Королі Жаских Земель. Книга 1 (Банда)

РОЗДІЛ СОРОК ВОСЬМИЙ. ЛАБІРИНТ ВОГНЮ ТА КАМЕНЮ

— Це точно, самовбивчий, — пробурмотіла Еш. — Повірити не можу, що ми пустили Метріка самого у лігво дракона.

— Треба було мені піти, — промовив Кіт. — Мені-то дракона нема чого боятись, а от Метрік...

— ...він колись крадієм був, — відмахнувся Ґебріел. — І дуже вправним. Якщо комусь це і до снаги, то тільки йому.

Вони прибули до Тераґота сьогодні вранці, ще до сходу сонця, широкою дугою обігнувши Кастію й підлетівши до давніх руїн з південного боку. Щоб не привернути уваги Орди, Едвік опустив «Старославного» максимально низько. Пролітаючи над покинутим містом, Кіт почав розповідь про славні деньки величного міста, хоча ніхто його про це не просив.

— Ось те, що залишилося від дороги, де акри змагалися з бігу. Якось я там виграв море грошей, а потім усе спустив на одній ставці. Міг би і здогадатися, — похитав він головою й міцно стиснув бліді вуста, — що птаха на ім’я Точняк — це занадто добре, аби бути правдою. О, а це склад сувоїв! Тут колись і дах був, і прекрасне патіо, з якого відкривався краєвид на ціле місто. А бранч там був — аж голова обертом: василіскові яйця пашот і грінки з витриманим шоколадним маслом. Ех, та хіба ж тепер хтось зуміє яйця василіска нормально приготувати, — сумно зітхнув він.

Клей почув, як Ґенелон собі під носа пробурмотів:

— Що ще за бранч такий?

Небесний корабель вони посадили на розвалинах колишнього Форуму. Згідно з планом Муґа — треба сказати, планом геніальним, відчайдушним та абсолютно безрозсудним водночас, — один із них повинен був пробратися до старовинного храму Тамарат, у якому влаштував собі лігво дракона Акатунґ. Зголосився на це Метрік, а решті залишалося чекати на борту «Старославного» та плекати надію, що їхньої присутності не помітять ані Падолист, ані його Орда.

Коли Муґ напередодні ввечері виклав їм свій план, Клей подумав, що все не так безнадійно, але коли сонце визирнуло з-за засніжених гірських вершин, він нарешті уперше побачив, якщо не брати до уваги видіння у кришталевій кулі Муґа, безнадійно оточену Кастію, що ніби біла мілина виднілась посеред чорного океану отрути в кількох кілометрах на схід від них.

І раптом йому ввірвався подих, а серце загупало, ніби це молот бив по ковадлу. Клею раптом захотілось відвернутися, заплющити очі й дивитися куди завгодно, тільки не на Жаску Орду, що повзучою, звивистою й галасливою масою заповнила все, аж до виднокола, але він не міг.

Хтось колись — напевно, Ґебріел — сказав йому, що аби стати сміливим, ти спершу мусиш пізнати страх. Клей розумів, що сміливості йому найближчими годинами знадобиться немало, тому треба дозволити собі натерпітися страху — і він віддався жаху того, що на них чекало, огорнувся ним, просякнув ним, дав йому стиснути свою душу, немовби в залізному кулаці...

— Щось довго він, — зауважив Тіамакс.

Арахнід був готовий до бою — все тіло було пофарбовано в чорний колір, окрім криваво-червоних кінчиків кінцівок, а на животі красувався червоний пісочний годинник. Клей не розумів, чим когось може налякати пісочний годинник, але нічого не сказав.

— Здається, нас досі не помітили, — промовив Свинтус, з острахом визирнувши за поручень.

«Ну і добре», — подумав Клей.

Але раптом Еш показала на захаращену будівельним сміттям бічну вуличку.

— Ґнолли! — прошипіла вона.

Клей напружив зір. Під напівзруйнованою стіною ховалася зграя людиноподібних гієн.

— Баррете, Тіамаксе, Свинтусе! — вигукнув Ґебріел. — Женіть їх вуличкою. Ґенелоне й Еш — зустріньте їх з протилежного боку вулиці та всіх повбивайте. Решта залишаються на кораблі й чекають на Метріка.

На подив Клея, лідер «Авангарду» й оком не змигнув, кинувшись виконувати наказ Ґеба. Він перескочив через поручень і покликав за собою друзів по банді.

— Давайте швидше! Якщо ці кісткогризи втечуть і попередять своїх, наш план коту під хвіст піде.

Слідом за Ґенелоном та Еш стрибнув за борт і Кіт.

— Я добре знаю місто, — пояснив він, не давши південцеві повернути себе на борт. — Допоможу зробити так, аби вони точно не втекли.

Ґенелон неохоче кивнув, і трійця побігла на схід.

Один із ґноллів-падальників перелякано завив, і Баррет миттю завалив його пострілом з арбалета. Він кивнув на Едвіка, що сидів за стерном, а тоді перевів погляд на Ґебріела.

— Дивись мого барда не вбий.

— Не можу обіцяти, — ледве помітно усміхнувся Ґеб.

Баррет захихотів і звернувся до решти:

— Погнали!

Першим пішов Тіамакс, чотири з його шести рук тримали якусь зброю, серед якої був і гострий спис. Метнувши цей спис у одного з ґноллів, він простромив його, ніби комаху, а тоді розвернувся до решти падальників своїм черевом. Із залоз внизу черевця вирвалися білі прядки павутини, міцно захопивши кількох ґноллів.

«Липка огидна сітка», — майнуло Клеєві в голові. Він скривився, і шви на його обличчі натягнулись. Купер починав розуміти, чому Еш не поспішала спати з Тіамаксом, попри те, що шість рук, за словами самого арахніда, це неабияка перевага.

Баррет на ходу перезарядив арбалет і зробив іще один постріл — обплетені павутинням ґнолли були дуже легкою мішенню, — а тоді закинув його за спину і вийняв з-за пояса пару невеликих топірців. Намагався не відставати від нього Свинтус, що тримав у руках довгий прямокутний щит і батьків ціп з гострими шипами. За інших обставин Клей би засумнівався, чи малий узагалі вміє битись, але Баррет якогось лівого хлопака з собою в розбірки би не потягнув, байдуже, чи він син Кнура, чи ще чийсь.

Ґебріел раптом тривожно смикнувся, і Клей розпізнав у другові те саме бажання, яке він намагався приглушити в собі: перескочити через поручні і влетіти у серце бою. Імпульс цей був не тільки внутрішній — тіло також рвалося назустріч пригодам: серце Клея несамовито билося в грудях, пальці стискалися від бажання відчути знайому вагу Чорного Серця або молота в руках, хоча цьому бути нескоро, принаймні поки його рука забинтована.

Муґ, тонко вгадавши їхню жагу крові, присів між ними.

— Якийсь він занадто гладкий як для воїна, ні?

— Що? — неуважно відповіли в унісон Клей і Ґеб.

— Це я про Елавіса, — пояснив Муґ, вказавши жестом на статую посеред площі перед занедбаним храмом.

Скульптура, попри свій вік та суцільні розвалини довкола неї, була в чудовому стані. Стародавнє божество стояло на постаменті, вдвічі вищому за Клея, схиливши голову й однією рукою спираючись на руків’я опущеного широкого меча, а другою показуючи на схід, імовірно, у бік столиці Домініону. З Мугом важко було не погодитися — Елавіса зобразили досить-таки товстим.

— Він був героєм Старого Домініону. Одним із найвидатніших воїнів в історії.

— Я гадав, — похмуро подивився на статую Клей, — люди в ті часи були здебільшого рабами.

— Здебільшого, — підтакнув Муґ. — Елавіс був винятком. Він прославився, викликаючи на двобій представників ворогуючих екзархів. І загинув, не програвши жодного бою. Шкода тільки, що помер занадто молодим.

— Молодим? — запитав Ґебріел. — А від чого він помер?

Муґ почухав густу брову.

— Така справа... Бачиш, який він... великий був? Словом, під ним проломився настил вигрібної ями, і Елавіс втонув у стічних водах.

«Лайняна смерть», — хотів було пожартувати Клей, аж раптом з-за колон святині долинув приглушений крик.

— Ви чули?

Едвік приклав руку до вуха.

— Схоже, це Метрік, — промовив він.

На площі знову почулися нерозбірливі крики. Ґебріел перестрибнув через низькі поручні небесного корабля і пройшов кілька кроків уперед. Клей кинув погляд на бічну вулицю, завалену трупами ґноллів. Баррета і друзів ніде не було видно.

— ...рабель! — знову почувся зсередини храму глухий крик.

— Це точно Метті, — нахмурився Муґ. — Але що він каже... Ґебе, ти щось розумієш?

Ґебріел похитав головою.

— Схоже на...

— Може, акварель? — припустив Муґ. — Що він каже? Яка ще акварель?

— Підіймайте корабель, — пробурмотів собі під ніс Клей.

З чорноти між колонами, шалено перебираючи ногами, вибіг Метрік, притискаючи до грудей якийсь предмет, схожий на кам’яне біле колесо.

— Піднімайте корабель! — крикнув він. — Піднімайте корабель, піднімайте корабель, піднімайте цей довбаний корабель!

— Едвіку... — обернувся Ґебріел до стернового.

— Уже піднімаю! — крикнув Едвік, кинувшись до свого крісла.

Фасад храму раптом вибухнув. На площу посипалися кам’яні брили, розбиваючись на тисячі уламків, і дракон — справжнісінький, живий, такий страшний, що аж напудити в штани можна було, дракон — з ревінням вилетів з руїн.

Акатунґ, наскільки пам’ятав його Клей, з їхньої останньої зустрічі не надто змінився: величезний, злий, укритий блискучою чорною лускою і такою кількістю шипів та рогів, що їх би вистачило повісити всі капелюхи у світі. І навіть гірше: дракон, певно, добре пам’ятав, хто ледве не прикінчив його багато років тому, і це додавало йому люті.

Метрік промчав повз статую Елавіса, дракон зніс її, навіть не збавляючи темпу.

Метрік збіг на площу, перестрибуючи через три сходинки, тоді як Акатунґ зробив це в один стрибок.

Метрік був уже на півдорозі до «Старославного», коли раптом уламок брили влучив йому у п’яту, і король-вигнанець розтягнувся на камінні, накривши собою дорогоцінну реліквію.

— Будьте тут! — крикнув Ґебріел і кинувся на поміч другові.

Дракон рвонувся до Метріка. Тварюка, ніби змія, роззявила пащу, показавши два ряди гострих зубів. Метрік рвучко потягнувся до пояса, але що тут кинджалом зробиш...

«Не кинджалом, — зрозумів Клей. — Щось інше шукає. Ріг?»

Метрік приклався до рога, і вони стали свідками беззвучного вибуху: ціла хмара комах рвонула звідти на волю. Були там бджоли та жуки, оси й довгоносики, коники, метелики, цвіркуни, таргани, мухи, метелики, бабки та світлячки, що мерехтіли у цій хмарі, ніби зірки на небі, — і всі вони полетіли просто в пащу Акатунґу. Дракон зімкнув щелепи, зовсім трохи не діставши короля-вигнанця, і видав гидкий звук, ніби кіт, що намагається виблювати зі шлунка клубок шерсті.

Ґеб допоміг Метрікові підвестися, і вони, спотикаючись, поки Акатунґ плювався в небо хмарами комах, побігли до «Старославного». Піднявшись на борт корабля, Ґебріел забрав у Метріка біле колесо і подав його Муґові.

— Воно?

Чаклун з побожністю взяв реліквію, його обличчя здивовано витягнулося.

— Воно. Це ключекамінь Тераґота! Бачите цей рівчачок? Коли...

— Муґу!

— Що?

Ґебріел показав рукою на Акатунґа.

— Дракон.

— А, ну так, вибач. Значить, план «Б»?

— Гадаєш, спрацює?

Клей здивовано перевів погляд з мага на Ґебріела.

— А у нас є план «Б»?

Муґ рішуче кивнув.

— Хоча б спробуємо, — промовив він, перескочив через поручень на протилежному борті й побіг до східної брами.

— Куди він?

— До Рубежу, — пояснив Ґебріел. — Едвіку, мусимо відволікти тварюку, доки Муґ не добіжить.

— Зараз зробимо, — відгукнувся бард. — Зараз піднімемось...

— Яке піднімемось! — крикнув йому Ґеб. — Іще не час. Треба підібрати наших спершу. Тримайся ближче до землі!

— Але дракон...

— Якщо Падолист нас помітить, то дракон буде нашою найменшою проблемою.

Клей обернувся до Метріка.

— А що це за план «Б» такий?

— Без поняття, — важко дихаючи, відповів Метрік. — Але навряд чи це щось гірше за головний план.

Тим часом Акатунґ знову зосередив на них свій повний ненависті й вогню погляд. Він проревів щось незрозуміле своєю драконячою мовою — Клей устиг подумати, що навряд чи це схоже на привітання.

— Треба вшиватися, — крикнув Ґеб. — Швидко!

Едвік почав крутити пальцями оніксові кулі. Дракон кинувся на корабель. Але той вчасно ухилився. «Старославний» проскочив чудовиську між лапами, аж раптом хвостом Акатунґ зачепив корму, і корабель різко похилився набік. Величезний небесний корабель завалився, ніби вутлий човник під ударом цунамі, проте Едвік зумів швидко вирівняти його. Вони помчали, мов стріла, широкою вулицею, двигун корабля аж пінився.

Вони перелетіли якісь розвалини і прослизнули під високою аркою акведука.

— Він женеться за нами? — наважився озирнутись Едвік.

— Я не... — теж кинув погляд через плече Клей, але цієї секунди вулиця позаду них здригнулась від вибухів.

Триповерховий кам’яний будинок розсипався, ніби дамба, яку прорвало, і в густій куряві з’явився дракон.

— Так, — відповів Клей. — Іще й як женеться.

Вони звернули у вузький провулок. Корабель било об стіни, вітрила тріскотіли електричними розрядами. Акатунґ спочатку не вписався в поворот, а потім побіг вуличкою, розкидаючи похилені колони та пробираючись повз нахилені фронтони будинків, ніби це були п’янички в якомусь барі.

Після наступного повороту корабель вирвався на широку вулицю, уздовж якої стояли масивні постаменти, на яких височіли взуті у сандалії ноги. Статуї, яким ці ноги належали, валялися обабіч. Небесний корабель швидко пролетів повз них, хилячись то ліворуч, то праворуч. Метрікові раптом зробилося весело: він помітив, як перекочуються палубою від одного борту до іншого дитинчата сововедмедів.

Клей визирнув через поручні. Акатунґ біг за ними пострибом, ніби пес, швидко набираючи швидкість і ні на що на своєму шляху не звертаючи уваги. Раптом складки навколо драконячої голови засяяли.

— Повертай! — крикнув Клей у спину Едвікові.

— Чому?

— Повертай, негайно!

Вони різко звернули праворуч, і вулицю за ними залило яскраво-синє полум’я. Намагаючись втекти від переслідування, бард повернув ще раз, тепер у лівий бік. Нібито вийшло, і коли Ґебріел через пів кварталу помітив в одному з провулків Баррета з командою, «Старославний» навіть зупинився — Тіамакс саме відрубав голову ґноллові ударом двох мечів.

— Застрибуйте! — закричав Ґеб.

— Але там іще є, — заперечив Баррет, натягуючи лебідку арбалета.

Він жестом показав на зграю ґноллів, що тікали провулком, аж раптом з-за рогу з’явилася голова Акатунґа. Пролунав такий звук, ніби одночасно шорхнули десятьма тисячами сірників, і ґноллів охопило синьо-біле полум’я.

— А, дідько з ними! — крикнув Баррет і, кинувши арбалет, заскочив на борт.

Тіамакс підштовхнув знизу через поручень Свинтуса і сам стрибнув за ним. Дракон знову дихнув вогнем в один із сусідніх провулків, і Клей відчув жар на обличчі, але Едвік уже крутив кулі, і «Старославний» знову помчав уперед лабіринтом занедбаної величі з усією швидкістю, на яку тільки був здатен.

Клей міг лише порадіти, що на борту не було Кіта — той би не згаяв нагоди розповісти, що ось тут була колись картинна галерея, а тут — затишна пекарня, і взагалі, за останні тисячу двісті років людство геть розучилося пекти булочки.

— Бачу Еш! — показав Едвікові через плече Баррет.

Вони з Ґенелоном щосили бігли вулицею попереду них, наздоганяючи Кіта, який підтягнув своє простирадло до колін і теж біг з максимальною швидкістю.

— Щось за ними женеться, — промовив Ґебріел.

«І це не ґнолли, — подумав Клей. — Ґенелон нізащо від ґноллів не побіжить, легше уявити, як вовк від отари овець тікає».

Коли «Старославний» вирвався з руїн на відкрите місце, Клеєві страхи підтвердились: за ними гнався Акатунґ. Дракон витягнув свою довгу шию, а складки обабіч голови напнулися, ніби міхи.

— Тримайтеся міцніше! — закричав Едвік.

Узявшись за обидві кермові кулі, він ударив ногою важіль, що приводив у дію приливні двигуни, — корабель від цього різко похилився на бік, і Еш з Ґенелоном на ходу застрибнули на борт. Кіта поручень потужно вдарив у поперек, але ґуль зрештою теж опинився на палубі, — Тіамакс, який тримав дитинчат сововедмедя, примудрився вхопити ревенанта за ногу і затягнути його на корабель.

«Старославний» закрутився, і бард повернув важіль у попереднє положення. Клею аж волосся дибки стало від електричних розрядів, що пробігли вітрилом. Гіроскопи заревли і запрацювали, корабель вирівнявся — і тут же з лівого боку від нього вдарив синьо-білий вогонь.

Переступивши через Кіта, Ґебріел наблизився до Едвіка і поклав руки йому на плечі.

— Ти можеш доставити нас до Рубежу? — запитав він.

— Можу спробувати, — відповів бард. — Але ми занадто повільні, нам цю тварюку не обігнати!

— Занадто повільні...

Ґеб роззирнувся палубою, а тоді запитально глянув на Баррета.

— Ай, дідько з ним, — зітхнув той. — Викидаємо баласт!

І тут же за борт полетіли канапи, крісла, набиті одягом та обладунками скрині. Зникли десь позаду матраци, барні стільці, барна стійка. Метрік власноруч перекинув через поручні бар із випивкою — десь збоку почувся дзвін розбитого скла.

Раптом Клей помітив, що Ґенелон оцінювальним поглядом змірює Свинтуса.

— Агов, — зупинив він південця. — Це вже точно ні.

Ґенелон удав, що йому соромно.

Вони вирвалися за межі міста й помчали на схід Старим Шляхом Домініону. Рубіж був просто попереду — висока чорна арка над дорогою, за якою починалася широка рівнина з угіддями, спотвореними настільки, що й не передати.

Кастія та Жаска Орда.

У натовпі жахливих створінь ходили пара велетнів і купа істот, яких Клей ніколи навіть і не зустрічав або принаймні не міг упізнати з такої відстані. Небо над містом також було повне потвор: чумні яструби та довгошиї віверни широкими колами кружляли на безпечній від мурів відстані. Гарпії, сильфи, налиті кров’ю крилоочі й незліченна кількість інших летючих чудовиськ бавились у диму і хмарах.

Орда не тільки заповнила весь простір до самого обрію — вона і була обрієм. Нічого іншого не було видно, і мандрівники якийсь час мовчки дивилися на це все з борта «Старославного».

Дев’ять сердець намагалися врівноважити тягар страху, але навіть найхоробрішим із них було ясно, що терези не вирівняти. І тоді Кіт, якому боятися не було чого, нагадав, перехилившись через поручні:

— Дракон...

— Я знаю! — крикнув Ґебріел.

— Він просто за нами!

Якомога сильніше висунувшись за борт, Клей побачив, що Кіт був абсолютно правий.

Акатунґ майже наздогнав їх, він був так близько, що коли він заревів, Клей відчув металевий запах його дихання. Він підставив обличчя вітру і побачив Муґа — чаклун стояв біля Рубежу і вкладав ключекамінь на його місце.

— Куди летіти? — закричав Едвік.

— Лети прямо, — відповів Ґебріел.

Вони пронеслися під порожньою аркою, і за ту частку секунди, коли вони пролітали повз Муґа, Клей готовий був заприсягтися, що чаклун йому підморгнув. Кинувшись на корму, Клей побачив, як він пірнає під арку, і повітря під ним переливається, ніби поверхня мильної бульбашки.

А тоді Акатунґ зник.

«Старославний» рвонув униз. Клей бачив, як із західного боку Рубежу ринула вода, хоча і не розумів, як це можливо. Трохи осторонь стояв Муґ і щосили обома руками крутив ключекамінь, ніби перекривав вентиль, — по суті, так воно і було. Потоп закінчився так само раптово, як і почався.

Клей і кілька інших мандрівників важко зітхнули. Едвік розреготався, мов дурний, а на обличчі Ґебріела читалися полегшення і втома.

Розгублену тишу порушив радісним вигуком Метті.

— Так! — загорлав він. — Чудовий план «Б»!