Ендіміон

51

Через відносно низьку швидкість, яку мав «Рафаїл» у точці переміщення в Сьомій Дракона, йому довелося менше гальмувати, виходячи з цієї точки в просторі біля Божегаю. Перевантаження під час гальмування було помірним, не перевищувало 25 g і тривало лише три години. Радамант Немез лежала у зручних, із м'яким оббиттям, яслах і чекала.

Тільки-но корабель зісковзнув на орбіту навколо планети, Немез відсунула віко саркофага і рвонула до гардеробної кабінки вдягатись. Перш ніж залишити командний відсік і перейти до спускового апарата, вона перевірила монітори ясел і вийшла на зв'язок із бортовим комп'ютером. Решта ясел функціонували в нормальному режимі, відповідно до програми воскресіння, розрахованої на три доби. До того часу як де Сойя та його люди оживуть, проблему буде вирішено — у цьому Немез була впевнена. Під'єднавшись через мікронитку до головного комп'ютера «Рафаїла», вона задала ті самі директиви щодо перезапису, якими скористалась у системі Сьомої Дракона. Корабель підтвердив отримання команди на спуск катера й приготувався її забути.

Прямуючи до шлюзу, Немез відчинила свою шафку. Крім кількох перемін одягу та підроблених особистих речей — голографічних зображень «родини» й листів від її фіктивного брата, — шафка містила ще й розвантажувальний пасок зі стандартними кишеньками. Якби хтось захотів поцікавитися вмістом кишеньок, він побачив би гральний комп'ютер, який можна придбати будь-де за вісім чи десять флоринів, котушку ниток, три конвалютки з пігулками й упаковку прокладок. Немез підперезалася паском і попрямувала до спускового апарата.

Божегай навіть з орбіти, з відстані у тридцять тисяч кілометрів, звідки його можна було роздивитися крізь нашарування хмар, виглядав як понівечений світ. Бо таким він і був. На цій планеті не було окремих континентів та океанів. Тектонічна еволюція завершилася тут формуванням маси суходолу, єдиної на всю планету, проте з тисячами довгастих солоних водоймищ, що навкіс перетинали ландшафт, наче сліди від пазурів невідомого звіра на зеленому сукні більярдного столу. А по берегах цих морських водойм та незчисленних озер і на зелених низинах, що повторювали лінії геологічних розломів, наразі виднілися тисячі бурих плям гару, де Вигнанці під час навали — а люди все ще вважали, що то Вигнанці триста років тому напали на Божегай — знову і знову випалювали ланцетним вогнем цю зелену планету.

Спусковий апарат, проминувши екзосферу й іоносферу, з потрійним звуковим ударом ввійшов у тропосферу. Немез роздивлялася панораму планети, що відкривалася в розривах важких хмар. Ліси, які складалися з рекомбінантних секвой і мамонтових дерев до двохсот метрів заввишки, ті ліси, завдяки яким саме цю планету обрало колись Братство М'юїра, зникли майже цілковито, вигоріли в пожежі, що охопила планету й спричинила ефект ядерної зими. На півночі та на півдні більша частина поверхні планети все ще була вкрита снігом і кригою, і тільки вздовж екватора, де крізь поріділі хмари почало пробиватися сонячне проміння, виникли смуги розмерзлої землі, кожна біля тисячі кілометрів завширшки. Ось саме до цієї екваторіальної зони, що першою почала оговтуватись після катастрофи, і прямувала Немез.

Радамант перейшла на ручне управління катером і через мікронитковий провідник під'єдналась до комп'ютера. У її мозку розгорталися карти, які вона скачала з головної бібліотеки «Рафаїла»... Ось потрібна: ріка Тетіс, колишня довжина річища на планеті — біля 160 км, основний напрямок течії — із заходу на схід, огинає кореневища Дерева світу, протікає повз музей М'юїра. Немез про себе відзначила, що більша частина туру припадала на звивину ріки, яка охоплювала Дерево з півночі. Тамплієри вважали себе екологічною свідомістю Гегемонії — до всіх проектів із терраформування в Мережі чи в загумінкових світах вони пхалися зі своїми порадами, про які ніхто їх не просив. Дерево світу було символом їхньої пихатості. Дійсно, у відомій частині Всесвіту таких дерев більше не існувало: стовбур понад вісімдесят кілометрів у діаметрі, а діаметр крони — понад кількасот кілометрів. Тобто крона колись могла перекрити собою підніжжя легендарної гори Олімп на Марсі[160], а верхівкою своєю це Дерево, що було єдиним живим організмом, сягало меж космічного простору.

Звісно, Дерева вже нема: напередодні Падіння його розшматували та спалили космічні кораблі Вигнанців, заодно перетворивши на шлак усю планету. Замість величного живого Дерева залишився тільки Пень світу, купа попелу та головешок, що скидалось на згаслий вулкан. Залишившись без тамплієрів, які чи то загинули, чи то відлетіли на своїх кораблях-деревах у день нападу, Божегай пробув пусткою понад двісті п'ятдесят років. Немез було відомо, що Пакс вже б давно реколонізував цей світ, якби Корд не наказав триматися від планети подалі: Штінти мали свої далекосяжні плани на Божегай, і в планах цих не було місця для місіонерів і людських колоній.

Немез знайшла портал — той, що був вище за течією. Він виглядав крихітною цяткою на тлі попільних схилів Пенька світу. Вона зависла над порталом. Береги та схили кучугур попелу вже починали вкриватися вторинною рослинністю, але вона видавалась жалюгідним бур'яном порівняно з лісами, що буяли тут раніше. Втім, деякі деревця вже встигли вимахати чи не на двадцять метрів, а подекуди, на освітлених місцях, піднялося й рідколісся. Для засідки це місце не дуже надавалось, тому Немез посадила спусковий катер на північному березі ріки й попрямувала до арки порталу.

Під панеллю доступу вона відшукала модуль інтерфейсу, тоді скинула людську плоть зі своєї правої руки і зап'ястка. Акуратно згорнувши шкіру, бо вона ще була їй потрібна на «Рафаїлі», жінка під'єдналась безпосередньо до модуля й отримала необхідну інформацію. Цей портал ніхто не активовував після Падіння. Отже, Енея зі своєю групою тут ще не проходила.

Немез повернулася на катер і полетіла вниз рікою, намагаючись відшукати ідеальне для своїх цілей місце, їй потрібна була місцина, звідки не можна втекти берегом, там також має бути достатньо густий ліс, котрий сховав би як саму її, так і її пастки, проте котрий не міг захистити Енеї та її супутників. Насамкінець це повинно було бути таке місце, де Немез легко могла прибрати за собою весь бруд. Вона надавала перевагу скелястій місцевості: звідти легко змити всі сліди, перш ніж вирушити на «Рафаїл».

Бездоганне місце знайшлося на відстані всього п'ятнадцяти кілометрів. Тут Тетіс входила у вузьку ущелину, і шлях їй заступали пороги, утворені з лавових потоків після ланцетного удару Вигнанців, а також внаслідок пізніших зсувів. Там, де ріка розбивалась об гриву порогів, вкриті попелом схили, а також береги вузьких заток, що відходили від неї, поросли новими деревцями. Вузький каньйон пролягав між хаотичною навалою кам'яних брил і нагромадженнями застиглої лави, яка утворила тераси над рікою. Пагорбкуватий рельєф не давав змоги переправити пліт волоком, а керувати плотом поблизу цих порогів настільки складно, що у тих, хто сплавляється на ньому, просто не буде часу роздивлятися береги.

Посадивши спусковий апарат за кілометр на південь, жінка витягла з шафки вакуумний мішок для зразків породи і причепила його собі на пояс. Тоді сховала катер під гіллям і швидко попрямувала до ріки.

Діставши з кишеньки пояса котушку, вона зірвала з неї обгортку й відмотала кількасот метрів невидимої нитки, відтак взялась перекидати нитку з одного берега на інший і назад, над порогами, наче розтягуючи невидиме павутиння, а тоді — розпилювати прозорий полікарбонатний клей на об'єкти, до яких кріпила свою пастку. Це дозволяло їй помітити місця закріплення, а також не давало моноволокну перерізати дерева та валуни, яких та нитка торкалась. Навіть якби хтось пробирався берегом крізь зарослі та кам'яні осипи, він побачив би тільки краплі живиці на стовбурах і плямки лишайників на скелях. Ці моноволокна легко перерізали б на дюжину шматків навіть «Рафаїл», якби хтось спробував провести його над порогами.

Коли пастка з монониток була готова, Немез трохи піднялася проти течії єдиною стежкою серед нагромадження скель, витягла конвалютки з пігулками, а тоді розсипала на стежині кілька сотень мініатюрних протипіхотних мін спрямованої дії. Обсипала ними й дерева вздовж стежини. Міни, в оболонці з полімеру-хамелеона, миттєво набрали кольору та текстури тих поверхонь, на які потрапили. Ці міни реагують на кроки, ще до вибуху стрибають у напрямку цілі й дають вузький, спрямований на жертву розкид осколків, змушуючи їх глибоко проникати в тіло жертви. Ці міни чують кроки за десять метрів, а ще вони реагують на серцебиття, на тепло тіла та на вуглекислий газ, що його видихає людина.

Немез оцінила місцевість. Оминути пороги можна тільки цим вузьким карнизом на скельному схилі, а оскільки вона начинила його мінами, то ніхто із двоногих тут не вціліє. Немез активувала давачі мін, надіславши кодований імпульс.

На той випадок, якщо Енея з компанією надумає повернутися від порогів вгору рікою, Немез, відкривши кишеньку з прокладками, всіяла річне дно керамічними капсулами зі «щипавками». На вигляд їх неможливо було відрізнити від гальки на річному дні. Ці механічні комахи активуються, коли людина пропливає над ними. Якщо ж хтось спробує пройти над ними у зворотному напрямку, ці «щипавки» з гудінням виплигнуть із води й увіткнуться жертві просто в череп, вибухнувши клубовинням дротяних ниток лише тоді, коли дістануться тканин мозку.

Обравши зручне місце за брилою, за десять метрів від порогів, Немез сховалася й стала чекати. У кишеньках її паска лишалося ще дві речі: гральний комп'ютер і торбинка для зразків.

Цей «комп'ютер» був найхитрішою річчю, яку вона прихопила з собою на полювання. Ті, хто створив цю річ, назвали її «пасткою Сфінкса», за аналогією зі Сфінксом на Гіперіоні, створеним тією ж групою Штінтів. Комп'ютер, як і Сфінкс, міг створювати навколо себе власні антиентропійні або гіперентропійні припливи, тільки діаметр цієї бульбашки не перевищував п'яти метрів. Енергії на створення такого поля йшло стільки, скільки споживає густонаселена планета, наприклад, Ренесанс-Вектор, за десятиріччя. Але Немез збиралася задіяти цю штуковину лише на три хвилини. Торкнувшись комп'ютера, Немез подумала, що його доцільно було би назвати пасткою для Ктиря.

Присадкувата жінка з рукою, на якій бракувало шкіри, очікувально дивилася на ріку. Вони можуть з'явитися будь-якої хвилини. Хоча портал розташований за п'ятнадцять кілометрів звідси, вона отримає попередження: Немез здатна сприймати деформації простору, спричинені телепортацією. Вона сподівалася, що з ними буде Ктир, тож вона матиме гідного суперника.

Радамант Немез взялася за останню річ, що висіла в неї на поясі. Мішечок для зразків. Ось він і насправді був тим, чим здавався. Мішечок для зразків із вакуумною застібкою. У нього вона покладе голову дівчиська, а на «Рафаїлі» сховає мішечок у потайній холодильній шафці за панеллю термоядерного двигуна. Її господарям потрібні докази.

Скупо всміхаючись, Немез опустилася горілиць на чорну лаву, ледь пересунулась вбік, аби полудневе сонце пригрівало їй обличчя, прикрила очі рукою й дозволила собі трохи придрімати. У неї все було готово.