Королі Жаских Земель. Книга 1 (Банда)

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ. НАРОДЖЕНІ, ЩОБ УБИВАТИ

Муґ, ніби лицар, що наставляє на супротивника вістря свого меча, витягнув руку з паличкою. Він знову промовив закляття, і від обмотаної бронзовим дротиком палички до драконячої голови дугою спалахнула блискавка. Але цього разу вона вдарила у металеву луску чудовиська, і, нікуди не зникнувши, потужний чарівний заряд із дзижчанням тією ж дугою повернувся до чаклуна. Муґ здригнувся всім тілом, біле волосся його стало сторчма, від чого чарівник нагадав кульбабку, і після цього без тями впав на пісок.

Клей зупинився, заціпеніло намагаючись усвідомити абсурдність щойно побаченого.

«Трьох вибило, — похмуро подумав він, — залишилося ще двоє».

Він почув, як Ґенелон гукає його, озирнувся і побачив химеру. Лівою рукою Клей примудрився вдарити драконячу морду вістрям меча. Потім атакувала лев’яча голова — і Купер прикрився Чорним Серцем. Зуби чудовиська заскреготіли по поверхні щита, тиснучи на нього. Клей ледве зумів інстинктивно перекрутитися назад, ледве уникнувши удару кігтистої лапи. Впавши на коліна, він ухилився від іще кількох ударів химери. Коли в атаку кинувся дракон, Клей був до цього готовий — він викрутив Чорне Серце так, що щит застряг у зубастій пащі, після чого по саме руків’я встромив меча у шию чудовиська.

Луска дзвінко піддалася, його руки залила тепла, піниста кров. Драконяча голова заревла, виштовхнула з пащеки щит і відкинулась назад — Клей випустив руків’я меча. Сильно хитаючись, він покульгав подалі від химери. Але монстр не здавався.

Він відчув, як гострі, ніби леза, кігті роздерли на спині його шкіряну кірасу. На якусь мить йому стало боляче, але потім настало заціпеніння. Ноги зсудомило, і Клей звалився на пісок. Він, як і Ґебріел, іще зміг перевернутися на спину, але тут тварюка його наздогнала. Він ясно побачив здоровенні, завбільшки як його рука, зуби, рожевий шершавий язик і в глибині — чорне провалля роззявленої лев’ячої пащі. З неї тхнуло гнилятиною, але Клей не міг відірвати погляду від цієї привітно прочиненої у смерть брами.

Зненацька натовп скажено заверещав, а дві живі химерячі голови завили від болю — брама смерті зачинилася перед самим обличчям Клея.

Коли чудовисько розвернулося, Клей побачив, що Ґенелон відітнув йому хвіст — на його місці тепер був лише закривавлений обрубок. Кігті химери зачепили Купера неглибоко, але його кінцівки ледве працювали. Ні, стискати і розтискати пальці він міг, але про те, щоб підвестися або зігнути руки в ліктях, не було й мови. На те, аби побороти отруту і повернути собі контроль над тілом, йому знадобиться кілька хвилин, але може бути надто пізно.

Йому залишалося тільки спостерігати, як і глядачам на трибунах або на бортах небесних кораблів, що ніби грифи кружляли у блакитному небі над ареною, за Ґенелоном, який сам бився з химерою. Клей ще подумав, що вони страшенно пасують одне одному — обоє народжені, щоб убивати.

Драконячій голові, здавалося, меч у шиї аж ніяк не заважав. Тварюка кинулась на Ґенелона, він ухилився і відскочив убік, ударив її сокирою плазом, а потім завдав іще двох ударів, після чого на допомогу драконячій голові прийшла лев’яча. Воїн пірнув під її роззявлену пащу і всадив гострий кінець Сирінкса у черево монстра. Похитуючись, химера відійшла, не бажаючи отримати ще один такий удар. Ґенелон примірявся атакувати ще, а чудовисько зі страшним ревінням задкувало, даючи драконячій голові змогу прийти до тями.

І ось голова дракона атакувала Ґенелона зліва, а з правого боку на нього чатував удар кігтистої лапи. Південець розвернув сокиру боком, уп’явши руків’я у лапу чудовиська, тоді як широкі леза не давали драконячій голові дістати його. Голова лева спробувала було напасти на нього, але Ґенелон потужно зарядив їй просто в морду, після чого зайнявся драконом. Схопившись за один із шипів, він легко застрибнув на химеру, ніби на коня. Там його не могли дістати ні отруйні кігті, ні гострі зуби чудовиська.

«Він зміг, — подумав Клей. — Зараз Ґенелон прикінчить її, і ми вільні. Можемо спокійно піти і померти далеко на заході. Але не тут».

Химера також це розуміла. Драконяча голова в унісон з лев’ячою люто ревли — то був відчайдушний крик хижака, якого перемогла його здобич. Ґенелон замахнувся сокирою, монстр гріб кігтями пісок арени. Крила тварюки несамовито засмикались, і мотузки, якими їх було стягнуто...

...порвалися.

Та заради милосердя Весняної Діви! Одурманений отрутою розум Клея не міг повірити у щойно побачене. Схожі на чорні вітрила крила закрили небо, один помах — і вони розпростерлися на повну. На трибунах запанувала мертва тиша, глядачі з жахом уявили, що почнеться зараз, якщо химера злетить, — і вже за мить їхні страхи справдилися. Ще помах драконячих крил — і ареною закружляли хмари піску. Роздвоєні ратиці відштовхнулися від землі, і тварюка піднялась у повітря.

Химера злітала дедалі вище з кожним помахом крил. Ґенелон кинув сокиру й обома руками вчепився у шипи на драконячій голові. Тварюці й так важко було тримати рівновагу, зважаючи на мертву баранячу голову та обрубок хвоста, а тут, намагаючись скинути з себе південця, вона відчайдушно хитнулася. Над ареною цієї миті якраз виконувала поворот велика й незграбна небесна каравела — і химера протаранила її. Одна з куль корабля — припливний двигун, як називав їх Муґ, — миттю відірвалась і полетіла у воду. Судно нахилилося, ніби його вдарила хвиля, і Клей побачив, як кілька його пасажирів повисли в повітрі, вчепившись за поручні.

Зненацька неподалік підвівся Муґ. Його волосся було розчохране, очі — налиті кров’ю. Він відкашляв дим і приголомшено глянув на Клея:

— Все? Ми його вбили?

Клей не без зусиль витяг вказівний палець і показав угору. Маг підняв очі. Масивний корабель стрімко втрачав висоту, опускаючись просто на одну з опорних веж. Химера кружляла прямо над трибунами. Ґенелон вирвав з голови чудовиська шип і безуспішно намагався пробити ним луску тварюки.

— Оу, — сумно промовив Муґ.

З іншого небесного корабля — фрегата з перетинчастими вітрилами та припливними двигунами на носі й на кормі — відкрили вогонь по монстру. Встановлені на палубах арбалети випустили три стріли, кожна завдовжки як зріст Клея. Перша полетіла кудись за річку. Друга простромила якогось невдаху на трибунах. Третя влучила химері в бік, і вона на мить хитнулася, після чого затріпала крильми, ніби кажан, що намагається вилетіти крізь зачинене вікно. З корабля випустили ще одну стрілу, але чудовисько ухилилось, і команда фрегата поспішила перезарядити арбалети.

Драконяча голова ніби водою залила палубу корабля вогнем. Судно нахилилося вперед, двигун на носі запарував. Арбалетні вежі вмить спорожніли — всі побігли гасити пожежу. Химера виконала різкий розворот і знову вдарила полум’ям. Клей зрозумів, що судну кінець. Ось-ось корабель впаде на «Максітон» і повбиває купу людей.

На якусь мить йому стало цікаво, чи Дінантра з Падолистом досі на своїх місцях. Але Клей вирішив, що коли в Горгони є бодай якась клепка в голові, то вона має бути вже біля міської брами.

«Вона хотіла дати людям тему для розмов на наступні кілька місяців? — кисло подумав він. — Ну, то дала».

Клей не став перевіряти, чи вони досі сидять у своїй ложі. Він просто не міг відірвати погляду від катастрофи, що розгорталася в небі. Химера наблизилася до небесного корабля, що мчав до землі, голова дракона подалася вперед, готуючись дихнути вогнем. Ґенелон щось намагався відламати на її шиї — може, іще один шип, — і з цього місця бризнула кров.

З шиї дракона вирвалося полум’я.

«Це мій меч, — збагнув Клей. — Він витягнув його, і тепер вогонь...»

Не вірячи своїм очам, він дивився, як Ґенелон перескочив з драконячої голови на лев’ячу, однією рукою схопив гриву, а іншою швидко встромив меч у горлянку чудовиська і так само швидко звідти його вийняв. Драконяча голова позаду нього опустилася, рана на боці луснула.

І вже за мить голова вибухнула кров’ю та плескучим вогнем.

Чоловік і чудовисько впали на «Максітон», на найвищий ярус, після чого кривавим клубком луски та хутра покотилися вниз — на трибунах запанував хаос. Почалася штовханина, глядачі намагались забратися геть з їхнього шляху, і більшості це вдалося. Однак ті, хто сидів у самому низу, ще не підозрювали, що їм загрожує. Клей простежив за потенційним убивчим маршрутом химери і побачив, що Герцог з Дінантрою досі у ложі.

«Будь ласка, — благав він того з богів Ґрандуалу, хто відповідав за здатність навмання вбивати людей трупами химер, — зроби мені цю чортову... послугу».

Падолист обернувся і подивився просто на Клея. Вкриті білим хутром вуха друїна стали сторчма, ніби він в якийсь неймовірний спосіб зумів почути шепотіння Купера. Здається, він занадто пізно збагнув, що зараз буде. І раптом Падолист пригнувся, Дінантра звелася на рівні ноги — зміїне кубло в неї на голові несамовито шипіло, — і вже за мить химера зім’яла тент і розчавила Горгону заодно з її напівголими слугами, після чого сповзла на пісок.

Цієї миті Клей зрозумів, що може ворушити кінцівками. Він перевернувся на живіт і піднявся на коліна. Муґ стояв неподалік, обтріпуючи свою накидку. Закінчивши, він випрямився і глянув на друга.

— Ти в порядку? — запитав він.

— Гадаю...

І раптом почувся такий звук, ніби гора розвалилася на частини. Земля під ногами заходила ходуном, і Клей упав. Він перевернувся на бік і глянув у небо. Може, це фрегат звалився слідом за химерою? Чи обвалилася одна з трибун? Усе довкола було вкутано хмарами пилюки, і коли вона трохи розвіялась, Клей побачив, що каравела врізалась у північно-західну вежу, до якої було прикріплено один із ланцюгів.

Вежа обвалилася. Інші три ланцюги, на яких тримався «Максі-тон», шалено напнулись, і вже за мить той, що кріпився до південно-західної вежі, також не витримав, обсипавши арену зливою каміння і цементної пилюки, — день у Клея видався не з найкращих.

Арену понесло течією на схід. Велетенські ланцюги ослабли — «Максітон» летів на останні дві вежі. На трибунах царював хаос, натовп ревів у паніці, глядачі кинулися до виходів. Але бігти не було куди — хиткі мостики, що з’єднували арену з обома берегами, розвалилися, щойно «Максітон» зрушив з місця.

Клей невпевнено піднявся. Коліна його тремтіли, він ледве не впав. Муґ допомагав Ґебріелові бодай сісти, Метрік піднявся на лікті й здивовано дивився на перестрашений натовп, ніби людина, яка, прокинувшись, виявила, що опинилась у серці кривавої заруби.

Ґенелона ніде не було видно. Клей навіть подумав, що його цілком могла розчавити химера під час падіння, але раптом крила чудовиська смикнулись. Купер потягнувся до стегна, але меча на місці не було. Він глянув на Муґа, але чаклун був дуже зайнятий тим, що стукав по Ґебових обладунках і питав, чи той щось відчуває. Метрік теж бачив, що тварюка ворухнулась, але не міг ніяк допомогти, лише вимахував закривавленою рукою і горлав, перекрикуючи натовп:

— Займися нею!

Клей ковтнув слину, розвернувся, прикрився до підборіддя Чорним Серцем і невпевнено рушив уперед. Він устиг зробити лише три кроки, тіло химери знову ворухнулося, і з-під туші чудовиська викотився, хапаючи ротом повітря й відхаркуючи з легенів пилюку, Ґенелон.

Клей зітхнув з полегшенням. Але відпочивати довго не судилося, «Максітон» знову напнув прив’язані до берега ланцюги. Першою не витримала північна вежа. Ланцюг відірвався і грізно хльоснув у небо. Як не дивно, південна вежа перший ривок витримала. «Максітон», повільно обертаючись, попрямував до південного берега, але зрештою все ж стягнув останню вежу за собою у воду. Клей відчував тремтіння землі у себе під ногами, але міг лише уявляти, які руйнування спричинила арена: величезна чаша з дерева та каменю з тридцятьма тисячами нещасних мчить річкою, залишаючи по собі розтрощені причали та перекинуті човни.

Клей підбіг до Ґенелона.

— Ти в порядку?

— В порядку, — нетерпляче відмахнувся воїн. — Де моя сокира?

— Кудись туди впала, — відповів Клей.

Але він не встиг показати, куди саме, бо серед уламків центральної ложі побачив чийсь силует.

То був засипаний пилюкою та забризканий кров’ю Падолист. Волосся його було розкуйовджене, вуха стирчали в різні боки, від чого він мав дуже загрозливий вигляд, але ще страшнішим він здався, коли вишкірив до Клея свої гострі зуби та витягнув з піхов на спині довгого меча. Лезо, вирвавшись на волю, озвалося протяжним і дзвінким співом, Падолист косо рубонув повітря і рішуче схопив руків’я обіруч.

Але перш ніж він устиг напасти, на пісок між ними впала тінь.

Піднявши очі, Клей побачив небесний корабель, що стрімко опускався на арену. Спершу він вирішив, що це аварія; Купер збирався попередити Ґеба і Муґа, але тоді помітив, як чарівник махає рукою.

Коли він обернувся назад до Падолиста, друїн уже зник у вихорах пилюки, піднятої кораблем.

Судно рухалося тепер повільніше, намагаючись м’яко сісти на землю, що ходила ходором, ніби корабельна палуба під час бурі. Корабель був невеликий, на кормі працював єдиний двигун. На боці було написано ім’я судна — «Старославний», але Клеєві воно нічого не говорило, аж поки він не побачив обличчя, що визирали з-за поручнів.

— «Авангард», — ледве чутно видихнув він, ніби молитву, яку вже було почуто.