Кров Олімпу

XLIV Пайпер

Наступні три хвилини життя було чудовим.

Стільки всього трапилось одночасно, що встежити за цим міг тільки напівбог зі СПАУ.

Джейсон опустився на Порфіріона з такою силою, що велетень рухнув навколішки, підсмажений блискавкою та проколотий золотим гладіусом у шию.

Френк обрушив з неба град стріл, відігнавши велетнів від Персі.

«Арго II» здійнявся над руїнами і водночас вистрілив з усіх баліст та катапульт. Лео напевно налаштував зброю з надзвичайною точністю. Навколо усього Парфенона з ревом здійнялась стіна грецького вогню. Вона не торкнулась самого храму, але в одну мить спопелила більшість дрібних чудовиськ навколо.

Крізь гучномовець загудів голос Лео: «ЗДАВАЙТЕСЬ! ВИ ОТОЧЕНІ ПЕКЕЛЬНО-ВБИВЧОЮ ВОЄННОЮ МАШИНОЮ!»

Енцелад з люттю завив:

— Вальдез!

— ЯК СЯ МАЄШ, ЕНЧІЛАДА? — заревів у відповідь Лео. — ГАРНИЙ КИНДЖАЛ У ЧОЛІ.

— ГР-Р! — Велетень витяг Катоптріс з чола. — Чудовиська, знищити корабель!

Залишки війська робили все, що могли. Зграя грифонів злетіла в небо — але Фестусова голова підсмажила їх вогнем. Кілька земленароджених дали залп валунів, але з боків корабля вискочила дюжина Архімедових сфер, що перехопили каміння та розтрощили їх, перетворивши на пил.

— ВДЯГНИСЬ! — наказав Буфорд.

Хейзел пришпорила Аріона, і вони зістрибнули з колони просто у бій. Будь-який інший кінь переламав би собі ноги, впавши з такої висоти, але Аріон навіть не зупинився, коли торкнувся землі. Хейзел блискавкою носилася поміж велетнів, жалячи їх вістрям спати.

Кекропс та його зміє народ обрали найгіршу мить, аби долучитися до бою. У чотирьох чи п’яти місцях навколо руїн земля перетворилась на зелений слиз і назовні виринули озброєні геміни із самим Кекропсом на чолі.

— Вбийте напівбогів! — зашипів зміїний цар. — Вбийте цих підступних мерзотників!

Перш ніж більшість зміїних воїнів устигли побігти за ним, Хейзел спрямувала меч на найближчий тунель. Земля затряслась. Слизькі плівки полопались, і тунелі обрушилися, здійнявши стовпи пилу. Кекропс оглянув своє військо, тепер зменшене до шістьох воїнів.

— ПОВЗІМО ГЕТЬ! — наказав він.

Та щойно геміни почали відступати, на них посипалися Френкові стріли.

Перібоя танула з лякаючою швидкістю. Вона спробувала схопити Аннабет, але та, попри поранену ногу, змогла подбати про себе. Дівчина вколола велетку кинджалом, і вони почали грати у смертельного квача навколо трону.

Персі вдалось підвестись, Анаклузмос знову був у його руках. Він досі здавався ослабленим, а з носа текла кров. Але усе це не заважало синові Посейдона гідно триматися проти старця Туна, який невідомо як приєднав до руки відрубану долоню та знайшов свій сікач.

Пайпер стала спиною до спини Джейсона та відбивалась від усіх велетнів, що наважувалися наблизитися. Якусь мить вона відчувала піднесення. Вони перемагали!

Та незабаром ефект несподіваності зник. Велетні опанували себе.

У Френка скінчилися стріли, тож він перетворився на носорога і пірнув у бій. Але як би швидко він не розправлявся з велетнями, вони піднімалися. Їхні рани загоювалися швидше.

Аннабет програвала Перібої у квача. Хейзел скинули із сідла на швидкості у шістдесят миль на годину. Джейсон знову викликав блискавку, але цього разу Порфіріон легко відбив її вістрям списа.

Велетні були більшими, сильнішими та переважали напівбогів кількісно. Їх неможливо було вбити без допомоги богів. І, здавалось, вони не втомлювалися.

Шістьох напівбогів загнали в коло.

Ще один залп валунів полетів до «Арго II». Цього разу Лео не зміг відповісти вчасно. Ряди весел знесло. Корабель затрясся і загойдався у небі.

Енцелад метнув свій вогняний спис — і той пронизав корабельний корпус та вибухнув усередині. З отворів для весел вилізли язики полум’я. Лиховісна чорна хмара клубочилася над палубою. «Арго II» почав знижуватися.

— Лео! — скрикнув Джейсон.

Порфіріон розсміявся.

— Ви, напівбоги, нічого не вчитеся. Боги вам не допоможуть. Нам потрібна від вас тільки ще одна річ, аби закріпити перемогу.

Цар велетнів задоволено посміхнувся. Він, здавалось, дивився на Персі.

Пайпер простежила за велетневим поглядом. З носа Персі досі текла кров. Хлопець, здавалось, не помічав, що цівка збігла до кінчика підборіддя.

«Персі, обережно...» — хотіла промовити Пайпер, але голос їй зрадив.

Крапля крові впала з підборіддя Персі, торкнулась землі та зашипіла, наче вода на розпеченій пательні.

Кров Олімпу омила стародавнє каміння.

Акрополь застогнав і заворушився. Земля-Матір прокидалась.