Ендіміон

24

«Рафаїл» долав останню частину еліпсоїдної кривої, знову прямуючи до зірки системи Парваті зі швидкістю 0,03 швидкості світла. Цей кур'єрський і військовий космічний корабель класу Архангел мав незграбний вигляд — сяк-так зляпані докупи відсіки та блоки, навсібіч стирчать кронштейни, платформи з озброєнням, жмути антен, кулька житлового модуля та спусковий човник приткнулися абиде, наче про них згадали тільки в останню хвилину. Але це був грізний бойовий корабель, і наразі він розвертався кормою вперед, щоб у такому положенні мчати до гаданої точки переміщення ворожого зорельота.

«До уповільнення обертання одна хвилина», — на тактичному каналі пролунав голос де Сойї. Три десантники чекали біля відчиненого повітряного шлюзу, аби розпочати вилазку. Вони не потребували підтвердження появи іншого корабля і знали, що коли він дійсно з'явиться в реальному просторі, вони зможуть побачити його тільки за дві хвилини, навіть крізь збільшувальні скельця своїх візорів.

Отець-капітан де Сойя лежав на протиперевантажувальній кушетці, пристебнутий до неї ременями. Усі панелі керування вишикувались біля нього, руку в сенсорній рукавичці він тримав на головному контролері, тактичний нейрошунт зв'язував його з кораблем в одне ціле. У навушниках він чув дихання трьох своїх бійців і водночас слідкував за наближенням іншого корабля.

— Деформація, спричинена рушієм Гокінґа, кут тридцять дев'ять, координати нуль-нуль-нуль, тридцять дев'ять, нуль-дев'ять, дев'ять, — сказав він у мікрофон. — Точка виходу нуль-нуль-нуль, відстань — дев'ятсот кілометрів. Це одинокий корабель, із вірогідністю дев'яносто дев'ять відсотків. Відносна швидкість — дев'ятнадцять кілометрів на секунду.

Раптом ворожий корабель з'явився на екрані радара. Його зафіксували дельта-давач і всі інші сенсори.

— Є, — повідомив де Сойя гвардійцям, котрі чекали напоготові. — Точно за розкладом... а, чорт забирай!

— Що?! — запитав сержант. Він і його люди перевіряли зброю, заряди й абордажні кільця. Чоловіки були готові стрибати за три хвилини.

— Їхній корабель розпочинає прискорюватись, а не гальмувати, як ми припускали в більшості наших стимсимсів, — сказав де Сойя. Він швидко задав кораблю іншу, заздалегідь підготовану, програму. — Тримайтеся! — гукнув він бійцям, але рушії вже запрацювали, і «Рафаїл» розпочав обертатися. — Усе в порядку, — мовив отець-капітан, коли запрацював головний двигун, а сила тяжіння підскочила до 147 g. — Тільки залишайтесь усередині поля під час стрибка. Швидкості зрівняються, але на хвилину пізніше.

Ґреґоріус, Кі і Реттіґ слухали мовчки. Де Сойя чув їхнє дихання.

Через дві хвилини де Сойя сказав:

— Я їх бачу!

Сержант Ґреґоріус і два його бійці висунулися зі шлюзу. Ґреґоріус роздивився вогняну кулю — це був ворожий корабель. Він закріпив збільшувальні лінзи в потрібному положенні, опустив фільтри й нарешті сам побачив корабель.

— Схоже на тренування, — припустив Кі.

— Не мели дурниць, — обірвав його сержант. — Справжня операція ніколи не буває схожою на учбову.

Він знав, що обидва його підлеглі це розуміють: їм доводилось бувати в бою. Але сержант Ґреґоріус три роки служив військовим інструктором на Армаґасті, і повчати ввійшло йому у звичку.

— Метка залізяка, — констатував де Сойя. — Якби ми не були поряд, навряд чи би їх схопили. Та й зараз ми можемо зрівняти швидкості тільки на п'ять-шість хвилин, не більше.

— Нам вистачить трьох, — озвався Ґреґоріус. — Тільки дайте нам із ними порівнятись, капітане.

— Зараз ми порівняємось, — сказав де Сойя. — Вони нас побачили, — на «Рафаїлі» не було передбачено жодних засобів, що дозволяли б підкрадатися до іншого зорельота непомітно, і тепер всі прилади реєстрували, що за кораблем ведеться спостереження. — Один кілометр, — повідомив він, — жодної спроби застосувати зброю. Поля на повній потужності. Дельта-v падає. Вісімсот метрів.

Ґреґоріус, Кі та Реттіґ взяли напоготів рушниці і стали на низький старт.

— Триста метрів... двісті метрів... — озвучував де Сойя.

Інший корабель не виявляв активності, його прискорення було високим, але постійним. Ті сили, які обирав для своєї команди де Сойя, містили переважно шалену погоню, що передувала вирівнюванню швидкостей і знищенню полів іншого корабля. А тут усе було надто просто. Отець-капітан вперше відчув упевненість.

— Ми в мертвій зоні їхніх ланцетників, — оголосив він. — Уперед!

Троє швейцарських гвардійців вирвалися з повітряного шлюзу, їхні реактивні ранці вивергали блакитне полум'я.

— Знищую поля... зараз! — вигукнув де Сойя.

Поля ворожого корабля не хотіли зникати... це тривало вічність — майже три секунди, такої затримки ніколи не бувало в тренувальних симуляціях, — але врешті-решт вони зникли.

— Поля лягли! — заволав де Сойя, але бійці вже побачили це і, перекидаючись та обертаючись, впали на корпус ворожого корабля у запланованих точках: Кі — біля носа, Ґреґоріус — над тим місцем, де на старих схемах була зображена навігаційна рубка, а Реттіґ — над машинним відсіком.

— На місці, — пролунав голос Ґреґоріуса.

Два його бійці відрапортували секундою пізніше.

— Встановити абордажні кільця, — видихнув сержант.

— Встановив, — підтвердив Кі.

— Встановив, — сказав Реттіґ.

— Розгортаємо на один, — гаркнув сержант. — Три, два, один... розгорнути!

Його полімерний мішок павутинкою заблищав на сонці.

Біля командного пульта де Сойя спостерігав за значеннями дельта-v. Прискорення перевищило 230 g. Якщо поля зараз впадуть... Він відігнав цю думку. «Рафаїл» напружував усі свої сили, аби йти ніс у ніс з іншим кораблем. Ще чотири-п'ять хвилин — і йому доведеться відстати або ризикувати вгробити свій термоядерний двигун. Покваптеся, підганяв він подумки постаті в бойових броньованих обладунках, котрих бачив перед собою в тактичному просторі й на відеоекранах.

— Готовий! — відрапортував Кі.

— Готовий, — звідкись від ребер на хвості ворожого корабля пролунав голос Реттіґа.

— Встановити заряди, — скомандував Ґреґоріус і ляпнув власним зарядом об корпус. — Із п'яти: п'ять, чотири, три...

— Отче-капітане де Сойя, — почувся голос дівчинки.

— Зачекайте! — звелів де Сойя.

Зображення дівчинки з'явилось на всіх каналах зв'язку. Вона сиділа за роялем. Це була та ж дівчинка, яку він бачив на Гіперіоні біля Сфінкса три місяці тому.

— Стій! — озвався луною Ґреґоріус.

Його палець зависнув над кнопкою на пульті, що був у нього на зап'ястку. Бійці завмерли. Усі дивились на зображення, що транслювалося на їхні візори.

— Звідки ти знаєш, як мене звати? — запитав отець-капітан де Сойя і миттю зрозумів, що це дурне питання. Яка різниця, звідки? Його загін має лише три хвилини на виконання завдання. Потім «Рафаїл» відстане, а чоловіки залишаться на чужому кораблі. Вони відпрацювали на стимсимсах і таку ситуацію: захопивши дівчинку, його люди перебирали на себе керування кораблем, стишуючи його хід і даючи змогу де Сойї їх наздогнати. Але такий сценарій мав багато недоліків. Він натиснув на кнопку і передав своє зображення на корабель із дівчинкою.

— Доброго дня, отче-капітане де Сойя, — проказала дівчинка розміреним голосом, не виказуючи хвилювання чи напруженості. — Якщо ваші люди спробують проникнути на корабель, я розгерметизую його і загину.

Де Сойя кліпнув.

— Самовбивство — це смертний гріх, — зауважив він.

Дівчинка на екрані кивнула.

— Так, — згодилась вона, — але я не християнка. До того ж я краще піду до пекла, ніж із вами.

Де Сойя придивився до картинки на екрані: навколо не було помітно жодної кнопки.

— Капітане, — почув де Сойя голос Ґреґоріуса по захищеному променевому каналу, — якщо вона відкриє повітряний шлюз, я можу дістатися до неї й розгорнути навколо мішок раніше, ніж відбудеться повна розгерметизація.

Дівчинка на екрані чекала; де Сойя подумки надіслав відповідь променевим каналом, губи його не поворухнулися:

— Вона не належить хресту, — сказав він сержантові. — Якщо вона помре, можливо, ми не зможемо її оживити.

— Непогані шанси, що бортова хірургія таки зможе її оживити і привести до ладу після простої декомпресії[79], — наполягав Ґреґоріус. — Щоб усе повітря вийшло з того рівня, на якому вона зараз, треба секунд тридцять, а то й більше. Я можу її взяти. Віддайте наказ.

— Я не жартую, — мовила дівчинка з екрана. І тієї ж миті під капралом Кі й навкруги нього зник круговий сегмент корпусу. Повітря з корабля вирвалось назовні, наповнивши абордажне кільце Кі та роздувши його в мішок. Капрала затягло всередину мішка, тоді разом із ним відштовхнуло внутрішнім захисним полем у напрямку хвоста. Щосили працюючи ранцевим рушієм, аби не потрапити під плазмовий вихлип корабля, Кі насилу спромігся зачепитися за корпус.

Палець Ґреґоріуса торкнувся кнопки, що вмикала кумулятивний заряд.

— Капітане! — вигукнув він.

— Зачекайте! — надіслав беззвучний наказ де Сойя.

Зображення цієї дівчинки в сорочці з короткими рукавами сковувало його серце тривогою. Простір між двома кораблями був наразі наповнений колоїдними частками та кристаликами льоду.

— Між мною і верхнім поверхом наразі герметична перебірка, — сказала дівчинка, — але якщо ви не відкличете своїх людей, я відкрию всі рівні.

Менше ніж за секунду повітряний шлюз розкрився, і там, де стояв Ґреґоріус, виник круглий двометровий отвір у корпусі. Щойно дівчинка заговорила, Ґреґоріус пропалив собі шлях крізь полімерний мішок і за допомогою реактивного струменя зі свого ранцевого рушія змінив власну позицію. Він ухилився від потоку повітря з корпусу й перелетів ще на п'ять метрів. Він уявляв собі схему корабля і припускав, що дівчинка зараз просто під ним, на відстані кількох метрів. Якщо вона підірве цю секцію, він схопить її, візьме в мішок і доправить на «Рафаїл» до автоматичної операційної менш ніж за дві хвилини. Сержант кинув погляд на тактичний дисплей: Реттіґ знявся з корпусу за секунду до того, як під ним відкрився отвір, і тепер тримався в трьох метрах від корабля.

— Капітане! — заволав Ґреґоріус по променевому каналові.

— Чекайте! — наказав де Сойя. Він звернувся до дівчинки: — Ми не хочемо завдати тобі шкоди.

— Тоді відкличте їх! — відрізала дівчинка. — Негайно! Або я відкрию цей, останній, рівень.

Час для Федеріко де Сойї наче зупинився, поки він робив вибір. Він знав, що менше ніж за хвилину буде змушений скинути швидкість — тривожні сигнали та попередження блимали й лунали на всіх тактичних каналах зв'язку, на кожному екрані. Він не хотів кидати напризволяще своїх людей, але найважливішим чинником була дівчинка. Накази, які він отримав, були абсолютно чіткими: привезти дівчинку на Пацем живою.

Уже все віртуальне тактичне оточення пульсувало червоним: це показувало, що де Сойя має загальмувати, інакше за хвилину автоматична система перебере на себе керування. Про те саме попереджали і сигнали на його контрольній панелі. Де Сойя ввімкнув мікрофон і сказав по відкритих каналах і променевому зв'язку:

— Ґреґоріусе, Реттіґу, Кі... Повертайтеся на «Рафаїл». Негайно.

Сержант Ґреґоріус відчув, як лють і розчарування накрили його немов хвилею космічної радіації. Але він передусім був швейцарським гвардійцем.

— Повертаємося негайно, сер! — гаркнув він і стрілою метнувся до свого корабля.

Його бійці піднялися з корпусу, мережачи простір блакитними цятками від реактивних рушіїв. Злиті захисні поля, роз'єднуючись, замерехтіли, але всі троє останньої миті встигли подолати відстань між кораблями. Ґреґоріус дістався «Рафаїла» першим, схопився за скобу й буквально закинув крізь повітряний шлюз своїх бійців, що пропливали повз. Тоді втягнувся всередину сам, пересвідчився, що інші вчепилися в поручні та ввімкнув мікрофон:

— На місці, сер.

— Відходимо, — сказав де Сойя, користуючись відкритим каналом, так щоб його почула й дівчинка. Він перемкнувся з тактичного простору на реальний час і смикнув ручку головного контролера.

«Рафаїл» зменшив тягу на по відсотків, відділив своє поле від поля цілі й почав відставати. Де Сойя збільшив відстань від корабля дівчинки, намагаючись утримувати «Рафаїл» якомога далі від його термоядерного хвоста: усі покази свідчили про те, що інший корабель не мав на собі озброєння, але це ставало лише відносним поняттям, якщо термоядерний хвіст зорельота сягав сотні кілометрів. Зовнішні поля «Рафаїла» працювали вже на повну, забезпечуючи йому належний захист, усі засоби протидії перейшли в автоматичний режим, готові спрацювати за мільйонну долю секунди.

Корабель дівчинки тим часом продовжував прискорення, виходячи з площини екліптики. Відвідувати Парваті дівчинка не збиралася.

«Може, зустріч із Вигнанцями?» — подумав де Сойя. Давачі його корабля і надалі не фіксували жодної активності, крім орбітальних патрульних кораблів Парваті, але ж Рої Вигнанців могли чекати десь за межами системи зірки Парваті.

— Спостерігається деформація поля Гокінґа, — повідомив отець-капітан де Сойя трьох гвардійців, котрі ще й досі чіплялися за розтяжки у шлюзі. — Її корабель готується до стрибка.

— Куди? — запитав Ґреґоріус.

Із голосу велетня не можна було здогадатися про те, наскільки він розлючений втратою, котру забрали в нього з-під носа.

Перевіривши показання, де Сойя відповів:

— На орбіту Ренесанс-Вектора. Дуже близько до планети.

Ґреґоріус і два його бійці мовчали. Де Сойя міг лише здогадуватись, які питання вертілися у них на язиці: чому Ренесанс-Вектор? Це цитадель Пакса... два мільярди християн, десятки тисяч війська, дюжини військових космічних кораблів Пакса... Чому саме туди?

— Можливо, вона не знає, що там на неї чекає, — висловив він уголос свої роздуми. Перемкнувшись на тактичний простір, він пройшовся над площиною екліптики і побачив, як червона точка перейшла в стан с-плюс і зникла із системи Парваті. «Рафаїл» продовжував іти кормою вперед, тим курсом, яким він ішов під час погоні, під кутом п'ятдесят хвилин до вектора переміщення. Де Сойя вийшов із тактичного простору, перевірив усі системи й сказав: — Можете підійматися зі шлюзу. Закріпіть абордажне спорядження.

Він не питав, що вони думають із цього приводу. Вони не обговорювали, чи збирається він перемістити корабель у простір Ренесанс-Вектора — курс був уже прокладений, і корабель набирав швидкість для квантового стрибка. Він не питав також, чи вони готові знову помирати. Стрибок, без сумніву, буде так само смертельним, як і попередній, але він перемістить їх у контрольовану Паксом зону на п'ять місяців раніше за корабель дівчинки. Де Сойя ще не вирішив тільки, чи слід йому чекати на появу біля Парваті «Св. Антонів», аби пояснити ситуацію його капітанові.

Він вирішив не чекати. Сенсу в цьому було небагато — що таке різниця в кілька годин порівняно з форою у п'ять місяців? — а йому не терпілося. Де Сойя наказав «Рафаїлу» підготувати маяк-відповідач і записати накази для капітана Саті зі «Св. Антонів»: негайно переміститися на Ренесанс-Вектор — для факельника це була десятиденна подорож із таким самим часом-у-борг, що й у дівчинки — і бути готовим розпочати сутичку відразу після переміщення у простір планети.

Після запуску маяка та скасування бойової готовності для частин із Парваті, де Сойя розвернув протиперевантажувальне крісло і зустрівся поглядом зі своїми трьома гвардійцями.

— Я знаю, що для вас це стало великим розчаруванням, — почав він.

Сержант Ґреґоріус промовчав, його темне обличчя було незворушне, наче скеля, але отець-капітан де Сойя міг прочитати ту думку, що ховалась за цим мовчанням: «Ще тридцять секунд, і я б її схопив».

Де Сойя не переймався через це. Він командував чоловіками та жінками вже більше десяти років. Йому доводилось посилати на смерть ще хоробріших і ще відданіших вояків, ніж ця трійця, не відчуваючи каяття чи потреби пояснювати щось самому собі. Тому він, не зморгнувши й оком, дивився зараз на велетня-сержанта.

— Я думаю, дитина виконала б свою погрозу, — сказав він, даючи зрозуміти самим уже тоном, що не варто обговорювати його наказ, не варто заперечувати, ні зараз, ні потім, — але ми про це вже не дізнаємось. Нам відомо, куди вона вирушила. До, можливо, єдиної системи в цьому секторі підвладного Паксові простору, куди ніхто — навіть Рій Вигнанців — не може прослизнути непоміченим і непереможеним. У нас є п'ять місяців, аби підготуватись до прибуття цього корабля, і тепер ми будемо діяти не самі, — де Сойя зупинився перевести дух. — Ви троє добре попрацювали, і вашої провини у невдачі в системі Парваті немає. Я подбаю, аби ви негайно повернулись до вашої частини, тільки-но ми прибудемо на Ренесанс-Вектор.

Ґреґоріусу навіть не треба було обмінюватися поглядом зі своїми двома бійцями, перш ніж висловитесь від їхнього імені.

— Перепрошуємо, отче-капітане, але якщо ми можемо висловити своє побажання, сер, ми б хотіли залишитись із вами на «Рафаїлі», доки ця крихітка не буде в гніздечку й на шляху до Пацема, сер.

Де Сойя спробував не показати свого здивування:

— Гм... що ж, подивимось, сержанте. На Ренесанс-Векторі розташована штаб-квартира Військового Флоту, і там буде купа начальства. Подивимось. А тепер треба закріпити як слід усе знаряддя. Стрибок за двадцять п'ять хвилин.

— Сер?

— Так, капрале Кі?

— Цього разу ви висповідаєте нас перед смертю?

І знову де Сойї довелося докласти зусиль, аби вираз його обличчя залишився нейтральним.

— Так, капрале, я закінчу перевірку систем і за десять хвилин буду в кают-компанії для сповіді.

— Дякую, сер, — усміхнувся Кі.

— Дякую, — сказав Реттіґ.

— Дякую, отче, — пророкотав Ґреґоріус.

Де Сойя дивився вслід трьом гвардійцям, котрі рушили пристібатися до кушеток, скидаючи на ходу свої важкі обладунки. На мить йому здалося, що він бачить проблиск майбутнього, відчуває його вагу на своїх плечах. Боже, дай мені сили виконати волю Твою... в ім'я Ісуса Христа... Амінь.

Знову розвернувши важку кушетку до командної панелі, де Сойя почав робити останню перевірку перед квантовим стрибком і смертю.