Королі Жаских Земель. Книга 1 (Банда)

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ. ПРИХОВАНЕ ЄСТВО

Вигляд ця коса мала загрозливий. Здавалося, ніби її зроблено з кістки, можливо, з крила якоїсь істоти завбільшки як кінь.

Але серйозніші проблеми обіцяла інша, ще незвичніша зброя Тіні.

Він дмухнув, і його подих бурею здійняв дим над вогнищем. Пролетівши повз Ґебріела, хмара набула його подоби — таких форм і розміру, як і сам Ґеб, до того ж у подоби Ґеба в руках опинився масивний меч, достатньо міцний на вигляд, чиє лезо щойно створена істота без вагань спробувала з розмаху опустити на голову Ґебріела.

Веллікор миттю покинув піхви, леза зустрілись, і димна фігура розвіялась у темряві зоряної ночі, але друїн жестом віддав наказ одній з димних подоб, встановлених ним по периметру табору. Хмара диму пройшла крізь Ґенелона, перетворившись на тьмяного двійника смертоносного південця.

— От пекло, — почув Клей стогін Метріка, — тільки не це.

— Він мій, — прогарчав у відповідь Ґенелон, кидаючись на власну тінь.

Тьмяна подоба рвонула назустріч південцю, їхні сокири зійшлися — і димна фігура не тільки не зникла, але з такою силою вдарила Ґенелона в шию, що той аж захитався.

На Тінь наважилася стрибнути Саббата — від першого помаху коси вона ухилилася, від другого відскочила. З іншого боку на друїна кинувся Метрік, але той устиг розвернутись і випустити йому просто в обличчя хмару диму. Миттю осліпнувши, король-вигнанець замахав у бік Тіні кинджалами, що не врятувало його, втім, від привида в себе за спиною. Один тьмяний кинджал поранив йому плече, Метрік скривився від болю — і цієї миті другий кинджал ледве не ввійшов йому під ребра.

Клей помітив, що друїн глянув у його бік. Було пізно щось робити — Купер обернувся й побачив, що на нього летить хмара диму. Він автоматично закрився щитом, і лише тому його не засліпило. Після цього він повільно та зніяковіло обернувся — і побачив свого двійника.

— Здоров, — невпевнено привітався він.

Тьмяна фігура нічого не відповіла, тільки розмахнулася від стегна молотом.

— А що, по-іншому не можна? — зітхнув Клей.

Тим часом Ґеб вправно відбивався від привидів — Тінь ледве встигав їх створювати. Здавалося, з усієї зброї лише Веллікор міг розбивати їх одним ударом. Ґенелон запекло рубався зі своїм двійником, а Муґ кричав і стрибав у різні боки, аби друїд не зміг створити його близнюка-привида.

І поки подоба Клея окидала його оцінювальним поглядом, Клей встиг подумати: «Цікаво, кого би Му/ів двійник взагалі міг налякати?»

Метрік задкував, відбиваючись від своєї подоби, тому Саббата мусила сама битися з друїном.

Ну, або не зовсім сама.

Кіт непевно пішов до Тіні, тримаючи в руках єдину зброю, що виявилася в нього під рукою: дорогоцінний батінгтінг, грозу феніксів. Для друїна, котрий міг бачити найближче майбутнє, повільний ревенант, що наближався до нього хиткою ходою, небезпеки не становив, він спокійно ухилився і махнув косою, перерубавши єдиний у світі батінгтінг і порвавши всі сто чотири його струни, — інструмент жалісно задзвенів, ніби розбилися кришталеві дзвоники.

— От тому-то я і не люблю лізти в такі заварухи, — пробурмотів Кіт.

Тінь ударом ноги завалив його на землю й опустив лезо коси, що у місячному світлі виблискувало, ніби перлина.

— Моя Умбра, певно, не така елегантна зброя, як Веллікор, — він відкинув одну половину знищенного батінгтінга у бік Саббати, — але роботу свою знає.

Тьмяний двійник Клея нарешті набрався сміливості й кинувся в атаку, виставивши перед собою щит. Клей зустрів його Чорним Серцем і замахнувся молотом у лівий бік привида. Як не дивно, привид зробив те саме — і Клей здригнувся від болю. «Воєшкіра» поглинула значну частину удару, але ребра натякали, що краще б це не повторювалось. Вони з двійником іще раз обмінялися ударами — молоти відскочили від щитів, — а тоді відступили, змірюючи один одного оцінювальними поглядами.

— Ми так цілий день можемо битися, — пробурмотів Клей.

Він побачив, як Муґ стрибнув на спину димному двійникові Метріка, даючи королю час протерти очі. За це чаклун дістав удар в обличчя ліктем і поріз на передпліччі, від чого Метрік ще більше розлютився. Він ошаліло кинувся на ворога, Муґ відступив, похитуючись, і Метрік з його двійником обмінялися серією ударів настільки блискавичних, що Клей нічого не бачив, окрім блиску сталі між ними.

Двійник Ґенелона розрубав тому щоку сокирою, і південець загарчав. З огляду на те, який Сирінкс гострий, йому пощастило, що щелепа залишилась на місці. Але Ґенелон попри все всміхнувся, і вони з двійником знову кинулись один на одного.

Привид Клея знову насідав, тепер працюючи молотом. Першою думкою Клея було закритися щитом, узяти на себе удар, а тоді вже спробувати атакувати й собі. І, без сумніву, його прагматичний двійник саме цього і чекав.

Тому Клей натомість ввалив по молотові суперника своїм молотом, зброя озвалася дзвоном, від якого заклало у вухах, а руки затремтіли. Це був удар незручний, і вони обидва від нього захиталися — але Клей цього бодай очікував. Він зорієнтувався першим і знизу вломив двійнику в підборіддя краєм Чорного Серця. Димна подоба різко закинула голову назад, і Клей послав їй навздогін просто в обличчя удар Привидом.

— Вибачай, — пробурмотів він при цьому.

Тьмяний двійник тріснув, мов обвуглена колода, і розсипався.

Почувся крик — це Муґ перечепився через простягнуту руку еттіна. Дейн прокинувся з фирканням, а Ґреґор мляво пробурмотів:

— Уже ранок, чи що?

Клей перевів погляд з еттіна на Тінь, що уже наближався до двоголового чудовиська. Друїн зірвав з пояса один з мішечків і жбурнув у повітря жменю якогось порошку. На щастя, Муґ устиг звестися на ноги і став між Тінню та еттіном, але, побачивши, що Тінь набрав повні груди повітря, відскочив убік.

— Муґу, зажди! — закричав Клей, але було вже пізно.

Тінь дмухнув, хмара порошку огорнула дезорієнтованого еттіна, і Клеєві захололо серце. Він зусиллям волі втримався на ногах, йому хотілося просто заплющити очі й почекати, поки цей світ не розчавить йому голову, бо, схоже, саме цього він і добивається, адже якого біса з ним без кінця трапляється таке лайно? Привид, що виник за спиною Ґреґора та Дейна, був насправді жахливий. Перше, що він зробив, — нахилився, схопив голови еттіна і вдарив їх одну об іншу, від чого чудовисько впало без тями.

«Ну, звичайно, а як інакше», — кисло подумав Клей. Він похитав головою, намагаючись збагнути, як єдиному друїнові вдалося перемогти п’ятьох вправних воїнів, одну мисливицю за головами, ґуля та половину велетня.

— Клею, — опустив йому на плече долоню Ґебріел. — Я займусь ним.

— Ти оцим ось займешся?

— Іди допоможи Живок... — Ґеб замовк на півслові. — Зупини Тінь. Оглуши його, скрути його, але намагайся не вбивати.

— Чому?

— Тому що коли ми вб’ємо Падолиста, може виявитися, що це останній живий друїн, — пояснив Ґебріел.

Сказавши це, він зірвався з місця, перестрибнув рештки багаття, прослизнув під рукою велетня-привида і рубонув його ногу Веллікором. Привид хитнувся, але таке одоробло не міг перемогти одним ударом навіть легендарний меч.

Клей швидко глянув на Ґенелона, якого двійник відтискав до щілини в мурі, та на залитого потом Метріка, який запекло рубався зі своїм супротивником, а тоді кинувся на поміч Саббаті. Дайва вперлася спиною у руїни фортеці, і щоразу, коли вона пригиналась, уникаючи удару косою, у неї над головою навсібіч сипалися уламки цегли.

Тінь озирнувся, і саме цієї миті Клей налетів на нього ззаду. Виявилось, що друїн занадто легкий, Клей неправильно оцінив його імпульс. Вони обоє полетіли на землю — і це на щастя, бо Тінь, відштовхнувшись від стіни, різко розвернувся і вдарив косою в те місце, де мала бути голова Клея, якби зараз той не валявся на землі з повним ротом багна. Саббата спробувала дістати Тінь своїм закутим у метал кулаком, але друїн дивом зумів ухилитись. Удар потрапив на камінь, який від цього розкришився, ніби суха штукатурка.

— От дідько, — вилаялась жінка.

Перш ніж вона встигла вдарити ще раз, Тінь пролетів повз неї, зручніше переклавши в руку косу для наступного замаху.

Клей устиг піднятись якраз у момент нападу друїна, тицьнув Чорне Серце у кінчик коси і з полегшенням відзначив, що щит не розколовся навпіл, хоча лезо і пробило його наскрізь, — блідий відблиск металу Купер бачив зовсім поруч з його рукою. Клей різко рвонув Чорне Серце, і коса вислизнула з рук Тіні.

— Ні! — відчайдушно кинувся за своєю зброєю друїн, але Клей наступив на руків’я коси, ніби сільський забіяка, і не дав ворогові її дістати. — Агов! — покликав він Тінь.

Коли друїн глянув на Купера, Клей замахнувся молотом і поцілив Тінь у скроню — той моментально вимкнувся.

— Ти в порядку? — поцікавився він у Саббати.

Дайва стояла, притулившись до муру, в її широко розплющених очах горіла суміш страху та люті.

— Завдяки тобі, — зціпивши зуби, відповіла вона.

Клей кивнув і побіг до відкритого подвір’я, де Ґебріел бився з велетенським двійником еттіна. Створіння рухалося напрочуд швидко і вправно, і було очевидно, що Ґеб довго не протримається.

Цієї миті Ґебріел пропустив потужний удар і відлетів, ударившись об бортик старовинного фонтана. Вивернувшись від наступного удару привида, він перевалився через край, після чого статуя над ним розлетілася в друзки, засипавши його уламками й пилюкою. Клей пробіг повз Метріка з його двійником — Муґ якраз жбурнув у тінь короля-вигнанця шматок битої цегли. Привид відбив його руків’ям кинджала, відкрившись для атаки Метріка. Той, не гаючи часу, кинувся в бій, двійник хитнувся, і тоді Метрік зібрав усі сили й обрушив на ворога шквал смертоносних ударів. Тьмяний двійник порохом упав на землю, й одразу після нього безсило завалився Метрік.

Ґеб уже ледве тримався на ногах. Він відбив одну з атак еттіна-привида, але зашпортався, і чудовисько підняло кулак, аби завдати вирішального удару.

Клей хотів було закричати, але раптом збагнув, що вже кричить. Привид переполохано озирнувся, а Клей влетів йому в коліно, чудовисько незграбно склалося, притиснувши його до землі своєю велетенською ногою. Купер витягнув шию і побачив, як Ґебріел кинувся на еттіна-привида з бортика фонтана, міцно стиснувши обома руками Веллікор, у лезі якого відбивалися зірки стародавнього світу. Удар досягнув своєї мети, і Клей відчув, як тіло, що притиснуло його до землі, здригнулося тієї миті, коли обидві голови чудовиська відірвалися від ший. Велетенська тінь розсипалась, перетворившись на дивовижно маленьку купку пороху, і Клей кілька секунд просто лежав на спині, забувши про те, що йому досі загрожує смерть. Він почув приглушений ляскіт металу, потім іще один — і згадав, що двійник Ґенелона відтискав південця в пролом у мурі. Він змусив себе встати, разом із ним піднявся Ґебріел.

— Як там твоя спина? — виснажено посміхнувся друг.

— Здається, зламана, — відповів Клей, але таки почалапав туди, звідки долинали звуки бою.

Позаду нього йшов явно втомлений Ґебріел, його меч гучно шкрябав по камінню.

Якщо Метрік із його двійником нагадували радше пару котів, то Ґенелон із його привидом були тиграми, що повільно ходили по колу, шукаючи нагоди для коротких і жорстоких атак, після яких один стікав кров’ю, а з другого виривалися хмари чорного диму.

Клей та Ґебріел наблизились, але в бій вступати не квапились. Кому ж захочеться опинитись між приливними хвилями та стрімкою скелею? Або кому захочеться зайняти чийсь бік у битві двох розгніваних биків? Звичайно, ви просто стоятимете і дивитиметесь, бо втручатися — безглуздо. А проте Клей підняв щит і приготувався вступити в бій.

Але Ґенелон озирнувся і поглядом зупинив Клея. Той, своєю чергою, жестом руки зупинив Ґебріела, і коли його друг здивовано відкрив рота, аби спитати, в чому справа, Купер промовив:

— Не лізь. Здається, вже все.

І цієї миті все почалося: Ґенелон кинувся на двійника, рубонувши Сирінксом збоку. Привид відповів таким самим ударом — зіткнулися з ляскотом леза сокир, посипалися феєрверком іскри, і у цей спалах Ґенелон влетів плечем, виводячи ворога з рівноваги, крутнувся на місці та влупив з протилежного боку. Двійник був готовий захиститися, адже він був дзеркальним відображенням людини, з якою бився.

Але що знає дзеркало? Що може воно сказати про нас самих? Можливо, показати кілька шрамів і проблиск в очах справжнього нашого єства. Прихованого єства. От тільки найглибші шрами часто сховані, і хоча дзеркало може показати нашу слабкість, воно відбиває тільки частинку нашої сили.

Ґенелон був народжений у рабстві. З його матері здерли шкіру в нього на очах, а наступного дня після свого одинадцятиріччя він убив сімох осіб. Він пішки перетнув пустелю без їжі та води, харчуючись тільки плоттю і кров’ю грифів, які виявлялися настільки дурними, що приймали його за покійника. Він вирвався з черева піщаного хробака і пробив собі шлях до замку, який охороняло чотири сотні воїнів. Він убив двох горгон, чотирьох велетнів, сімнадцятьох гарпій, одну тисячу дев’ятсот сімдесят вісім кобольдів (майже один відсоток всієї популяції, до слова!) і, на додачу до всього, знищив ще цілий легіон різних жахливих створінь. Ну, і ще він майже самотужки прикінчив химеру. Ґенелон дев’ятнадцять років просидів, зачаклований у камінь, — у темряві та наодинці зі своїми отруйними думками, рахуючи порошинки, як кочівник рахує зорі під час нескінченної подорожі.

Але привид нічого такого не переживав, тому, коли Ґенелон вклав у свій вирішальний удар не тільки силу, але й власний досвід, Сирінкс розітнув тінь південця, ніби хитку павутинку. Двійник вибухнув димом і миттю зник.

Клей замислився було, чому Ґенелон не зробив цього раніше. Щойно він збирався це спитати, раптом із руїн почувся голос Муґа:

— Стривай, Живокіст!

— Він щойно сказав... — зблід Ґеб.

— Сказав, — кивнув Клей, пробираючись крізь пролом у стіні.

За муром усередині було темно, якщо не брати до уваги тліючого вогню та моторошного блакитного світла від Місяця над лісом. Муґ сидів на землі біля Метріка, показуючи рукою вбік, де Тінь стояв рачки, спльовуючи на землю кров і гострі зуби. Над ним височіла, тримаючи в руках косу, дайва.

Живокіст, або ж Саббата (Клей не був певен, на кого з них він дивився зараз), витягнула руку, схопила закутим у метал кулаком вуха друїна й підняла його. На обличчі Тіні читався дикий страх — жах безсмертного, котрий дивиться в глибоку прірву забуття. Він роззявив рота, ніби хотів закричати, але від жаху не зміг видати ані звуку.

— Саббато! — крикнув Клей.

Вона на мить глянула на нього, примружившись, але вже наступної секунди кістяне лезо люто блиснуло і знесло голову одному з останніх друїнів у світі.