Ендіміон

56

Отець де Сойя здивувався, коли вони нарешті відповіли на загальній частоті. Він не думав, що їхній допотопний комлоґ здатний передавати повідомлення променем, який був націлений на них із «Рафаїла». Перед отцем-капітаном виникла навіть картинка — розпливчасте голографічне зображення двох обгорілих, вкритих сажею облич. Воно плавало над головним монітором.

Капрал Кі глянув на де Сойю.

— Ну і ну... Чорт би мене забрав, отче.

— Мене теж, — відповів де Сойя, а тоді звернувся до облич, що вичікувально дивилися на нього: — Я отець-капітан де Сойя, перебуваю на кораблі Пакса «Рафаїл»...

— Я пам'ятаю вас, — сказала дівчинка.

Де Сойя збагнув, що корабель передає голограми і що вони його бачать: мініатюрне примарне обличчя над римським комірцем, що плаває собі над комлоґом на зап'ястку хлопця.

— Я теж тебе пам'ятаю, — спромігся відповісти де Сойя. Це були довгі пошуки. Він подивився на її темні очі, її обличчя. Навіть крізь сажу та опіки було помітно, яка вона бліда. Так близько...

Зображення Рола Ендіміона заговорило:

— Хто це був? Що це було?

Отець-капітан де Сойя похитав головою.

— Я не знаю. Її звали Радамант Немез, а долучили до нашої команди лише кілька днів тому. Вона сказала, що служить у Легіоні, який вони готують для... — він затнувся. Це секретна інформація. А він говорить із ворогом. Де Сойя подивився на капрала Кі. З усмішки гвардійця він прочитав, у якому вони становищі: вони вже порушили все, що тільки можна було порушити. — Вона сказала, що належить до Легіону, нового війська Пакса, — продовжив отець-капітан, — алея не думаю, що це правда. Я вважаю, що вона не була людиною.

— Амінь, — вимовило зображення Рола Ендіміона. Його обличчя подивилося кудись убік, а тоді знову промовило в комлоґ: — Наш друг помирає, отче-капітане де Сойя. Ви можете нам допомогти?

Отець-капітан похитав головою.

— Ми не можемо до вас дістатись. Ця потвора, Немез, забрала наш спусковий апарат і вимкнула автопілот. Нам навіть не вдається змусити відповісти маяк на ньому. Але ви можете спробувати знайти спусковий апарат. Там є автохірург.

— Де він зараз? — запитала дівчинка.

Капрал Кі нахилився вперед, щоб потрапити в поле зору.

— Наш радар каже, що він десь за півтора кілометри від вас, на північний схід, — повідомив він. — На ньому якесь камуфляжне лайно, але, гадаю, ви зможете його відшукати. Ми покажемо вам шлях.

— Це був ваш голос по комлоґу? — поцікавився Рол Ендіміон. — Ви казали нам бігти на скелі?

— Так, — підтвердив Кі. — Ми всю потужність вбухали в цей промінь, усе, що могли. Нашкребли вісімдесят гігават, аби пробити атмосферу. Але підземні води могли перетворитися на пару і вбити вас. Скелі здавалися найкращим варіантом.

— Вона нас там перестріла, — зауважив Рол, похмуро всміхнувшись.

— Усього не передбачиш, — відповів капрал Кі.

— Дякуємо, — мовила Енея.

Кі ніяково кивнув, і його голова зникла з поля зору.

— Як уже сказав добрий капрал, — вступив у розмову отець-капітан де Сойя, — ми проведемо вас до спускового апарата.

— Чому? — запитало нечітке зображення Рола. — І чому ви вбили ваше власне створіння?

Де Сойя похитав головою.

— Вона не була моїм створінням.

— У такому разі була створінням Церкви, — наполягав Рол. — Чому?

— Я сподіваюсь, що це не Церква її створила, — стиха проказав де Сойя. — Якщо ж Церква — отже, моя Церква стала монстром.

Зависло мовчання, порушуване тільки шипінням когерентного променю.

— Вам час іти, — сказав нарешті де Сойя. — Незабаром споночіє.

Обидві голограми роззирнулись навкруги, наче забули, де вони перебувають. Це виглядало майже комічно.

— Так, темнішає,— відповів Рол, — а ви своїм ланцетним променем чи пучковим випромінюванням, або що це там було, розплавили мій переносний ліхтар.

— Ми можемо вам присвітити, — запропонував де Сойя без усмішки, — але для цього доведеться знову активувати головний бойовий випромінювач.

— Дякуємо, — сказав Рол, — не треба. Гадаю, обійдемося без світла. Я вимикаю нашу відеокамеру, але радіоканал на комлозі працюватиме, доки ми не знайдемо спускового апарата.