Королі Жаских Земель. Книга 1 (Банда)

РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ. СНІДАНОК З РОЗБІЙНИЦЯМИ

Вони стали на привал незадовго до заходу сонця. Метрік запропонував друзям годинку-дві поспати, поки він початує, і Клей майже миттю вимкнувся, притулившись спиною до порослого мохом стовбура поваленого дерева.

Снився йому дім — будинок, що його Таллі наповнювала жабами найрізноманітніших форм і розмірів, яких вона без кінця витягувала зі своїх кишень. Потім йому снилося, що він плаває у так званому басейні Келлорека, аж раптом одна з кахляних стін обвалилась і він провалився у чорну порожнечу. Під кінець Клею наснилася Джейн — розбійниця, яка пограбувала їх із Ґебріелом дорогою до Контаса. Він бачив її ніби наяву — жінка стояла над ним у своєму придуркуватому пістрявому вбранні, в руках тримала лук, а з її брудного обличчя не сходила широка посмішка.

— Добраночку, Неквапнорукий.

Клей закліпав очима. Чи можна кліпати вві сні?

— Прокидайся-посміхайся, чоловіче! — м’яко штовхнула його ногою Джейн, і він побачив, як з-під її чобота вибивається одна зі шкарпеток, що їх зв’язала для нього дружина.

— То це не сон, — хрипко прокаркав він.

— Звісно, не сон! — фиркнула на це розбійниця. — Інакше на мені б не було стільки цього клятого одягу, правда ж?

Клей сів і роззирнувся довкола. Їхній табір оточила банда Джейн — «Шовкові Стріли». Вони всі були озброєні до зубів, але видавалися не надто загрозливими. Схоже, вони тут уже похазяйнували якийсь час, поки Клей спав. Наприклад, Метрік був без коштовностей, які йому вдалося забрати з власного похорону, — розбійниці поначіпляли на пальці каблучки, а золоті та срібні ланцюжки повплітали у незліченні шарфи й хустки, якими було замотано їхні шиї. Кілька жінок зібралися біля Муґа — чарівник розповідав їм якусь історію, вимахуючи при цьому руками, ніби це була пара крил. Глядачки сміялись і плескали в долоні, і Муґ, який завжди в душі залишався справжнім артистом, старався тепер ще сильніше — вдячна аудиторія знову і знову вибухала реготом.

Потім він побачив Ґебріела — той сидів при невеличкому вогнищі і їв яєчню просто з пательні. Коли старий друг побачив, що Клей прокинувся, він прожував яйця, відклав виделку і спокійно сказав:

— Нас грабують.

— Та я бачу, — протер очі Клей. — А ти хіба не повинен був дивитися? — запитав він Метріка, який похмуро сперся на сусіднє дерево.

— Аякже, — озвався Метті. — Я й дивився, як вони просто нізвідки з’являються, та ще й з луками.

— Ясно, — нахмурився Клей.

Джейн знову штовхнула його ногою:

— Вставай, Неквапнорукий. Яєчня з беконом є, можливо, навіть сосиски залишились, якщо твої друзяки ще не ум’яли. Так, ми забираємо ваші речі, але ж не обов’язково при цьому поводитись як дикуни. Відколи ми бачилися востаннє, нам добряче поперло. Принаймні більше, ніж вам, наскільки я розумію.

Клей придивився — ну, так, тепер більшість лахів, вдягнені на Джейн, були кращої якості, ніж коли вони бачилися минулого тижня. Помітивши, що він дивиться на її чорні шовкові рукавички, розбійниця підняла руку й підтягнула рукав до ліктя.

— Подобається? — запитала.

Джейн обрізала кінчики рукавичок на великому, вказівному та середньому пальцях, щоб була міцніша хватка, коли натягуєш тятиву. Якщо не відчуттям стилю, то практичністю цієї жінки можна було захоплюватися.

— Я їх зняла з якоїсь знатної леді, що прямувала на похорон короля, — промовила вона, поцілувавши пальці, що стирчали з рукавички, і приклавши їх до серця. — Хай Літній Повелитель йому освітлює шлях.

Клей зрозумів, що вона не впізнала Метріка. Вони не знають, хто він такий. І краще б так і далі було. Щойно Ліліт дізнається, що вони її надурили, — а рано чи пізно це станеться неодмінно, — вона за ними кинеться, ніби дракон, який виявив, що в нього поцупили монетку. Тобто — дуже швидко і з жагою страшної помсти.

Клей повільно звівся на рівні ноги. Спина йому боліла, а коліна, коли він їх випростав, аж хруснули. Рухався він обережно, намагаючись не робити різких рухів, які б викликали агресію Джейн або якоїсь із розбійниць. Зрештою, стріла в груди — це добрим сніданком не назвати, і якщо вже їх грабують, можна було сподіватися бодай беконом перекусити.

Джейн провела його до багаття, і Клей сів поруч з Ґебом. Вона подала йому пательню та грубу дерев’яну виделку, потім взяла виделку й собі і присіла, аби перекусити. Яєчня була холодна, але крім неї в пательні був шматок солоної свинини та кілька ще теплих жирних сосисок. Цілком пристойно.

— Наспівали пташки, що за вашу парочку дають нагороду, — кивнула на них із Ґебом Джейн.

Клей так і завмер з набитим ротом. Він невпевнено зиркнув на Ґебріела, але колишній лідер «Саги» рішучим поглядом дивився у свою порожню пательню.

— Зміни пелюшки, Неквапнорукий, — захихотіла Джейн, зневажливо махнувши виделкою. — Я не полюю за головами. Знаєш, між тим, щоб пограбувати когось і поміняти людське життя на кілька марок, — велика різниця. Дідько, закладаюся цнотою Весняної Діви, що за мою голову теж багацько обіцяють. Інакше я б образилась, — розреготалась вона.

— Як гадаєш, це Ліліт? — втрутився Метрік, перш ніж Клей устиг його попередити, аби той тримав свій дурний язик за зубами.

— Це ви про Крижану Королеву Аґрії? — наморщила чоло Джейн. — З якої б радості?

Вона похитала головою і глянула на Метріка. Падіння з водоспаду сильно позначилось на рисах обличчя короля. Під лівим оком у нього виросла ґуля завбільшки як слива, а саме око навіть не розплющувалось. Клей затамував подих, подумки молячись, аби розбійниця не впізнала старого побитого дурня, але раптом її обличчя ніби промені світанку торкнулися — впізнала.

— А най мене фантранець своїм солоним піструном віджухає, та це ж Метрік Черепотроща!

— Ну, колись мене так називали, — ніяково вишкірився король.

Джейн засміялась і вдарила себе по коліну.

— Мій батько завжди казав, що ти найвправніше за всіх сучих синів у світі з кинджалами працюєш. Мовляв, ти індичку нашинкуєш раніше, ніж вона зрозуміє, що померла!

— І з’їм, — поплескав Метрік своє величезне пузо.

Джейн на це знову розреготалась. З’ївши ще одну сосиску й облизавши жирні пальці, вона спитала Клея:

— То що це все значить? Коли ми бачились минулого разу, я вирішила, що ти з уже Потьмянілим Ґебом — просто двоє старих лисих бовдурів, які вирішили в Контас з’їздити, розвіятись, — аж ось зустрічаю вас на пів дорозі до П’ятидвір’я, та ще й з Чарівним Муґом і Метті Черепотрощею на додачу. Чарівникові, звичайно, трохи клепку вже зірвало, — цієї миті Муґ, ніби на доказ її правоти, пустився стрибати й крякати, мов качур, — але чому з вами трьома до цього лісу втік обожнюваний усіма король? Хіба що тільки... — вона замовкла, ковтнула слину й криво посміхнулась. — Ой, тільки не кажіть, що ви заново збираєте банду?

— Ми знову збираємо банду, — зізнався Клей.

«Боги, коли це говориш уголос — звучить неймовірно тупо».

— І навіщо? — поставила очевидне запитання розбійниця.

Клей зітхнув. Він запитально поглянув на Ґебріела, той схвально кивнув, і Клей Купер знову заходився пояснювати, навіщо їм збирати «Сагу» і що вони робитимуть, коли зберуть.

Поки він розповідав, до них зійшлася послухати вся банда Джейн. Сама ж головна розбійниця якийсь час просто дивилась на нього, жуючи м’ясо, ніби корова, що має повний рот трави.

— Та ви подуріли всі, — сказала вона нарешті.

Коли вони доїли сніданок і сполоснули у річці тарілки, церемонію пограбунку було завершено. Леді Джейн і «Шовкові Стріли» дозволили Метрікові залишити при собі його кинджали, Клею — його славетний щит, хоча той меч, що він поцупив у зброярні палацу, відібрали. Чарівна Муґова торба виявилась порожньою, тож йому дали спокій. І знову всі, крім Ґеба і Клея, добряче посміялися, коли Ґебріел висипав зі своєї торби те саме каміння, що й минулого разу. Розбійниці виявилися справді милосердними — їжу, яку подорожні прихопили з собою з Аґрії, їм залишили, але от одній з розбійниць припали до серця шкіряні чоботи Метріка, і чоловікові, який усього лише три дні тому правив усім цим королівством, довелося вдовольнитися лише парою вовняних шкарпеток. Добре, що «Шовкові Стріли» залишили йому бодай це; хоча шкарпеток їм і так не бракувало.

— Послухай, — тихенько сказав Клей, майже впритул наблизившись до Джейн, — нам ледве вийшло підлаштувати, буцімто Метрік помер. Якщо Ліліт дізнається, що він досі живий...

— Не переживай, Неквапнорукий, — заспокоїла його розбійниця. — Ваші секрети ми не розбовкаємо. Ми з дівчатами взагалі-то Крижану Королеву Аґрії не дуже любимо. Якщо нас спитають — король Метрік мертвіший за всіх мертвих, — підморгнула вона Метті. — Хай живе король.

Метрік незграбно вклонився у відповідь.

«Шовкові Стріли» миттю зникли у лісі, а Джейн затрималась.

— Бувайте здорові, — промовила вона, спираючись на свій лук. — Як пощастить, то ще побачимось, перш ніж ви, йолопи, в Жаскі Землі полізете. А якщо ні... — примружилась розбійниця, посміхнувшись Ґебріелові. — Сподіваюся, ти знайдеш свою доньку. Справді, сподіваюся. Пощастило їй, що в неї такий турботливий тато.

Вона, здається, хотіла сказати ще щось, але просто зникла в лісі, помахавши на прощання рукою у шовковій рукавичці.

— Оце-то дівки, — промовив Метрік, дивлячись їй услід.

— І не кажи, — підтакнув Ґеб.

— Ти диви, сніданок нам приготували і всяке таке, — сказав Муґ, і Ґеб із Метріком ствердно кивнули.

— Та ви геть здуріли, — підсумував Клей.

Близько наступного полудня Ґебріел попросив Муґа дістати його кришталеву кулю. Клей здивувався, чому його друг не попросив про це раніше, — що тут такого? Але Муґ спробував викрутитись.

— Га? Оте барахло? Навіщо?

— Ти чудово знаєш навіщо, — відповів Ґебріел.

Вони стали на короткий привал, перекусивши ягодами та грибами, набраними дорогою за вказівкою чарівника. Метрік, відчувши делікатність ситуації, відійшов у ліс по-маленькому.

— Воно ж, певно, навіть не працює вже. Цю штукенцію вже разів десять кидали. Коротше, пуття від неї — як варвара бібліотекарем влаштувати, — Муґ розреготався з власного жарту і здивувався, що нікому більше не смішно. — Ви серйозно? Ну, варвари ж... а-а-а, проїхали.

— І все-таки? — криво посміхнувся чарівникові Ґебріел.

— Ну, добре. Гаразд. Дійдемо до П’ятидвір’я — тоді пошукаю. Як тобі ідея? Або, може, зустрінемо тямущого віщуна, який...

— Давай зараз. Будь ласка.

Муґ нервово смикнув себе за бороду. Шукаючи підтримки, він глянув на Клея, але той удав, ніби побачив якусь неймовірно цікаву гілочку на дереві над ним. Зрештою чарівник здався. Він зітхнув і почав порпатись у своїй бездонній торбі, аж поки не дістав те, про що прохав Ґебріел.

— Вона дуже-дуже далеко, — попередив Муґ, даючи йому кулю. — Навіть якщо ця штука працює, з такої відстані вона може не побачити нічого або побачити нечітко.

Ґебріел вмостився на суглинку, схрестив ноги й поставив кришталеву кулю собі на коліна. Муґ присів навпроти нього. Клей залишився де стояв, не впевнений, чи справді хоче побачити те, що відкриє куля.

— То що я маю зробити? — запитав Ґеб. — Сказати її ім’я? Якось її покликати?

— Ні, нічого не треба казати. Вона ж тебе не чує. Ти повинен просто... ну, ніби згадати її. Уяви її й намагайся якомога довше тримати в уяві її образ.

Ґебріел зробив, як сказав Муґ, закусив нижню губу і заплющив очі. Вихор фіолетового марева з’явився в кулі настільки несподівано, що всі троє аж здригнулися.

— Зосередься, — попросив Муґ. — І намагайся кожну деталь її образу уявляти якомога яскравіше.

В кулі й далі вирував дим, іноді встигаючи навіть сформувати якусь дрібну частинку тіла — вигин вуха або брови, — але потім усе розліталося вихором фіолетової пари. Але нарешті дим почав розсіюватись, і вони побачили величезний чорний океан під сірим небом.

«Це не океан, — зрозумів Клей. — Це чорний ліс. Це Жаскі Землі».

Перед ними було ціле море висохлих дерев, і Клей здригнувся, уявивши, що за жахливі речі ховаються між цих вузлуватих дерев. Нарешті замість дерев з’явилися кам’янисті пагорби, а за ними виросла висока гірська стіна — Імператорська Мантія, — що підіймалась над лісом, немовби зубці страшної, заметеної снігом фортеці. Вони були закуті в кригу, у них чаїлися чудовиська з найглибших і найтемніших місць цього світу. Клей помітив створіння, що ширяло поміж затуманених вершин. Істота з довгою шиєю та шкіряними крилами тут же зникла за скелею.

Гучний хрускіт відірвав їх від кулі. Це повернувся Метрік — він став позаду Ґебріела, занадто зосередженого на кулі, аби його помітити.

Далі за горами була долина з пожовклою травою, подекуди покреслена брукованими дорогами та хуторцями. Окрайна. Потім Ґебове видиво пролетіло вздовж бурхливої річки. Вони побачили табун диких коней, що переходив її убрід, і за кілька секунд зображення в кулі зупинилося на селі, розітнутому річкою навпіл.

Щось не те. Клей навіть не зразу зрозумів, що він бачить. У воді лежали трупи. Тисячі трупів. Розпухлі тіла утворювали таку велику купу, що ледве не перегороджували течію річки. Він бачив бліді кінцівки та криваві рани, очі з більмами, застиглі гримаси жаху, болю й божевілля.

— Вони забруднюють воду, — промовив Ґебріел. — Отруюють місто своїми ж покійниками.

— Не відволікайся! — різко сказав Муґ, щойно зображення почало зникати у фіолетовому серпанку. — Йди далі.

Зображення пішло далі, але погляд Ґебріела все одно був прикутий до річки, чия вода перетворилась на в’язке криваве болото.

Нарешті він відірвався від цього видовища, і Клею, що мимоволі підійшов до кулі ближче, перехопило подих і похололо в серці.

Кастія була містом неприступним, принаймні так вважалося. То був найбільш віддалений форпост людської цивілізації, живий доказ незламності духу тих, хто звів місто своєї мрії там, де нічого, крім жахіть, нема. Але Клей дивився не на місто. Точніше сказати, він не міг змусити себе відірвати погляд від того, що зусібіч — і аж до горизонту — оточувало місто.

За своє життя він бачив кілька армій. Бачив він також багато армій ополчення і багато звичайних натовпів (і злих, і радісних). Він бачив, що таке сто тисяч людей, коли всі банди Ґрандуалу збиралися в розвалинах Каладара на Ярмарок Війни. Але Орду йому досі бачити не випадало. Від цього видовища Клеєві аж запаморочилось у голові й пересохло в роті. Надія повернути Роуз додому цілою і здоровою позачиняла вікна, загасила свічки й калачиком згорнулася під ліжком.

Ґебріел скрикнув, ніби його вдарили. Зображення в кулі зникло, і присутні довго ще не могли оговтатись. Метрік завмер на місці. Муґ затулив рота руками. Він дивився на Ґеба, ніби той ось-ось вибухне.

Власне, так і сталося.

Ґебріел схопив кришталеву кулю і прожогом кинувся до великої каменюки.

— Чекай, Ґебе! — простягнув до нього руку Муґ, але навіть і не спробував зупинити.

Зрештою, чарівникові краще знати.

Ґеб підняв кулю над головою, видавши крик, від якого в жилах застигала кров, — у ньому чулися страждання та рішучість, — і з силою опустив її на камінь. Куля дзенькнула, ніби склянку зачепили ножем. Він знову і знову бив її об безжальний камінь, поки нарешті не почувся хрускіт. Звук ставав голоснішим із кожним ударом, аж поки Ґеб раптом не припинив це знущання — а що, як куля справді розлетиться на друзки, магія з неї вивільниться... і хтозна, що буде далі.

Тоді Ґебріел піднявся і побіг між дерев до річки, волаючи, ніби каскарський берсерк. Тріснута кришталева куля залишала за собою шлейф фіолетового диму. Добігши до води, Ґебріел жбурнув кулю в річку — вона беззвучно зникла у хвилях, — а тоді, вичерпавши весь свій гнів, упав на коліна на березі й заплакав.

Муґ ледве стримував сльози.

— Вибачте, — промовив він, ні до кого конкретно не звертаючись. — Я гадав, якщо він її побачить, це підніме йому настрій. А якби було вже пізно йти — принаймні ми б про це дізнались.

— Отже, вона там? У Кастії? — запитав Клей. — Вона жива?

— Так, вона жива, — закліпав чарівник, — інакше ми б її взагалі не побачили. Але... — не договорив він.

Та й що тут говорити. Роуз була жива — але це життя комахи, що борсається в павутинні, поки легіон павуків намагається її прикінчити.

«Але ж ми всі це і так знали?» — подумки запитав друзів Клей. І Ґебріел теж. Побачене в кулі нічого не міняло. Виправа до Кастії здавалась тепер поганою ідеєю — але не гіршою, ніж минулого тижня.

Клей закинув на плечі свою торбу й гукнув друга:

— Агов, Ґебе! Ми з хлопцями тут збираємося твою дочку рятувати. Якщо ти замість ревти біля річки підеш з нами, будемо дуже раді.

Промовивши ці слова, він розвернувся і вирушив у східному напрямку, навіть не подивившись, чи пішли за ним друзі.

Але він знав, що пішли. Звичайно, пішли.