Кров Олімпу

LI Джейсон

Оці теплі прощання.

В їхню останню спільну мить Зевс був заввишки у сотню футів і тримав «Арго II» за ніс. Він прогримів: «ТРИМАЙТЕСЬ!» Після чого підкинув корабель і луснув його долонею, наче волейбольний м’яч. Якби Джейсон не прив’язав себе до щогли одним з надзвичайно безпечних пасків Лео, то розвалився би на складові. А так, просто його живіт намагався залишитися у Греції, а з легень висмоктало усе повітря.

Небо почорніло. Корабель затріщав і заскрипів. Палуба тріснула, наче тонка крига під Джейсоновими ногами, з ультразвуковим гулом «Арго II» виринув з-за хмар.

— Джейсоне! — крикнув Лео. — Поквапся!

Пальці були наче з розплавленого пластику, але Джейсону вдалось розстібнути ремені.

Лео, прив’язаний до контрольної панелі, відчайдушно намагався вирівняти корабель, поки вони неслись униз. Вітрила палали. Фестус збентежено скрипів. Катапульти відмалювались та летіли бозна-куди. Відцентрова сила відривала від корабля щити та метала їх, наче металеві фрізбі.

Тріщини на палубі ставали ширшими, поки Джейсон волочився до трюму, утримуючи себе вітрами.

Якщо він не дістанеться до решти...

Раптом люк відчинився. Френк і Хейзел вишкандибали назовні, підтягуючись на мотузці, яку заздалегідь прив’язали до щогли. За ними з’явилися Пайпер, Аннабет та Персі, усі зі спантеличеним виглядом.

— Вперед! — заволав Лео. — Вперед, вперед!

Його голос ніколи не був таким невблаганно серйозним.

Вони обговорили план евакуації, але через цей Зевсів ляпас мізки Джейсона перетворилися на кашицю. Судячи з облич решти, вони були не в ліпшому стані.

Їх урятував стіл Буфорд. Він с гуркотом понісся по палубі зі своїм голографічним Хеджем, що ревів: «ВПЕРЕД! РУХАЙСЯ! А НУ ПРИПИНИ!»

Потім поверхня столу розділилась на лопасті гелікоптера. Буфорд пурхнув геть.

Френк змінив подобу. Замість розгубленого напівбога тепер був розгублений сірий дракон. Хейзел видерлась на його шию. Френк схопив Персі з Аннабет передніми кігтями, розкрив крила і полетів геть.

Джейсон огорнув рукою талію Пайпер і приготувався піднятись у повітря, але потім здуру поглянув униз. В очах заобертався калейдоскоп: небо-земля, небо-земля. Ще мить — і вони розіб’ються.

— Лео, ти не встигнеш! — крикнув Джейсон. — Летімо з нами!

— Ні! Забирайтесь звідси!

— Лео! — зробила спробу Пайпер. — Будь ласка...

— Притримай своє чаромовство для інших, Пайпс! Я ж сказав тобі, у мене є план. А тепер геть!

Джейсон востаннє поглянув на знівечений корабель.

«Арго II» так довго був їхньою домівкою. Тепер вони залишали його назавжди... і залишали Лео на самоті.

Джейсонове серце розривалося, але очі Лео були непохитними. Так само як з батьком, Зевсом, вони не мали часу належним чином попрощатися.

Джейсон осідлав вітри і разом з Пайпер зметнувся у небо.

На землі панував не менший хаос.

Коли вони неслись униз, Джейсон побачив безмежне військо чудовиськ, що заполонило пагорби. Кінокефали, двоголові люди, дикі кентаври, огри та інші, назви яких він навіть не пам’ятав, оточили два крихітні острівки напівбогів. На вершині Пагорба Напівкровок, біля ніг Афіни Парфенос, зібрались головні сили Табору Напівкровок. Разом з ними, навколо золотого орла легіону, стояли Перша та П’ята Когорти. Інші три римські когорти утворили оборонний бойовий порядок за кілька сотень футів і приймали на себе головний удар ворога.

Над Джейсоном закружляли велетенські орли. Птахи настійливо захрипіли, наче чекали наказів.

Френк у подобі сірого дракона, разом з пасажирами, порівнявся з Джейсоном.

— Хейзел! — крикнув Джейсон. — Ті три когорти у халепі! Якщо вони не об’єднаються з рештою напівбогів...

— Зрозуміла! Вперед, Френку!

Дракон Френк вильнув ліворуч. Аннабет у його лівій лапі загорланила: «Дамо їй перцю!» Персі у правій заверещав: «Ненавиджу літати!»

Пайпер і Джейсон повернули просто до вершини Пагорба Напівкровок.

Джейсонове серце пройнялося радістю, коли він побачив Ніко ді Анжело у перших рядах грецького війська. Хлопець прорубував собі шлях крізь натовп двоголових людей. Рейна була за кілька футів від нього, верхи на новому пегасі, з оголеним мечем. Вона викрикувала накази легіону. Римляни без вагань корились, наче претор ніколи їх і не покидала.

Джейсон ніде не бачив Октавіана. Ну й добре. Не бачив він і велетенської богині, яка спустошувала всесвіт. Ще краще. Можливо, Гея прокинулась, поглянула разок на сучасний світ і вирішила повернутися до сну. Якби ж їм так пощастило. Та навряд чи на це варто було сподіватися.

Вони з Пайпер приземлилися на пагорбі, з мечами напоготові, греки та римляни здійняли радісні крики.

— Саме вчасно! — вигукнула Рейна. — Рада тебе бачити!

Раптом Джейсон збагнув, що вона зверталась до Пайпер, а не до нього.

Пайпер ошкірилась.

— Треба було вбити деяких велетнів!

— Чудово! — Рейна відповіла усмішкою. — Пригощайся варварами!

— Залюбки!

Обидві дівчини пліч-о-пліч ринули у битву.

Ніко кивнув Джейсону, так наче востаннє вони бачились п ять хвилин тому, і повернувся до свого заняття: перетворювати двоголових людей на безголові трупи.

Ви не забарилися. Де корабель?

Джейсон вказав. «Арго II» нісся по небу вогняною кулею та скидав з себе уламки щогл, каркасу та баліст. Джейсон не уявляв, як навіть вогнестійкий Лео виживе у такому пеклі, і все ж плекав надію.

— Боги, — промовив Ніко. — З рештою все гаразд?

— Лео... — Голос підвів Джейсона. — Він сказав, що має план.

Комета зникла за західними пагорбами. Джейсон з жахом чекав звуку вибуху, але нічого не почув через рев битви.

Ніко зустрівся з ним очима.

— З ним усе буде добре.

— Так.

— Та про всяк випадок... За Лео.

— За Лео, — погодився Джейсон.

Вони кинулись у битву.

Гнів відновив Джейсонові сили. Греки та римляни почали повільно відтискувати ворогів. Дикі кентаври перекидалися. Вовкоголові люди з виттям вмирали під мечами.

Але прибували нові чудовиська: зернові духи карпої, що виринали з трави; грифони, що пікірували з неба, і вайлуваті глиняні гуманоїди, що скидалися на лихих пластилінових чоловічків.

— Це духи із земляними шкаралупами! — попередив Ніко. — Не давайте їм себе вдарити!

Авжеж, Гея притримала кілька сюрпризів про запас.

Якоїсь миті до Ніко підбіг Вілл Солас, ватажок дітей Дполлопа, і промовив йому щось на вухо. Через крихи та брязкіт мечів Джейсон не розчув слів.

— Я мушу йти, Джейсоне! — промовив Ніко.

Джейсон не розумів чому, але кивнув. Ніко з Віллом пірнули у вир битви.

За мить, невідомо чому, навколо Джейсона зібрався загін таборян з будиночка Гермеса.

Коннор Стоул ошкірився.

— Як ся маєш, Грейсе?

— Добре. А ти?

Коннор ухилився від ціпка огра і простромив зернового духа, який вибухнув пшеничною хмарою.

— Не скаржусь. Зовсім не поганий день.

Рейна крикнула: «Eiaculare flammas!». Над легіонською стіною щитів пролетіла лавина палаючих стріл і знищила цілий загін огрів. Римській стрій рушив уперед, пронизуючи кентаврів та затоптуючи поранених огрів бронзовими шипами на чоботах.

Десь нижче схилом пролунав крик Френка: «Repellere equites!» І величезне стадо кентаврів у паніці розбіглось, коли три когорти легіону виринули з хаосу в бездоганному бойовому порядку, блискаючи скривавленими списами. Попереду марширував Френк. Ліворуч від нього, верхи на Аріоні, сяяла гордою усмішкою Хейзел.

— Аве, преторе Чжан! — вигукнула Рейна.

— Аве, преторе Рамірез-Ареллано! — відповів Френк. — Зробімо це. Легіоне, ЗІМКНУТИ СТРІЙ!

Радісні вигуки здійнялись над римлянами. П’ять когорт злились в єдину масивну вбивчу машину. Френк направив меч уперед і з золотого орла вилетіли блискавичні щупальця. Вони пройшли крізь ворогів та перетворили кілька сотень чудовиськ на грінки.

— Легіоне, сипеит formate! — заволала Рейна. — Вперед!

Праворуч від Джейсона пролунали ще більш радісні крики — Персі та Аннабет возз’єдналися із силами Табору Напівкровок.

— Греки! — крикнув Персі. — Гайда, ну, роздавати тумаків!

Вони заволали, наче фурії, та кинулись вперед.

Джейсон усміхнувся. Він обожнював греків. Вони були жахливо організовані, але покривали це запалом.

Битва йшла добре, от тільки Джейсон мав два питання: де Лео? І де Гея?

На жаль, відповідь на друге питання він отримав раніше.

Земля під ногами заколихалася, наче Пагорб Напівкровок перетворився на велетенський водяний матрац. Напівбоги падали. Огри спотикалися. Кентаври обличчям налітали на траву.

— Я ПРОКИНУЛАСЬ! — пророкотів голос, усюди навколо.

За сотню ярдів від них, на вершині сусіднього пагорба, здійнялися виром земля і трава, наче вістря масивного свердла. Стовп землі ущільнився і перетворився на двадцятифутову жінку — сукня, зшита з листя; шкіра біла, наче кварц; волосся брунатне і заплутане, як коріння.

— Дурники. — Земля-Матір розплющила свої цілковито зелені очі. — Жалюгідні чари вашої статуї не можуть мене стримати.

Щойно вона це промовила, Джейсон зрозумів, чому Гся з’явилась тільки зараз. Афіна Парфенос захищала напівбогів, утримуючи гнів землі, але навіть міць Афіни не змогла довго протриматись проти первісної богині.

Страх, не менш відчутний, ніж крижаний вітер, пронісся поміж напівбогів.

— Утримуйте позиції! — крикнула Пайпер, її чари були потужними як ніколи. — Греки і римляни, ми переможемо її разом!

Гея розсміялася. Вона розкинула руки. Земля вигнулась до неї — дерева нахилилися, коріння застогнало, ґрунт заструменів хвилями. Джейсон піднявся на вітрі, але решту — і чудовиськ, і напівбогів — почало затягувати під землю. Один з Октавіанових онагрів перекинувся і зник у пагорбі.

— Уся земля — моє тіло, — пророкотіла Гея. — Як ви переможете богиню...

ЖУ-У-У-У-Х!

У небі сяйнула бронза — і Гею знесло з пагорба, затиснуту в пазурах п’ятитонного металевого дракона.

Перероджений Фестус здійнявся у небо на блискучих крилах і тріумфально задмухав вогнем з пащі. Маленьку постать вершника на драконовій спині важко було розгледіти, але Джейсон усюди б упізнав цю усмішку.

— Пайпс! Джейсоне! — крикнув до них Лео. — Ви йдете? Бійка тут — нагорі!