Ендіміон

13

До передбачуваного відкриття Сфінкса залишалося п'ятнадцять хвилин, і отець-капітан де Сойя міряв кроками ложе Долини. Пилова буря давно вже накрила Гробниці часу, і все надовкола потонуло у піщаній заметілі. Хоча Долина від краю до краю була вщерть заповнена бойовими порядками швейцарських гвардійців, але буря надійно замаскувала їхні броньовані автомашини, вогневі позиції, ракетні установки та пости спостереження. Проте де Сойя знав, що всього цього, захованого за камуфляжними полями та полімерами-хамелеонами, він не побачив би в будь-якому разі. Аби розгледіти хоч щось крізь цей ревучий ураган, отець-капітан мав покладатися на свої інфрачервоні окуляри. І навіть із насунутим візором, який щільно прилягав йому до обличчя, чоловік мав клопіт із дрібними піщинками — вони пробивалися за комір його бойового комбінезона й набивалися до рота. Цей день мав смак піску. Піт, стікаючи обличчям отця-капітана, залишав червоні сліди на чолі та щоках, наштовхуючи на думку про криваві стигми.

— Увага, — сказав він по каналах загального виклику. — Це отець-капітан де Сойя. Я керую цією операцією за велінням Папи. Командувач Барнес-Авне зараз продублює накази, але насамперед хочу спеціально зазначити та застерегти: жодних дій чи пострілів навіть із метою самозахисту, якщо вони хоч трохи загрожуватимуть дитині, котра вийде з однієї із цих гробниць за... тринадцять із половиною хвилин. Я хочу, аби це зрозумів кожен офіцер і рядовий Пакса, кожен капітан факельника, кожен пілот військового літака. Дитину треба захопити неушкодженою. Порушники цього наказу підуть під трибунал і будуть страчені. Давайте сьогодні всі послужимо Господу і нашій Церкві... Благаємо Ісуса Христа, Пресвяту Діву Марію і Святого Йосипа: хай наші зусилля увінчаються успіхом! Отець-капітан де Сойя, Виконувач обов'язків командувача операції на Гіперіоні. Кінець зв'язку.

Продовжуючи крокувати туди-сюди перед входом до Сфінкса, він почув, як на всіх тактичних каналах лунає «амінь». Раптом він зупинився:

— Командувачу!

— Слухаю, отче-капітане! — голос Барнес-Авне в його навушниках пролунав абсолютно спокійно.

— Я не дуже оголю вашу кругову оборону, якщо попрошу, аби до мене біля Сфінкса приєднався загін сержанта Ґреґоріуса?

Із ледь помітної паузи він зрозумів, якої думки Командувач наземних військ про зміни в планах, що робляться в останню хвилину. «Група зустрічі» — спеціально обраний загін швейцарських гвардійців, лікарка зі снодійним напоготові та санітар із живою хрестоформою в стаз-контейнері[59] — вишикувалася біля підніжжя Сфінкса.

— Ґреґоріус зі своєю командою буде біля вас через три хвилини, — сказала Командувач. Де Сойя почув, як вона віддала наказ по тактичному когерентному променю й отримала підтвердження. Знову цій п'ятірці доведеться здійснити переліт у небезпечних умовах, тепер за його бажанням.

Загін приземлився біля нього за дві хвилини сорок п'ять секунд. Де Сойя бачив людей тільки в інфрачервоному спектрі; їхні реактивні ранці випромінювали біле світло.

— Скиньте ранці, — наказав він. — І хай там що, залишайтеся біля мене. Прикрийте ззаду.

— Слухаюсь, сер, — відповів сержант Ґреґоріус, перекрикуючи виття вітру.

Величезна постать сержанта наблизилася до де Сойї; той міг бачити в ІЧ-візорі, як світяться окуляри сержанта та його бойовий комбінезон. Вочевидь, сержант хотів мати візуальний контакт із тим, чию дупу мусів прикривати.

— Час «Ч» мінус десять хвилин, — почувся голос командувача Барнес-Авне. — Сенсори показують надзвичайну активність антиентропійних полів навколо Гробниць.

— Я відчуваю, — відповів де Сойя.

І він справді відчував. Зрушення часових полів у Долині де Сойя сприймав як морську хворобу, як нудотне ухитування. Через це запаморочення, а також через щоразу сильнішу бурю де Сойя нетвердо тримався на ногах, голова в нього йшла обертом, наче він добряче хильнув. Обережно переставляючи ноги, де Сойя попрямував до Сфінкса. Ґреґоріус та його вояки трималися позаду, клином, близько один до одного.

«Група зустрічі» розмістилася на сходах, що вели до Сфінкса. Наблизившись до них, де Сойя подав інфрачервоний сигнал і надіслав ідентифікаційний радіокод, відтак коротко перемовився з лікаркою, котра чекала з ампулою снодійного, нагадавши, що дитина не повинна зазнати ушкоджень, а тоді став чекати. Наразі на сходах маячіло тринадцять постатей, разом із командою Ґреґоріуса. Де Сойя зрозумів, що присутність бойових загонів із важким озброєнням напоготові робить усю сцену не надто схожою на теплу зустріч.

— Відійдіть назад на кілька кроків, — наказав він сержантам двох загонів. — Хай ваші люди будуть напоготові, але тримайтеся так, аби буря вас маскувала.

— Зрозуміло, сер.

Десятеро вояків зробили кілька кроків назад і розчинилися у хвилях піску. Де Сойя знав, що жодна жива істота не зможе пробратися крізь утворену ними лінію оборони.

— Підійдімо ближче до дверей, — запропонував де Сойя лікарці та санітару, який тримав хрестоформу.

Постаті, закутані в спеціальні костюми, кивнули. Трійка людей почала повільно підніматися сходами. Антиентропійні поля досягли неймовірної напруги. Де Сойя пригадав, як колись, іще хлопчиком, на тій планеті, де народився, він зайшов по груди у могутній прибій, а течія та хвилі, що котилися назад, намагались затягти його у свою круговерть. Наразі він відчував щось подібне.

— Час «Ч» мінус сім хвилин, — проказала Барнес-Авне по загальному каналу, а тоді кодованим променем звернулася до де Сойї: — Отче-капітане, чи не прислати вам екранольота? Звідси, згори, ви матимете кращий огляд.

— Ні, дякую, — відмовився де Сойя. — Я залишуся з контактною групою.

На своєму дисплеї він бачив, що екраноліт набирає висоту вище епіцентру бурі, аж до десяти тисячі метрів. Як і належить справжньому командувачеві, Барнес-Авне воліла керувати бойовими діями, але не брати в них участі.

Де Сойя перемкнувся на особистий канал і звернувся до пілота свого спускового апарата:

— Хіроші?

— Так, сер?

— Будь готовий стартувати не пізніше ніж за десять хвилин.

— Готовий, сер!

— Буря не створить проблем? — як усі капітани бойових космічних кораблів, де Сойя найбільше побоювався всіляких несподіваних атмосферних явищ.

— Жодних проблем, сер!

— Добре!

— Час «Ч» мінус п'ять хвилин, — знову пролунав рівний голос командувача Барнес-Авне. — Орбітальні детектори не фіксують жодної активності в космосі в радіусі тридцять а.о. Повітряна варта північної півкулі не помітила літальних апаратів. Наземне спостереження не бачить жодного несанкціонованого пересування в районі від хребта Вуздечка до узбережжя.

— На екранах БОП усе чисто, — повідомив оператор 3К.

— На екранах БПП чисто, — відрапортував командир ланки «Скорпіонів». — Тут, нагорі, усе ще чудова погода.

— Оголошується мовчання на всіх радіоканалах і на кодованому промені до відміни рівня шість, — оголосила Барнес-Авне. — Час «Ч» мінус чотири хвилини. Сенсори показують максимальну антиентропійну активність по всій Долині. Контактна групо, що у вас?

— Перебуваю біля дверей, — відрапортувала лікарка Чаткра.

— Напоготові, — тремтячим голосом відізвався санітар, дуже молодий рядовий на ім'я Каф.

Де Сойя подумав, що він не знає, ким є цей Каф — хлопцем чи дівчиною.

— У нас усе готово, — сказав де Сойя.

Крізь звичайний візор він пороззирався. Через стіну піску не було видно навіть нижньої сходинки кам'яних сходів. Тріщали та ляскали електричні розряди. Де Сойя перемкнув візор на ІЧ і побачив неподалік десятьох швейцарських гвардійців. Їхня зброя видавалася в ІЧ-променях розпеченою до білого жару.

Несподівано запала тиша, і де Сойя навіть посеред ревіння бурі міг уже чути власне дихання в шоломі свого бойового костюма. Порожні канали комлоґа транслювали свист і ляскання статичних розрядів. Електричні розряди спотворювали зображення й у візирах — тактичному й інфрачервоному, тому де Сойя роздратовано відхилив їх убік. До запечатаної брами Сфінкса було менше трьох метрів, але піщана буря то ховала її, то знову відкривала, так наче заслона полоскалася на вітрі.

— Дві хвилини, — оголосила Барнес-Авне. — Зброю у повну бойову готовність. Високошвидкісні реєстратори перемкнути на автоматичний режим. Санітарному гелікоптеру приготуватися.

Де Сойя заплющив очі, аби позбутися нападу запаморочення, спричиненого хроноприпливами. Всесвіт — насправді дивовижне місце, подумав він. Отець-капітан шкодував, що має приспати дівчинку відразу, щойно вона опиниться в нього. Але такий він отримав наказ — дівчинка спатиме під час приживлення хрестоформи та смертельного зворотного польоту на Пацем. Він розумів, що, найімовірніше, ніколи не почує її голосу. Шкода. Він хотів би поговорити з нею, дізнатися від неї про минуле, познайомитися з нею.

— Одна хвилина. Найвища бойова готовність усій круговій обороні!

— Командувачу! — де Сойї довелося насунути на очі тактичний візор, аби побачити, кому належить цей голос: лейтенантові зі служби наукового спостереження. — Поля зростають до максимуму навколо всіх Гробниць. Двері відчиняються повсюди — у Моноліті, Ктиревому палаці, Нефритовій гробниці...

— Мовчання на всіх каналах, — рявкнула Барнес-Авне. — Ми бачимо все на моніторах. Тридцять секунд.

Де Сойя уявив, як дівчинка зробить крок назустріч новій ері й побачить три постаті в шоломах, із візорами та бойовою зброєю, і рішуче зсунув усі окуляри на лоба. Можливо, він ніколи навіть словечком не перемовиться з цією дівчинкою, але перед тим, як заснути, нехай вона побачить перед собою людське обличчя.

— П'ятнадцять секунд! — вперше де Сойя почув напруженість у голосі командувача.

Пісок хльоскав по незахищених очах отця-капітана де Сойї, роздряпував їх. Чоловік підніс руку в рукавичці до очей, потер їх і прокліпався крізь сльози. Відтак разом із лікаркою піднявся ще на одну сходинку. Двері Сфінкса були відчинені всередину. За дверима — темрява. Де Сойя пошкодував, що він не може дивитися крізь ІЧ-візор, але не став насувати окуляри. Він вирішив, що дитина повинна будь-що побачити його очі.

У темряві промайнула невиразна тінь. Лікарка хотіла зробити крок у тому напрямку, але де Сойя торкнувся її руки:

— Зачекайте.

Тінь перетворилася на абриси; з абрисів матеріалізувалася постать; постать виявилась дівчинкою. Вона була меншою, ніж уявляв собі де Сойя. Її волосся, що сягало плечей, розвівалося на вітрі.

— Енеє, — окликнув її де Сойя. Раніше він не планував говорити з нею чи окликати на ім'я.

Дівчинка звела на нього очі. Він побачив, що вони в неї темні, але без страху. Лише... тривожні? Сумні?

— Енеє, не бійся! — почав він, але цієї миті лікарка швидко ступила вперед, піднявши шприц, й Енея позадкувала.

Саме тоді отець-капітан де Сойя побачив у темряві ще одну постать. І тоді ж пролунав перший зойк.