Ендіміон

20

Із п'ятірки сержанта Ґреґоріуса вціліли капрал Бассін Кі та стрілець Аранвал Гаспа К. Т. Реттіґ. Кі, низенький, приземкуватий, але напрочуд жвавий, рухався блискавично, хутко все схоплюючи. Реттіґ, високий, майже такий же на зріст, як гігант Ґреґоріус, поряд із атлетичним сержантом здавався ще худорлявішим. Реттіґ народився на Територіях Кільця, а саме на астероїді Ламберта[71], і, як усі астероїдяни, мав шрами від радіаційних опіків, і хоча на вигляд був геть чисто тобі скелет, але тримався з гідністю. Де Сойя довідався, що Реттіґ уперше ступив на повноцінну планету з нормальною гравітацією тільки в двадцять три роки. РНК-терапія й інтенсивні фізичні вправи у військовій школі Пакса загартували й зміцнили рядового, зробивши його здатним битися у будь-якому світі. А.Г.К.Т. Реттіґа зарахували до резерву через поганий слух. Але ця вада допомогла йому навчитись уважно слухати, чітко виконувати накази і — як засвідчила бійня на Гіперіоні — успішно виживати.

Капрал Кі вирізнявся балакучістю, особливо у порівнянні з мовчазним Реттіґом. Уже в перший день обговорення операції Кі своїми питаннями та коментарями продемонстрував проникливість і здатність мислити чітко й логічно. І це попри певне затуманення свідомості внаслідок нещодавнього воскресіння.

Усі четверо чоловіків пережили досвід смерті як сильне потрясіння. Де Сойя намагався переконати їх, що кожного наступного разу це переноситься легше, але його власні фізичний і ментальний стани не дозволяли йняти віри цим підбадьорюванням. Без порад і процедур лікарів, без священиків, котрі зустрічали воскреслих, усі четверо давали раду своєму стану як самі знали. Їхня нарада першого дня, коли вони прокинулись у космічному просторі біля Парваті, часто переривалася через стомлюваність чи емоційні зриви. Лише сержант Ґреґоріус навіть взнаки не давав, що пережите стало для нього шоком.

На третій день вони зібралися у крихітній кают-компанії «Рафаїла», аби скласти остаточний план дій.

— Через два місяці й три тижні корабель має переміститися в цю систему. Він з'явиться менш ніж за тисячу кілометрів від нашої позиції, — сказав отець-капітан де Сойя, — і ми маємо бути впевненими, що перехопимо його і затримаємо дівчинку.

Ніхто зі швейцарських гвардійців не запитав, навіщо потрібно затримувати дівчинку. Ніхто не збирався обговорювати це питання, якщо командир — де Сойя — не зволить їм цього повідомити. За потреби кожен помре, виконуючи загадковий наказ.

— Нам невідомо, хто ще перебуває на борту того корабля, так? — запитав капрал Кі.

Вони вже обговорювали цей пункт, але в ці перші дні їхніх нових життів пам'ять ще інколи підводила.

— Невідомо, — підтвердив де Сойя.

— Нам невідомо, яке озброєння на тому кораблі, — вів капрал Кі далі, так наче зачитував список із голови.

— Правильно.

— Нам невідомо, чи місцем призначення того корабля є Парваті.

— Правильно.

— Можливо, — продовжив капрал Кі, — що той корабель хоче зустрітися тут з іншим кораблем... або дівчинка збирається зустрітися з кимось на цій планеті.

Де Сойя кивнув.

— На «Рафаїлі» нема таких сенсорів, як на моєму факельнику, але ми прочісуємо весь простір між Хмарою Оорта й Парваті. Якщо якийсь корабель переміститься раніше за корабель із дівчинкою, ми дізнаємося про це негайно.

— Корабель Вигнанців? — запитав сержант Ґреґоріус.

Де Сойя заперечливо підняв руки.

— Усе це тільки припущення. Можу сказати вам: вважається, що ця дитина становить загрозу для Пакса, тому слушним є висновок, що Вигнанці — якщо тільки їм відомо про її існування — можуть спробувати захопити дівчинку. Ми повинні адекватно відреагувати на таку спробу.

Кі потер свою гладку щоку.

— Мені якось не віриться, що ми можемо стрибнути додому за один день, якщо забажаємо. Чи полетіти по допомогу.

Домом для капрала Кі була Республіка Джамну на планеті Денебі-Драй[72]. Чому немає жодного сенсу звертатися по допомогу, вони теж уже обговорювали — найближчий до них бойовий корабель Пакса «Св. Антоній» і без того мав за наказом де Сойї розпочати переслідування дівчинки.

— Я зв'язався по променевій спецлінії з командувачем гарнізону Пакса на Парваті, — сказав де Сойя. — Згідно із комп'ютерним реєстром, гарнізон має у своєму розпорядженні лише корабель орбітального патрулювання та два апарати «Скельний стрибун». Я наказав йому вивести всі кораблі на оборонні позиції в навколомісячному просторі, на всіх напланентних постах оголосити стан бойової готовності та чекати на подальші накази. Якщо дівчинка навіть промине нас і сяде на Парваті, Пакс її знайде.

— А що це за світ — планета Парваті? — поцікавився Ґреґоріус, як завжди миттєво привертаючи до себе увагу своїм громоподібним голосом.

— Цей світ заснований неоіндуїстами невдовзі після Гіджри, — пояснив де Сойя, який знайшов усю потрібну інформацію в бортовому комп'ютері. — Це пустельний світ. Для людей тут недостатньо кисню, атмосфера складається переважно з вуглекислого газу. Спроби терраформування не були успішними[73], тому людям довелося пристосовуватись до місцевих умов. Населення ніколи не було значним — кілька десятків мільйонів перед Падінням. Зараз на Парваті мешкає менше півмільйона людей, і більшість — в одному великому місті, що зветься Ґанді[74].

— Християни? — запитав Кі.

Де Сойя здогадався, що запитує він не з пустопорожньої цікавості: Кі ніколи не ставив запитань навмання.

— Кілька тисяч у Ґанді навернулися, — відповів де Сойя. — Збудовано новий кафедральний собор, Святого Малахії. Більшість народжених знову — це успішні бізнесмени, зацікавлені в приєднанні до Пакса. Вони переконали планетарний уряд, такий собі обраний олігархат, запросити до себе гарнізон Пакса. Це сталося приблизно п'ятдесят стандартних років тому. Вони мешкають майже у загумінкових світах, то хоч-не-хоч, а мусять стерегтися Вигнанців.

Кі кивнув.

— Я лише хотів знати, чи гарнізон може розраховувати, що населення сповістить про посадку корабля з дівчинкою.

— Не варто на це сподіватися, — відказав де Сойя. — Дев'яносто дев'ять відсотків планети — це пустка; там або ніхто ніколи не селився, або поселення знову перетворилися на пустелю, вкриту дюнами та лишайником. Більшість населення купчиться навколо Ґанді й працює в бокситових копальнях Але дівчину відслідкує орбітальний патруль.

— Якщо вона дістанеться планети, — зауважив Ґреґоріус.

— А вона туди не дістанеться, — підсумував отець-капітан де Сойя. Дотиком пальця він викликав на монітор, вмонтований у стільницю, схему, яку підготував заздалегідь. — Ось план перехоплення. Ми з вами трохи подрімаємо до часу «П», часу переміщення, мінус три дні. Не хвилюйтесь і пам'ятайте, що фуга не дає такого бодуна, як воскресіння. Півгодини, щоб оговтатися, і ти знову в нормі. Отже... за три дні до часу «П» нас розбудять. «Рафаїл» намотуватиме петлі ось тут... — він тицьнув у точку на відстані приблизно дві третини еліптичної траєкторії. — Ми знаємо, на якій швидкості їхній корабель перейшов у стан с-плюс, а це означає, що нам відома швидкість, з якою вони виходитимуть із цього стану... це буде десь три сотих швидкості світла... Тоді, якщо вони сповільнюватимуться на підході до Парваті з тим самим коефіцієнтом, із яким залишали Гіперіон, то... — екран заповнили графіки траєкторії та часові таблиці. — Це гіпотетичні розрахунки, але точку їхнього переміщення можна обчислити точно... Вони з'являться тут, — отець-капітан торкнувся ручкою червоної точки на відстані десяти а.о. від планети. — А ось тут ми їх перехопимо, менше ніж за хвилину після переміщення.

Ґреґоріус схилився над монітором.

— Нам доведеться нестися наче триклятущим чортам із пекла... перепрошую за такі слова, отче.

Де Сойя всміхнувся.

— Відпускаю тобі цей гріх, мій сину. Так, якщо їхній корабель почне уповільнюватися в напрямку Парваті, швидкості будуть високі, так само як і наша комбінована дельта-v. Але відносні швидкості двох кораблів зоставатимуться практично нульовими.

— Як близько ми перебуватимемо до них, капітане? — запитав Кі. Його чорне волосся блищало, відбиваючи проміння точкових світильників.

— Щойно вони перемістяться, ми атакуємо з відстані приблизно у шістсот кілометрів. За три хвилини ми вже зможемо докинути до них каменем.

— А якщо вони чимось кинуть у нас? — похмуро запитав Кі.

— Може статись і таке, — відповів де Сойя. — Але «Рафаїл» — крутий. Можу побитись об заклад, що його поля затримають усе, чим вони можуть у нас кинути.

Стрілець Реттіґ фиркнув.

— Ставка в закладі надто висока.

Де Сойя крутнувся на стільці, аби подивитися на стрільця. Він майже забув про присутність Реттіґа.

— Це правда, — відказав він, — але наша перевага в тому, що ми будемо дуже близько. Чим би вони не захотіли в нас жбурнути, часу в них на це буде обмаль.

— А чим жбурнемо в них ми? — пророкотав Ґреґоріус.

Де Сойя помовчав.

— Ми з вами разом робили ревізію зброї на «Рафаїлі», — відказав він нарешті. — Якби це був корабель Вигнанців, ми могли б його підсмажити, або спалити, або протаранити. Чи просто тихо би знищили його команду, — отець-капітан сказав так, бо на «Рафаїлі» була і зброя, що діяла, як жезл смерті. На відстані п'ятсот кілометрів не було підстав сумніватися в її ефективності. — Але ми не вдамося до жодної з цих можливостей, — продовжив чоловік. — Хіба що будемо змушені... вивести з ладу корабель.

— А можливо зробити це так, аби дівча точно не постраждало? — запитав Кі.

— Не можна бути на сто відсотків упевненим, що вона... чи хтось інший, хто може бути на кораблі... не постраждає, — сказав де Сойя. Він знову помовчав, а тоді, глибоко вдихнувши, закінчив: — Ось чому вам доведеться брати той корабель на абордаж.

Ґреґоріус вишкірив зуби, напрочуд білі й великі, і радісно гримнув:

— Залишаючи «Святого Томаса Акіра», ми прихопили з собою космічну зброю. Та краще би нам потренуватися з нею, перш ніж іти на реальний абордаж.

Де Сойя кивнув:

— Трьох днів вам буде досить?

Ґреґоріус усміхнувся ще ширше:

— Краще тиждень.

— Домовилися, — сказав отець-капітан. — Прокидаємося за тиждень до перехоплення. Ось схема невстановленого корабля.

— Так це він? Який же він невстановлений? — вигукнув Кі, дивлячись на зображення корабля, що з'явилося на всіх моніторах. Корабель наче намалювала дитяча рука — голка з оребренням на хвості.

— Ми не знаємо ні його назви, ні приписки, — зауважив де Сойя, — але ще до нашого переміщення ми отримали відео зі «Св. Антонів». І вони, і хлопці з «Бонавентури» зафільмували корабель. Це точно не Вигнанці.

— Не Вигнанці, не Пакс, не Торговельна Гільдія, не спін-зореліт і не факельник, — протягнув Кі. — Що ж це, до дідька, таке?

Де Сойя пересунув картинку. Тепер на екрані був поперечний перетин корабля.

— Це приватний корабель часів Гегемонії, — стиха промовив він. — Таких за весь час зробили штук тридцять, не більше. Цьому — років чотириста. Може, і більше.

Капрал Кі тихенько присвиснув. Ґреґоріус потер свою могутню щелепу. Навіть крізь незворушну маску Реттіґа пробилося здивування.

— Не знав, що колись існували приватні космічні кораблі, — промовив він. — Здатні на с-плюс, я маю на увазі.

— За Гегемонії такими інколи нагороджували великих цабе, — пояснив де Сойя. — Прем'єр-міністр Ґледстон мала такий. Так само як і генерал Ґленнон-Гайт.

— Ну, його Гегемонія точно не нагороджувала, — пирхнув Кі. Легендарний Ґленнон-Гайт був найненависнішим супротивником Гегемонії на її світанку. Наче Ганнібал із загумінкових світів для Риму-Всемережжя.

— Не нагороджувала, — погодився отець-капітан де Сойя. — Генерал поцупив його у правителя Сьомої Дракона. Хай там як, а комп'ютер стверджує, що з усіма цими приватними кораблями було покінчено ще до Падіння — частину знищили, частину оснастили заново для Збройних сил, а згодом перевели у резерв. Проте комп'ютер, схоже, помиляється.

— І не вперше, — прогудів Ґреґоріус. — А на цих далекобійних фотках видно, яке на кораблі озброєння та захисна система?

— Ці кораблі були цивільними й не мали на собі жодної зброї. Давачі на «Св. Бонавентурі» не помітили, аби на ньому працювали радари чи імпульсні передавачі, — пояснив де Сойя, — але кораблеві сотні років, то ж варто припустити, що його могли модифікувати. Але навіть якщо на ньому встановлено сучасну дистанційну зброю Вигнанців, «Рафаїл» здатний миттєво наблизитись до нього. Тому вони не встигнуть задіяти ланцетники. Коли ми будемо поруч, вони не зможуть застосувати кінетичну зброю. А коли ми підемо на абордаж, їм не допоможе навіть лазерна зброя.

— Підемо врукопаш, — пробурмотів Ґреґоріус сам до себе, вивчаючи схему. — Вони чекатимуть біля повітряного шлюзу, а ми проб'ємо новий вхід... отут... і отут...

— Ми не можемо розгерметизувати корабель! Там дівчинка... — стривожився де Сойя.

Ґреґоріус всміхнувся акулячою посмішкою.

— Не переймайтеся, сер. Причепити до їхнього корита великий сачок — справа однієї хвилини... Я прихопив кілька разом зі зброєю... Відтак ми висадимо секцію корпусу всередину і заскочимо вслід... — він натиснув на клавішу, аби збільшити картинку. — Я візьму це для стимсимуляції[75], сер, і ми зможемо кілька днів потренуватись у тривимірному просторі, — чорне обличчя повернулося до де Сойї: — Тобто, схоже, що нам не доведеться полежати у фузі наче тим сплячим красуням, сер.

Кі постукав пальцем по губах.

— Можна запитати?

Де Сойя подивився на нього.

— Я так розумію, що ми за жодних обставин не можемо чіпати дівча. А що з іншими, якщо вони плутатимуться під ногами?

Де Сойя зітхнув. Він чекав на це запитання.

— Я б волів, капрале, аби в ході цієї операції більше не було жодного загиблого.

— Так, сер, — відгукнувся Кі, уважно вдивляючись в обличчя де Сойї. — Але якщо вони намагатимуться нас зупинити?

Отець-капітан де Сойя вимкнув монітор. У переповненій комірці тхнуло масним волоссям, потом та озоном.

— Я отримав наказ не зашкодити дівчинці, — промовив він, ретельно добираючи слова. — Про інших ніхто не згадував. Якщо на цьому кораблі є ще хтось... чи щось... і вони заважатимуть, то вважайте, що ними можна пожертвувати. Захищайте себе, навіть якщо вам доведеться стріляти раніше, ніж пересвідчитеся, що ви в небезпеці.

— Вбивайте усіх, — пробурмотів Ґреґоріус, — крім дівчиська. Господь своїх упізнає[76]...

Де Сойя завжди ненавидів цей давній жарт найманих убивць.

— Робіть те, що ви повинні робити, проте так, аби не наражати на небезпеку життя чи здоров'я дівчинки, — відрізав він.

— А якщо на борту буде тільки один, хто стане поміж нами та дівчинкою? — не вгавав Реттіґ. Троє співрозмовників поглянули на астероїдянина. — І якщо це буде Ктир? — закінчив він.

У каюті запала тиша, крізь яку пробивалися лише безупинні звуки корабля — стогін металевого корпусу, що то розширяється, то стискається, шепіт вентиляції, дзижчання приладів і випадкова відрижка маневрового двигуна.

— Якщо там буде Ктир... — розпочав отець-капітан де Сойя. І замовк.

— Якщо там буде маленя Ктиреня, — встряв сержант Ґреґоріус, — гадаю, ми зможемо підготувати для нього кілька сюрпризів. Цей раунд для шпичастого сучого сина може виявитись не таким простим. Пробачте мені мій язик, отче.

— Як твій духівник, — сказав де Сойя, — я маю застерегти тебе від лайки та богохульства. А як твій командир я наказую придумати які завгодно сюрпризи, на котрі ти лише здатний, аби покінчити із цим шпичастим сучим сином.

Після перерви на вечерю вони знову зустрілися, аби розробити стратегічний план операції.