Ендіміон

47

Зондування мозку отця Главка закінчилося менше ніж за хвилину. Комбінація зображень, слів і хімічних даних про стан синапсів дала Немез настільки повне уявлення про перебування Енеї у замерзлому місті, яке тільки можна було отримати, не застосовуючи повного демонтажу мозку. Немез витягла щуп і декілька секунд обдумувала отриману інформацію.

Енея у супроводі чоловіка на ймення Рол та андроїда пішли з цього будинку три з половиною стандартні дні тому, але один із цих днів вони майже весь потратили на те, щоб розібрати свій пліт. Другий портал розміщувався за тридцять кілометрів на північ, і чітчатуки поведуть їх поверхнею, а це означає повільну й ризиковану подорож. Немез знала, що в Енеї мало шансів вижити під час цього переходу, бо бачила у мізках старого священика, якими примітивними засобами Неподільний народ намагається впоратись із тими умовами, що чекають нагорі.

Радамант Немез скупо всміхнулася. Вона не залишить Енеї та її супутникам жодного шансу.

Отець Главк слабко застогнав.

Немез продовжувала стояти коліном на грудях священика. Нейрощуп не надто йому зашкодив. За допомогою доброго медпакета можна швидко усунути наслідки пункції ока та мозку. Він і так уже був сліпий, коли вона його знайшла.

Немез оцінила ситуацію. На зустріч зі священиком Пакса вона не розраховувала. Отець Главк почав ворушитись, намагаючись торкнутися кістлявими руками свого обличчя, а Немез зважувала всі «за» і «проти». Залишити цього священика живим — ризик невеликий: забутий місіонер, у вигнанні, який жодним чином не вибереться звідси до своєї смерті. З іншого боку, не залишити його живим значить взагалі не ризикувати. Доволі просте рівняння.

— Хто... ти? — простогнав священик, коли Немез легко підхопила його і понесла з кухні крізь їдальню, тоді крізь бібліотеку, звідки йшло тепло із каміна, тоді крізь коридор у середину висотного будинку. Навіть тут горіли ліхтарі, відлякуючи примар.

— Хто ти? — знову вимовив сліпий священик, пручаючись у руках жінки, наче дворічний малюку руках дорослого. — Навіщо ти це робиш? — промовив він, коли Немез дісталася шахти ліфта й ударом ноги розчинила двері зі сталепласту.

Із шахти дмухнуло крижаним повітрям — між поверхнею та льодовиком, що лежав на глибині двісті метрів, промчав протяг, виючи так, наче це скрикувала сама заледеніла планета. Цієї останньої секунди отець Главк збагнув, що відбувається.

— Господи Ісусе, — прошепотів він тремтячими губами, — Святий Тейяре, Ісусе Христе...

Немез вкинула старого в шахту й пішла геть, із легким здивуванням зауваживши при цьому, що за її спиною не відлунює крик. На поверхню вона вибралась замерзлими сходами, перестрибуючи через три-чотири сходинки й не звертаючи уваги на гравітацію. Ближче до поверхні їй довелося пробивати собі шлях крізь льодопад, що захарастив п'ять чи шість прольотів там, де до будинку просочувалась крижана атмосфера. Ось вона вже вибралась на дах будинку, де чорнів небосхил (давалася взнаки відсутність атмосфери), а низхідний буремний вітер сік її обличчя крижаними кристалами. Вона увімкнула захисне поле навкруги себе й рушила до спускового апарата.

Катер зацікавив трьох ще не дозрілих примар. Немез миттю помітила цих істот, в усьому відмінних від ссавців, із білим «хутром», яке насправді утворювалося з трубчастої луски, всередині якої утримувалось газове середовище, а отже, і тепло, з очима, що бачать інфрачервоне випромінювання, та з місткими легенями, що дозволяють перебувати без кисню понад дванадцять годин. Кожна з істот була п'ять метрів завдовжки, з могутніми передніми і задніми лапами, пристосованими для риття й потрошіння. Рухались істоти блискавично.

Коли Немез наблизилась до катера, істоти розвернулися до неї. Білі на чорному тлі, примари нагадували гігантських куниць чи ігуан.

Немез хотіла обминути їх, але якщо вони захочуть атакувати катер, це могло б спричинити ускладнення під час старту. Вона перемкнула поле на прискорений режим. Примари застигли у напіврусі. Крижані кристали зависли на тлі чорного неба.

Діючи тільки правою рукою, наче алмазним лезом, Немез швидко вбила й розтяла трьох тварин. Її здивували дві речі: кожна примара мала по два величезні п'ятикамерні серця, причому навіть одне з них забезпечувало їхню життєдіяльність; а ще кожна примара мала намисто з невеличких людських черепів. Коли всі три примари лежали на льоду, наче величезні купи тельбухів, Ремез перемкнулась на нормальний час і оглянула намиста. Людські черепи, найімовірніше, дитячі. Цікаво.

Немез підняла спусковий катер і полетіла на північ на реактивній тязі, позаяк на крилах апарат не зміг би триматись у цьому, по суті, вакуумі. Радар знайшов під кригою ріку. Над рікою на багато сотень кілометрів тяглися тунелі. Примари в цій місцевості добряче попрацювали. Радар відображав на дисплеї металеву арку порталу, яскраву пляму серед імли. А от живих істот, що рухались під кригою, радар не міг зафіксувати із такою ж легкістю. Ехосигнали показували траєкторію руху дорослих примар — ті прокладали тунелі крізь льодовик, але за кілька кілометрів на північ та на схід.

Вона посадила спусковий катер просто над порталом і почала обшукувати вкриту застругами поверхню, аби знайти вхід до печери. Щойно вхід знайшовся, жінка посунула крижаними тунелями, а коли тиск піднявся до трьох фунтів на квадратний дюйм, а температура перевищила точку замерзання на тридцять градусів, вимкнула біоморфне поле.

Плутаниця тунелів збивала з пантелику, але Немез мала за орієнтир велику масу металу, портал, що стояв за триста метрів нижче, під кригою, і десь за годину наблизилась до рівня ріки. Майже абсолютна чорнота навкруги не дозволяла користуватись підсилювачами світла або інфрачервоними приладами, а вона не прихопила з собою ліхтаря. Але Немез відкрила рот — і яскравий промінь жовтого світла впав на стіни тунелю та крижаний туман попереду.

Їхнє наближення вона почула ще до того, як у кінці довгого низхідного коридору замерехтіло кволе світло жаринок. Радамант Немез закрила рот і взялася чекати. Коли вони вийшли з-за рогу, то радше нагадували стадо миршавих примар, ніж людей, але вона впізнала їх, оскільки бачила у спогадах отця Главка: загін чітчатуків під орудою Кучіата. Вони зупинилися, здивовані побаченим: жіноча постать, без накидки чи іншого теплого одягу, посеред крижаного тунелю.

Кучіат виступив наперед і швидко заговорив:

— Неподільний народ вітає воїна, чи мисливця, чи шукача, який мандрує в кількості, близькій до досконалості. Якщо ти потребуєш тепла, чи їжі, чи зброї, чи друзів, кажи, бо ми друзі всім, хто пересувається на двох ногах, і ми поважаємо просте число.

Мовою чітчатуків, яку вона перейняла від старого священика, Радамант Немез сказала:

— Я шукаю своїх друзів: Енею, Рола і синю людину. Вони вже пройшли крізь металеву арку?

Двадцять три чітчатуки обговорили між собою той дивний факт, що незнайомка розмовляє їхньою мовою. Вони вирішили, що вона має бути приятелькою або родичкою Главка, бо в неї така ж вимова, як і в сліпого в чорному, котрий ділиться своїм теплом із тими, хто до нього приходить. І все ж коли Кучіат заговорив, у його голосі відчувалася певна підозра:

— Вони пройшли крізь кригу і зникли під аркою. Вони побажали нам добра й дали нам подарунки. Ми теж бажаємо тобі добра й готові дати тобі дари. Чи бажаєш ти, чиє число близьке до досконалості, теж відправитися магічною рікою, вслід за твоїми друзями?

— Зараз, — сказала Радамант Немез, скупо всміхнувшись.

Як і під час зустрічі зі сліпим священиком, вона знову була перед вибором, як вчинити. Жінка ступила вперед. Двадцять три чітчатуки скрикнули майже з дитячим захопленням, коли вона ввімкнула поле, яке перетворило її у статую із ртуті. Радамант Немез знала, що світло їхніх жарівень, яке відбивалося в крижаних гранях, тепер віддзеркалюється ще й на поверхні її тіла. Перемкнувшись на прискорення, вона вбила двадцять трьох чітчатуків, чоловіків та жінок, не зробивши жодного зайвого руху.

Повернувшись у реальний час, Радамант Немез підійшла до найближчого тіла й вистрелила нейрощупом у кутик ока чоловіка. Нейронна сіть мозку згорталася через брак крові та кисню, породжуючи спалах галюцинацій та образів, як це зазвичай буває, коли вмирає мозок людини або Штінта, але з повторюваних синапсами образів народження, виходу з темного тунелю до світла й тепла вона виловила розпливчасту картинку: дитина, високий хлопець та андроїд штовхають примітивний пліт, схиляють голови, проходячи під низько навислими бурульками, а відтак запливають під вмерзлу у кригу арку.

— Чорт забирай! — видихнула Немез.

Залишивши тіла лежати одне на одному посеред темного тунелю, там, де вони впали, жінка пробігла ще близько кілометра й вийшла до ріки.

Тут була невеличка латка чистої води, а сам портал телепорту вимальовувався лише як металева хорда в товщі намерзлих крижаних брил. Крижаний туман вирував навколо, поки вона стояла на широкому низькому виступі й придивлялась до відбитків тепла, де чітчатуки прощалися зі своїми друзями.

Немез хотіла зчитати інформацію з порталу, але щоб дістатися арки, вона мала або пробурити багатометрову товщу криги, або видряпатись навислою стелею на висоту двадцять метрів до ділянки чистого металу. Видозмінивши лише свої руки та ноги, вона подерлася вгору, вибиваючи в кризі сходинки й опертя для рук.

Звисаючи з металевої арки головою вниз, Немез приклала долоню до панелі й зачекала, доки вкрита інеєм металева покришка не відсунеться (здавалося, що це з панелі злазить шкіра). Висунувши щупи — як той, що з мікроволокна, так і оптичний, — вона під'єдналась до модуля інтерфейсу, а вже він з'єднав Немез із самим порталом. Шепіт, що надходив їй просто на слуховий нерв, повідомив, що за нею, як і за тим, що відбувається, спостерігають Три Сектори Свідомості.

За часів Гегемонії, про що знали всі і кожен, існували сотні тисяч, а можливо, і мільйони порталів, створених ТехноКордом, — від найменших, завбільшки з кімнатні двері, до величезних порталів вздовж ріки Тетіс і просто таки гігантських космічних порталів. І кожний помилявся. Існує тільки один портал телепорту. Але він присутній скрізь.

За допомогою інтерфейсу Радамант Немез ставила питання пульсуючому живому теплу справжнього порталу під його камуфляжною личиною з металу, електроніки та ядерних екранів. Упродовж віків люди, котрі користувалися телепортами всередині Мережі — один аналітик підрахував, що в часи розквіту Мережі люди робили понад мільярд переміщень у секунду, — слугували Абсолютам, тим елементам ТехноКорду, метою котрих було створення ще досконаліших Штінтів, Абсолютного Інтелекту, свідомість якого могла вмістити Галактику, а можливо, і Всесвіт. Щоразу, коли якась людина заходила в інфосферу, поєднану між собою через лінії «світло+», синапси цієї людини і її ДНК додавалися до комп'ютерних потужностей нейромережі, яку Корд розкинув Всемережжям. Корду було начхати на примітивний потяг людей до миттєвих переміщень чи подорожей, але Мережа була чудовою наживкою, спокусившись на яку незліченні сотні мільярдів примітивних органічних мізків мимохіть впліталися в тканину загальної свідомості.

Після того як Міні Ґледстон та її приреченим гіперіонським пілігримам вдалося знайти потаємне гніздо ТехноКорду в щілинах часопростору, а його притулок, його мережу серед Усемережжя атакували за допомогою жезлів смерті, зброї, яку ТехноКорд сам і допоміг людям створити, тож після того лінії «світло+», що живилися від джерел за межами знаної мегасфери, а також усі портали, що були частинами одного, всюдисущого порталу, перетворились у купи металолому.

За винятком цього одного. Цим порталом щойно користувалися. Модуль інтерфейсу сказав Немез те, що вона й усі Сектори вже й без того знали: портал активувало Дещо, яке містилось Деінде.

Портал зберіг інформацію про напрям стрибка у своїх магнітних доменах із модульованих нейтрино. Немез прочитала цю інформацію.

Енея із супутниками перемістились на Кум-Ріяд[150]. Тепер Немез треба було обміркувати ще одну дилему. Вона могла піднятись на спусковому апараті на «Рафаїл» та опинитися в системі Кум-Ріяд за лічені хвилини. Але для цього їй довелося би перервати цикл воскресіння де Сойї та його людей, а також вигадати правдоподібне пояснення цьому стрибку. На Кум-Ріяді Пакс запровадив карантин. Офіційно оголошено, що цей світ захопили Вигнанці; насправді ж це один зі світів, що першими потрапили під програму Справедливості та Порядку. Як це вже було і з Хевроном, Пакс та його радники не могли дозволити де Сойї та гвардійцям побачити, що насправді діється на планеті. Немез знала, що ріка Тетіс робить поверхнею Кум-Ріяда хіба кілька кілометрів, протікаючи червоною скельною пустелею у південній півкулі, огинаючи Велику мечеть у Мешгеді[151]. Якщо ж вона зачекає, доки звичайний тридобовий цикл воскресіння буде завершено, це означатиме, що де Сойя з гвардійцями зможуть діяти не раніше трьох стандартних діб, і це дасть Енеї та її супутникам час подолати на плоті коротеньку ділянку Тетіс на планеті. Знову рівняння вимагало, аби Немез покінчила з де Сойєю та рештою людей на борту і сама взялась переслідувати дівчинку. Але вона отримала інструкції, які забороняли так вчинити, хіба що в крайньому разі. Залучення де Сойї до фінальної стадії затримання Навчительки, Енеї Згубної, було закладено у повномасштабні симуляції та прогнози, і нехтувати цим було ризиковано. Немез подумала, що тканина простору-часу схожа на багатофігурний ватиканський гобелен — потягни за нитку, що стирчить із нього, і побачиш, як розпуститься весь килим...

Кілька секунд роздумів, і Немез глибше просунула щуп вглиб модуля інтерфейсу. Тут зберігається вся історія активації порталів, аж до цієї хвилини. Пам'ять про переміщення Енеї та її супутників була швидкоплинною, але Немез побачила минуле, теперішнє і вірогідне майбутнє. У майбутньому Незнане Щось запрограмувало на відкриття порталів ще на двох планетах: на Божегаї, а потім...

Немез глибоко зітхнула й висмикнула щуп, доки повне знання про останню активацію не спалило її. Так ось куди прямує Енея... чи, вірніше, ось куди веде її Щось, торуючи цей шлях. Туди за нею не зможе піти ні Церква з Паксом, ані Три Сектори.

Але час у неї є. Немез може залишити де Сойю та його супутників живими під час стрибка до системи Божегаю. Пояснення вона вже вигадала. Хай на транзит через Кум-Ріяд піде два дні та ще один повний день на Божегай, вона все ще встигає перехопити пліт і зробити це до воскресіння де Сойї. У неї навіть буде година чи дві, аби замести сліди, і коли вони всі, спільно з отцем-капітаном і швейцарськими гвардійцями, спустяться на Божегай, там не виявиться нічого підозрілого. Усе вказуватиме на те, що дівчинка зі своїми друзями побувала на планеті, а тоді відправилась бозна-куди.

Немез витягла щуп, вибралась на поверхню, піднялася на катері на «Рафаїл», де стерла з бортового комп'ютера всі записи про своє пробудження чи користування спусковим апаратом, зробивши натомість фальшивий запис, відтак забралась у ясла трохи поспати. Ще на Пацемі вона відімкнула свої ясла від загальної системи воскресіння і переналаштувала індикатори на імітацію діяльності. Тепер вона спокійно лягла у зумкотливий саркофаг і заплющила очі. Постійні перемикання з одного режиму на інший та використання захисної оболонки втомили її. Вона збиралася відпочити, поки де Сойя та решта не оживуть.

Немез згадала ще про одну подробицю і, всміхнувшись, перевела правицю в фазозмінний режим, відтак приклала сріблясту долоню до улоговинки між грудьми. Шкіра почервоніла й зібралася в подобі хрестоформи. Звісно, вона не тягала на собі цього паразита, але чоловіки на кораблі могли побачити її голою. Не вистачало ще розсекретитись через неуважність до деталей.

«Рафаїл» продовжував намотувати виток за витком навколо сліпучої крижаної Сьомої Дракона, три члени екіпажу лежали у своїх яслах-саркофагах, а вогники та індикатори показували, що вони повільно повертаються до життя. Четверта пасажирка спокійно спала. Снів вона не бачила.