Ендіміон

7

Факельники «Балтазар», «Мельхіор» і «Каспар» відійшли від палаючого орбітального лісу на відстань астрономічної одиниці[35] й усе ще гальмували на орбіті навколо безіменного сонця, коли на вході у каюту отця-капітана де Сойї пролунало дзижчання і з'явилася мати-командер Стоун. Вона прийшла із новиною, що кур'єрів уже воскресили.

— Власне, воскресити вдалося лише одного, — виправила вона саму себе, плаваючи у відкритій діафрагмі дверей.

Отець-капітан де Сойя мимоволі здригнувся.

— Того, кому... не пощастило... вже повернули до воскресальних ясел? — запитав він.

— Ще ні, — відказала мати-командер Стоун. — Отець Сапєга зараз опікується іншим кур'єром.

Де Сойя кивнув.

— А воскреслий... із Пакса? — запитав він, сподіваючись, що це так. Від кур'єрів із Ватикану слід чекати ще більше проблем, аніж від військових.

Мати-командер Стоун похитала головою:

— Обидва з Ватикану. Отець Гавронскі й отець Вандрісс. Вони Легіонери Христа[36].

Де Сойя мусів зробити над собою зусилля, аби не зітхнути. Легіонери Христа століттями витискали звідусіль більш ліберальних Єзуїтів. Їхній вплив у Церкві почав зростати ще задовго до Великої Помилки, і не було секретом, що Папа використовував їх як ударну силу для складних місій усередині самої Церкви.

— Кого саме вдалося воскресити? — спитав де Сойя.

— Отця Вандрісса, — Стоун подивилася на свій комлоґ. — Він уже мав очуняти, сер.

— Дуже добре, — відповів де Сойя. — Накажіть збільшити силу тяжіння до одного g о шостій сорок п'ять. Викличте капітанів Хьорна і Буле на мій корабель і перекажіть їм подяку. Хай чекають у кают-компанії на нас із Вандріссом. Я побуду з ним.

— Слухаюсь, сер!

Мати-командер Стоун відштовхнулась від дверей і випливла в коридор.

Кімната пробудження поруч із воскресальними яслами скидалася радше на каплицю, ніж на лазарет. Отець-капітан де Сойя схилив коліна перед вівтарем, а тоді приєднався до капелана біля крісла-каталки, у якому напівсидів кур'єр. Капелан Сапєга був старшим за решту екіпажу — йому було принаймні сімдесят стандартних років. М'яке світло галогенових ламп відбивалося від його голомозого черепа. Де Сойя вважав цього корабельного капелана недалекою й до того ж нестримною людиною. Він нагадував деяких парафіяльних священиків, котрі зустрічалися йому ще дитиною.

— Капітане, — привітався капелан.

Де Сойя кивнув і підійшов ближче до кур'єра. Отець Вандрісс був молодим чоловіком, йому ще не виповнилося тридцяти. Його довге чорне волосся вилося кучериками за найновітнішою ватиканською модою. Принаймні саме таке волосся входило у моду, коли де Сойя востаннє бачив Пацем і Ватикан: за ті два місяці, що вони подорожували в космосі, виконуючи завдання, набігло три роки різниці в часі.

— Отче Вандрісс, — промовив де Сойя. — Ви мене чуєте?

Людина на каталці кивнула й застогнала. У перші хвилини після воскресіння говорити важко — так розповідали де Сойї.

— Добре, — сказав капелан. — Я маю повернути інше тіло до ясел, — він осудливо подивився на де Сойю, наче той був особисто винен у невдалому воскресінні. — Погані справи, капітане. На воскресіння отця Гавронскі підуть тижні... можливо, місяці. І це буде дуже болюча для нього процедура.

Де Сойя кивнув.

— Ви можете побачити його, отче-капітане, — не вгавав капелан. — Тіло... гм... важко ідентифікувати як людське. Можна бачити всі внутрішні органи, і вони...

— Повертайтеся до своїх обов'язків, капелане, — неголосно мовив де Сойя. — Ви вільні.

Отець Сапєга знову скорчив гримасу, наче збираючись щось сказати, але цієї миті пролунав сигнал, попереджуючи про зміну сили тяжіння, й обом чоловікам довелося змінити своє положення в просторі так, аби під час переналаштування внутрішніх полів ноги торкалися підлоги. Сила тяжіння повільно піднялася до одного g. Отець Вандрісс відкинувся на спинку крісла, а капелан почовгав до дверей. Навіть після лише одного дня в невагомості повернення до нормальної сили тяжіння сприймалось як кара.

— Отче Вандрісс, — неголосно проказав де Сойя. — Ви мене чуєте?

Юнак кивнув. По його очах було видно, що він страждає від болю. Шкіра молодика була настільки червоною, що аж вилискувала — здавалося, наче її щойно пересадили або що вона належить новонародженому. Та й на позір увесь юнак виглядав так, наче зазнав серйозних опіків; хрестоформа на його грудях аж світилася багряним і була вдвічі більшою за звичайну.

— Ви знаєте, де ви? — запитав де Сойя. «І хто ви такий?» — додав він подумки.

Потьмарення свідомості після воскресіння могло тривати години або й дні. Де Сойя знав, що кур'єрів навчають боротись із таким затьмаренням... але як можна навчити когось помирати й оживати? Інструктор у семінарії, у якій навчався де Сойя, колись висловився відверто: «Клітини пам'ятають, як вони вмирали та були мертві, навіть якщо розум цього не пам'ятає».

— Я пам'ятаю, — прошепотів отець Вандрісс, і його голос був так само напівживим, як і шкіра. — Ви капітан де Сойя?

— Отець-капітан де Сойя. Так. Це я.

Вандрісс спробував підвестися на лікті, але це йому не вдалося.

— Ближче, — прошепотів він, не в змозі відірвати голову від подушки.

Де Сойя нахилився ближче. Від прибульця йшов слабкий дух формальдегіду. Лише окремих осіб зі священства знайомили з таїнствами воскресіння, і де Сойя свідомо старався не потрапити у коло обраних. Він міг здійснювати Таїнство Хрещення, міг причащати й соборувати — останнє йому як капітанові міжгалактичного космічного корабля доводилось робити чи не найчастіше, — але він ніколи не був присутній при Таїнстві Воскресіння. Він не міг навіть уявити, які процеси повинні задіюватися, крім чудодійної хрестоформи, звісно, аби повернути знищене, розчавлене тіло, мертві нейрони та розсіяну мозкову речовину до людської подоби, знову відтворити людину, яку він зараз бачить перед собою.

Вандрісс зашепотів, і де Сойя мусив нахилитися ще ближче, тож губи воскреслого священика тепер ледь не торкалися його вуха.

— Треба... поговорити, — через силу витиснув із себе Вандрісс.

Де Сойя кивнув.

— Я призначив нараду... через п'ятнадцять хвилин. Будуть присутні капітани ще двох моїх кораблів. Вас ми відвеземо в кріслі-каталці, і...

Вандрісс захитав головою.

— Нікого... не треба. Послання... тільки для вас.

Де Сойя і знаку не подав, що він здивований.

— Добре. Можливо, краще зачекати, доки ви...

Кур'єр знову хитнув головою, болісно при цьому кривлячись. Шкіра на його обличчі здавалася слизькою і борознистою, наче крізь неї проступали м'язи.

— Зараз, — прошелестів він.

Де Сойя нахилився нижче.

— Ви мусите... взяти кур'єрський корабель... Архангел... негайно, — видихнув Вандрісс. — Його запрограмовано на місце призначення.

Де Сойя і бровою не повів, а сам подумав: «Це означає болісну смерть від прискорення. Любий Ісусе, хіба не міг ти пронести цю чашу повз мене?»[37].

— Що мені сказати іншим? — запитав він.

Отець Вандрісс укотре мотнув головою.

— Нічого нікому не кажіть. Залиште командування «Балтазаром» на свого помічника. Командування операцією передайте матері-капітану Буле. Ваша група спеціального призначення отримає... інші завдання.

— Можу я дізнатися про ці завдання? — запитав де Сойя. У нього зводило щелепи від зусиль здаватися спокійним. Ще півхвилини тому сенс його життя полягав у тому, аби зберегти цей корабель і забезпечити успіх всієї операції.

— Ні, — відказав Вандрісс. — Ці завдання... вас... не стосуються.

Воскреслий священик побілів від болю та виснаження. Де Сойя раптом усвідомив, що знаходить у цьому факті мстиве задоволення, і, каючись, негайно проказав подумки коротеньку молитву.

— Я маю відправитись негайно, — повторив де Сойя. — Можна взяти з собою особисті речі? — він хотів прихопити невеличку порцелянову фігурку, яку отримав від своєї сестри незадовго до її смерті на Ренесанс-Векторі. Усі роки своїх космічних мандрів він не розставався з цією тендітною статуеткою, яку під час прискорень і гальмувань закривали в стаз-кубі.

— Ні, — відказав отець Вандрісс. — Вирушайте... негайно. Не беріть нічого.

— Чий це наказ? — запитав де Сойя.

Вандрісс подивився на нього з несхваленням, яке проступило крізь гримасу болю.

— Це безпосередній наказ Його Святості Папи Юлія XIV, — сказав кур'єр. — Це наказ із пріоритетом Омега, такий, що скасовує всі накази військового командування Пакса чи командування Космічного Міжгалактичного Флоту. Тепер... ви... зрозуміли... капітане де Сойя?

— Я зрозумів, — відповів єзуїт, схиливши голову на знак згоди.

Кур'єрський корабель класу Архангел не мав власної назви. Де Сойя ніколи не вважав факельників гарними — вони мали форму гарбуза-горлянки, а командний і збройний відсіки губилися поряд із гігантським рушієм Гокінґа та вбудованим термоядерним пришвидшувачем — але навіть у порівнянні з ними Архангел видавався просто потворним. Кур'єрський корабель являв собою купу асиметричних сфер, додекаедрів, надбудов, конструкційних тросів і приладів, що працювали від рушія Гокінґа. Пасажирська ж каюта тулилася десь у закутку цього хаосу.

Де Сойя коротко переговорив із Хьорном, Буле та Стоун, пояснивши лише, що його терміново відкликають, призначив нового керівника операції та нового капітана на «Балтазар», неабияк здивувавши їх цим блискавичним підвищенням, а тоді в одномісній гондолі вирушив на Архангел. Він намагався не озиратися на свій коханий «Балтазар», але останньої миті, стикуючись із Архангелом, він все ж кинув останній погляд на факельник — один бік корабля купався у промінні сонця, що, наче серп молодика, вставало над невідомим прекрасним світом. Через мить де Сойя рішуче відвернувся.

Уже будучи на борту Архангела, він зауважив, що корабель має тільки примітивний віртуально-тактичний центр, ручне управління та командирський мостик. Командна рубка була не набагато більшою від особистої каюти де Сойї на «Балтазарі», до того ж її захаращували кабелі, оптично-волоконні провідники, технічні прилади та два сидіння для перебування під час прискорення.

Де Сойя відразу помітив, що ці сидіння відрізняються від звичайних. Голі сталеві піддони повторювали обриси людського тіла і більше нагадували столи у морзі, ніж кушетки. Піддони мали бортики — певна річ, аби не давати рідині вихлюпуватися під час високих g, — а ще він помітив, що єдина зона із силовими полями в кораблі була навколо цих сидінь: це для того, щоб розпорошені кістки, плоть і мізки не розліталися звідси, коли після остаточного гальмування сила тяжіння стане нульовою. Де Сойя роздивився й сопла, звідки з великою швидкістю подавалася вода чи якийсь миючий розчин, аби відмивати сталеву поверхню. Не зі стовідсотковим успіхом.

— Прискорення за дві хвилини, — повідомив металевий голос. — Пристебніться.

Жодних манер, подумав де Сойя, навіть «будь ласка» не сказав.

— Кораблю? — покликав він. Отець-капітан знав, що на кораблях Пакса заборонені справжні Штінти[38]; та й у всіх заселених людьми світах, контрольованих Паксом, Штінти були заборонені, але нараз подумав, що Ватикан, можливо, зробив виняток для одного зі своїх кур'єрських кораблів класу Архангел...

— Одна хвилина тридцять секунд до початку прискорення, — знову пролунав металевий голос, і де Сойя збагнув, що він розмовляє з тупою машиною.

Він поспішно пристебнувся. Ремені були широкі, товсті й, найімовірніше, бутафорські. Силове поле утримає на місці як не його самого, то хоч його останки.

— Тридцять секунд, — сказав ідіотський голос. — Майте на увазі, що с-плюс-перехід призводить до смерті.

— Дякую, — відповів отець-капітан Фредеріко де Сойя. Серце в нього так гупало, що аж відлунювало у вухах. Прилади замиготіли вогниками. Тут нічого не потребувало людських рук, тож де Сойя проігнорував блимання.

— П'ятнадцять секунд, — повідомив корабель. — Можливо, зараз ви хочете помолитися?!

— Пішов нахуй, — прогарчав де Сойя. Він молився з тієї хвилини, як розстався з кур'єром. Тепер він додав ще останню молитву, попросивши прощення за цю лайку.

— П'ять секунд, — пролунав голос. — На цьому зв'язок припиняється. Хай благословить вас Господь і пришвидшить ваше воскресіння.

— Амінь, — сказав отець-капітан де Сойя. Він заплющив очі, і прискорення почалось.