Ендіміон

23

— Отже, — мовив я, — який у тебе план?

Енея відірвалася від книжки і глянула на мене.

— А хто сказав, що я маю план?

Я осідлав стілець.

— Менше ніж за годину ми вигулькнемо в системі Парваті. Тиждень тому ти казала, що потрібний план на той випадок, якщо там на нас чекатимуть... Отже, що з цим планом?

Енея зітхнула й згорнула книжку. А. Беттік щойно піднявся сходами до бібліотеки й приєднався до нас за столом. Тобто дійсно сів поруч із нами, що для нього було нетипово.

— Навряд чи у мене є план, — відповіла дівчинка.

Саме цього я і боявся. Тиждень, що проминув, був досить приємним: ми троє багато читали, багато розмовляли, грали в різні ігри — Енея чудово грала в шахи, добре — в го, вбивче — у покер, — і час спливав без жодних інцидентів, день за днем. Кілька разів я намагався допитатися про її плани. Куди вона планує летіти? Чому обрала Ренесанс-Вектор? Чи збирається розшукувати Вигнанців? Вона завжди відповідала приязно, але розпливчасто. Натомість виказала чималі здібності в розпитуванні інших. Наприклад, мене. У своєму житті я знався з небагатьма дітлахами: навіть коли був хлоп'ям, у тих фургонах, що мандрували разом із нами, дітей було небагато, та й я майже не грався з ними, бо бабуся була для мене значно цікавішою компанією; але ті діти й підлітки, з якими мені довелося спілкуватись, ніколи не виказували особливої допитливості чи вміння слухати. Енея ж змусила розповісти про ті роки, коли я був вівчарем. Її дуже цікавив той період мого життя, коли я працював підмайстром у ландшафтного архітектора. Дівчинка ставила мені безліч запитань про мою роботу на річній баржі і про те, як я був провідником у мисливців. Її не зацікавила хіба що моя солдатська служба. Енея дуже хотіла більше дізнатись про Іззі, хоча розповідати про те, як я її ростив і навчав чи як вона загинула, мені було непросто.

Я помітив, що Енея може розговорити навіть А. Беттіка, і він розповідав їй про століття своєї служби. До його оповідок я теж зацікавлено дослухався, адже андроїду довелось побачити дивовижні речі і взяти участь у визначних подіях: відвідати різні світи, колонізувати Гіперіон разом із Сумним Королем Біллі, бути свідком перших випадків бійні, що влаштовував Ктир на Еквусі, допомагати прочанам із тієї останньої прощі, яку прославив старий поет... Навіть десятиріччя, що він провів поруч із Мартіном Силеном, здавалися цікавими.

Про себе ж дівчинка майже не розповідала. На четвертий вечір нашої подорожі вона сказала, що пройшла крізь Сфінкса у майбутнє не тільки через втечу від вояків Пакса, які вже тоді намагалися її схопити, а ще й із метою відшукати власне майбутнє.

— Як месії? — спитав я, зацікавившись.

— Ні, як архітектора, — розсміялась Енея.

Я здивувався. Ні «Пісні», ні старий поет не згадували про те, що так звана Навчителька зароблятиме собі на хліб, працюючи архітектором.

Енея знизала плечима.

— Це те, до чого я б хотіла взятися. У моєму сновидінні людина, котра б могла мене навчити ремеслу, живе в цій ері. Тому я і прийшла сюди.

— Людина, котра може навчити тебе? — перепитав я. — Я гадав, що це ти Навчителька.

Енея плюхнулась на подушки, що були розкидані в голографічній ніші, і закинула ноги на спинку кушетки.

— Роле, подумай, як я можу навчити хоча б когось хоча б чогось? Мені дванадцять стандартних років, і я раніше ніде не бувала, крім Гіперіона. Чорт забирай, я й із Еквуса вперше вибралася тільки цього тижня. Чого я можу навчити?

На це я не мав відповіді.

— Я хочу бути архітектором, — продовжила дівчинка, — а вві сні бачила, що архітектор, у якого я могла б навчатися, перебуває десь тут... — вона помахала пальцями кудись за корабель, і я зрозумів, що вона має на увазі Мережу старої Гегемонії, куди ми і направлялися.

— А хто він такий? — запитав я. — Чи це жінка?

— Чоловік, — відповіла Енея. — Але я не знаю його імені.

— А на якій він планеті? — не вгавав я.

— І гадки не маю.

— А ти впевнена, що не помилилась із сторіччям? — знову запитав я, намагаючись прибрати зі свого голосу роздратування.

— Так. Напевно. Я сподіваюся, — упродовж тих днів, що ми були поруч, Енея нечасто виказувала невдоволення, але зараз у її голосі саме воно і відчувалося.

— То тобі просто наснилась ця людина — і все?

Енея сіла на подушці.

— Не просто наснилася, — відказала вона. — Мої сни важливі для мене. Це не просто сни, а щось більше... — вона замовкла. — Ти сам згодом побачиш.

Я ледь стримався, аби голосно не зітхнути.

— А що станеться після того, як ти вивчишся на архітектора?

Дівчинка взялася гризти ніготь. Погана звичка, від якої я збирався її відучити.

— Що ти маєш на увазі?

— Ну, старий поет казав, що на тебе чекають великі справи. І бути месією — це тільки для початку. Коли ти збираєшся за них взятися?

— Роле, — сказала Енея, підводячись, аби піти у свій закуток на палубі фуги, — не ображайся, будь ласка... Але чого б тобі просто не від'їбатися і не дати мені спокій?

Пізніше вона перепросила за цю грубість, але коли ми сиділи за столом і розмовляли, а до нашого переміщення в систему чужої зірки залишалась одна година, я побоювався, що, запитавши її про план, ще раз спровокую таку реакцію.

Цього не сталось. Енея знову почала гризти нігті, відтак спіймала себе на цьому і сказала:

— Добре, ти маєш рацію. Нам потрібний план, — вона подивилась на А. Беттіка: — У тебе є план?

Андроїд похитав головою.

— Ми з господарем обговорювали це багато разів, пан-Енеє, і дійшли висновку, що якщо Паксу вдасться прибути раніше, це означатиме нашу поразку. Хоча це видається неймовірним, адже той факельник-переслідувач не може рухатись крізь простір Гокінґа швидше за нас.

— Не впевнений, — зауважив я. — Дехто з мисливців переповідав чутки, начебто Пакс, а може, Церква... мають надшвидкі кораблі.

А. Беттік кивнув.

— До нас теж доходили такі чутки, пан-Ендіміоне. Але де логіка? Якщо Пакс розробив такий корабель — а до речі, це відкриття, яке перевершує все, що мала Гегемонія, — то чому б йому не встановити таких двигунів на всі свої військові кораблі та кораблі Торговельної Гільдії?

Енея недбало постукувала пальцями по столу.

— Не має значення, яким саме чином вони дістануться сюди першими, — сказала вона. — Я бачила уві сні, що так і станеться. Я обдумувала різні плани, але...

— А як щодо Ктиря? — запитав я.

Енея скоса поглянула на мене.

— А що Ктир?

— Ну, — не вгавав я, — на Гіперіоні він непогано зіграв роль рояля в кущах, врятувавши нас, тож я собі й подумав...

— Чорт забирай, Роле! — вибухнула дівчинка. — Я не просила цієї потвори вбивати тих людей на Гіперіоні. Бачить Бог, я не хотіла, аби таке сталося!

— Знаю, знаю, — мовив я, примирливо торкаючись її рукава.

А. Беттік укоротив для неї кілька сорочок Консула, але гардероб Енеї і далі залишався дуже скромним.

Я знав, як її засмутила кривава бійня, що сталася під час нашої втечі. Пізніше вона зізналася, що другої ночі на кораблі плакала ще й через це.

— Вибач, — щиро перепросив я. — Я не збирався шкірити зуби на цю тему. Проте... я подумав... якщо хтось знову спробує нас зупинити, то, може...

— Ні, — відказала Енея. — Мені наснилося, що хтось намагається завадити нам потрапити на Ренесанс-Вектор, але Ктиря, який допомагав би нам, я уві сні не бачила. Тож нам треба придумати власний план.

— Може, Корд? — нерішуче припустив я. Це вперше я згадав ТехноКорд після того, як дівчинка заговорила про нього першого дня.

Енея, здавалось, поринула в роздуми, принаймні моє запитання вона проігнорувала.

— Якщо ми хочемо врятуватись від майбутньої халепи, то мусимо покладатись тільки на себе, що б на нас не чекало. Або, можливо... — вона повернула голову: — Кораблю?

— Так, пан-Енеє.

— Ти чув нашу розмову?

— Звісно, пан-Енеє.

— Маєш якісь ідеї, котрі могли б нам допомогти?

— Допомогти не потрапити в руки Пакса, якщо його кораблі чекатимуть на вас?

— Саме так! — роздратовано відрубала Енея. Вона часто втрачала терпіння, розмовляючи з кораблем.

— Жодних свіжих ідей, — відповів корабель. — Я намагався пригадати, яким чином Консулові вдалось уникнути зустрічі з місцевою адміністрацією, коли ми проходили крізь цю систему...

— І...? — поквапила його Енея.

— Як я вже казав, моя пам'ять не така бездоганна, якою би мала бути...

— Так, ми знаємо, — перебила його дівчинка. — А не пригадуєш, чи не вдалися ви до чогось такого хитромудрого, аби не потрапити до лап місцевої влади?

— Ну, перш за все ми їх обігнали, — сказав корабель. — Як ви вже знаєте, Вигнанці модифікували моє поле-стримувач і плазмовий рушій. Остання зміна дозволяє розганятися до швидкостей, потрібних для с-плюс переміщення за значно коротший час, ніж звичайним спін-зорельотам. Принаймні таким був стан справ, коли я востаннє подорожував між зірками.

А. Беттік склав руки на грудях і звернувся до того ж місця на перебірці, куди дивилась Енея:

— Тобто якщо місцеві сили... у нашому випадку це кораблі Пакса... стартують із планети Парваті або з її орбіти, ти зможеш переміститися на Ренесанс-Вектор раніше, ніж вони нас схоплять?

— Із великою ймовірністю, — підтвердив корабель.

— А скільки нам треба часу, аби розвернутись? — спитав я.

— Розвернутись?

— Скільки треба часу, аби ми могли прискоритись до квантового стрибка в систему Ренесанс-Вектора? — уточнив я.

— Тридцять сім хвилин, — відповів корабель. — Включно з переорієнтацією, навігаційною перевіркою та перевіркою системи.

— А якщо кораблі Пакса чекають на нас саме там, куди ми зараз перемістимось? — запитала Енея. — Вигнанці зробили ще якісь удосконалення, котрі б могли стати нам у нагоді?

— Я про такі не пригадую, — відказав корабель. — Про збільшені захисні поля я вже казав, але вони не допоможуть проти зброї військового космічного корабля.

Зітхнувши, дівчинка оперлася на стіл.

— Мені спадають на думку різні речі, але я не бачу, як вони нам можуть допомогти.

А. Беттік дивився кудись задумливо; втім, він завжди так дивився.

— Коли ми переховували цей корабель і доглядали за ним, — нарешті озвався він, — то помітили ще одне удосконалення, яке зробили Вигнанці.

— Яке саме? — зацікавився я.

А. Беттік махнув рукою вниз, у напрямку поверху голографічної ніші, що містився під нами.

— Вони посилили морфологічні можливості корабля[78]. Одним із прикладів є здатність висувати балкон. Ще він може розкривати крила під час польотів в атмосфері. За потреби він може також зробити вихідний отвір на будь-якому окремому рівні в обхід головного повітряного шлюзу.

— Круто, — сказала Енея, — хоча я й не бачу, як це нам мало б допомогти. Хіба що корабель може видозмінити себе аж настільки, що буде виглядати як факельник Пакса чи ще щось таке. Ти можеш утнути це, кораблю?

— Ні, пан-Енеє, — відповів м'який чоловічий голос. — Вигнанці застосували до мене дивовижні п'єзометричні винаходи, але обійти закон збереження маси навіть вони не спроможні, — і за секунду він додав: — Мені шкода, пан-Енеє.

— Нема за чим шкодувати... Просто невдала ідея, — мовила дівчинка. Раптом вона випрямилась. Було зрозуміло, що їй щось спало на гадку, відтак ми з А. Беттіком замовкли, аби не збити малої з пантелику. Минуло аж дві хвилини, доки вона нарешті не покликала: — Кораблю?

— Так, пан-Енеє?

— Ти можеш трансформуватися так, аби створити повітряний шлюз... чи просто отвір... у будь-якому місці свого корпусу?

— Практично будь-де, пан-Енеє. Звісно, існують капсули з обладнанням для зв'язку та певні ділянки, пов'язані з керуванням, де я не можу...

— Але житлові палуби? — не дала йому договорити дівчинка. — Ти можеш просто відкрити їх? Так само як робиш прозорою верхню частину корпусу?

— Так, пан-Енеє.

— А повітря вирветься назовні, якщо ти це зробиш?

Коли корабель відповідав на це питання, у його голосі відчувалося, що воно його дещо шокувало:

— Я не дозволю, аби таке трапилось, пан-Енеє. Я забезпечу цілісність усіх зовнішніх полів, як я роблю це, коли висуваю балкон, отже...

— Але ти можеш відкрити кожну палубу, а не тільки повітряний шлюз, і розгерметизувати її?

Наполегливість дівчинки здивувала мене. Здивувала тоді. Тепер це вже звична річ.

— Так, пан-Енеє.

Ми з А. Беттіком слухали, не втручаючись. Не знаю, як андроїд, а я й гадки не мав, до чого веде мала. Нахилившись до неї, я спитав:

— Це що, частина плану?

Енея криво посміхнулась. Пізніше я означив для себе цю її посмішку як лиховісну.

— Ну, як на план це надто примітивно, — сказала вона, — і якщо я помиляюсь щодо того, навіщо знадобилася Паксу, то це взагалі не спрацює, — лиховісна посмішка перетворилась на гримасу. — Можливо, це не спрацює і в будь-якому разі.

Я поглянув на зап'ясток.

— За сорок п'ять хвилин ми зробимо стрибок і з'ясуємо, чекають на нас чи ні, — зауважив я. — Ти не хочеш поділитися з нами своїм безнадійним планом?

Дівчинка почала говорити. Говорила вона недовго. А коли закінчила, ми з андроїдом перезирнулися.

— Ти маєш рацію, — мовив я. — Це поганенький план, і він не спрацює.

Не припиняючи всміхатись, Енея взяла мене за руку і піднесла її так, аби було видно хронометр на зап'ясткові.

— У нас сорок п'ять хвилин, — сказала вона. — Можеш запропонувати кращий план?