Королі Жаских Земель. Книга 1 (Банда)

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ. ВИНАГОРОДА

Метрік зголосився пригледіти за Келлореком, поки інші залагодять свої справи на вкритих багном вулицях Контаса. Муґ із Кітом вирушили на закупи «незамінних», за словами чаклуна, речей, а Ґебріел, попри запевнення Муґа, що в його чарівному капелюсі їдла та питва вистачить аж до самої Окрайни, пішов поповнювати запаси. Клеєві та Ґенелону випало дізнатися останні новини про Кастію, тому вони зазирнули до шинку «Чорний Вхід» на околиці міста, — Клей сподівався, що там вони відносно анонімно зможуть послухати найсвіжіші плітки.

Цей план з тріском провалився, щойно вони зайшли всередину. Клей усе ще кліпав очима, призвичаюючись до темряви, коли почув раптом знайомий голос:

— А най мене Морозна Матір трахне, це ж Клей Купер!

Він побачив раптом руку в чорній шовковій рукавичці, що махала йому. За довгим столом, уставленим порожніми глечиками й залишками їжі, сиділа Джейн із її бандою строкато вбраних розбійниць.

— Сідай, Неквапнорукий! — гукнула вона. — Здається, я тобі пиво винна.

«Точніше — тижневий запас канапок, десять пар шкарпеток, трохи коштовностей і два мечі», — сумно подумав Клей. Але вголос промовив:

— Аякже, винна.

— Це твоя подруга? — з сумнівом глянув на нього Ґенелон.

— Ми бачилися двічі — й обидва рази вона мене грабувала, — почухав бороду Клей. — Словом, знайомі.

Воїн на це нічого не сказав, але в очах його майнула весела зелена блискавка.

Люди в шинку розступилися перед ними — можливо, тому, що Джейн занадто голосно вимовила ім’я Клея, а Ґенелон зі своєю сокирою за спиною мав вигляд справжнього головоріза. «Шовкові Стріли» посунулися, звільняючи місце на лаві, а коли Ґенелон і Клей всілися навпроти Джейн, перед ними на столі стояли повні кухлі та повні тарілки.

Цього разу Джейн була вбрана ще красивіше, ніж під час їхньої останньої зустрічі в лісі на схід від Брайкліффа. На її зап’ястках з’явилося ще кілька браслетів, на пальцях виблискувало ще кілька перснів, а на шиї теліпався знайомий шовковий шарф.

— Подобається? — запитала вона, помітивши, з яким інтересом він дивиться на її шарф. — Я тиждень тому зняла його з якоїсь розкішної фантранської дівулі. Справжня красуня була.

Клей збагнув, де він уже бачив цей шарф.

— Її звали Доші?

— Здається, — торкнулася шарфа пальцем Джейн. — Вона називала себе донькою якоїсь адміралки, але коли я в неї забирала цей шалик, вона лаялась гірше, ніж старий моряк. А це хто такий? — показала вона підборіддям у бік Ґенелона. — Набридло, що тебе дівки грабують, і ти найняв оцього здорованя?

Клей похитав головою, відділяючи дерев’яною виделкою горох на тарілці від купки ямсового пюре. Кому в голову стрелило змішувати ці два продукти?

— Це Ґенелон, — сказав він, перш ніж почати їсти.

Джейн кинула скептичний погляд на Ґенелона.

— Давай без казочок, Неквапнорукий. Я, може, зовсім дитя в порівнянні з тобою, але все-таки не вчора народилась.

— Все правильно, — сказав Ґенелон.

— То чого ти тоді не... ну, ти знаєш, — не повірила Джейн.

— Не старий? — підказав Клей.

— Ага.

— Це довга історія, — відповів він, тягнучись до кухля.

— Я скам’янів, — сказав Ґенелон. — А вони мене оживили.

— Гаразд, можна і коротко цю історію розповісти, — визнав Клей.

— Це все дуже підозріло, — промовила Джейн. — Але кажуть, що Ґенелон — темношкірий південець з очима північанина, злючий, як мантикора, яка себе в задницю вжалила... ну, за описами схожий.

Ґенелон вагався, чи продовжувати сперечатись, а чи приступити до соковитої баранячої ноги. Зрештою він обрав баранину, тому далі розмову провадив Клей.

— Що там, є новини з Кастії?

— Єдина новина, яка може прийти з Кастії, — фиркнула Джейн, — це те, що Кастії більше немає. А ви, я так розумію, туди намилились? Вся банда в зборі?

— Ага, в зборі. І намилились.

Розбійниця з сумною посмішкою похитала головою.

— Що ж, це буде насправді епічний кінець. За «Сагу»! — підняла вона кухоль, і дівчата зробили те саме. — За другу найкращу банду у світі.

Присутні засміялися, крізь сміх проривалися окремі слова. Джейн гепнула кухлем об стільницю — і випила. Клей не хотів здатися неввічливим і тому також випив усе до дна.

— Друга найкраща? — не стримався він. — Тільки не кажи мені, що ти фанатка «Орлів-Пискунів».

— Вони називаються «Орли-Крикуни», діду. Але ні, я маю на увазі найновішу та найкрутішу банду в цілому світі: «Леді Джейн та Шовкові Стріли!»

— Ніколи не чув про них, — промовив Ґенелон.

Джейн тицьнула себе пальцем у груди.

— Я — Джейн, а ці милі пані, що сидять довкола вас, — «Шовкові Стріли». Ми ще зовсім недавно були звичайними розбійницями, але Клей Купер надихнув нас на дещо більше.

— Я надихнув? — ледве не подавився ямсовим пюре Клей.

— Ну, так чи інакше, у день нашої першої зустрічі ти мене до цього підштовхнув. Ми навіть першу роботу знайшли. Там, в околицях Ковердейла, бешкетує зграя кентаврів, і люди найняли нас їх прогнати.

Клей згадав, що Піп розповідав йому про кентавра, якого бачили біля Тесселевої ферми, — то було ніби сто років тому. Він відчув тривогу за безпеку своєї дочки, адже кентаври полюбляли викрадати дітей і смажити їх на рожні, але тут же прогнав ці думки геть. Ці містяни завжди роблять з мухи слона.

«Забудь про це, — подумав Клей. — То могла бути зграйка диких оленів або і справді старий хворий кентавр, що відбився від своїх... Таллі в порядку. Джинні в безпеці. А Роуз — ні, і саме її ти збираєшся врятувати...»

— А потім ми поїдемо в Каладар, — провадила далі Джейн. — Кел каже, що Ярмарок Війни — чудове місце, аби заявити про себе і познайомитися з іншими бандами. Він...

— Зажди... Кел? — перебив її Клей. — Тільки не кажи, що ти про Келлорека. Такий великий, гладкий звідник? З пагорба?

Джейн роздратовано подивилась на нього:

— Ну, мені він теж не подобається. Трохи мого татуся нагадує, хіба що потворніший і багатший. Але він єдиний у місті, хто з таким працює, так що...

Раптом розбійниця (або колишня розбійниця, як зрозумів Клей) замовкла на півслові. Вона з виразом неприхованого страху вирячилась кудись йому за спину. Обернувшись, Клей побачив, що до шинку ввійшло двоє нових відвідувачів: лисий чернець у червоній рясі без рукавів та жінка — найкрасивіша, яку Клею доводилось бачити у своєму житті.

«Ні, не найкрасивіша, — майнуло йому в голові. — Найкрасивіша жінка в моєму житті — це Джинні. А ця... вона...»

Вона була висока, білошкіра й мускуляста. Її облягав чорний нагрудник, що нібито всмоктував у себе світло, ноги прикривали важкі поножі, а руки захищали рукавиці, що нагадували кігтисті лапи сокола. Комір її плаща був підбитий гладким пір’ям, за спиною висіла пара мечів. Волосся жінки було чорне, аж синє, — ніби перо ворона, і сягало талії, а чубчик діставав рівно до лінії брів, під якими сяяли великі очі з довгими віями.

«Ну, добре, — знову подумки визнав Клей, — це і справді найкрасивіша жінка, яку я бачив. Окрім... я ще про когось забув... А, ну так. Окрім дружини».

Але раптом Джейн стиснула йому зап’ясток, і Клей мало не підстрибнув від болю.

— Вам треба йти, — прошипіла вона. — Вшивайтеся звідси. Негайно. І бажано через задні двері.

— Чому?

— Чому? — полізли з орбіт очі Джейн. — Ти не знаєш, хто це?

Звичайно, він не знав. Якщо ця жінка протягом останніх десяти років не штурмувала північну стіну Ковердейла (а він міг закластися на що завгодно, що не штурмувала), то звідки йому знати?

— Найманка? — здогадався він.

— Мисливиця за головами, — сказала Джейн.

Ґенелон заінтриговано глянув через плече.

— Красива, — пробурмотів він.

— І що? — запитав Клей.

— Нагадую, за твою голову дають винагороду.

— Звичайно, але ти не...

Він хотів було сказати, що ні про яку винагороду в межах міста і мови бути не може, але ж це були закони Королівств. «А ти у вільному місті Контасі, довбню. Тут ці закони менше вартують, ніж мідна монетка, кинута у вигрібну яму».

Побачивши жінку, відвідувачі шинку затихли, і вона голосно промовила:

— Я шукаю чоловіка.

Раптом понад половина присутніх чоловіків зірвалися з місця, і, як не дивно, Клей відчув, що його ноги теж готові приєднатися до них.

«Джинні, — подумав він, сподіваючись, що ім’я його дружини розвіє туман у його голові. — Джинні, Джинні, Джинні...»

— Дуже особливого чоловіка, — уточнила жінка, і чоловіки, що перед цим звелися на рівні ноги, ніяково сіли на свої місця. — Звати його Метрік Черепотроща, він колишній король Аґрії.

Клей обмінявся швидкими поглядами з Джейн. Яке б закляття ця мисливиця за головами не наклала на відвідувачів «Чорного Входу» — а Клей був певен, що без закляття тут не обійшлося, — розбійниця зуміла повернутися до тями. Але вона досі мала переляканий вигляд і беззвучно шепотіла Клеєві щось незрозуміле — чи то «вас вистежили», чи то «тікай хутчіш».

Але якщо ця жінка шукала конкретно Метріка, значить, платила їй Ліліт. Тільки от королева дуже сильно недооцінила «Сагу», якщо вирішила, що однієї мисливиці за головами — навіть настільки страшної, аби перелякати Джейн, — вистачить, щоб зловити Метріка. Ґенелон... Ґенелона вона точно недооцінила.

— Короля викрали його старі друзі по банді, — продовжувала жінка, стоячи біля дверей. — Кожному, хто надасть відомості про місцеперебування Черепотрощі чи будь-якого іншого учасника банди під назвою «Сага», пропонується винагорода.

— Яка винагорода? — запитав хтось.

Мисливиця за головами глянула на білявого хлопчину з татуюванням на лобі, який це спитав. Вона повільно наблизилась до нього. З кожним кроком її чоботи важко стукали по дерев’яній підлозі. Простягнувши до нього руку, жінка чорним кігтем одного з пальців підчепила його підборіддя, підняла його обличчя та опустила своє, поки їхні вуста не опинилися так близько, ніби от-от поцілуються. Як не дивно, але Клей Купер від цієї думки відчув укол ревнощів.

— Моя довічна вдячність, — промуркотіла вона, і чоловік на це заскімлив, ніби пес. — Але якщо й цього не досить, королева Аґрії Ліліт запропонувала тому, хто допоможе організувати... безпечне повернення короля, сто марок. Мої пташки мені наспівали, що Метріка Черепотрощу з друзями бачили тут, у Контасі.

Люди в шинку почали неголосно перемовлятись, і Джейн раптом прошепотіла Клеєві через стіл:

— Тікай, телепню.

Клей би з радістю вислизнув непоміченим, але вони з Ґенелоном були доволі колоритною парою. Щойно вони встануть — їх помітять.

Тим часом мисливиця за головами йшла до шинквасу, перераховуючи імена учасників «Саги»:

— Золотий Ґеб. Ґенелон. Клей Купер, відомий більше як Неквапнорукий.

Вона стояла спиною до зали й не бачила, що вже з десяток відвідувачів підняли руки, і кожен із них дивився на Клея, пускаючи слину в передчутті того, що, на їхню думку, може являти собою «довічна вдячність» цієї жінки.

Лавка під ним рипнула — це Ґенелон сів зручніше, готуючись до бійки. Або до втечі. Але, певно, таки до бійки — це ж Ґенелон.

— Аркандіус Муґ... — продовжувала жінка.

— Тут!

Клей — як і всі присутні — подивився на двері і побачив там чаклуна на пару з ревенантом, які всміхалися і махали руками жінці, котра щойно вимовила його ім’я.