Королі Жаских Земель. Книга 1 (Банда)

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ. «ТЕМНА ЗІРКА»

Але з’ясувалося, що пірнати в бурю — така дурниця, до якої навіть орк би не додумався.

«Плотський Двір» гойдали чумні вітри, палубу заливав чорний дощ. Потрійні вітрила дзижчали напругою. Але це непокоїло Клея трохи менше, ніж блискавки, що били всередині бурі.

Зрозуміло, то були не звичайні блискавки, із тих, що можуть убити людину чи спричинити лісову пожежу. Це було б занадто просто для Жаских Земель. Ці блискавки були сині, та й з’являлися вони з таким звуком, ніби зламався навпіл хребет велетня, а тоді з гуркотом котилися хмарами над ними.

За стернового став Муґ. Його пальці танцювали на кермових кулях — корабель маневрував між стовпами сліпучого світла, тоді як сам капітан намагався побачити бодай щось крізь залиті дощем вікна рубки.

Метрік був п’яний, він тримався за сирену на носі корабля, обіймаючи однією рукою її золоті груди, і щось нерозбірливо кричав шторму. Клей бачив, як він допив з горлечка наполовину повну пляшку вина, а потім жбурнув її у стовп блискавки, якого вони ледве уникли. Пляшка розлетілась на друзки, і Метрік захоплено скрикнув, ніби хлопчик, що побачив феєрверк.

«Ох і король у нас», — сумно подумав Клей.

На додачу до вітру, дощу і блискавок, що самі собою становили неабияку небезпеку, з’явилися ще й іскровихори. Кожен із них завдовжки був як «Плотський Двір», вони були майже невидимі, аж поки не зближувалися, — і тоді спалахували яскраво-синім світлом. Іскровихори простягали один до одного тріскуні електричні нитки, і, коли вони пропливали поруч, Клей не міг позбутися думок, що з ними буде, якщо іскровихори пустять струм палубою корабля.

«Треба було приземлитися, — сказав він сам до себе. — Або назад повертати, поки не потрапили в бурю».

Наступна блискавка з тріском і гуркотом ударила так близько до них, що у Клея серце захололо і волосся на руках заворушилося — Муґ при цьому так викрутив кермо, що палуба корабля захиталася у них під ногами. В капітанській рубці повиривало з м’ясом вікна, і тепер дощ та вітер щосили накидалися на мага, збиваючи його з ніг. Якоїсь миті він перелетів через поруччя крісла і зник з очей.

«Плотський Двір» безцільно летів крізь бурю, довкола буяли іскровихори та зміїлися блискавки. Клей учепився в поручні, намагаючись втриматися, — він гадав, що гірше бути вже не може, але страшенно помилявся.

Келлорек не вгадав: Живокіст напала на них не зненацька, не з-за рогу. Вона атакувала їх просто в лоб.

Її небесний корабель (Клеєві вже почало здаватися, що кляті небесні кораблі були тепер абсолютно в кожного), ніби лезо, прорізав хмари перед ними. Судно було величезних розмірів: завбільшки як фантранський корабель, з купою напнутих вітрил, що на вигляд нагадували перетинчасті лапи морської відьми. Клей порахував її двигуни — два, чотири, шість — і помітив наїжачені арбалетні вежі по обидва борти, кожною з них керував чернець у багряній рясі.

В якийсь момент йому здалося, що корабель Живокіст зараз розтрощить їхній, але «Плотський Двір» зненацька пірнув під нього. Муґ знову був біля керма і затято крутив кулі.

Корабель Живокіст проплив у них над головою, його чорний корпус освітлювало електричне сяйво вітрил «Двору», і Клей побачив напис величезними білими літерами на весь борт: «ТЕМНА ЗІРКА».

«Зірка» Живокіст круто похилилась, і хлопці на арбалетних вежах узяли «Плотський Двір» на мушку. Перші кілька стріл ударили в палубу, не заподіявши нікому шкоди. Один з арбалетників не втримався і полетів у небо. Він був прив’язаний до вежі шкіряним ременем, але небесний корабель падав з такою швидкістю, що бідолаху рвонуло і зламало йому спину.

— Він нас розтрощить зараз! — закричав Клей, але Ґебріел кинув йому через плече:

— Не розтрощить.

Над їхньою головою пролетіла пара іскровихорів, тягнучи за собою палахкотливу сітку електричного розряду. «Темна Зірка» змінила курс, різко рвонула вгору, і Клей миттю втратив корабель з очей — він зник у хмарах.

— Ми повинні сісти, — сказав він Ґебріелові, але його друг змовчав. — Ґебе, ми...

Його слова урвав важкий гуркіт приливних двигунів. Небесний корабель Живокіст знову нависнув над ними, вихиляючись між стовпами синіх блискавок. Клей підняв очі й побачив, як десяток ченців у червоних рясах стрибнули за борт. Спершу вони каменем падали вниз, але потім розправили ряси, які миттю надув вітер, і їхнє вільне падіння перетворилось радше на ковзання. Раптом один із них випустив край ряси і з вереском провалився в безодню. Інший, навпаки, піднявся занадто високо, і його крики затихли, щойно він налетів на заряджене вітрило. Його рясу підпалило струмом — і вже за мить навіть кістки його перетворились на попіл.

Решта зачарованих красою Живокіст чоловіків з різним ступенем успіху приземлилися на палубі. Клей не побачив у них в руках жодної зброї, але коли Метрік, хитаючись, підійшов до одного з них, то отримав удар ногою в підборіддя і звалився з ніг. Інший чернець спробував провернути такий самий трюк з Ґенелоном, але той схопив невдаху за ногу й викинув за борт.

Спершу Клей не побачив темної фігури серед ченців, але раптом з’явилася Живокіст — ніби нізвідки. Вона граційно приземлилася на слизьку від дощу палубу, ніби мисливський сокіл у курник. Чорні обладунки дайви блищали під дощем, ніби наполірований обсидіан. Від вітру її волосся розкуйовдилося навколо красивого блідого обличчя, і Клей відчув, що її чари починають діяти на нього. Його серце шалено застукотіло, а розум вимагав робити що завгодно, тільки не стояти мов дурень і витріщатися на мисливицю.

Вона склала крила, вийняла два мечі з-за спини і змахнула на пробу, розсікаючи гострим лезом краплі дощу. Ченці оточили Живокіст щільним кільцем і зайняли пози, з яких було зрозуміло, що вони вважають себе збіса небезпечними — незалежно від того, озброєні вони чи ні. Але, оскільки доказів протилежного не було, Клей схильний був вірити їм.

— Метрік Черепотроща! — закричала Живокіст, окидаючи поглядом палубу.

Король, погойдуючись, звівся на ноги. Він похитав головою й різким рухом висмикнув з-за поясу кинджали. Дайва мечем вказала на нього ченцям у червоних рясах.

— Узяти його живим, — наказала вона. — Решту вбийте.

«Неговірка краля», — подумав Клей, коли ченці кинулися в бій. Двоє з них налетіли на Метріка, двоє побігли в бік капітанської рубки, четверо помчали навперейми Ґенелону, що стояв з Кітом біля поручнів на протилежному борту. Воїн у руках тримав Сирінкс і уважно дивився на спину Живокіст. Останні двоє бійців рвонули до Клея та Ґебріела, що стояли найближче до дайви.

— Іди Муґові допоможи! — крикнув йому Ґеб.

— Але...

— Він керує кораблем, він не може битися!

— Але ж вона... — кивнув на Живокіст Клей, та Ґебріел уже витягнув Веллікор.

Пласке лезо світилося яскраво-синім сяйвом, немов нетутешнє небо, і, коли Ґеб підніс його до плеча, Клей побачив у ньому хмаринку, пташину зграю в небі, а потім — світло настільки яскраве, що він аж відвернувся. Але коли глянув на нього знову, то побачив звичайний меч із синьо-зеленим лезом, яке пахло мокрою землею та свіжим літнім дощем.

— Не може бути, щоб я з нею не впорався, — Ґеб сказав це настільки впевнено, що Клей вирішив послухатися.

У Муґа зброї не було, але це не означало, що чаклун був зовсім безпорадний. Скинувши свого чарівного капелюха, він жбурляв у своїх нападників медову шинку та шматочки твердого сиру. Першого з ченців Клей збив з ніг і притиснув до палуби. Той спробував ударити його по голові, але Клей перехопив його руку і щосили вгатив по ній молотом — аж кістки хруснули.

— Вибач, — пробурмотів він ніяково.

Чернець у відповідь закричав і брикнувся, ледве не скинувши Клея на палубу, і той ударив Привидом йому по коліну.

Цієї миті другий нападник ввалив Клею просто в обличчя. Він відчув, що ніс його тріснув, ніби яєчна шкаралупа, голова відкинулась назад. Чернець націлився йому в беззахисне горло, але Клей устиг підняти щит, який прийняв на себе удар кулака, що мав прилетіти йому в борлак.

Чорне Серце опинилося під справжнім шквалом ударів, Клей відступив. Він спробував було замахнутися Привидом, але чернець не давав йому нормально розвернутись і з такою силою вдарив його по руці, що Клей садонув сам себе в обличчя руків’ям молота.

— А-а-а-а-у! — завив він.

Чернець усміхнувся самовдоволено.

Голову Клея обхопили холодні мацаки, йому миттю замерзли вуха, а мозок ніби панцирем криги вкрився. Чудова ідея відбити наступний удар спала йому на думку вже після того, як цей удар прилетів йому в обличчя. Клей приголомшено гепнувся на задницю, і, перш ніж він устиг отямитися, чернець вгатив його ногою в груди. Купер боляче вдарився об палубу головою — і якби його череп не занімів від холоду, йому було б іще болячіше, — а нападник босою ногою став йому на горлянку.

У нього був повен рот крові, очі були залиті дощем, легені ніяк не могли вхопити повітря — кепська ситуація, що не кажи.

Аж раптом його шиї стало вільніше. Клей вдихнув і закліпав, проганяючи вихор чорних зірок у себе з-перед очей. Трохи очунявши, він побачив Муґа, що тримав перед собою капелюх, ніби заряджений арбалет. Чернець стояв із заплющеними очима і кричав не своїм голосом, його обличчям стікала червона рідина, — і якби не жахливий сморід, Клей би вирішив, що це кров.

Скориставшись своєю перевагою, Клей замахнувся молотом між ніг ченцеві. Пролунав вологий хрускіт, і чоловік раптом зіщулився й заскімлив. Клей відштовхнув його і знову стиха вибачився — бо хай там який злий ворог перед тобою, але якщо ти зарядив по геніталіях чоловікові чарівним молотом, варто принаймні перепросити.

Чаклун допоміг йому піднятися.

— Оце жорстко було, — мовив Муґ.

— Не менш жорстко, ніж йому гарячим супом у мордяку вистрілити, — відповів Клей. — Це ж був...

— Саме так, «Пекельний подих». Якщо ця смакота тобі до рота потрапить — то справи погані. Мовчу вже про очі, — винувато сказав чаклун. — Але ж він хотів убити тебе!

— Саме так, тому хай іде під три чорти.

Клей жестом показав Муґові на стерно.

— Вперед. Тримай нас у небі. Мені треба...

Він окинув поглядом палубу: Метрік одного з нападників уже завалив, а тепер насідав на другого. Ґенелон, як не дивно, досі махався з трьома супротивниками, вони радше дражнили його, даючи своїй господині можливість розібратися з рештою банди і не вв’язуючись у справжній бій, у якому він би їх точно прикінчив.

Тим часом бій Живокіст із Ґебріелом був у повному розпалі. Хлопці, яких вона послала вперед, лежали на палубі обличчям униз, а сама мисливиця за головами повільно задкувала, відмахуючись своїми мечами від Веллікора. Ґеб чи то посміхався, чи то гарчав — і на обличчі Живокіст був такий самий вираз. Волосся обох вимокло й налипло на обличчя, дощ тарабанив по їхніх обладунках — білих, мов кістка, та чорних, мов смерть.

— Клею? — озвався маг, який стояв поруч.

— Що?

— Тобі треба — що?

— Га?

— Ти сказав «Мені треба...», а тоді замовк.

Клей жестом показав на порожню каюту і несамовито загорлав: — КЕРУЙ, ТРЯСЦЯ, КОРАБЛЕМ!

Чаклун цокнув язиком і натягнув собі на голову свій капелюх.

— Як скажеш, — роздратовано сказав він і зник.

Ніс Клея пульсував болем. Він відчував, як набрякло його праве око від удару власним же молотом. Купер обтер тильним боком долоні кров з рота і вирушив на допомогу Ґенелону.

Ченці, які билися з південцем, були настільки зайняті, що навіть не помітили цього. Одного з нападників Клей штовхнув на Ґенелона, а далі справа техніки — воїн насадив його на вістря сокири. Клей кинувся на іншого, відбиваючись від ударів Чорним Серцем і у відповідь працюючи своїм Привидом. Від одного удару супротивник ухилився, але на замаху Клей його впіймав. Молот зачепив бік його голови, і чоловік втратив рівновагу. Клей притиснув його до поручнів і гамселив доти, поки той не перестав рухатися.

Останнього свого суперника Ґенелон погнав на ніс корабля, де чернець, який не спускав очей з південця, наскочив на Кіта, котрий досі взагалі ні в яку бійку не втручався. Чоловік обернувся, замахнувшись для удару, побачив посмішку ревенанта і закричав.

— Здоровенькі були, — сказав Кіт.

Сказати щиро, посмішка і справді була страшна, але чернець відреагував занадто емоційно. Опинившись між тим, кого він прийняв за голодного зомбака, й Ґенелоном, який би точно його прибив, чернець вирішив ризикнути і вискочити за борт. Видершись на поручні, він розкрив свою рясу, готовий стрибнути назустріч відносній безпеці лісу під ними. От тільки Ґенелон устиг схопити край його червоної ряси. Чернець вивалився з неї, голий, мов немовля, і з криком зник у пащі бурі.

Метрік цієї миті якраз витягував кинджал з грудей суперника. Чернець звалився замертво, і король витер леза від крові об його одяг. Помітивши Клея, він театрально покрутив кинджалами.

— А я досі у формі, — сказав він, задоволений з собою, але тут же впустив кинджал з пораненої руки і незграбно кинувся за ним на палубу.

Увагу Клея привернуло розчароване гарчання Живокіст. Очевидно, вона намірялася швидко розібратися з Ґебріелем, але натомість мусила захищатися. Всі її посіпаки були або мертві, або непритомні, або занадто зайняті безнадійно розчавленими яйцями, аби допомогти їй, і тепер Клей з друзями обережно зімкнулися довкола неї колом.

— Живокіст! — гукнув її Метрік, але вона його проігнорувала, з люттю вдаривши по Веллікору й ігноруючи всіх, окрім Ґеба, ніби вони були всього лише глядачами.

— Живокіст, це кінець! Ти програла!

Дайва на це вишкірилась, відскочила вбік і захистилась від удару, схрестивши свої мечі. Ґебріел поки не нападав, але тримав свій меч напоготові, важко дихаючи. Клей розумів, що, якби бій тривав трохи довше, Ґеб видихнувся б і Живокіст його вбила.

Отже, непогано таки бути в банді, так? Яким би грізним не був тигр, його завжди можна загнати в кут. Звір б’ється сам — і гине на самоті. А от полювати на вовка — значить без кінця озиратися через плече, чекаючи, що інший вовк нападе на тебе з пітьми.

— Програла? — невесело засміялась Живокіст. — Знаєш, що сталося з тим, хто востаннє казав мені, що я програла? Я йому в горлянку запхала його ж прутень, а голову на спис настромила.

— Навіть не мрій, мені мій прутень у рота не влізе, — безтурботно сказав Метрік, ніби це був очевидний факт.

Кіт на це озвався коротким сміхом.

Живокіст було не до веселощів.

— Це правда, що ти до Кастії прямуєш? — спитала вона Ґебріела.

— Правда, — неохоче кивнув Ґеб.

— Навіщо?

— Моя донька там у пастці.

Клей міг заприсягтися, що помітив на мить, ніби в обличчі дай-ви щось змінилося — лід у її очах розтанув, і вони перетворилися на дві холодні водойми. Але це швидко минуло — мить, і лід став навіть міцніший, ніж раніше.

— Значить, вона вже мертва, — промовила Живокіст. — А ти просто йолоп, що поперся за нею.

— Може, є у твоїх словах правда, — відповів Ґебріел. — Але, як зазначив Метті, ти все одно програла. Повертайся до Ліліт і скажи їй... мені насправді по цимбалах, що ти їй скажеш, але вшивайся з мого корабля.

І тут, ніби по команді, за лівим бортом з’явилась, як розлючений бегемот під дощем, «Темна Зірка».

— Із задоволенням, — сказала дайва.

Промовивши ці слова, вона зробила випад у бік Ґебріела, але він зумів захиститись. Тоді вона вдарила Ґенелона — він відбив удар руків’ям своєї сокири. Клей завбачливо підняв свій щит, але Живокіст кинулась на Метріка. Перш ніж він встиг збагнути, що коїться, вона вже налетіла на нього всім тілом і вдарила об поручні. Метрік закричав від болю, з пораненої руки знову випав кинджал. Друзі поквапилися на допомогу королю, але Живокіст розправила крила і відкинула їх.

Дайва піднялась у повітря, тягнучи Метріка за собою. Один помах крил — і вони обоє опинилися поза зоною досяжності «Саги», іще один помах — і вони вже були в небі.

— Метріку! — кинувся до поручнів Ґебріел, але Клей схопив його за плече й потягнув назад — повітря довкола тріщало від електричних розрядів.

— Зачекай!.. — вимовив він, а тоді загуркотів грім, заглушуючи його голос, і спалахи неймовірно яскравого світла засліпили їх обох.

У червоному сяйві під повіками свідомість Клея закарбувала останнє, що він устиг побачити: тінь від крил на тлі пекучого стовпа блискавки...

... Живокіст і Метрік падали, зчепившись у повітрі, ніби двійко підстрелених на дереві птахів.