Рейна не бачила команди. Вона припускала, що це звичайне смертне судно, що встало на якір на ніч, але якщо вона помиляється і це пастка...

— Кращого варіанта немає, — промовив Ніко. — Коні втомились. Їм треба відпочити.

Вона неохоче кивнула.

— Гаразд.

Пегас з Ґвідо та Піратом приземлилися на баку. Шість інших коней обережно поставили Афіну Парфенос на майданчик, а потім опустились самі. Зі своїми тросами та упряжжю вони походили на карусельних тварин.

Так само як і два дні тому, коли вони вперше зустрілись, Рейна спішилась і вклонилась перед Пегасом.

— Дякую, ваша величносте!

Пегас розкрив крила і схилив голову.

Навіть тепер, облетівши на безсмертному коні половину Східного узбережжя, Рейна насилу вірила, що він дозволив їй сісти на свою спину.

Рейна завжди уявляла Пегаса білосніжним і з крилами, наче у голуба. Але його шкіра виявилася яскраво-брунатною, з червоними та золотими плямами навколо морди — які, за заявою Хеджа, залишилися на жеребці, коли він вийшов з крові та іхору своєї обезголовленої матері Медузи. Пегасові крила мали такий самий окрас, як в орлів — золотий, білий, брунатний і рудий, — що надавало йому значно більшої привабливості та величі, ніж надавав би чистий білий колір. Пегас був кольору всіх коней, чим представляв усіх своїх нащадків.

Повелитель Пегас заіржав.

Хедж підбіг перекладати.

— Пегас каже, що йому треба йти, поки не почалась стрілянина. Його життєва сила поєднана з усіма пегасами, тож якщо його поранять, усі крилаті коні відчують біль. Саме тому він рідко показується. Не хоче, щоб через нього страждали інші. Він попросив решту коней залишитись і допомогти нам закінчити місію.

— Розумію, — промовила Рейна. — Дякую.

Пегас м’яко реготнув.

Очі Хеджа округлились. Він придушив схлип, а потім витягнув з рюкзака носовичок і протер очі.

— Тренере? — занепокоєно запитав Ніко. — Що сказав Пегас?

— Він... він сказав, що прилетів особисто не через моє повідомлення. — Хедж повернувся до Рейни. — Він зробив це через тебе. Він здатен відчувати почуття всіх крилатих коней і стежив за вашою дружбою зі Сципіо. Він каже, що ніколи ще не був такий зворушений співчуттям напівбога до крилатого коня. Він дарує тобі звання Друга Коней. Це велика честь.

У Рейни закололо в очах. Вона нахилила голову.

— Дякую, повелителю!

Пегас ударив копитом по палубі — і решта крилатих коней іржанням віддали йому честь. Батько всіх коней здійнявся над кораблем і ринув у ніч.

Хедж приголомшено витріщався у хмари.

— Пегас не показувався впродовж століть. — Він поплескав Рейну по спині. — Ти молодець, римлянко.

Рейна була іншої думки. Хіба те, що вона змусила Сципіо знести стільки страждань, заслуговувало на пошану? Дівчина насилу прогнала почуття провини.

— Ніко, треба оглянути корабель, — промовила вона. — Якщо на борту хтось є...

— Вже зроблено. — Ніко погладив Пірата по морді. — Я відчуваю двох сплячих смертних у головній каюті. Більше нікого. Я не дитя Гіпноса, але, як міг, подбав про їхній сон. Вони міцно спатимуть навіть після світанку.

Рейна намагалась не витріщатись на нього. За останні дні він став помітно сильнішим. Хеджева природна магія повернула його з того світу. Рейна бачила, як Ніко робив вражаючі речі, але управляти снами... він завжди був на це здатен?

Тренер Хедж нетерпляче потер долоні.

— То коли на берег? На мене дружина чекає!

Рейна оглянула обрій. Біля берега патрулювала грецька трирема, але вона, здавалось, не помітила їхнього прибуття. Ніхто не здіймав тривогу. Ніхто не ходив по пляжу.

Рейна помітила у місячному сяйві срібний проблиск, приблизно за півмилі на захід. До них нісся чорний моторний човен із вимкненими передніми фарами. «Будь ласка, нехай це смертні», — подумала Рейна. Човен наблизився, і претор стиснула руку на піхвах меча. На носі човна виблискував лавровий вінець з літерами «SPQR».

— Легіон надіслав зустріти нас.

Ніко простежив за її поглядом.

— Я гадав, у римлян немає морського флоту.

— Не було. Вочевидь, заповзятливості в Октавіана навіть більше, ніж я уявляла.

— Ну то й нападімо! — промовив Хедж. — Коли я так близько, мене вже ніхто не зупинить.

Рейна нарахувала у човні трьох пасажирів. Двоє були у чорних шоломах, але дівчина впізнала клиновидне обличчя та кремезні плечі над штурвалом: Майкл Кагейл.

— Спробуємо домовитись, — вирішила Рейна. — Той хлопчина — права рука Октавіана, але він хороший легіонер. Я зможу його переконати.

Вітер розкидав темне волосся Ніко по його обличчю.

— Але якщо ти помиляєшся...

Чорний човен вповільнився і порівнявся з яхтою.

— Рейно! — вигукнув Майкл. — У мене наказ заарештувати тебе та конфіскувати статую. Я піднімаюсь на борт з двома центуріонами. Я хотів би уникнути кровопролиття.

Рейна намагалася заспокоїти свої тремтячі ноги.

— Піднімайся на борт, Майкле! — Вона повернулась до Ніко і тренера. — Якщо я помиляюсь, будьте напоготові. Майкла Кагейла нелегко перемогти.

Майкл не вбрався до бою. На ньому були лише пурпурова табірна футболка, джинси та кросівки. Зброї Рейна теж не бачила, але це не заспокоювало. Майклові руки були товстими, наче мостові балки, а обличчя виказувало не більше привітності, ніж цегляна стіна. Витатуйований голуб на передпліччі більше походив на орла.

Очі хлопця похмуро блиснули, коли він оглянув палубу: Афіна Парфенос, прив’язана до упряжки пегасів, Ніко з оголеним стигійським мечем, тренер Хедж із бейсбольною биткою.

Майкла супроводжували Ліла з Четвертої Когорти та Дакота з П’ятої. Дивний вибір... Ліла, дочка Церери, не славилась агресивністю. Вона, навпаки, була дуже розважливою. А Дакота... Рейна не вірила, що син Бахуса, найдобродушніший з-поміж усіх офіцерів, пристав на бік Октавіана.

— Рейно Рамірез-Ареллано, — вимовив Майкл так, наче читав із сувою, — колишній преторе...

— Я досі претор, — виправила Рейна. — Хіба що мене посунули одностайним рішенням сенату. Було таке?

Майкл важко зітхнув. Здавалось, що він неохоче виконує доручення.

— У мене наказ заарештувати тебе й утримувати до суду.

— Чий наказ?

— Ти знаєш чий...

— Які звинувачення?

— Слухай, Рейно, — Майкл потер долонею чоло, так наче це могло прогнати його біди. — Мені це подобається не більше, ніж тобі. Але наказ є наказ.

— Неправомірний наказ.

— Сперечатися запізно. Октавіан наділив себе надзвичайними повноваженнями. Легіон за ним.

— Це правда? — Вона звернулась очима до Ліли з Дакотою.

Ліла відвела очі. Дакота кліпнув очима, так наче намагався передати Рейні безмовне повідомлення, та сказати напевно було важко. Він міг сіпатися і від того, що просто напився «Кул-Ейду».

— Ми на війні, — промовив Майкл. — Треба триматись своїх. Дакоту і Лілу не назвеш найзавзятішими прихильниками Октавіана, але він дав їм останню змогу виправитись. Якщо вони допоможуть мені доставити тебе — бажано живою, але за потреби мертвою,— то не втратять звання і доведуть свою вірність йому.

— Октавіану, — зазначила Рейна. — Не легіону.

Майкл скинув долоні, що були не значно меншими за бейсбольні рукавиці.

— Римлянам негоже пливти проти течії. В Октавіана є план, і хороший план. На світанку онагри знищать грецький табір без жодної римської жертви. Боги зціляться.

Ніко втрутився в розмову.

— І ви переб’єте половину усіх напівбогів у світі, половину олімпійського спадку, щоб зцілити богів? Сум’яття охопить Олімп навіть до того, як прокинеться Гея. А вона прокидається, центуріоне.

Майкл насупив брови.

— Посланець Плутона, син Аїда... ким би ти там себе не називав, тебе обвинувачують у шпигунстві. У мене наказ привести тебе на страту.

— Можеш спробувати, — холодно промовив Ніко. їхня суперечка мала настільки безглуздий вигляд, що когось могла і насмішити. Ніко був на кілька років молодшим, на півфута нижчим і на п’ятдесят фунтів легшим, але Майкл не зробив ані кроку. На його шиї запульсували вени.

Дакота прокашлявся.

— Е-е... Рейно... ходімо з миром. Будь ласка. Якось усе владнаємо. — Він безперечно їй підморгував.

— Гаразд, годі балачок. — Тренер Хедж зміряв очима Майкла Кагейла. — Я розберусь із цим жартівником. Мав справу і з більшими здорованями.

Майкл презирливо посміхнувся.

Не сумніваюсь, що ти — хоробрий фавн, але...

— Сатир!

Тренер Хедж стрибнув на центуріона. Він щосили обрушив на Майкла свою битку, але той просто впіймав її та висмикнув із тренерських рук. Майкл зламав битку об коліно і відштовхнув тренера, але з очевидним наміром не завдати йому шкоди.

— Ну все! — заревів Хедж. — Тепер я дуже злий!

— Тренере, — застерегла Рейна, — Майкл дуже сильний. Треба бути огром або...

З-за лівого борту, десь з рівня води, залунав крик:

— Кагейл! Чого так довго?

Майкл сіпнувся.

— Октавіане?

— Авжеж, це я! — прокричав голос з темряви. — Мені набридло чекати, поки ти возився з дорученням! Я піднімаюсь на борт. Усім опустити зброю!

Майкл нахмурився.

— Е-е? Усім? Навіть нам?

— Не все на світі можна вирішити мечем або кулаком, кремезний ти йолопе! Я впораюсь з цими мерзотними грекусами!

У Майкла, здавалось, були сумніви щодо цього, але він повернувся до Діли з Дакотою і вказав жестом опустити зброю на палубу.

Рейна поглянула на Ніко. Октавіанова поява, безумовно, викликала підозру. Ну не міг він наразити себе на безпеку і прийти сюди особисто. І, безперечно, не став би наказувати власним офіцерам позбутися зброї. Та внутрішнє чуття підказувало Рейні, що ця дивна ситуація їм на руку. Вона кинула зброю на підлогу. Ніко зробив так само.

— Усі кинули зброю! — вигукнув Майкл.

— Добре! — прогорланив Октавіан.

Над драбиною показалась темна постать, але вона була занадто великою, щоб належати Октавіану. Позаду неї залопотіла крилами постать менша — гарпія? Коли Рейна зрозуміла, що відбувається, циклоп, двома величезними кроками, вже перетнув палубу. Він стукнув Майкла по потилиці. Центуріон звалився додолу, наче мішок з камінням. Дакота і Ліла стривожено відсахнулись.

Гарпія здійнялась на дах корабельної рубки. У місячному сяйві її пір’я скидалось кольором на висохлу кров.

— Сильний, — промовила Елла, колупаючи пір’я. — Хлопець Елли сильніший за римлян!

— Друзі! — загримів Тайсон. Однією рукою він притиснув до себе Рейну, іншою — Хеджа з Ніко. — Ми прийшли врятувати вас. Ура нам!