Королі Жаских Земель. Книга 1 (Банда)

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ. «МАКСІТОН»

Якщо так подумати, то впитися до безтями в ніч перед тим, як на арені буде вирішуватися твоя доля, — то була жахлива ідея. У Клея в шлунку все булькало, як у покинутому на вогні казані. В голові важко гупало, і від гуркоту, який створювали тридцять тисяч людей на трибунах, його стан тільки погіршувався. Як і від того, що арена «Максітону», хоча і була посаджена на чотири грубезних ланцюги посеред річки, все-таки хиталась на хвилях. Ефект від цього хитання страшенно дратував: відчуття було, ніби перебуваєш у трюмі величезного корабля.

Клей подумав, що до довгого переліку того, що він сьогодні не хотів би робити, разом із «не бути вбитим», можна додати «не обблюватися».

Він чув Дінантру — вона промовляла до натовпу. Її змінений за допомогою магії голос лунав на всю арену, обіцяючи присутнім небачене шоу. Горгона досі не відкрила таємниці, проти кого битимуться Клей із бандою, прохопилася тільки, що їхнього суперника привезли «з великим ризиком та величезними витратами» з «найчорніших закамарків Жаских Земель», — і це могло бути що завгодно.

— А може, це сововедмідь? — стурбовано промовив Муґ.

Здається, на чаклуна події минулої ночі ніяк не вплинули.

— Ви уявляєте? — продовжував він. — Це ж ганебно, якщо доведеться його прикінчити. Страшенно прикро.

Клей навіть не намагався переконувати його, що сововедмедів не існує. Цю платівку Муґ запускав уже багато разів. Одного разу маг навіть навів їм «доказ» реальності таких істот, продемонструвавши абияк накарлякане зображення у старій книзі, на якому всі, окрім Муґа, бачили ведмедя з кумедними величезними очима.

Раптом Горгона замовкла. Коротко прогули фанфари, після чого залунали дзвінкі вигуки, і ось із хаосу утворилося єдине гуркітливе слово, яке, немовби приплив океану, гупало як барабан, відлунюючи довгим кам’яним коридором настільки голосно, що зі стін і стелі сипалась пилюка, а під ногами тремтіла земля.

«Сага»! «Сага»! «Сага»!

Краєм ока Клей помітив, що Муґ із Метріком обмінялися нетерплячими усмішками. «Невже ці два ідіоти насправді отримують від цього задоволення?» — подумав він, намагаючись вгамувати своє... ні, це не назвати хвилюванням, бо ж хвилювання передбачає оптимістичний підсумок подій, а щодо бою на арені Клей ніякого оптимізму не відчував, хоча, треба визнати, чути своє ім’я з вуст багатотисячної юрми — було в цьому щось збіса збудливе.

Ґенелон захрускотів кісточками пальців і розім’яв шию.

Попереду них у тунелі сидів, притулившись до стіни та схиливши голову на коліна, Ґебріел. Коли арена почала скандувати назву банди, він нашорошився, ніби звір, що відчув запах здобичі. Вже за мить він був на ногах, і його силует застиг у залитому світлом виході з тунелю.

— Пора, — мовив він, а потім додав: — Готові?

— Готові, — відгукнувся Метрік.

— Так точно! — весело сказав Муґ.

— Звичайно, — пробурмотів Ґенелон.

Клей лише зітхнув і знизав плечима.

«Гадаю, готові», — подумав він.

Кивнувши, Ґеб розвернувся й повів чотирьох друзів трохи нахиленим коридором. Замучений похміллям Клей слухав натовп — чим ширшим і яскравішим ставав вихід з тунелю перед ними, тим голосніше було чути скандування.

А тоді Ґебріел вийшов на світло, і скандування потонуло у несамовитому лютому ревінні.

Як і вся банда, лідер «Саги» був одягнений в дусі шоу. Йому видали біло-золоті блискучі обладунки, як на думку Клея — занадто розцяцьковані. Меч йому дістався масивний і важкий, огидного сірого кольору — поганенька підробка під Веллікор. Один із рабів Горгони вимив і розчесав волосся Ґеба, і, за винятком безвольно опущених плечей та зашуганого погляду, це був той «Золотий Ґеб», якого й очікував побачити натовп.

За ним вийшов Муґ. Замість брудної піжами чарівника вдягнули у накидку. В нього не було нічого, крім перекинутої через плече торби, — маг привітав тисячі глядачів, помахавши їм обома руками.

Далі був Метрік. Короля вдягли у шкіряний чорний жилет, вкритий металевими заклепками, який він не міг застебнути на животі. На його поясі виблискували інкрустованими руків’ями Роксі та Ґрейс, і, щойно він вийшов на арену, найбільш патріотично налаштовані аґрійці почали скандувати його ім’я.

Клей на це лише покривився. Якщо Ліліт досі не знає, що Метрік вижив, — то дуже скоро дізнається.

Перед Клеєм ішов Ґенелон. У руках південець тримав сокиру, яку Дінантра дев’ять років тому викупила в Кар’єрі разом із самим Ґенелоном і яку весь цей час зберігала. Клей ішов за ним і не міг відірвати погляду від зброї: обабіч руків’я були здвоєні гострі леза з чорного металу, що нагадували крила віверни і були розписані друїнськими літерами, які починали пульсувати біло-синім, коли воїн брав сокиру до рук. І щоразу, опиняючись у руках господаря, сокира тихо шепотіла мовою, якої не знав навіть Муґ. Якщо зброю брав хтось інший — вона була так само небезпечною, як і будь-який інший нагострений шматок заліза, але в руках Ґенелона сокира ставала надзвичайно смертоносною. Сокира мала власне ім’я — «Сирінкс», а випитати у впертого південця, звідки в нього такий артефакт, було не легше, ніж дізнатись у цапа, де міститься найближча бібліотека.

Останнім, піднявши руку і примружившись на безжальне сонце, на арену вийшов Клей. Для бою він вибрав жакет з вареної шкіри з арсеналу «Максітона» — якраз розмір підійшов. До правої руки собі він примотав Чорне Серце, а ще надибав доволі гострий меч, який не повинен був зламатися після першого удару, — словом, не все безнадійно.

П’ятеро воїнів вийшли в центр арени й віддалися хвилям оглушливих аплодисментів, що лунали з трибун.

«І справді, — подумалося Клею, — навіщо зараз бандам пертися в Жаскі Землі? Кому потрібен ризик налетіти на гніздо чудовиськ, якщо ти можеш сам обирати, з ким битися? Для чого наражатися на небезпеку заблукати в Жаскому Лісі або підхопити гнилицю, якщо можна всього лише виступати на арені, яких понатикано в кожному місті?»

Він повільно обернувся, стоячи на місці, оглядаючи розпалений натовп. Нескінченна кількість спотворених криком облич. Усі вимахують руками. І справді — навіщо у безвісті вбивати чудовиськ, якщо можна це робити на очах тридцяти тисяч свідків і насолоджуватися славою й обожнюванням?

Дінантра за цим усім спостерігала з центральної ложі на найнижчому ярусі — її місце було викладено кахлями й затінено шовковими тентами. Герцог Окрайни мовчки сидів серед її придворних, схрестивши руки на грудях і притиснувши вуха до зачесаного назад волосся кольору осіннього листя. Він не відривав погляду від Ґебріела, а той дивився через всипану піском арену на величезні ковані ворота навпроти тунелю, з якого вони вийшли кілька хвилин тому.

— Відчиняються, — кинув він через плече.

Язик у роті Клея моментально зробився сухим, ніби в’ялена яловичина, а в роті з’явився гидкий смак, ніби хтось там розчавив змочений у віскі недопалок сигарети. Важкі ґрати повільно піднімалися. От-от на них з ревінням мало кинутися щось, що покладе — як сподівалися Дінантра і Падолист — кінець «Сазі».

Клей переступав з ноги на ногу. Спина після вчорашнього шалено боліла, і він вигнувся назад, аби її розім’яти. Зважаючи на те, який розголос спричинила їхня з друзями поява в місті, він зовсім не здивувався, побачивши кілька небесних кораблів, що повільно кружляли над ареною, — звідти щасливці, ніби кровожерливі боги, могли спостерігати за боєм на «Максітоні».

Пролунав ляскіт, ворота повністю відчинились, а тоді галасливе море глядачів раптово вмовкло — і запала тиша. І ось на них кинулася тварюка, якій, можливо, і судилося закінчити історію «Саги».

Цієї миті Клей все-таки проблювався на пісок у себе під ногами, і перелік того, чого він не хотів робити сьогодні, скоротився на один пункт.

То була химера — певно, та сама, яку вони з Ґебріелом бачили на параді в Контасі. Ця істота була чудовиськом у повному сенсі цього слова. Вона мала передні лев’ячі лапи, задні лапи — цапові, зміїний хвіст і три голови: вкрита темно-червоною лускою голова дракона, чорногрива лев’яча голова і біла бараняча голова з моторошними червоними очима. Коли вони бачили химеру востаннє, тварюка була у клітці, та ще й під дією потужного заспокійливого. А тепер її випустили на волю, і чудовисько енергійно гупало до них по піску, ніби пес, що біжить до господаря, якого давно не бачив, от тільки Клей сумнівався, що цей звір хоче звалити їх з ніг та облизати їхні обличчя. «Максітон» озвався чи то радісним, чи то переляканим вигуком. Люди зібрались, аби подивитися на банду ветеранів, що возз’єдналися заради прощального бою. Дехто з собою дітей привів, мовляв, хай подивляться, що таке справжня банда. Були й такі глядачі, хто взяв на шоу своїх батьків, аби ті трохи поностальгували, бо ж тепер діти геть і не зрозуміють, що це справжній найманець, навіть якщо він виламає їм двері та відбере їхню вечерю. А натомість вони от-от побачать, як чотирьох старих пердунів і одного розлюченого південця розірвуть на шматки просто у них на очах.

Химера злякалася галасу й зупинилась. Бараняча голова вишкірилась, лев’яча заревіла, а драконяча випустила в небо струмінь червоного полум’я. Глядачі у захваті зайшлися вереском.

«Що ж, буде їм що розповісти нащадкам, — похмуро подумав Клей. — О, ви колись бачили, як якась нікому не відома банда билася зі зграєю зголоднілих баґбірів? А я от бачив, як довбана химера розірвала “Сагу”!»

Монстр натужився, спробував розкрити міцно зв’язані крила, і, зазнавши невдачі, голови тварюки розчаровано загарчали. Не маючи іншого вибору, чудовисько вирішило кинутись на здобич, люб’язно надану йому Дінантрою.

— Що робимо? — налякано верескнув Муґ.

Метрік поруч із ним, здавалося, збирався послідувати прикладу Клея і добряче проблюватися.

— Виживаємо, — відповів Ґенелон.

Стиснувши міцніше Сирінкса, він зробив крок уперед, наче збираючись захистити їх від долі. Так ніби йому це було під силу.

Ґебріел на тварюку навіть не дивився. Його погляд був прикутий до центральної ложі, де в затінку тенту сховалися Горгона і Падолист. Друїн був на позір спокійний, але Клей відчував, що ховається за цим попелястим поглядом. Ясно як день, що коли сьогодні вони тут помруть, то настане завтра, і Роуз загине також — якщо досі ще не загинула. І що найгірше — помре вона, так і не дізнавшись, на що пішов батько, аби її врятувати, і що він був готовий поставити на карту все, тільки б витягнути її. Ґебріел розумів, що цей бій — смертний вирок. Не лише для нього та його друзів, але й для дочки.

Ґеб тепер і далеко не нагадував того героя, яким він був колись. Молодий лев перетворився на лагідну, втомлену овечку. Але так буває, що навіть боягуз виявить відвагу, навіть несміливе серце здатне на подвиг.

Чудовисько наблизилось до них — і Ґебріел кинувся йому назустріч. Він підняв свого меча, тьмяний метал у променях яскравого пообіднього сонця виблискував, ніби сталь друїна. Його розпатлане волосся пливло за ним, ніби золоте знамено, і «Максітон» озвався таким вереском, що й не уявити. Ось воно, славетне видовище, якого вони так прагнули і про яке розповідатимуть іще багато років!

Химера, ніби розлючений бик, кинулась на Ґеба. Бараняча голова нахилилася, меч дзвінко вдарився об один із рогів, і Ґебріел відлетів над головою Ґенелона. Наступною атакувала драконяча голова. Її потужні щелепи клацнули там, де щойно стояв Ґенелон. Південець відскочив ліворуч і замахнувся. Сирінкс зачепив луску біля голови дракона, химера відсахнулась, зашипівши від болю.

Клей кинувся вперед з усією швидкістю, на яку тільки був здатен. За ним рушив Метрік, а Муґ допоміг підвестися оглушеному Ґебріелу. Химера тим часом двічі кинулася драконячою головою на Ґенелона. Південець замахав сокирою, і після двох ударів драконяча голова вся була в крові. Аж ось вона напружилась, ніби змія перед випадом. Ґенелон, занадто пізно зрозумівши, що краще тікати, просто присів. У драконовій пащі проскочила іскра, і звідти вдарило полум’я.

Клей послизнувся на піску, але встиг прикрити друга Чорним Серцем. Полум’я відкинуло Купера на Ґенелона, і двоє бійців безпорадно впали на пісок, тоді як химера приготувалася до нової атаки.

Але тут Метрік зі страшним криком кинувся на чудовисько. Бараняча голова обернулась до нього, тягнучи за собою всі інші, й Черепотроща обрушив усю свою силу на неї. Перший удар не досягнув мети, і колишній король змушений був незграбно відскочити, ухиляючись від пожовклих баранячих зубів — укус лише трохи його не зачепив. У відповідь Метрік замахнувся правою рукою і встромив у око монстру один зі своїх кинджалів. Тварюка видала жалібний, майже людський крик і знову спробувала вкусити Метріка. Той, недовго думаючи, встромив кинджал просто в пащу чудовиську, провернув його, і, коли щелепа заклацнулася, лезо пробило піднебіння й увійшло, певно, в мозок, оскільки голова відразу мертво повисла на тілі химери.

« З однією розібралися, — подумав Клей, — залишилося ще дві».

Юрма оглушливо заревла. Метрік упав на коліна, тримаючись за руку. На обличчі його був вираз радісний і наляканий — але більше наляканий. Химера кинулась на нього, Клей рвонув на допомогу, але йому тут же прилетів у голову удар хвостом.

Повалившись з ніг, Клей встиг помітити, як Муґ жбурнув у тварюку жменю якихось дрібних кульок. Маг вигукнув закляття, і всі кульки, крім однієї, вибухнули димом, а остання розквітла у вогняну кулю, яка вдарила у лев’ячу голову, яка загрожувала Метрікові.

— А щоб тебе перевернуло й гепнуло, — вилаявся Муґ і знову почав копирсатися в торбі, шукаючи якоїсь серйознішої зброї.

Ґебріел скористався тим, що істота відволіклася, відтягнув за комір Метріка і став між ним та чудовиськом. Химера знову рушила на них. Бараняча голова мертво висіла на тілі монстра, з її рота стікала кров. Ґенелон намагався підійти до тварюки ззаду, але йому заважав рухливий зміїний хвіст.

Лев’яча голова заревла просто в лице Ґебріелу, і той заревів у відповідь, потихеньку беручи праворуч, аби відвести чудовисько від Метріка, який, здавалося, від больового шоку втратив свідомість. Аж ось химера кинулась, і Ґеб, ухилившись від пащі лева, вловив момент і ввалив дракона по голові. Але його меч був занадто тупим, аби завдати шкоди, — він просто ковзнув по міцній лусці тварюки. Було видно, що сил на те, аби ефективно битися, у Ґебріела стає дедалі менше — йому вдалося відбити ще один випад драконячої голови, але раптом тварюка своєю велетенською лапою повалила його обличчям у пісок. Він зміг перевернутися на спину, але підвестися не встиг — монстр притис його до піску. Ні, не розчавив, тут врятували обладунки, але гострі кігті пробили метал. Ґебріел закричав, але раптом ніби закам’янів. Пальці його вже не могли тримати руків’я меча, і зброя впала на пісок. «Його паралізувало», — збагнув Клей. Ця тварюка і так могла вбити нещасну жертву в тисячу різних способів, але, певно, могла й залишити собі на десерт, паралізувавши отрутою.

— Ось! — вигукнув Муґ, видобувши з торби чарівну паличку.

Точніше сказати, це була вузлувата гілка, обмотана бронзовим дротом, — і Клей подумав, що хай би це була довбана чарівна паличка. Химера вирішила, що Ґеб для неї загрози вже не становить, і обернулася до чаклуна. Істота знову заревла, намагаючись розправити крила, і товста мотузка, якою їх було перев’язано, вже ледве витримувала. Тим часом Муґ приготував чарівну паличку і, коли чудовисько кинулося на нього, закричав щось нерозбірливе. Пролунав тріскучий звук, від якого тридцять тисяч глядачів затамували подих, і з обмотаної бронзовим дротом палички дугою вирвалася біла блискавка. Вона вдарила лев’ячу голову межи очі й миттю розсипалась іскрами. Оглушена тварюка здригнулась, але не вмерла на місці. Коли Клей важко піднявся і, похитуючись, пішов до мага, чудовисько підігнуло передні лапи. Ґенелон хотів добити її, але драконяча голова не здавалася. Вона знову виплюнула струмінь вогню, і воїн відскочив убік.

— Ха! — змахнув паличкою Муґ, насолоджуючись ревінням натовпу.

Клей подумав, що чаклун і справді має переконливий вигляд: чужа накидка, волосся виблискує, ніби шовк на сонці.

— Дивися, — з усмішкою озирнувся на друга Муґ, коли Клей підійшов ближче.

Після цього він утнув штуку, яка за інших обставин могла б видатися навіть смішною.

Але ні, на кону були їхні життя — і це було зовсім не смішно.