Ендіміон

26

142 дні отець-капітан де Сойя чекав, коли дівчинка зайде у систему Ренесанс, і кожну ніч він бачив її уві сні. Він ясно бачив її такою, якою вперше зустрів біля Сфінкса на Гіперіоні, — тоненьку, немов лозинка, з очима сторожкими, але не нажаханими, і це незважаючи на піщану бурю та загрозливі постаті перед нею. Вона виставляла поперед себе рученята, чи то збираючись сховати в них обличчя, чи то кинутися вперед та обійняти його. Часто уві сні він бачив її своєю донькою, і вони йшли велелюдними вулицями-каналами Ренесанс-Вектора, розмовляючи про старшу сестру де Сойї, Марію, котру поклали до Медичного Центру Св. Юди. Де Сойя уві сні йшов, тримаючи дівчинку за руку, знайомими вулицями-каналами поблизу гігантського медичного комплексу і розповідав, як він цього разу планує врятувати життя сестри і що він не дозволить Марії померти, як вона померла раніше.

Насправді ж Федеріко де Сойї було шість стандартних років, коли його родина прилетіла на Ренесанс-Вектор із відлюдного району Льяно-Естакадо на провінційній планетці Мадре де Діос[84]. Майже всі мешканці цієї малонаселеної пустельної та скелястої планети були католиками, але такими, що не прийняли паксівського воскресіння. Родина де Сойї була частиною розкольницького руху Прихильників Марії[85] і залишила Нуово-Мадрид, коли ця планета вирішила приєднатися до Пакса й перепідпорядкувати йому всі християнські церкви на планеті. Прихильники Марії поклонялися Богоматері більше, ніж це схвалював Ватикан, тому малий Федеріко й зростав у маргінальному пустельному світі серед набожної колонії, що складалася з шістдесяти тисяч католиків-єретиків, які на знак протесту відмовилися прийняти хрестоформу.

Дванадцятирічна Марія підхопила чужесвітній вірус, що наче косою викошував усі ранчо в колонії. Ті, кого торкнулася Червона Смерть, або помирали впродовж тридцяти двох годин, або одужували. Але Марія зависла між життям і смертю, а риси її колись прекрасного обличчя спотворили жахливі багряні стигми. Родина помістила її до шпиталю в Сьюдад дель Мадре, що розташовувався на південних, відкритих всім вітрам землях Льяно-Естакадо, але лікарі, теж Прихильники Марії, могли тільки молитися. У Сьюдад дель Мадре знедавна працювала паксівська християнська місія, що пропонувала своїм вірним воскресіння. Місцеві переважно її ігнорували, але терпіли. Священиком там був отець Майєр, і ця добросерда людина благала батька Фредеріко дозволити прийняти хрестоформу його конаючій доньці. Федеріко був надто малий і не запам'ятав подробиць розпачливих суперечок між батьками, але він запам'ятав, як уся родина — його мати та батько, і дві інші його сестри, і його молодший братик — стояли на колінах у місцевій церкві Прихильників Марії, вимолюючи у Богородиці поради та заступництва.

Інші ранчери-кооператори із Льяно Естакадо, одновірці родини Федеріко, зібрали гроші, аби відправити Марію з родиною на лікування до чужих світів, а саме до одного з уславлених медичних центрів на Ренесанс-Векторі. Братика та сестричок прихистили сусіди, а шестирічного Федеріко — він сам не знає, чому — батьки прихопили із собою супроводжувати їх та ледь живу сестру в довгій подорожі. Усі вони вперше тоді випробували на собі справжній холодний сон, і де Сойя не забув, як холод тримався всередині всіх його кісток упродовж тих тижнів, що він пробув на Ренесанс-Векторі.

Спочатку паксівським медикам у Да Вінчі наче й вдалося зупинити поширення Червоної Смерті в організмі Марії, ба навіть прибрати деякі стигми, що кровоточили, але через три тижні за місцевим часом ретровірус знову взяв гору. І знову священики з Пакса — цього разу всі, що були в штаті шпиталю — взялися вмовляти батьків де Сойї поступитися розкольницькими принципами й дозволити дитині на смертнім одрі прийняти хрестоформу, доки ще не пізно. Тільки згодом, коли він став дорослим, де Сойя зміг уявити, перед яким вибором постали його батьки: віддати на смерть віру чи дитину.

У тих сновидіннях, де Енея була його дочкою і вони блукали вулицями-каналами навколо медичного центру, він розказував їй, як Марія віддала йому свою найулюбленішу особисту річ, крихітну порцелянову фігурку єдинорога, за кілька годин до того, як упала в кому. Уві сні він ішов, тримаючи за руку дванадцятирічну дівчинку з Гіперіона, й розповідав, як його батько, чоловік сильний і тілом, і духом, врешті-решт здався й попросив священиків Пакса звершити над його донькою таїнство хреста. Шпитальні отці погодились, але наполягли, щоб і батьки де Сойї, і сам Федеріко формально навернулись у Вселенське католицтво, перш ніж Марія отримає хрестоформу.

Де Сойя розповідав своїй доньці Енеї, якою запам'яталась йому церемонія хрещення вдруге, що відбулось у місцевому соборі Св. Йоанна Богослова, під час якої батьки де Сойї і Федеріко за всією формою відреклися визнавати Богоматір головною фігурою і визнали єдиновладність Ісуса Христа, а також владу Ватикану над їхнім релігійним життям. Він запам'ятав і те, як того ж вечора він прийняв своє перше причастя та хрестоформу.

Таїнство Хреста для Марії призначили на десяту вечора. А о восьмій сорок п'ять вона раптом померла. За канонами Церкви та законами Пакса людину, мозок якої загинув, не можна було штучно реанімувати, якщо вона не встигла отримати хрестоформи.

Батько Федеріко не розлютився, не відчув себе обдуреним його новою Церквою; натомість він сприйняв цю трагедію як знак, що Господь, не той Господь, у молитвах до якого він зростав, милосердий Син, сповнений жіночості, отриманої у спадок від Пресвятої Матері, а незмірно суворіший Бог Нового та Старого Заповітів, Бог Вселенської Церкви, покарав його самого, його родину й усю громаду Прихильників Марії міста Льяно Естакадо. Повернувшись додому з тілом своєї дитини, одягненим у біле для погребіння, де Сойя-старший став ревним проповідником паксівської версії католицизму. Насіння він кидав у родючий ґрунт, бо це був час, коли громади ранчерів винищувала Червона Смерть. Коли Федеріко виповнилось сім, батьки відіслали його в Сьюдад дель Мадре, до школи Пакса, а його сестер — до монастиря на півночі Льяно. Ще за життя його батька, навіть ще до того, як Федеріко разом з отцем Майєром відбув до Нового Мадрида, аби вступити там у семінарію Св. Томи, ті з Прихильників Марії, котрі вижили після епідемії, усі як один навернулися у паксівське католицтво. Жахлива смерть Марії призвела до відродження всього її світу.

У своїх сновидіннях отець-капітан де Сойя далеко не все це пояснював дитині, що йшла поруч із ним знайомими вулицями Да Вінчі, столиці Ренесанс Вектора, такими знайомими, як це буває тільки в нічних кошмарах. Дівчинка, Енея, знала все й без його пояснень.

У сновидіннях, що повторювалися чи не кожної ночі з тих 142-ох ночей, упродовж яких він чекав на прибуття корабля з Енеєю, де Сойя пояснював дівчинці, що йому вдалось розгадати таємницю, як побороти Червону Смерть і вилікувати сестру.

Коли це наснилося йому вперше, де Сойя прокинувся в просякнутих потом простирадлах, серце його шалено калатало, а рештки сну підказували, що таємниця порятунку Марії полягала в хрестоформі. Але ті сни, що приходили до нього наступними ночами, показали, що він помиляється.

Таємниця, схоже, полягала в тому, аби повернути Марії фігурку єдинорога. Йому тільки й треба, пояснював він своїй донечці Енеї, знайти шпиталь у лабіринті вулиць, а там він уже знає, що, отримавши фігурку єдинорога, його сестра одужає. Але він не міг знайти шпиталю. Лабіринт не давав йому такої змоги.

Майже п'ятьма місяцями пізніше, у переддень прибуття корабля з дівчинкою, у черговому варіанті того ж сновидіння де Сойя нарешті знайшов медичний центр Св. Юди, а в ньому — сплячу сестру. Але з жахом, що накрив його габою, він зрозумів, що загубив статуетку.

І в цьому його сні Енея заговорила — вперше. Витягуючи невеличку порцелянову фігурку з кишені своєї сорочки, дівча промовило:

— Бачиш, вона увесь цей час була з нами.

Між системою Ренесанс-Вектора та системою Парваті пролягли світлові роки. І така ж відстань, і буквально, і фігурально, пролягла для де Сойї між новою реальністю й здобутим у системі Парваті досвідом.

Де Сойя, Ґреґоріус, Кі та Реттіґ, кожен з яких був на той час спотвореним мертвим тілом у воскресальних яслах у самісінькій глибині «Рафаїла», не знали, що у їхнього корабля запросили паролі через годину після їхнього переміщення до системи Ренесанс. Після цього, обмінявшись даними з комп'ютером «Рафаїла», два таранні кораблі Пакса і факельник підійшли до нього впритул. Було вирішено доправити чотири тіла до Центру воскресіння під керівництвом Пакса на Ренесанс-В.

На відміну від самотнього пробудження в системі Парваті, цього разу де Сойя та його швейцарські гвардійці прийшли до притомності з відповідною церемонією й турботою. Для отця-капітана та капрала Кі це воскресіння не пройшло гладко — їх обох повернули до ясел ще на три дні. Питання, чи впоралася б із ситуацією автоматична система воскресіння на «Рафаїлі», так і залишилось для де Сойї відкритим.

Хай там що, а четвірка возз'єдналася на другому тижні свого перебування в системі Ренесанс, і до кожного був приставлений особистий священик-консультант. Сержанту Ґреґоріусу це здавалося зайвим: він був сповнений енергії, йому не терпілось повернутися до виконання завдання, але де Сойя і решта бійців радо сприйняли додатковий відпочинок як можливість відновити сили.

«Св. Антоній» перемістився лише кількома годинами пізніше за «Рафаїла», і з часом де Сойя зустрівся з капітаном факельника Саті та капітаном військового транспортного корабля «Св. Хома Акіра» Лемпрієром, який прибув у систему Ренесанс, маючи на борту вісімнадцять тисяч мертвих тіл і дві тисячі триста поранених внаслідок бійні на Гіперіоні. Шпиталі та церкви на Ренесанс-В. і на орбітальних базах Пакса почали хірургічні операції й Таїнства Воскресіння.

Де Сойя сидів біля ліжка командувача Барнес-Авне, коли та поверталась до життя й до тями. Ця невеличка рудоволоса жінка здавалась тепер геть іншою людиною. Вона наче зменшилась і зробилася такою крихітною, з цією поголеною головою, зі шкірою в червоних блискучих плямах, у тих шпитальних лахах, що серце де Сойї стислося від жалю. Але її завзятість і рішучість не зменшилися. Майже відразу вона запитала з притиском:

— Що, в біса, сталося?!

Де Сойя розповів їй про різню, яку вчинив Ктир. Він переповів їй події тих семи місяців, коли він переслідував дівчинку. Для Барнес-Авне це були чотири місяці, упродовж яких її транспортували з Гіперіона у замороженому стані.

— Отже, всралися, та ще й криво, — резюмувала командувач.

Де Сойя всміхнувся. Командувач сухопутних військ була першою, хто, даючи оцінку його успіхам, висловився напрямки. Він і сам відчував правдивість щодо себе цієї ядучої приказки: двічі він командував найважливішою операцією Пакса з єдиною метою — затримати дівчинку, і двічі зазнавав нищівної поразки. Де Сойя очікував, що його, в кращому випадку, відсторонять від виконання обов'язків. А найімовірніше — віддадуть під трибунал. Ось чому коли його кур'єрський корабель класу Архангел прибув у систему Ренесанс, випередивши корабель із дівчинкою на два місяці, де Сойя наказав кораблю негайно повернутися на Пацем, доповісти про невдачу й повернутися з інструкціями від командування. У посланні, яке він відправив на Пацем із кур'єрським кораблем, він також вказав, що сам він, чекаючи на рішення командування, продовжує готуватись до операції із затримання дівчинки в системі Ренесанс.

Цього разу він мав під своєю рукою неймовірні сили. До двохсот тисяч сухопутних військ, серед яких було кілька тисяч елітних морських піхотинців і вцілілі в гіперіонській різні бригади швейцарських гвардійців, додалися флоти — військово-морський і військово-космічний. Під його команду, згідно з папським монідиском, зараз стали двадцять сім факельників, вісім із них класу Омега, а також сто вісім таранних кораблів зі стикувальними модулями, що йшли попереду факельників, ескадра з шісти 3К-кораблів у супроводі тридцяти шести швидкісних винищувачів, корабель-носій «Св. Мало» з понад двомастами винищувачами «Скорпіон» та сьома тисячами команди на борту, легендарний крейсер «Гордість Брешії», нині перейменований у «Яків», два транспортні кораблі на додаток до «Св. Хоми Акіра», сорок есмінців класу Благословення, п'ятдесят вісім сторожових катерів — три такі катери були здатні відбити атаку по всій планетній системі чи захистити ціле військове з'єднання — і ще понад сто менших кораблів: фрегатів з озброєнням, смертоносним у ближньому бою, тральників, міжпланетних кур'єрів і дронів та, звісно, «Рафаїл».

Три дні по тому, як де Сойя відправив на Пацем другий кур'єрський корабель, і за сім тижнів до переміщення Енеї прибуло спеціальне з'єднання ЗС «Маги» — «Мельхіор», «Каспар» і старий корабель отця-капітана де Сойї, «Балтазар».

Де Сойя зрадів зустрічі зі старими товаришами, хоч і розумів, що тепер вони стануть свідками його приниження. Проте він вирушив їм назустріч на «Рафаїлі», аби привітати, коли вони були ще на відстані шести а.о. від Ренесанс-В., і перше, що зробила мати-командер Стоун, коли він ступив на борт «Балтазара», — віддала сумку з його особистими речами, які йому довелося поспіхом покинути. Поверх акуратно згорнутого одягу, бережно замотана в плинопін, лежала фігурка єдинорога, подарунок його сестри Марії.

Де Сойя нічого не приховував від капітана Хьорна, матері-капітана Буле та матері-командера Стоун. Він переказав їм у загальних рисах заходи, до яких вдався, але сказав, що, найімовірніше, ще до прибуття корабля з дівчинкою буде призначено нового командувача операцією. Двома днями пізніше виявилось, що він не мав рації. До системи перемістився кур'єрський корабель із двома особами на борту — капітаном Маргет By, ад'ютантом Командувача флотом адмірала Марусина, та єзуїтом отцем Брауном, надзвичайним радником монсеньйора Лукаса Одді, довіреною особою та помічником державного секретаря Ватикану Симона Авґустина кардинала Лурдусамі.

Накази, що привезла з собою капітан By в запечатаному пакеті, супроводжувалися ще й додатковою інструкцією: відкрити пакет ще до її воскресіння. Де Сойя розпечатав папери негайно. Накази були дуже прості: він мав і надалі виконувати своє завдання — схопити дівчинку; його не буде звільнено від виконання цього завдання, доки він не досягне успіху; капітан By, отець Браун і всі інші високопосадовці, які прибуватимуть до системи, мають і матимуть на меті лише одне: спостерігати за операцією та підтвердити, якщо тільки таке підтвердження ще необхідне, що отець-капітан де Сойя має найвищі повноваження в цій операції і може віддавати накази будь-якому посадовцю Пакса.

Упродовж наступних тижнів і місяців ці повноваження сприймалися насилу: у системі Ренесанс зібралося три адмірали флоту й одинадцять командувачів сухопутних військ — і ніхто з них не звик отримувати накази від простого отця-капітана. Але до папського монідиска дослухалися, йому підкорялися. Коли до прибуття дівчинки залишились лічені тижні, де Сойя переглянув свої плани і зустрівся з військовими командирами та цивільними керівниками всіх рівнів, включно з мерами Да Вінчі та Бенедетто, Тосканеллі та Фіораванті, Ботічеллі та Мазаччо.

Упродовж останніх тижнів, коли всі плани були ухвалено, а всі сили — розставлено, в отця-капітана де Сойї нарешті знайшовся час і для особистих роздумів і справ. Наодинці сам із собою, залишивши позаду контрольований безлад нарад та стимсимуляцій, розставшись на час навіть із Ґреґоріусом, Кі та Реттіґом, які наразі виконували обов'язки його особистих охоронців, де Сойя блукав вулицями Да Вінчі, заходячи до медичного центру Св. Юди, і згадував свою сестру Марію. Він переконався, що сновидіння іноді бувають більш переконливими, ніж ява.

Де Сойя дізнався, що його старий покровитель, отець Майєр, уже багато років є ректором бенедиктинського монастиря Вознесіння в місті Флоренція в іншій півкулі Ренесанс-В., і взяв собі за звичку літати туди, присвячуючи післяобідні години довгим розмовам зі старим. Отцю Майєру було майже дев'яносто, він, за його власними словами, «готувався до першого нового життя во Христі», був сповнений оптимізму, терплячості й доброти, тобто не змінився з того часу, як де Сойя знав його майже тридцять років тому. Майєр, схоже, навідував Мадре де Діос частіше, ніж де Сойя.

— Льяно Естакадо вже не те, — казав старий священик. — Ранчо стоять пустками. У Сьюдад дель Мадре мешкає з півсотні людей, але всі вони дослідники, котрі виконують завдання Пакса. Вивчають, чи варто терраформувати наш світ.

— Так, — відповів де Сойя. — Моя родина перебралася до Нуево-Мадрида понад двадцять стандартних років тому. Сестри служать Церкві: Лоретта — черниця в Неверморі, а Мелінду рукоположено в Нуево Мадриді.

— А твій братик Естебан? — запитав отець Майєр, всміхаючись своїм спогадам.

Де Сойя важко перевів подих.

— Загинув у космічному бою з Вигнанцями рік тому, — вимовив він. — Його корабель перетворився на пару. Не було кого воскрешати.

Отець Майєр заплющив очі, наче його вдарили під дих.

— Я не знав.

— Ви й не могли знати, — відказав де Сойя. — Це сталося дуже далеко, аж за загумінковими краями. Наша родина ще не отримала офіційного повідомлення. Я дізнався про це тільки тому, що мої обов'язки привели до тих країв, де я і зустрів капітана: той саме повертався з бою і розповів мені цю новину.

Отець Майєр похитав лисою поцяткованою головою.

— Естебан знайшов єдине воскресіння, яке обіцяє наш Господь, — сказав він стиха, зі сльозами на очах. — Вічне воскресіння в нашому Спасителі, Ісусі Христі.

— Так, — промовив де Сойя. Помовчавши хвилинку, він спитав: — Ви все ще п'єте віскі, отче Майєр?

Старий подивився на нього зволоженими очами.

— Так, але тільки як ліки.

Де Сойя вигнув темну брову.

— Я все ще одужую після мого останнього воскресіння, отче Майєр.

Старіший священик серйозно кивнув:

— А я готуюся до свого першого, отче-капітане де Сойя. Пошукаю-но я стару пляшку... найзапиленішу...

Наступної неділі де Сойя правив месу у соборі Св. Йоанна Богослова, де він прийняв хрест багато років тому. На месі були присутні вісім сотень вірян, і серед них — отець Майєр та отець Браун, розумний і корисний помічник монсеньйора Одді. Сержант Ґреґоріус, капрал Кі та стрілець Реттіґ прийняли причастя з рук де Сойї.

А вночі де Сойї знову наснилась Енея.

— Як могло трапитись, що ти моя донька? — запитав він у неї тієї ночі. — Адже я ніколи не порушував целібату[86].

Дитина всміхнулася і взяла його за руку.

За сто годин до моменту переміщення корабля з дівчинкою де Сойя наказав флоту зайняти свої позиції. Точка переміщення небезпечно сусідила з гравітаційним колодязем Ренесанс-Вектора, і багато кого з експертів непокоїла можливість того, що старий корабель зазнає аварії або через те, що вигулькне надто близько до крутильного моменту гравітації, або через небачене гальмування, яке йому доведеться застосувати в разі посадки на планету. Але вголос своїх побоювань вони не висловлювали, так само як і свого невдоволення тим, що їх змушують стирчати в системі Ренесанс. Багатьох офіцерів відкликали з їхніх постів уздовж кордону або в глибині території Вигнанців. Через те, що доводилось отак марно гаяти час, офіцери перебували на межі нервового зриву.

Саме ця прихована напруга спонукала отця-капітана де Сойю скликати широку нараду за десять годин до переміщення. Такі конференції зазвичай відбуваються по променевому зв'язку, але де Сойя попросив чоловіків та жінок фізично прибути на кур'єрський корабель «Св. Мало». Конференц-зал гігантського корабля був достатньо великим, аби вмістити сотню присутніх.

Де Сойя розпочав з того, що пробігся по сценарію, який вони втілювали в життя от уже тижні й місяці. Якщо дитина знову погрожуватиме самознищенням, три факельники, що в минулому складали особливе з'єднання ЗС «Маги», негайно візьмуть корабель у лещата, огорнуть його полями класу десять, приголомшать усіх, хто буде на кораблі, до втрати свідомості й утримуватимуть корабель у такому стані, поки «Яків» не задіє своїх потужних генераторів поля і не візьме його на буксир.

Якщо корабель спробує зіслизнути з системи так само, як він утік із системи Парваті, таранні кораблі та швидкісні винищувачі атакуватимуть, доки факельники не зроблять необхідних маневрів, аби позбавити його можливості до втечі.

Де Сойя зробив коротку паузу.

— Є запитання?

Він бачив знайомі обличчя серед присутніх у залі: капітани Лемпрієр, Саті, By, Хьорн, отець Браун, мати-капітан Буле, мати-командер Стоун, командувач Барнес-Авне. Сержант Ґреґоріус, Кі та Реттіґ стояли по стійці «вільно» за останнім рядом стільців і своєю присутністю серед цього іменитого товариства завдячували тому, що були особистими охоронцями де Сойї.

Капітан Маргет By запитала:

— А якщо корабель спробує здійснити посадку на Ренесанс-Вектор, Малий Ренесанс чи на один із супутників?

Де Сойя зійшов із низенького подіуму.

— Як ми й обговорювали під час нашої останньої зустрічі, у разі якщо корабель зробить спробу сісти, ми будемо діяти за обставинами.

— І які це можуть бути обставини? — запитав адмірал флоту Серра з 3К-корабля «Св. Хома Акіна».

Де Сойя вагався лише секунду:

— Їх може бути декілька, адмірале. Де корабель планує сісти... чи буде безпечніше для дівчинки дозволити йому сісти або ж заблокувати його ще дорогою... чи є у корабля шанс втекти.

— І чи є такий шанс? — запитала командувач Барнес-Авне.

Чорний космічний стрій, у який вона знову вбралася, показував, що до жінки повернулися її енергія та міць.

— Не стану стверджувати, що шансів немає, — сказав отець-капітан де Сойя, — після того, що сталося на Гіперіоні. Але ми зведемо такі шанси до мінімуму.

— Якщо Ктир з'явиться знову..., — почав було капітан Лемпрієр.

— Ми відпрацювали план дій, — відказав де Сойя, — і я не бачу, чого б ми мали від нього відходити. Цього разу ми робимо ставку на комп'ютерне управління вогнем. На Гіперіоні ця потвора не залишалася на одному місці більше двох секунд. Це занадто короткий час, аби людина могла зреагувати і вистрелити, та й автоматичні системи керування не були розраховані на такі швидкості. Ми їх перепрограмували. Перепрограмували всі системи, включно з індивідуальними системами керування вогнем на кожному бойовому скафандрі.

— Значить, на абордаж корабля піде морська піхота? — запитав капітан таранного корабля, котрий сидів в останньому ряду.

— Тільки якщо всі інші заходи проваляться, — відповів де Сойя. — Або якщо дівчинка та ті, хто її супроводжують, будуть замкнені в стазових полях у непритомному стані.

— А проти цієї істоти можна застосовувати жезл смерті? — запитав капітан винищувача.

— Так, — відповів де Сойя, — але тільки якщо це не наражатиме на небезпеку дитину. Ще питання?

Зал мовчав.

— Отець Майєр із монастиря Вознесіння завершить нашу нараду молитвою, — сказав отець-капітан де Сойя. — І хай допоможе нам Господь!