Ендіміон

53

Отець-капітан де Сойя прокинувся під чиїсь пронизливі крики. Минуло навіть декілька хвилин, поки він збагнув, що це лементує він сам.

Відкинувши великим пальцем засувку на вікові, він сів у яслах. Індикатори на моніторі блимали червоним і жовтим, але всі головні контрольні показники світилися зеленим. Стогнучи від болю та плутанини в голові, де Сойя спробував вибратися. Його тіло безпорадно зависло над відчиненими яслами, руки безсило теліпалися, не в змозі за щось ухопитися. Він помітив, що його кисті й передпліччя волого блищать червоним і яскраво-рожевим, наче обпечені.

— Матір Божа, де я? — він ридав. Крупні, наче горошини, сльози котилися його щоками. — Невагомість... де ж це я? Це «Балтазар»? Що... що сталося? Космічна битва? Ми горимо?

Ні. Він на борту «Рафаїла». Помалу грубо зґвалтовані дендрити в його мозку почали працювати. Він плавав у темряві, яку освітлювали лише вогники приладів. «Рафаїл». Це має бути орбіта навколо Божегаю. Він налаштував ясла, свої, Кі та Ґреґоріуса, на небезпечний шестигодинний цикл замість звичайного, тридобового. Він пам'ятав, як йому спало на думку, що він удає із себе Господа Бога, граючись життям і смертю відданих йому гвардійців. Шанси, що щось піде шкереберть під час такого прискореного воскресіння, дуже зростали. Де Сойя не забув одного з кур'єрів, тих, які доправили йому на «Балтазар» лист із наказом... Отець Гавронскі... здається, що минуло півстоліття... він теж не отримав належного воскресіння... капелан, котрий здійснював воскресіння на «Балтазарі»... як же звали того старого йолопа? Отець Сапєга... сказав тоді, що через невдалу спробу на повторне воскресіння підуть тижні, місяці... повільний, болісний процес... ось що сказав тоді капелан... із докором.

Отець-капітан де Сойя продовжував поплавцем висіти над своїми воскресальними яслами, а тим часом у голові в нього потроху розвиднювалося. Вільне падіння, як він і запрограмував. Невагомість. Тепер він пригадував, як дійшов думки, що, можливо, не зможе пересуватися при нормальній силі тяжіння.

Сяк-так допливши до гардеробної, де Сойя роздивився себе в дзеркало: шкіра лискуча й червона, наче він отримав опіки, і серед цієї рожевої, роз'ятреної плоті синювато-багряним набухлим рубцем вирізняється хрестоформа.

Заплющивши очі, де Сойя натягнув на себе білизну та сутану. Тканина покусувала запалену шкіру, але він не звертав уваги на біль. У кавнику закипіла кава, як і було запрограмовано. Він узяв чашку з навігаційного столика й поплив назад до кают-компанії.

Індикатори на яслах капрала Кі світилися зеленим, показуючи, що йдуть останні секунди циклу воскресіння. На яслах Ґреґоріуса загорілися попереджувальні написи. Де Сойя тихо чортихнувся й підгріб до панелі. Цикл воскресіння було зупинено. Прискорене пробудження спіткала невдача.

— Слань Господня, — пробурмотів де Сойя і відразу ж прочитав покутну молитву за те, що всує вжив ім'я Господнє. Ґреґоріус був йому потрібний.

Воскресіння Кі минулося благополучно, але капрал почувався збентеженим і страждав від болю. Де Сойя допоміг йому вибратися з ясел і дістатися душової кабінки, де обмив губкою шкіру гвардійця, що нестерпно пекла. Відтак налив йому склянку помаранчевого соку. За кілька хвилин до Кі повернулася здатність розуміти, де він і що з ним.

— Тут коїться щось дивне, — пояснив йому де Сойя. — Я мав піти на цей ризик, аби дізнатись, що замислила капрал Немез.

Кі кивнув на знак того, що він розуміє. Навіть в одязі й попри те, що в каюті було тепло, Кі тремтів, наче осика.

Де Сойя поплив до ясел, кликнувши капрала за собою. Індикатори на яслах сержанта Ґреґоріуса знову світилися жовтим, оскільки цикл розпочався знову, новою смертю сержанта. На яслах капрала Радамант Немез усі індикатори рівно світилися зеленим, показуючи, що стандартний тридобовий цикл просувається нормально.

Параметри на дисплеї монітора свідчили, що Немез усередині, ще без ознак життя, і в цю мить над нею на повний хід здійснюється таїнство воскресіння. Де Сойя набрав код зупинки програми.

Заблимали попереджувальні сигнали.

— Заборонено переривати цикл воскресіння, — пролунав неживий голос «Рафаїла». — Будь-яка спроба відчинити ясла на цьому етапі може призвести до істинної смерті.

Де Сойя проігнорував світлові сигнали й аварійне гудіння і смикнув за віко. Воно не піддавалося.

— Дайте мені оту монтувалку, — гукнув він капралові.

Озброївшись монтувалкою, де Сойя відшукав заглиблення, в яке зміг встромити залізний стержень. Подумки молячись, аби він не помилився і не виявився параноїком, отець-капітан виламав віко. На кораблі завила сирена.

Ясла були порожні.

— Де капрал Немез? — запитав де Сойя у корабля.

— Прилади і давані свідчать, що вона перебуває у своїх яслах, — відповів корабельний комп'ютер.

— Еге ж, — хмикнув де Сойя, відкидаючи монтувалку. — За мною, — сказав він капралу Кі, і вони вдвох попливли до гардеробного відсіку.

Душова кабінка стояла порожнем. У каюті не було місця, де можна було б заховатися. Де Сойя, відштовхнувшись, взяв напрямок на своє командне крісло, а Кі поплив коридором.

Індикатори статусу стверджували, що корабель перебуває на геостаціонарній орбіті на висоті тридцять тисяч кілометрів. Де Сойя подивився крізь ілюмінатор і побачив планету, вкриту клубовинням хмар. Лише вздовж екватора тяглася широка зелена й теракотова смуга — ліс і скелі. Смугу протинали чорні шрами від лісових пожеж. Прилади свідчили, що спусковий катер пришвартований до корабля з вимкненими двигунами.

— Капрале Кі! — інтеркомом викликав гвардійця де Сойя. Йому доводилось докладати зусиль, аби не цокотіти зубами. Біль був реальний: шкіру пекло вогнем. Страшенно хотілося заплющити очі й заснути. — Доповідайте, — наказав отець-капітан.

— Спускового катера нема, капітане, — повідомив Кі зі шлюзу. — Усі сигнальні вогні горять зеленим, але якщо я відчиню повітряний шлюз, то потраплю не до катера, а в космос. І крізь ілюмінатор я бачу, що катер зник.

— От лайно! — прошепотів де Сойя. — Добре, повертайтесь, — чекаючи на Кі, він перевірив покази інших давачів. Записи про стан реактивних рушіїв зафіксували вихлипи... приблизно три години тому. Викликавши на екран карту екваторіальної зони, де Сойя перемкнувся на пошук за допомогою телескопа й радара у районі Пня світу. — Знайди перший портал і покажи мені кожен відрізок ріки між ним і Пнем, — наказав він кораблеві. — Шукай маяк спускового катера.

— Прилади свідчать, що спусковий апарат приєднаний до виносної стріли командного відсіку, — відказав корабель. — Маяк це підтверджує.

— Добре, — просичав де Сойя, уявляючи, як він видирає, наче зуби, кремнієві мікросхеми, — не звертай уваги на маяк апарата. Просто розпочни обстежувати цей район телескопом і радаром. Повідомляй про все живе та про кожен артефакт. Усі дані виводь на головні екрани.

— Наказ зрозумів, — відповів комп'ютер.

Де Сойя побачив, як зображення на екрані хитнулося до нього, збільшуючись. Тепер він дивився на портал лише з висоти кілька сотень метрів.

— Давай панораму вздовж ріки, за течією, — наказав він.

— Зрозумів.

До крісла другого пілота ковзнув капрал Кі, вмостився і пристебнувся.

— Якщо спускового апарата нема, — мовив він, — то ми не зможемо туди дістатися.

— Бойові скафандри, — прохрипів де Сойя, опираючись болю, що накочувався хвилями. — Вони мають абляційний захист[161]... сотні мікрошарів руйнівних покрить... на випадок сутички із застосуванням лазерів, так?

— Правильно, — сказав капрал Кі, — але...

— Я планував, що ви з сержантом Ґреґоріусом скористаєтесь абляційними скафандрами, аби пройти крізь атмосферу, — продовжував де Сойя. — Я можу вивести «Рафаїл» на найнижчу орбіту. А ви, капрале, застосуєте реактивний ранець для того, щоб рухатися крізь атмосферу. Скафандри повинні витримати, так?

— Можливо, — погодився капрал Кі, — але...

— Потім ви перемкнетесь на електромагнітні двигуни і знайдете цю... жінку, — вів далі де Сойя. — Знайдете її та зупините. Після цього ви зможете скористатися спусковим апаратом, аби повернутися на корабель.

Капрал Кі потер очі.

— Усе так, сер. Але я перевірив скафандри. Їх пошкоджено. Пробито.

— Пробито... — тільки й зміг повторити де Сойя.

— Хтось прорізав абляційну броню, — пояснив Кі. — Це непомітно неозброєним оком, але я запустив діагностику третього ступеня на герметичність. Ми були б мертві ще в іоносфері.

— Пошкоджено всі скафандри? — запитав де Сойя кволим голосом.

— Усі, сер.

Отець-капітан ледь стримався, аби не чортихнутися знову.

— У будь-якому разі я переведу корабель на нижчу орбіту, капрале.

— Який сенс, сер? Усе, що відбувається на планеті, хоч як відбуватиметься на відстані кількох сотень кілометрів. І ми нічого не зможемо з цим вдіяти.

Де Сойя кивнув, але ввів нові параметри до оперативної пам'яті, як і збирався. Через розгардіяш у голові він припустився кількох помилок, і принаймні одна з них могла призвести до того, що вони згоріли б в атмосферних шарах над Божегаєм. Але корабель помітив помилки, і де Сойя задав виправлені параметри.

— Я б не радив виходити на таку низьку орбіту, — озвався корабель механічним голосом. — Верхні шари атмосфери Божегаю містять вибухонебезпечні домішки, і висота у триста кілометрів не відповідає граничним вимогам, як вони зазначені в...

— Заткнись і роби, що кажуть, — сказав отець-капітан де Сойя.

Коли запрацювали головні реактивні рушії, він заплющив очі. Повернення ваги лише посилило біль у м'язах та кістках. Де Сойя почув, як у кріслі другого пілота застогнав Кі.

— Можна ввімкнути поле-стримувач, що пом'якшить дискомфорт від перевантаження в 4 g, — повідомив корабель.

— Ні, — відказав де Сойя. — Треба економити енергію.

Шум, вібрація, біль. Край Божегаю наблизився й заполонив увесь ілюмінатор.

«А якщо ця... зрадниця... запрограмувала корабель таким чином, що ми вріжемося в атмосферу, коли завчасу прокинемось і спробуємо маневрувати?» — раптом спало на думку де Сойї. Незважаючи на перевантаження, він вишкірився у зловісній посмішці: тоді вона теж не повернеться додому.

Тортури тривали.